У сучасному надзвичайно мінливому світі тема психічного здоров'я викликає багато суперечок.
Це пов'язано з тим, що за якихось 200 років норми психічного здоров'я зазнали істотних змін. Так, іще в ХІХ ст. непритомніти в громадському місці для світської панянки було такою ж нормою, як сьогодні щохвилини робити селфі. Однак, по суті, і те й інше може розглядатися також як певне відхилення від психічної норми. Але тим, хто непритомнів у ХІХ ст., були незрозумілі "танці святого Віта", які стали повальної епідемією Середньовіччя... Часи змінюються - змінюються й норми.
Тепер нас уже не шокує слово "онанізм", хоча наші предки вважали, що розплатою за нього може бути божевілля та інші жахливі недуги. А слово "істеричка" давно набуло іншого контексту, втративши своє первісне значення, і, не будучи пунктом МКБ-10 (Міжнародної класифікації хвороб), давно використовується у побуті для позначення особливого складу особистості. З кримінального кодексу вилучена стаття за мужолозтво, і люди нетрадиційної орієнтації вільно ходять парадами, знімають геніальне кіно і співають прекрасні пісні, іноді демонструючи цю свою особливість як якусь модну унікальність. А деякі батьки аутистів часто з гордістю промовляють: "у нас синдром Аспергера!", припускаючи, що це знову ж таки вишукане захворювання геніальних людей. Ну а людей з панічними атаками та соціофобією нині взагалі не злічити. І в той час, коли це можуть бути справді складні психічні розлади, викликані ланцюгом різних страхів, що заважають жити і працювати, багато хто навчився прикривати цими діагнозами ірраціональну боязнь виконання якихось громадських дій, нездатність жити за правилами і законами суспільства.
Змінюється час - змінюються норми, змінюється і ставлення до тих, хто не схожий на більшість: і десь ми стаємо більш терпимими, а десь ладні зацькувати кожного, хто не схожий на нас. У зв'язку із цим з'являється чимало людей і груп, які або активно захищають, або нападають і гноблять людей з явними відхиленнями, збуджуючись від самого факту, що їм доступне якесь розуміння "норми". Причому захисники "відхилень" бувають значно агресивнішими за обвинувачів, демонструючи в усій красі всі види маніпуляцій свідомістю і громадською думкою, наводячи абсурдні факти і доводи бабусь на лавочках.
Чимало й охочих улаштовувати перевірки для всіх або для обраних, ставлячи собі за мету позбавити деякі професії присутності неадекватних людей та й узагалі від людей, чиї норми поведінки не піддаються розумінню і лякають. Безперечно, всім нам хотілося б бачити врівноваженого вчителя і спокійного лікаря, інтелектуально розвиненого, толерантного депутата, тверезого водія або пілота, психічно здорового, адекватного поліцейського. Справді, там, де є потенційна небезпека, мають бути якісь профілактичні дії. Але питання як і раніше відкрите: хто визначатиме норми, і хто здійснюватиме подібні перевірки?
На жаль, навіть у випадку явної хвороби багато хто взагалі не вважає за необхідне звернутися до лікаря-психіатра або психолога, вбачаючи в цьому слабкість або відчуваючи страх уже власне перед самим діагнозом.
У спадок від радянської каральної психіатрії нам дістався тваринний страх перед психічним нездоров'ям, та й психіатричні лікарні більше нагадували тюрму, ніж лікувальний заклад. Завданням радянської психіатрії була ізоляція хворих людей від здорових, а лікування полягало більше в купіруванні симптомів, ніж у бажанні соціалізувати людину, зробити її частиною суспільства, здатною працювати і створювати близькі зв'язки.
На жаль, люди зараз легко маніпулюють діагнозами: будь-який вчитель вільно може сказати і без того стривоженій мамі: "Він у вас гіперактивний!", абсолютно не усвідомлюючи, що, по суті, ставить дитині діагноз, який може вплинути на ставлення до неї інших дорослих і дітей. Шкода, що багато людей допомагаючих професій не розуміють, що не мають права на слова "дебіл", "даун" "олігофрен", "аутист", "клептоман", якими вони часто користуються просто так, у побуті. Адже все це - діагнози, які ставить тільки лікар!
Проте ярлики, що не мають жодного стосунку до нашої особистості, можуть міцно закріплюватись у від початку здоровій свідомості, змінюючи наше життя. Тому важливо знати, що значить "психічне здоров'я". Де починається патологія, і чи варто кидатися словами "депресія" і "соціопатія", спостерігаючи людину в дуже обмежених умовах, наприклад у школі чи на роботі.
У зв'язку із цим необхідно згадати найважливіші фактори, які значною мірою впливають на психічне здоров'я. Це соціально-економічні умови життя особистості: рівень освіти, соціальний тиск як фактор ризику, біологічні фактори, що включають генетичну схильність до дисбалансу хімічних речовин у мозку. Існують також особливі психологічні та особистісні чинники, які вирізняє ВООЗ. Через них люди стають уразливими перед психічними розладами: стресові умови роботи, гендерна дискримінація, соціальне відчуження, нездоровий спосіб життя, ризики насильства, фізичні недуги, фактори, пов'язані з порушеннями прав людини.
