"Сьогодні в нашому славному дитячому садку в меню у дітей мало бути м'ясо, але я його ні в тарілках у дітей, ні в каструлі не побачила. Навіть у працівників кухні поцікавилася, де м'ясо, і вони мені щиро зізналися, що теж давненько його не бачили в себе в кухні. А ось у меню, затвердженому завідуючою, м'ясо наші діти їдять через день. От і я була впевнена в тому, що моя дитина отримує збалансоване харчування в дитячому садку".
Такий гнівний пост залишила на батьківському форумі обурена мама-киянка. І додала фото меню, підписаного завідувачкою дитсадка, де чорним по білому в обід значився "м'ясний біґос", якого діти так і не побачили.
Думки батьків про шкільне й дитсадівське харчування завжди різні. Від "замість курячих ніжок дають кістку зі шкуркою", "після садка дитина голодна і з'їдає вдома півбатона" - до "ми всім задоволені, харчування чудове".
Проте питання це не пусте. Адже в шкільних і дошкільних закладах діти проводять стільки ж (а то й більше) часу, як і вдома. Та якщо в школу ще можна принести свій термос із обідом, то в дитсадку варіантів немає: як кажуть, готуй до обіду ложку і їж те, що приготували кухарі. Меню обідів традиційне, з двох страв: суп або борщ на перше, м'ясне або рибне з гарніром на друге й компот.
А ось зразки меню шкільних обідів у різних країнах.
Франція: капуста й салат з помідорів на перше, печеня з яловичини, картоплі і запечених помідорів із зеленню на друге, сир та ківі на десерт.
Бразилія: рис і боби, подрібнене м'ясо, городина.
Таїланд: білий рис, курка, квасоля.
Швеція: страва з картоплі, капусти й квасолі, крекер і ягідний сік.
Китай: риба, яєчня з томатним соусом, рис, шпинат, цвітна капуста й суп.
Південна Корея: кімчі, свинина, соус із бобів (sammjang), суп.
Словаччина: копчена скумбрія, хліб, червоний перець, салат із помідорів, ківі, яблука, молоко й шоколадний батончик.
Японія: локшина-удон, фарширований сир, чікува (рибна страва), заморожений мандарин, молоко.
США: чізбургер, tater tots (плавлений сир і картопля), шоколадний пудинг і кетчуп.
За інформацією з різних сайтів, наприклад, в Німеччині батьки можуть по Інтернету вибрати для своєї дитини два різновиди меню - вегетаріанське або м'ясне.
У В'єтнамі в деяких школах організовано відразу дві їдальні: офіційну (їжу туди поставляє компанія, з якою адміністрація школи уклала договір) і неофіційну (її "постачальники" - шкільні прибиральниці або інші технічні працівники, любителі домашньої кулінарії. Свої страви вони готують удома, а потім продають у школі). Друга їдальня популярніша в дітей.
В австралійських школах є буфети mother's little helper. Їжу в них зазвичай готують батьки-волонтери. Печуть пироги й мафіни, готують хот-доги й сандвічі. Їжу в такому буфеті треба замовляти заздалегідь, однак зголоднілого "позапланово" завжди знайдуть чим нагодувати.
У Канаді школярі або замовляють їжу у фірми-постачальника (робити це треба за тиждень), або приносять із собою в термосі. При цьому в статуті школи зазначено, що не можна приносити в школу "їжу, яка не містить корисних інгредієнтів".
Велике значення має й організація харчування. Наприклад, у Франції на обід перерву виділяють велику перерву - цілу годину. У цей час або батьки можуть забрати дитину додому й нагодувати її там, або дитина може поїсти в школі.
В українських школах ситуація складніша. Оскільки всі учні початкової школи забезпечуються харчуванням за рахунок держави, навчальним закладам доводиться складати розклад обідів таким чином, щоб за першу половину дня "пропустити" через шкільну їдальню всі чотири паралелі класів. Тому інколи виходить так, що перші класи обідають після першого уроку, другі - після другого і так далі. Це створює низку труднощів. По-перше, зробити купу справ (помити руки, прийти строєм у їдальню, пообідати й строєм повернутися в клас) за 10-15 хвилин невеликої перерви дуже важко. Тому клас спізнюється на урок, збивається навчальний процес.
По-друге, їсти і перше, і друге о 10-й ранку люблять далеко не всі. Тому багато продуктів залишається на тарілках. Та навіть якщо першокласник пообідав вранці, то до першої години дня він знову голодний. І він обідатиме. Але вже платно.
Як свідчить статистика, у середньому на харчування одного учня держава витрачає приблизно 7 грн на день. У дитячому садку - 21 грн (батьківських 10,50). Досі їх виділяли регулярно. Але на початку листопада мер Києва Віталій Кличко заявив, що грошей на харчування дітей у скарбниці столиці залишилося на два тижні.
