Нині в Україні розпадається приблизно 45% усіх офіційно укладених шлюбів.
Причини, звісно ж, абсолютно різні, та й ітиметься зовсім не про намагання зберегти сім'ю, що опинилась у непевному становищі. Часом боротьба подружжя за особисте щастя підводить його до останньої межі - розлучення. І тоді треба заново облаштовувати побут, особисте життя, фінанси, і - що найважче - залишатися на тлі виниклих труднощів адекватними батьками. Найчастіше такі випробування лягають на плечі жінки - левова частка "батьківства" все ж залишається на ній. Обізнані люди стверджують, що "життя після розлучення тільки починається", тому цілком логічно, що в оселі самотньої жінки та її дитини із часом може з'явитися інший чоловік, а відтак виникнуть нові серйозні стосунки. А разом з ними - і запитання "Хто цей дядя?", і пошук оптимальних способів подружити "дядю" з молодшими членами сім'ї.
Процес введення "чужорідного об'єкта" в сім'ю, де є жінка і дитина, напевне буде болісним саме для дитини. Це для мами "дядя" - новий коханий, нові надії і давно забута романтика. Тоді як для дитини - це зовсім стороння людина, з якою вона мусить вибудовувати взаємини. Справді, випадки, коли стосунки дитини з "новим татом" складаються без проблем - велика рідкість. Безумовно, багато що залежить від людських характерів, однак за належного терпіння й мудрості новостворена сім'я має всі шанси стати щасливою і повноцінною.
Як адаптувати дитину до появи нового члена сім'ї? Як представити чоловіка? Як правильно вибудувати стосунки між дитиною і вітчимом? Деякі жінки вирішують не ускладнювати собі життя і жертвують особистим щастям в ім'я "блага" дитини, відмовляючись від створення нової сім'ї. Навряд чи за таку жертовність їй колись буде належна віддяка, та й не факт, що новий "тато" в сім'ї обов'язково стане причиною чвар. Може скластися й інша ситуація: прийняття дитиною нового члена сім'ї залишається на рівні її особистої проблеми - мама так поглинена своїм новим щастям, що не цікавиться, наскільки комфортно живеться дитині з новим "татом". До того ж слід усвідомити, чи потрібно формувати таку прихильність. Можливо, стосунки і впевненість одне в одному ще не дозріли до того рівня, коли всім справді вже можна з'їжджатися під один дах і "цементувати" сім'ю. Тоді й тривожити дитину появою нового "тата" в сім'ї до певного часу не варто.
Отже, ви таки вирішили: "Новій сім'ї - бути!". З острахом і переживаннями ви дивитесь у майбутнє: як зробити так, щоб стосунки між усіма членами нової родини стали гармонійними? Слід розуміти, що для розвитку будь-яких стосунків потрібні час і невимушеність. Любов і прихильність не можуть виникнути спонтанно. Форсування подій, представлення дитині незнайомого дяді як "нового тата" і (тим паче!) вимога саме так до нього звертатися гарантовано призведе до протилежного ефекту. "Тата" всіляко намагатимуться виштовхнути за борт. Особливо, якщо є свій, справжній батько.
Звісно ж, якщо позначити статус нового чоловіка як "тато", це, з одного боку, полегшить життя: сторонні не ставитимуть зайвих запитань. "Так, у нас повна сім'я, я щаслива" - часто жінці хочеться продемонструвати це всьому світу, особливо якщо перед цим вона пережила низку невдач в особистому житті. Але ж часто буває так, що в дитини є рідний батько, з яким вона спілкується, якого любить. Чи варто "витісняти" його з життя дитини? Чи потрібно підміняти поняття в її голові?
У цей період дитина й без того переймається десятками запитань: чому колишній тато більше не тато? Його можна більше не любити? "Треба" полюбити тепер цього? Спроба зберегти класичну сімейну тріаду "мама-тато-я", замінивши старого тата новим, не давши дитині зрозумілих для неї пояснень, може призвести до того, що вона хибно розумітиме сімейні цінності. Принцип "незамінних людей немає" аж ніяк не в'яжеться з поняттями "сім'я" та "близькі люди".
Ні маму, ні тата дитині неможливо замінити будь-ким іншим. Та й чи потрібно? Чи так принципово те, як дитина називатиме вашого нового чоловіка? Адже важливою якість цих стосунків, а не те, як їх позначити. Треба навчитися отримувати максимум користі з ситуації, що склалася, і не створювати у дитини відчуття, що для того, аби подружитися з вітчимом, вона мусить розірвати стосунки з рідним татом.
Цілком можливо, що прекрасні взаємини і з батьком, і з вітчимом зроблять дитину щасливішою і благополучнішою, адже її оточать подвійною увагою і турботою. Для цього слід допомогти дитині розібратися з тим, "хто є хто" тепер у її житті, відповівши їй на найнезручніші запитання. Саме чітка визначеність у ролях дасть змогу уникнути непорозумінь і розчарувань: "Тато завжди буде татом, він не перестане тебе любити, ви завжди зможете бачитися, коли ти захочеш. А вітчим житиме з нами і піклуватиметься про тебе як і тато".
