У житті кожної сім'ї, де вже є одна дитина, настає момент, коли подружжя замислюється, чи не народити другу. Статистика свідчить, що перша дитина в сім'ї найчастіше з'являється "випадково". Що ж до другої, то пари, ставши більш досвідченими в питаннях контрацепції й дітородіння, ухвалюють рішення вже свідомо. Планування - ознака батьківської зрілості. І турбуються батьки саме про те, наскільки комфортно буде двом і більше дітям у сім'ї. Комфортно не тільки з фінансового погляду, а й можливості ділити свою батьківську любов на двох (і більше) дітей.
Одне з ключових питань, що цікавить батьків, - оптимальна різниця у віці між дітьми. Відповідь проста: її немає! На жаль, так улаштовані сімейні стосунки, що в кожному разі чиїсь інтереси будуть обмежені. Але найбільш явні конфлікти мають вікові обмеження.
Різниця у віці 1–2 роки, звичайно, хороша для дітей, але вкрай складна для батьків. Адже жіночий організм іще не повністю відновився після перших пологів, і мамі важко буде переносити нову вагітність, поєднуючи її з турботою про першого малюка. Вважається, що організм жінки відновлюється після пологів за 2,5–3 роки, а, отже, навантаження на організм буде завеликим. Народження другої дитини однозначно потребуватиме від обох батьків великого напруження емоційних і фізичних сил. Жити в такому ритмі доведеться років зо п'ять. А якщо мама при цьому повністю віддаватиметься дітям, у такій сім'ї неминуче виникає ситуація, коли чоловік почувається обділеним, особливо якщо він не долучається до турботи про дітей. Зате в дітей буде багато спільного - від іграшок до захоплень і друзів. Так, вони часто сваритимуться, але це неминуче за будь-якої різниці у віці.
Різниця у віці три–шість років хороша для батьків і молодшої дитини, натомість старшому доведеться нелегко. Діти у віці трьох–шести років пізнають дух суперництва, і поява молодшого братика або сестрички однозначно загострить почуття ревнощів, а в тому, що це почуття виникне, немає жодних сумнівів. Старша дитина вже звикла до певних форм батьківської уваги, і будь-які прояви любові до іншої людини сприйматимуться вкрай негативно. А тут іще доведеться ділитися своїми іграшками, часто й одягом, а найголовніше - часом, проведеним з мамою, що серйозно підриває віру дитини в батьківську безумовну любов. Старша дитина може навіть спробувати "регресивну поведінку", удавати хворобу, влаштовувати істерики - будь-що, аби повернути увагу батьків, яку, здається, вже втрачено назавжди.
Часто на прийом до психолога приходять мами зі скаргами на зниження успішності дитини в школі, агресивну поведінку, неуважність. Одразу слід уточнити, чи не народився в сім'ї брат або сестра. Відповідь зазвичай позитивна. Зниження шкільної активності характерна для сімей, де з'явилася друга дитина. Важливо розуміти: якщо старша іде в садок або школу, а ви залишаєтеся з молодшою, то вона обов'язково фантазує, а що ж ви там робите без неї, можливо, знайшли їй кращу заміну, відтак їй зовсім не до ігор і навчання. У школі дитина постійно думає про вас, переживає, її увага знижується, вона відволікається. Усі ці почуття в старшої дитини загострюються, якщо ви з самого початку дуже її критикуєте, вказуєте на вади, порівнюєте.
Батькам за такої різниці у віці значно легше виховувати молодшу дитину, та й їй самій усе видається нормальним і звичним. Вона розвиватиметься набагато швидше, оскільки має реальний приклад для наслідування. Але щоб уникнути серйозних проблем, треба взяти за правило поважати право на особисту власність старшої дитини - її іграшки, ліжко, одяг. Також ви не повинні скаржитися, що стомилися від турбот про молодшого, не виспались і тому не хочете гратися або займатися зі старшим. Дитина може все розуміти буквально і, як наслідок, іще більше гніватиметься на брата/сестру за те, що спричиняє мамі страждання, а їй самій не дає можливості бути з вами скільки їй хочеться.
Різниця у віці сім–одинадцять років викличе проблеми в обох дітей, але істотно полегшить життя батькам. По-перше, ваші враження від виховання обох дітей ніяк не змажуться - ви пам'ятатимете всі подробиці їхнього розвитку й зростання. По-друге, старша дитина вже реально може бути помічником, і це для неї не буде тягарем: молодша, звичайно, конкурент, але не занадто небезпечний, більше того - вона може відволікти від підліткових проблем. Важливо не перевантажувати старшу турботами про молодшу, адже це ви вирішили народити дитину, а не вона, і якби її запитали, вона, скоріш за все, була би проти, оскільки вже звикла, що в сім'ї єдина. Ваша дитина - ваша турбота. Діти в такій родині не стануть у дитинстві друзями - занадто різні вікові проблеми їх цікавитимуть. Їхня дружба зав'яжеться пізніше.
Різниця понад 11 років створить проблеми для старшої дитини. Народження маляти в цьому разі припадає на складний підлітковий вік, коли своїх проблем купа, а тут іще й дитина в колисці. Часто навіть мамину вагітність підлітки переносять з негативом, бо розуміють, результатом яких взаємин батьків є ця вагітність. І ці почуття іноді просто нестерпні. Пам'ятається, молодий герой одного з серіалів про пологовий будинок не запросив свою вагітну маму на весілля, бо дуже соромився її становища. Таке відсторонення - типове при великій різниці у віці між дітьми.
