Cтан "мы так близки, что слов не нужно" в закоханих зазвичай швидко минає, і мовчання уривається, і хочеться нарешті "вилити все, що накипіло!" "Хвилина задоволення" - і скриньку Пандори відкрито. А там і людина, якою захоплювалися, і світ, у якому мали за щастя бути поруч, - усе стало сприйматися по-іншому.
Причина конфліктів - нерозуміння сили слів, якими "можно убить, можно спасти, можно полки за собой повести". Але, виявляється, є також фізіологічні розбіжності в жіночому і чоловічому типах мислення. Є щось, що в неї і в нього настільки різне, що, не усвідомивши цього, він і вона не знайдуть спільної мови.
Чуємо відповідно до очікувань
З нашими словами не все так просто. Ми вкладаємо в них свій зміст, залежно від освіти, життєвого і професійного досвіду, як казав Георгій Гурджієв, "надаємо слову свого власного суб'єктивного значення". І завжди чуємо відповідно до наших власних очікувань. Якщо вважаємо, що людина нас не любить, шукатимемо в її словах "таємний зміст". І хоча доброго у світі набагато більше, наше вухо вловлює насамперед погане, так ми влаштовані, бо колись готовність до небезпеки рятувала нам життя.
Американський психолог Деніел Гоулман у книжці "Емоційний інтелект" пише про пряму залежність сприйняття нами слів іншої людини від нашого настрою. Але, що цікаво, також і нашого налаштування на ситуацію. Так, у тестованій групі просили оцінити нового працівника. Він був грубий і поводився брутально. Природно, що більшість оцінила його негативно. В іншій групі експеримент "ускладнили". Грубіян ненадовго відлучився, а одна зі співробітниць установи повідомила групі "по секрету", що в людини складний період у житті, і вона сильно переживає. Оцінка була набагато поблажливішою. Позитивному настрою, толерантності до людини можна навчитися, стверджує Гоулман. А зрозуміти - означає виправдати.
Як говоримо - так і живемо
Думки мають вібрацію, певну частоту. Тому негативні думки притягують відповідні неприємні спогади. І якщо цього потоку не зупинити, можна впасти в стан, коли буде "все погано!". Але ще гірше про погане говорити. Енергія слів має щільнішу структуру, і в рази швидше (порівняно з енергією думки) формує матерію. Це відкриття зробив німецький психотерапевт Носсрат Пезешкіан, він перший виявив (а потім і навчився знешкоджувати) слова, які програмують хвороби тіла. Ми безупинно займаємося самопрограмуванням. Буквально: як говоримо - так і живемо. Наприклад, якщо говоримо "ти в мене в печінках сидиш", у печінці обов'язково щось "засяде". І навпаки. Органи в людини мають інтелект, і розмовляти з ними маємо ласкаво.
Олександр Філатович, автор методу "інформотерапія Живим Словом", каже: "Живе Слово - це інструмент Творця, воно здатне вилікувати будь-яке хронічне захворювання". У його центрі мене здивувала кількість людей, які прийшли "по добре слово", а хтось уже привів родичів, знайомих.
Енергетично запотенційовані вербальні формули діють безпосередньо на нашу підсвідомість і змінюють наші думки. "Думка спонукає дію, дія - звичку, звичка - характер, характер - долю" (М.Тетчер).
"Про демонів, що живляться гнівом"
Таку назву має буддистська історія. У ній розповідається, як за відсутності царя до палацу заявився демон. Він був настільки бридкий і жахливий, що стражники остовпіли. Коли ж оговталися, демон уже сидів на троні. Вони взялися його проганяти, обзиваючи останніми словами. Але той тільки збільшувався в розмірах. Коли повернувся правитель, демон був уже до стелі. Але цар був на те й цар, бо знав, що робити. Він подякував демону за візит і поводився з ним люб'язно й шанобливо, допоки демон не зменшився в розмірах, а потім і зовсім зник. Буває, і чоловік, який повертається з роботи, нагадує демона. А коли дружину також охоплює лють, демонів тільки більшає. І лише завдяки розумінню й терпінню наші демони зникають. Чоловік стає приємнішим, а дружина - гарнішою, їжа - смачнішою, життя - кращим.