В усі часи було чимало спроб вивести критерії психічної норми. І на даний момент є певна низка якостей, які давно є основою психічного здоров'я. Це зрілість почуттів, що відповідає віку людини, коли всі її вчинки й рішення відповідають її віку і не мають ознак затримки психічного розвитку: мови, контрольних функцій, емоційного життя.
Це адекватне сприйняття дійсності, наявність гармонії між сприйняттям явищ та емоційним ставленням до них, тобто розуміння, що те, що відбувається навколо, - реальність, яка має свої закони і змінюється згідно з фізичними та біологічними законами. Хоча ми розуміємо, що людину, яка 50 років тому сказала б фразу: "забув зарядити книгу" або "кинь мені грошей на мобільний", ну точно запроторили б до психлікарні. Тобто дійсність змінюється, і фільм "Назад у майбутнє" теж уже застарів. Це важливо враховувати, адже реальність сучасних диких племен, що живуть у нетрях Амазонки на території Південної Америки, досі стріляють з лука і нічого не знають про телефон і гамбургер, відрізняється від нашої. Тобто буття справді визначає свідомість.
Це вміння уживатися з собою і соціальним оточенням, гнучкість поведінки, здатність створювати, підтримувати і зберігати соціальні зв'язки та близькі стосунки. Так, це включає в себе й усвідомлення своєї гендерної ідентичності, під чим маються на увазі способи поведінки, за допомогою яких людина повідомляє про свою статеву належність в умовах даної культури: через одяг, манеру спілкування та інтереси. Часто це жодним чином не пов'язано з сексуальною орієнтацією, хоча мається на увазі, що стать повинна відповідати сексуальній орієнтації та приписаній при народженні статі. Наприклад, від людини з приписаною при народженні чоловічою статтю очікується, що вона визначатиме себе як чоловіка, по-чоловічому поводитиметься і відчуватиме потяг до жінок. Але фактично це далеко не завжди так.
Це критичний підхід до обставин життя, вміння давати собі раду зі стресами та різними розчаруваннями, працювати і створювати матеріальні блага, бути корисним.
Це наявність відчуття власної ідентичності - хто я і чого хочу, який вигляд маю.
Це здатність планувати й оцінювати життєві перспективи, обирати роботу, друзів, оточення, розуміти наслідки тих чи інших вчинків, наприклад крадіжки або обману.
Тобто в багатьох випадках під психічною нормою визначають те, наскільки індивід адаптований до життя в соціальному середовищі, наскільки він продуктивний і критичний у життєвих обставинах, особливо в динаміці їхніх змін - чи вміє він пристосовуватися до світу відповідно до запиту визначених умов існування.
Про психічної нормі пишуть багато і часто, але в цьому зв'язку мені найближчі визначення Ненсі Мак-Вільямс, яка взяла за основу відомий постулат Зигмунда Фрейда про психічне здоров'я: "Насамперед здорову людину визначає її здатність вміти любити, працювати і отримувати задоволення". Ненсі Мак-Вільямс виділила не три, а 16 ознак психічного здоров'я. Це:
1. Уміння глибоко любити, не ідеалізуючи партнера, приймаючи його таким, яким він є.
2. Здатність людини працювати, створювати і творити, знаходячи в цьому сенс.
3. Здатність гратися, отримуючи задоволення, яке впливає на мотивацію людини.
4. Уміння створювати безпечну прихильність, яка створюється в дитинстві і впливає на базову довіру до світу.
5. Здатність впливати на власне життя, відчуття власної сили, незалежності і свободи.
6. Уміння відчувати амбівалентні (різні) почуття: любов і ненависть, слабкість і силу. Уміння прийняти себе і поганим, і хорошим, у будь-якому стані ставитися до себе з любов'ю, усвідомлюючи свої зміни.
7. Здатність переносити стрес, адекватно на нього реагувати, виходити з нього без серйозних психологічних втрат.
8. Здатність до адекватної самооцінки.
9. Наявність системи цінностей, моральних правил і принципів.
10. Здатність відчувати весь спектр людських емоцій та почуттів, вміти справлятися з ними.
11. Здатність подивитися на себе "збоку" і прийняти всі свої "ненормальні" частини особистості як спосіб прийняти своє "безумство".
12. Здатність розрізняти себе й іншого, не зміщуючи свою особистість, відчуваючи межі своєї особистості.
13. Широта й варіативність захисних механізмів: використання різних способів вирішувати виниклі проблеми, не вдаючись до однакових сценаріїв, наприклад уникнення.
14. Здатність до самовираження й адаптації в суспільстві, вміння бути собою, не зливаючись з іншими людьми з огляду на інтереси інших.
15. Здатність бути живим, тобто вміння бути допитливим, енергійним, мати бажання розвиватися.
16. Здатність прийняти те, що неможливо змінити, наприклад смерть близьких. Здатність переживати скорботу і горе, але повертатися до життя.
Виникає запитання: чи можлива у принципі адаптація людини з нестандартним мисленням у стандартному соціумі? Пригадується фраза Сомерсета Моема, яка дає можливість запропонувати такий рецепт адаптації: "Трохи здорового глузду, трохи терпимості, трохи почуття гумору - і можна дуже затишно влаштуватися на цій планеті".