Часто в такій сім'ї друга дитина - це результат другого або навіть третього шлюбу, і це теж ускладнює почуття старших, адже вітчим чи мачуха можуть самі по собі бути загрозою стосункам з мамою чи батьком. Зате для молодшої старший брат або сестра - предмет безмежної гордості і, звичайно, набагато більший авторитет, ніж батьки. Батькам же молодша - безумовна радість, адже настав вік розуміння суті батьківства, прийшли знання, досвід, терпіння.
Що не можна говорити й робити батькам, якщо планується або вже є друга дитина?
Не можна запитувати, чи хоче ваша дитина братика або сестричку. Якщо ви хочете почути чесну відповідь, то це однозначно буде "ні". "Так" може бути у двох випадках. Перший - дитина хоче вам догодити, адже навряд чи ви запитуєте: "правда, ти НЕ хочеш братика або сестричку?", а отже, у вашому запитанні міститься програма на позитивну відповідь, яку дитина зчитує і, намагаючись вам догодити, просто збреше. Адже якщо вона відповість "ні", ви засмутитеся або навіть розсердитеся. Навіщо їй ці проблеми? Ну добре - так!
Другий варіант позитивної відповіді прихований у фантазіях дитини про друга-однолітка - з ним можна гратися, з ним буде весело. Діти з самого початку не усвідомлюють, що той, хто народиться, буде маленьким крикливим згортком, який перетягне всю мамину увагу на себе, і для того щоб із ними погратися, доведеться довго чекати, а коли дочекаєшся, ці ігри будуть уже непотрібні. Це нерозуміння справжнього стану речей і породжує відповідь "так". А ви навряд чи зважитеся розповісти дитині правду…
Тому до народження дитини дітей слід готувати поступово, пояснюючи особливості нових стосунків, нового ритму життя, не роблячи з цього ні особливої таємниці, ні дива.
Не можна дітей порівнювати. Треба розуміти, що вони за умовчанням будуть різні. У них можуть бути різні інтереси, темперамент, здібності й особливості мислення, ну і, звичайно, може бути різна стать. Ураховуйте ці відмінності, не прагніть зрівняти, підігнати. Селекція - доля агрономів і тваринників. Ваше завдання - розвивати індивідуальні здібності кожної дитини окремо. Не треба старатися водити дітей у ті самі гуртки, хоч як би це було зручно, якщо самі вони цього не хочуть. Порівнювати успіхи дітей - це спонукати когось із них повісити на себе ярлик невдахи. Часто до такого порівняння приєднується школа, особливо якщо успіхи в шкільних дисциплінах або поведінці в дітей дуже відрізняються. Спроби вчителів порівнювати дітей з однієї сім'ї слід припиняти. Ми всі різні й маємо право на індивідуальність.
Важливо також не нагадувати повсякчас: "ти ж старший", "він же молодший", "вона ж дівчинка". Якщо йти цим шляхом, дитина зрозуміє, що певні риси дають братові або сестрі переваги, і це не тільки злитиме та ображатиме, а й викличе відчуття власної неповноцінності, ущербності тільки тому, що ти народився на кілька років раніше або народився, приміром, хлопчиком.
Не можна забороняти дітям сваритися й конфліктувати. Конфлікти в будь-якій сім'ї неминучі, особливо в дітей, що борються за увагу й любов найбільш значимих людей - батьків. Та й інших приводів для конфліктів буде більш ніж достатньо: хатні обов'язки, право мати особистих друзів, особистий простір і речі, першість в іграх і успішності. Важливо розуміти, що конфлікти, не розв'язані в дитинстві, стають серйозною проблемою дорослого життя. А якщо дати їм можливість реалізуватися, то ми отримаємо свідомо дорослих друзів, а не вічних суперників. Нерідко батьки намагаються в суперечці стати на чийсь бік, і зазвичай це молодша дитина. Шкодить це обом. Молодша вчиться тонкому тролінгу й маніпуляціям, а старша тлумитиме образу, з якою може прожити все життя. Мені відомі випадки, коли сестри тримали одна на одну образи десятиліттями.
Ваше батьківське завдання при виникненні конфлікту - зайняти нейтральну позицію і дати можливість розв'язати конфлікт без вашої участі, при цьому забезпечивши безпеку сторін. Ви здивуєтеся, але діти впораються самі. Упевнена, що такий досвід у них уже є - ви ж не завжди буваєте вдома, коли вони конфліктують. Просто вашу присутність хтось із них спробує використати з вигодою для себе. А загалом конфлікти й сварки - це спосіб вийти на новий, стабільніший, рівень взаємин.
Тут важливо зазначити, що будь-яке насильство дітей щодо одне одного потрібно припиняти негайно, пояснюючи їм наслідки таких дій. Карати дитину фізично за насильство означає дати привід зрозуміти, що це - єдиний варіант реалізувати свій гнів і для вас. Ви цього хочете навчити своїх дітей? Тому бити за агресію не можна. Але не залишайте дитину наодинці з її почуттями - нереалізовані, вони обов'язково дадуть про себе знати. Будь-яку ситуацію важливо обговорити, дати їй словесне позначення.
Насправді приклади конкретних учинків значно переконливіші за повчальні лекції абсолютно у всьому. Те, як ви реагуєте в певних ситуаціях, ваші діти відтворюватимуть у своєму подальшому житті - щодо інших людей, своїх дітей і вас. Тому мусите уважно ставитися до своїх вчинків, не дозволяти собі жорстокості й несправедливості.
Створити дружні й емоційно теплі стосунки між братами й сестрами - складне, але цілком вирішуване завдання. Допоможімо нашим дітям винести з їхнього дитинства найкращі спогади про рідних, щоб вони змогли уникнути в майбутньому самотності, дружили й підтримували одне одного.