У ЧОМУ СОЦІАЛЬНА НЕБЕЗПЕКА "ЖЕРТВИ", І ЯК НЕ СТАТИ "ОФІРНИМ ЦАПОМ"?
Бувають такі люди, в яких, коли не спитай, завжди все погано, завжди самі проблеми: на роботі не цінують, дітям скільки не дай, усе мало, чоловік б'є, грошей хронічно немає, ще й гаманець із сумки витягли… Складається враження, що в них у житті постійно тільки чорна смуга. І за що їм така кара?
Віктимологія (лат. viktima - жертва, logos - вчення) умовно поділяє соціальні пари на "жертв" і тих, хто їх "карає". Між першими й другими є певний підсвідомий зв'язок. Продавець обважує покупця, але не кожного, а того, хто цього не помітить і не зчинить скандалу; школярі морально знущаються з однокласника, але тільки з того, хто не може себе обстояти; чоловік б'є дружину, тільки коли вона дозволяє це робити… Зазвичай віктимність (жертовність) - це кінцевий психологічний продукт, підсумок, якщо хочете. А передують йому різні причини та чинники.
"Жертви" - соціально небезпечні, впевнені психологи, бо створюють проблеми для себе й несприятливе психологічне тло для оточення.
"Часто жертвою ми призначаємо себе самі, - каже психолог Катерина Самойлова. - Нам зручно бути такими, бо на стан жертви можна вигідно послатися, придумати собі виправдання, захиститися. На вулиці вирвали сумочку? Я нещасна. Ніхто не бере заміж? Я негарна. Пропонують взяти участь у конкурсі на кращу посаду, і ви відмовляєтеся? Правильно! Адже однак виберуть не вас!
Зазвичай за поняттям "жертва" ми приховуємо власні лінощі, слабкість. Справді, адже для того, щоб бути привабливою і влаштувати особисте життя, потрібно трудитися - працювати над собою, розвиватися. Простіше нічого цього не робити, а за відсутності бажаного соціального результату послатися на долю, фатум, карму".
Часто у жертв немає потенціалу для аналітики, порівняння хорошого й поганого. Тому все, що відбувається з ними, вони сприймають як належне, саме собою зрозуміле. І якщо жертві не відкрити очі, підсумок її життя може бути досить сумним…
У відділення нейрохірургії 34-річна Марина потрапляє не вперше. "Б'є - значить, любить" - із такою установкою жила з чоловіком її бабуся, потім мама зі своїм чоловіком, а тепер і сама Марина. Черговий струс мозку з поясненням "упала зі східців" у медиків викликав жалість. Вони ж знають, що це неправда, що вона просто вигороджує чоловіка. Але розлучатися з ним жінка не збирається - через квартиру й малолітніх дітей. На думку лікарів, ще один струс мозку може стати для Марини фатальним. Але й примусити її піти від чоловіка-деспота ніхто не може. До психологів Марина не звертається…
"Домашнє насильство - найпоширеніший різновид соціального насильства, яке відбувається в сім'ї, - пояснює Катерина Самойлова. - Це не тільки фізичний різновид впливу на людину, а й моральне насильство, що охоплює глузування, приниження, погрози, образи". Щорічно близько 300 тисяч українок стають жертвами домашніх ґвалтівників. Але це тільки зафіксовані випадки - ті, з якими жінки звернулися в правоохоронні органі, до психологів. На жаль, вітчизняні закони "не бачать" домашніх ґвалтівників, адже, щоб покарати лиходія, потрібні юридично доконані факти - каліцтва".
Суспільні вибухи навколо випадків домашнього насильства найчастіше трапляються лише тоді, коли прецедент розкручується пресою або закінчується трагедією: дитина пішла з дому, чоловік покалічив дружину…
Жертвами домашнього насильства стають не тільки представниці слабкої статі, а й чоловіки, літні родичі, діти. Останні не можуть виявляти соціальної активності через відсутність життєвого досвіду, а також залежність від ґвалтівника. Мати карає сина за двійку паском - це насильство чи виховний момент?
"На жаль, більшості наших батьків бракує культури виховання власної дитини, - продовжує психолог. - Народна педагогіка не завжди доречна. Зазвичай свою дитину фізично карає той із батьків, котрого так само карали його тато з мамою. Це циклічно й закономірно, іншого ставлення вони не бачили й тому цілком упевнені, що роблять правильно. Хто в цьому дуеті жертва? На жаль, жертви тут дві: і дитина, і її батько".
Вивчаючи психологію серійних злочинців, чиї протиправні дії спрямовані проти іншої людини й містять насильство (зокрема сексуальне), фахівці одностайно стверджують, що маніяки й педофіли - жертви! І стали вони такими в ранньому віці.
