Коли я вибирала напрям роботи у психології, для мене була важлива структура. Відвідавши безліч різних семінарів, прочитавши величезну кількість першоджерел, я зупинилася на двох напрямах - сучасному психоаналізі та транзактному аналізі.
Метод, у якому я працюю, - транзактний аналіз. У ньому є чітка структура, і важлива частина цієї структури - контракт. Контракт - це усна або письмова угода про те, що відбувається й чого не відбувається в психотерапії. Контракт дозволяє визначити місце кожного учасника, тобто терапевта й клієнта, у процесі роботи. Контракт, крім того, дозволяє зробити терапію менш абстрактною. Інакше кажучи, не робити її нескінченним процесом без мети, не працювати на процес, а досягати можливого результату.
Наприклад, у контракті ми зазвичай прописуємо стартову орієнтовну мету психотерапії, виходячи з запиту і стану клієнта. Як правило, це забезпечує безпеку і дає відчуття конечності процесу. Багатьом людям здається, що терапія - це щось вічне, без видимого кінця. Наприклад, якщо до мене приходить клієнт у стані стійкої депресії, апатії, дефіциту сил, ми укладаємо стартовий контракт на дослідження стану й на пошук його причин. Після діагностики ми укладаємо новий контракт - на психотерапію депресії, тривалістю, мінімум, два роки. Через 10-15 сесій я можу приблизно визначити орієнтовну тривалість роботи. І контракт розширюється на певний період часу. Приміром, від двох до п'яти років. Довго? Зате це конкретні, видимі межі. І для роботи з депресією, що тривала 10 років, 5 років терапії - цілком адекватно.
У контракті є ще одна важлива частина - вона звучить як запитання: "Як ви дізнаєтеся, що досягли результату?". Це допоможе створити чітку картину бажаного стану. Що стосується тривалої депресії, ми зазвичай говоримо про відновлення працездатності, налагодження контактів та розширення кола спілкування, поліпшення фізичного самопочуття.
Крім того, у психологічному контракті важливі межі у відносинах клієнта й терапевта. Наприклад, у своєму контракті з клієнтами я завжди обумовлюю можливості контакту між сесіями та його межі. У гострому стані клієнти можуть мені писати. В екстрених ситуаціях - телефонувати. Але ми не зустрічаємося за кавою, не ходимо в кіно й не зав'язуємо дружніх або романтичних стосунків. Природно, під час зустрічей ми не відвертаємося і, потрапивши в один простір, можемо перекинутися двома-трьома словами.
Психотерапевтичний контракт складається з двох частин - адміністративної й терапевтичної. Адміністративна частина контракту - це умови роботи, частота зустрічей, тривалість кожної зустрічі, умови, за яких тривалість зустрічі можна подовжити або скоротити, вартість кожної зустрічі, можливість використання аудіозаписів, умови конфіденційності, дії терапевта і клієнта в надзвичайних ситуаціях. Про деякі з цих важливих пунктів я напишу окремо, вони заслуговують особливої уваги.
Терапевтичний контракт - це цілі терапії, етапи (терапевтичні плани), відповідальність клієнта й терапевта у процесі психотерапії, можливість співпрацювати з іншими фахівцями. Також я зазвичай вводжу деякі додаткові пункти. Наприклад, певні клієнти просять завершувати сесію певними фразами, щоб не було незручних пауз. Такі фрази допомагають органічно завершити сеанс та дозволяють і терапевтові, і клієнтові почуватися спокійно й комфортно при завершенні. До таких особливих умов також належать періоди переривання терапії, приміром на час відпустки або перебування в лікарні, якщо клієнт їде на санаторне лікування чи просто з певною періодичністю проходить лікування хронічних захворювань.
До особливих умов також зазвичай входить можливість психотерапевта залучити до процесу екстрені служби, якщо є загроза життю клієнта або його оточення.
Кожен пункт ми, як правило, обговорюємо, і клієнт має можливість погодитися або не погодитися. Якщо ж я бачу, що людина перебуває в дуже стабільному стані й наша з нею робота не триватиме довго, я можу вилучити деякі пункти контракту і повернутися до них за потреби.