...Безперечно, будь-яка ситуація індивідуальна. Багато що залежить від життєвих обставин і від того, на якій ноті розлучалося подружжя. Чи змогли обоє залишитися хорошими батьками для своїх дітей після розлучення? Чи розуміють важливість цього? Чи хоче сам батько спілкуватися зі своєю дитиною після розлучення? Може бути й так, що рідного батька в дитини немає, і нового маминого чоловіка дитина сама починає називати батьком, відчуваючи природну потребу в чоловічій увазі й піклуванні. Та й справжнім батьком часто можна назвати не того, хто народив, а того, хто виховав. Проте головний принцип у цьому - відсутність нав'язування. Дитина повинна сама відчути зближення з вітчимом, прихильність, і багато що тут залежить саме від терплячої і розумної поведінки дорослих.
Зрозуміло, що основний тягар підтримання нового сімейного вогнища лягає на плечі жінки. Їй у такі періоди дуже нелегко - виникає необхідність балансувати між новим чоловіком і дитиною, бо не тільки дітям доводиться звикати до нових життєвих обставин, а й чоловікові, який також потребує її підтримки. Жінці доводиться бути основним посередником у налагодженні сімейних стосунків, задавати настрій і вирішувати конфлікти. Чоловікові, звісно, не набагато простіше - від нього тепер багато чого очікують, він повинен стати новою опорою для мами, зруйнувати її віру в те, що "всі мужики однакові". Змусити її знову повірити в кохання. А тут іще й маленька (чи вже й не дуже) людина, зі своїм характером, віковими примхами і забаганками. Цілком природно, що дитина може не надто цікавити чоловіка - адже він, власне, спочатку зацікавився стосунками з жінкою, а не з її дітьми. У деяких випадках дитина навіть може стати перешкодою для розвитку нових стосунків. Погодьтеся, складно полюбити чужу дитину, особливо якщо вона ігнорує вас і поводиться неприязно.
Але в цьому-то й криється головна розгадка! І якщо "шлях до серця чоловіка лежить через шлунок", то "шлях до серця жінки лежить через її дитину".
Що ви відчуваєте, коли бачите тата, який грається зі своїм синочком на дитячому майданчику? Розмовляє з малюком про все на світі? Щиро захоплений своєю дитиною? "Бувають же такі батьки!.." - Серце будь-якої жінки тане, коли вона бачить такого тата. Якщо чоловікові вдається невимушено встановити контакт з дитиною своєї обраниці, це зараховується йому як величезний плюс. Іноді цей "плюс" в очах жінки може навіть затьмарити деякі чоловічі вади. Закохати в себе жінку, прийнявши всім серцем спочатку її дитину - це спрацьовує практично завжди. Звісно, якщо йдеться про щирі, справжні почуття.
Тому розпочати можна з того, щоб спробувати стати просто другом для дитини. Не офіційним татом, учителем, моралізатором, а саме другом. Не головним у сім'ї з грізним кулаком на столі, а тим, хто завжди буде на боці дитини. Дружба, безперечно, потребує певних зусиль, але вона не передбачає сліпої батьківської любові. Це мама може як і раніше цілувати в п'яточку (40-го розміру) сплячого підростаючого хлопчика, тоді як вітчим має повне право не відчувати такого бажання. При цьому він може стати не менш значущою людиною в житті дитини, ніж його рідні батьки.
Завдання подружитися - цілком під силу як дитині, так і вітчиму. Головне - не чекати від кожної зі сторін неможливого, вимагаючи неодмінно демонструвати любов і повагу з перших днів, створюючи видимість зовнішнього благополуччя. Відтак питання, як представити нового обранця дитині, і як вона повинна його називати, вирішується само собою - до друзів звертаються на ім'я.
Починати дружити вітчиму і дитині краще все ж на відстані. Спочатку стосунки між усіма членами майбутньої сім'ї повинні скластися, зміцніти, а потім вже можна братися за виття гніздечка під спільним дахом. Гості, походи, риболовля, спільні вечері - тут вже фантазувати у виборі шляхів для зближення можна нескінченно. Важливо, щоб дитина не відчував браку уваги з боку мами і її друга, інакше "дядько" автоматично стане винуватцем дефіциту маминої любові. Чудово, якщо мамин друг і дитина знайдуть те, чим їм буде цікаво зайнятися разом, без участі мами. Як би не вилася лінія долі, чим не закінчувалися б спроби побудови сімейного щастя, важливо пам'ятати, що право і шанс покохати знову має кожна людина. По-справжньому щасливі діти можуть бути тільки у щасливих батьків. Та й випадки, коли вітчим ставав для дитини мудрим наставником, добрим другом і опорою на все життя - не така вже й рідкість!