"Більшість боргів нам перейшла у спадок, - коментує заступник голови КМДА Ганна Старостенко. - Щотижня виділяємо по 5-7 млн на погашення боргів перед постачальниками продуктів харчування. Бюджетом міста на 2014 р. передбачено 120 млн грн на харчування в дошкільних установах. На сьогодні в нас оплачено лише 74 млн. Харчування в дитсадках покривається державою і батьками 50 на 50. Кошти, перераховані батьками, акумулюються на спецрахунках районних управлінь освіти. Ми дали команду, щоб ці гроші відразу перераховувалися постачальникам харчування. Це полегшує ситуацію, але не вирішує її. Ситуацію можна виправити додатковою дотацією з держбюджету, про що ми підготували відповідні звернення в Кабмін. Сподіваємося також, що Києву в повному обсязі повернуть податки фізичних осіб, а це 8 млрд грн. Із такою вимогою наша команда йшла на місцеві вибори, і тепер ми боремося за те, щоб податки, які платять кияни, залишалися у столичній скарбниці".
Важливо зазначити, що закупки продуктів харчування для школи й дитячого садка різняться. Договори на купівлю продуктів для дошкільнят укладають самі районні управління освіти. А ось для шкіл вони купують не продукти, а послугу забезпечення харчуванням. Цю послугу надають комунальні або приватні підприємства. Наприклад, у столиці таких налічується аж 23. І навіть шкільні кухарі майже в усіх школах є працівниками не навчального закладу, а підприємства, котре виграло тендер на надання послуг із харчування для цієї школи.
Система харчування в столиці, яка формувалася роками, має багато вад, і її слід терміново реформувати, вважає Ганна Старостенко. Основні проблеми - неефективне використання грошей та непрозорі механізми їх розподілу, що породжує великі можливості для корупції.
У зв'язку з цим мерія запланувала кілька першочергових кроків. Перший із них - аудит закупівель у кожному районному управлінні освіти столиці. Останній такий моніторинг проводився ще 2011 р. І його результати просто вражають. Наприклад, в одному зі столичних районів капусту купували за ціною, що становила 524% від реальної. В іншому районі за кілограм буряка віддавали 124% його ринкової вартості. І це при тому що ціни порівнювали з цінами одного з найдорожчих київських ринків - Бессарабського.
Свіжі дані на вересень 2014 р. теж викликають багато запитань щодо розкиду цін (див. табл.).
"Коли в одному з випадків я поцікавилася, чому така велика різниця в ціні на один і той самий продукт, мені відповіли, що дешевшої пропозиції не було. Перевірки вже розпочато. За їх результатами буде зроблено висновки", - запевняє Ганна Старостенко.
Другий крок столичної мерії - розробка інших рішень для організації харчування. Поки що вони тільки обговорюються. Наприклад, закупівля продуктів харчування за рамковими угодами. Це означає, що не райони, а місто централізовано проводитиме тендер, вибиратиме кількох постачальників і на підставі цього визначатиме рекомендовану ціну. Передбачається, що тендер проводитиметься максимально прозоро.
За ідеєю столичної влади, така централізація дозволить залучити до організації харчування кілька великих оптових компаній замість безлічі маленьких фірм-посередників. Це позначиться на цінах. Крім того, з великими компаніями буде простіше вирішувати питання заборгованості: якщо велика компанія може структурувати борг, розтягнути його погашення, то маленька буде просто паралізована у разі несплати вчасно.
Між іншим, ідея централізації закупівель продуктів харчування вже витала в коридорах столичної мерії у 2011 р. "Треба просто прозоро укладати договори з фермерами, а не з посередниками, які накручують відкоти", - коментував для ЗМІ екс-секретар комісії з питань освіти і науки в Київраді Олексій Давиденко. - Ми побачили, що в більшості районів переможцями тендерів стають комунальні підприємства при адміністраціях. Так організовують тендер, що перемога "своєму" підприємству забезпечена". Колишній заступник голови КДМА Леонід Новохатько тоді обіцяв централізацію й "київський стандарт харчування у школах та садках". Але все так і залишилось у планах. Можна припустити, що лобі власників фірм і фірмочок тоді виявилося сильнішим. Хочеться сподіватися, що цього разу все складеться інакше.
Ще один гіпотетичний варіант - введення у школах практики дитячих садків, де батьки оплачують 50% харчування, а решту - держава, або ж відмова від безплатного харчування для всіх (за винятком пільгових категорій учнів).
"На сьогодні на харчування в садках та школах іде більше 6% загального бюджету, що виділяється на систему освіти в столиці. Це понад 300 млн грн на рік. І слід подумати про те, як найефективніше, з найбільшою користю для дітей їх використовувати. Щоб виробити правильне й максимально ефективне рішення, треба обговорити всі його варіанти з батьками. Ми попросили районні управління освіти провести опитування батьків щодо пропозицій із оплати харчування, - каже директор Департаменту освіти і науки Києва Олена Фіданян. - Зараз при департаменті створюється Рада батьків. Ми підписали договори про співпрацю з громадськими організаціями вчителів, директорів, батьків. Усі разом, відкрито й прозоро обговорюватимемо пропозиції зі створення ефективної системи забезпечення шкільним харчуванням. І не тільки це, а й інші питання. Адже проблема оплати харчування - лише ланка глибшої проблеми. Потрібно докорінно змінювати всю систему фінансування освіти, розподілу коштів. Треба розробляти механізми ваучеризації освіти, коли кожна дитина має свій освітній ваучер - фінансове забезпечення від держави".