Десятилітнього Ваню на прийом до психолога привела рідна тьотя. Батька у Вані немає, мама працює провідницею, часто в роз'їздах. Вихованням хлопчика час від часу займається тьотя, що живе в сусідньому районі. Однокласники, користуючись замкнутістю та фізичною слабкістю Вані, всіляко знущаються з нього, кепкують, відбирають гроші, б'ють…
"Ваня - типова жертва мікросоціуму, класу, - каже Катерина Самойлова. - Практично в кожному колективі є такий "ізгой", який із певних причин не може себе обстояти. У школярів та підлітків - це така "груша для биття", над якою можна поглумитися й потренуватися фізично. У зрілих, професійних колективах - це хлопчики для биття: їм доручають найбруднішу або найважчу роботу, ставлять чергувати у вихідні, публічно шпетять на планерках і наводять як поганий приклад".
Дитина-жертва в мікросоціумі собі подібних - це наслідок фізичної, моральної слабкості людини, не здатної за себе постояти. Найчастіше жертва у дворі або класі - це жертва вдома. І, як правило, в неблагополучній сім'ї, де крики, побої, зловживання алкоголем - норма.
Жертва в дорослому колективі - це жертва-дитина після того, як виросла. Вона так само боїться перечити, обстоювати свою думку, висловлювати власний погляд, дати здачі. Це людина з купою психологічних комплексів та суїцидальних проявів, приборкувати які вона намагається алкоголем, іншими шкідливими звичками. У рідкісних випадках вона може вчинити злочин проти слабшого - задля помсти, самореалізації.
Психологи впевнені, що в 9 з 10 випадків соціального насильства в дитячому мікросоціумі можливі протистояння та корекційний вплив. Виявляти пильність у вихованні підопічних - одне з пріоритетних завдань класного керівника, шкільного психолога. Дуже часто на факти принижень, знущань або глузувань серед неповнолітніх наставники просто заплющують очі. Буває, що дровець у вогонь підкидає й сам учитель, публічно принижуючи, висміюючи учня, чіпляючи на нього ярлики - "бездара", "бовдур", "нетяма", а іноді й образливі прізвиська.
Діти ранимі, і це посилює ефект віктимності. Але не кожна дитина здатна стати жертвою, переконані фахівці. Наприклад, хуліган, неформальний лідер, задирака, відзначений рисами холеричного темпераменту, жертвою навряд чи стане, швидше - навпаки. А ось тихенькі, діти флегматичного психотипу - потенційні "офірні цапи". І якщо в ситуацію не втрутяться дорослі, спеціалісти, еволюція віктимності в кожному з конкретних випадків може закінчитися плачевно - як для жертви, так і для її соціального оточення.
Жертву в людині розкривають різні чинники - і абстрактні, і поведінкові. Збірний портрет психологічної жертви - опущені під час розмови очі, зсутулена спина, тихий голос, боязкі рухи… Часто ці характеристики, з самого початку не заносячи людину до розряду "віктиме", поступово перетворюють її на жертву в очах колег, суспільства. У кожному з нас, тією чи іншою мірою, є схильність до віктимності. І наше завдання - вичистити її з себе.
Дайте відповідь на перелічені нижче запитання невеликого тесту.
1. Вам важко приймати самостійні рішення і обстоювати їх, якщо ви наштовхуєтеся на опір?
2. Перш ніж прийняти рішення, вам треба проконсультуватися, дізнатися думку інших людей?
3. Вас просять висловити свою думку. Відчуваєте при цьому нерішучість?
4. Чи боїтеся ви висловлювати свої справжні почуття?
5. Чи довіряєте своїм переконанням?
6. Чи важко вам дивитися людині в очі?
7. Чи важко вам звертатися до людей по допомогу?
8. Чи уникаєте ви когось через страх збентежитися, відчути себе незручно?
9. Чи робите ви послуги іншим людям, коли знаєте, що цього робити не слід?
10. Якщо вам забули повернути взяту у вас річ, книжку, чи попросите повернути її?
11. Чи потребуєте ви постійного схвалення з боку інших?
12. Чи робите ви більше, ніж мусите згідно зі своїми обов'язками, працюючи над якимось проектом?
13. Чи важко вам вказати людині на ситуацію, в якій проявляється нечесність або несправедливість?
14. Чи кажете ви "так", коли точно знаєте, що треба сказати "ні"?
Якщо ви відповіли "так" на чотири і більше запитань, ваші межі жертви порушено. Поміркуйте, як ви можете перестати догоджати людям і що вам слід змінити в собі.