Ображатися - собі дорожче
Розпізнати справжні причини нашого невдоволення буває непросто. Що стоїть за нашими образами і претензіями? Психолог центру "Діалог" Марія Ляхова вважає: брак уваги або похвали. Вона ділиться порадами, як зберегти добрі стосунки в родині навіть у "важких випадках".
- Ображатися - виходить, виправдовувати себе і не хотіти бачити свої проблеми. І знову притягувати до себе людей, які нам не комфортні. Але ніхто не зможе показати нам наші "внутрішні гріхи" краще, ніж та людина, яка робить нам погано. Якщо хтось вас кривдить, слідкуйте за тим, що ви відчуваєте, або коли на вас кричать, або коли кажуть неприємні речі, слухайте не слова, пильнуйте свою реакцію і тоді зрозумієте, у чому ваша біда. Насправді ми реагуємо не на цю людину. Був хтось, хто кривдив нас у дитинстві і мав такий вигляд, - цей біль закарбувався у підсвідомості. Усі наші п'ять органів чуття завжди вишукують те, із чим нам у житті було некомфортно.
У чоловіка - так само. Коли він негативно реагує на дружину, вона може йому нагадувати про колишні проблеми (з матір'ю, з учителькою), дівчат, які його кидали, жінок, які його зраджували, друзів, які його обманювали. Призначення дружини - зрозуміти й підтримати чоловіка.
Коли я кажу жінці, що вона повинна свого чоловіка хвалити і ним захоплюватися, у неї виникає протест: а за що? Він не такий, як я хочу. Але вам трапився партнер, який призначений особисто вам і який як дзеркало відображає те гарне і погане, що є у вас усередині, інакше б ми його не привабили.
Коли дружина починає чоловіка критикувати, вона починає й світ критикувати. Презирство матері передається дітям, і дочка зневажатиме хлопчиків, а хлопчик зневажатиме себе. Коли в сім'ї конфлікт, діти автоматично стають на бік матері. І в них вкарбовується певний тип долі. Усвідомивши цей механізм, ми можемо уникнути такого негативу.
Тато і мама в нас молодці
А для цього дружина чоловіка повинна хвалити. Придумайте - за що. Скажіть, наприклад: ти говориш мало, але розумно. І діти знатимуть: тато говорить мало, але розумно. А розумно чи ні - діти ще не розуміють.
Не заявляйте: я вирішила проблему сама. Скажіть дітям: мама допомогла татові, бо тато був зайнятий. Мама це зробила, але й тато у свідомості дітей був поруч.
Хваліть своїх чоловіків, своїх дітей, і себе. Може, ви зробили б за п'ять хвилин те, що чоловік робив три дні. Але для хлопчика чи дівчинки важливо, що тато вирішував проблему. Це закарбовується в підсвідомості. Хлопчик буде самостійним. А дівчинка шукатиме чоловіка, який проблеми вирішуватиме. Але нам хочеться сказати правду. Таку правду, яку казала ваша мама вашому татові. Або ви це чули від інших. І хочеться так само навідліг: ти що, не можеш такої простої справи зробити? Коли це чують наші діти, вони всотують це як норму. Дівчинка притягне такого, який нічого не робитиме, а хлопчик сам стане ледащом. До того ж ви критикуєте чоловіка, навіть якщо він докладає зусиль, і в нього закарбовується модель: хоч би що я робив, їй нічого не подобається, їй ніколи не догодиш. Тому за все слід казати: молодець, не зробиш сьогодні - зробиш завтра. Головне, щоб діти бачили: і мама, і тато - найкращі.