Навіть якщо я не акцентую уваги на окремих пунктах - базовий контракт укладаю завжди. На мій погляд, робота без контракту може бути небезпечною й неефективною, оскільки не визначені межі процесу й відповідальність кожного його учасника.
Окремий пункт на початку роботи на умовах тривалої психотерапії - обговорення можливості супервізії. Кожен психотерапевт, який працює у певному методі і є членом асоціації психологів та психотерапевтів, а також асоціації представників свого напряму, зобов'язується виконувати етичний кодекс, проходити особисту психотерапію, отримувати супервізії й розвивати свої навички на навчальних курсах підвищення кваліфікації.
Що таке супервізії? Це схоже на підтримку наукового керівника під час написання роботи, але підтримку надають у роботі з клієнтами. Супервізор - це психотерапевт із більшим професійним досвідом, сертифікований для проведення супервізї, який здатен вчасно відзначити відхилення від терапевтичного плану або неправильні дії психотерапевта. Крім того, супервізор здатен визначити, чи це є особистим процесом психотерапевта (частиною його травматичної історії, на яку він реагує), чи процесом клієнта.
Супервізії проводяться на умовах конфіденційності, тобто при винесенні випадку психотерапевт, що проходить супервізію, не дає супервізору жодних розпізнавальних даних, які можуть ідентифікувати клієнта. Виноситься саме випадок, і клієнтам можуть давати вигадані імена, змінювати стать і вік, зовнішні характеристики. Супервізії проходять навіть психотерапевти з досвідом понад 20 або 30 років. Це допомагає бути впевненим у тому, що вибір тактики психотерапії продиктований професійним досвідом і знаннями, а не особистими домислами.
Особиста психотерапія психотерапевтові потрібна для того, щоб усе, що відбувається з ним у житті, не впливало на його поведінку з клієнтом. Психотерапевти - звичайні люди, які теж зіштовхуються з життєвими проблемами або проблемами у стосунках. Якщо з якоїсь причини психотерапевт вирішив не залишатися у токсичних і некомфортних для нього відносинах, а вийти з них, - його пригнічений моральний стан із цього приводу не повинен позначатися на роботі з клієнтом.
У психотерапевта зі своїм супервізором теж є контракти, які включають дотримання етичних норм і конфіденційності. Щоб практика психотерапевта була чистою й максимально ефективною, потрібна певна кількість годин супервізії на відповідну кількість годин психотерапії з клієнтом.
Клієнт має право розширювати і змінювати свій контракт із терапевтом. Для цього є так звані міні-контракти. Це, по суті, контракт на роботу, що укладається на кожній сесії (запит, із яким клієнт прийшов, та можливість аудіозапису конкретної сесії). Також клієнт може цікавитися результатами психодіагностики, яку терапевт робить на різних етапах роботи, терапевтичним планом і помітними збоку змінами.
Контракт у транзактному аналізі укладається завжди з усіх трьох его-станів. Его-стан Внутрішнього Батька (цінності й правила, засвоєні від батьківських постатей і суспільства), его-стан Дорослого (усвідомленість "тут і зараз") та его-стан Внутрішньої Дитини (емоційний досвід). Якщо контракт суперечить вашим цінностям, викликає внутрішню критику, не відповідає реальності або викликає внутрішній протест, його слід змінити до того стану, при якому всі три его-стани будуть "згодні".
Психотерапевт також може не прийняти контракт клієнта, якщо контракт загрожує клієнтові або іншим людям. Наприклад, контракт на адаптацію до ситуації насильства в сім'ї. Або на зміну іншої людини (це просто нереально). У таких випадках зазвичай чесно кажу, що не згодна сприяти насильству. У терапії ми працюємо з тим, хто прийшов на терапію. І відштовхуємося від реальності.
Навіщо я ділюся з вами цією інформацією? Для мене гостро стоїть питання безпеки моїх клієнтів. Ви маєте право вимагати підписання контракту від свого психотерапевта й володіти інформацією з приводу того, чи отримує він супервізію і чи проходить особисту психотерапію. Це дуже важливий компонент успіху вашої спільної роботи.