Навчіться говорити правильні слова
Змінити чоловіка можна, але не так, як ми це робимо - прямо.
Ми повторюємо дуже багато зі своєї сім'ї, хоча нам це й не подобалося. Ті самі конфлікти. Хочемо довести, що я недооцінена, що мене треба пожаліти. Хочемо вирвати любов і увагу за будь-яку ціну. Заплачемо - і нам дадуть. Підписуємо своїх дітей у наш мережевий маркетинг ненависті, бо нам дуже потрібні соратники. Хто винен? Для жінки завжди винен чоловік. Мама і тато вже далеко, хоча ми часто звинувачуємо їх до кінця життя. Потім звинувачуємо дітей. Спочатку ними сильно опікуємося, а потім звинувачуємо за те, що вони не цінують усього того, що ми для них зробили.
Потрібно навчитися насамперед казати правильні слова, і дітей навчити також. Навчіть дітей казати своїм батькам: "Тато, я тебе так люблю, я тебе так чекав". І самі: "Любий, ти так стомився, я зараз тебе нагодую". І хваліть себе, компенсуючи брак чоловікової уваги до вас (підсвідомість запам'ятає не хто казав, а що було сказано): "А знаєш, я така молодець, і це, і те зробила".
Він вам нічого не відповість, він зайнятий їжею, і так стомився! Але все, що ви скажете хорошого про себе, залишиться і в його підсвідомості. І колись із друзями він повторить: "Моя дружина така молодець, вона і те, і це зробила".
Чоловік насправді не бачить, що ви зробили, бо для нього це не має значення, він переступив би й через брудну білизну. У нього голова "глобальними питаннями" зайнята. З таким самим успіхом ви могли б пролежати день на дивані. Це важливо для вас, от і робіть собі на здоров'я. А потім похваліть себе чоловікові. І зателефонуйте його матері: "Дякую, такого сина виростили, я це так ціную і так ціную те, що чоловік робить!" Конфлікти в родині в першу чергу на рівні дружина-чоловік, потім батьки-діти, на третьому місці - зі свекрухою. Хваліть себе, але ще більше - її. Може, вона й хотіла б сказати, що ви така-сяка, але після почутого вже не зможе.
Прибрати шлагбауми до щастя
Часто чую від жінок: "Та з ним неможливо розмовляти!". Наприклад, є проблема, що, як ви вважаєте, важлива для вас і вашої сім'ї. Ви над нею думали три тижні й хочете, щоб чоловік це прийняв одразу. Але, може, й йому потрібні три тижні. Ви можете казати щось із найкращих спонукань. Але якщо ви йому нагадуєте когось, хто його гнітив словами, наприклад, у школі, він сприйматиме це так, ніби ти як учителька розмовляєш. Тому я порадила б не говорити про проблему, а писати. Напишіть і запитайте, як ми можемо це вирішити, що ти порадив би?
А якщо з розмовою взагалі ніяк, поринає в телевізор, і важко відволікти? Телевізор вимикаєте, кажете: "Любий, дві секунди, і я піду". І тримаєте два пальці, і можете стояти три хвилини. Поки ви тримаєте два пальці, він думатиме про дві секунди.
Щось сказав, не має значення - що. Важливо, що відкрився шлагбаум.
Мало розмовляє? Читайте книжки разом. Не слухатиме? Знову: "Любий, п'ять хвилин, для мене важлива твоя думка", - і читаєте, що потрібно. Він переживе маленький абзац. Головне, щоб цю інформацію закинули в його голову. Інформація - як риба, якщо у воду кинеш, її важко піймати. А чоловіки так улаштовані, що якщо ви подасте йому проблему раціонально, у нього почне закладатися саме те рішення, яке вам потрібне.
Навіщо всі ці старання? Для того, що ми хочемо кращого своїй сім'ї, кращого майбутнього своїм дітям і дітям своїх дітей. Треба старатися, якщо навіть дуже кортить "висловитися".