Продовжуємо цикл глибинного аналізу законодавчих змін, які народні обранці пафосно назвали "створенням економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання". 28 серпня 2018 року набрав чинності закон №8296, норми якого покликані, зокрема, вирішити проблему належного матеріального забезпечення дітей, які виховуються в неповних сім'ях (взято з пояснювальної записки до законопроекту).
Матеріальне забезпечення (утримання) дитини в розумінні норм сімейного законодавства є прямим батьківським обов'язком, невиконання якого повинне бути підставою для притягнення до відповідальності з метою, по-перше, захисту та відновлення порушених прав дитини, по-друге, покарання від держави за протиправні дії особи.
Питанню батьківської відповідальності в законі №8296 присвячено дуже багато норм, і вкотре ми переконуємося, що український законотворець намагається переманити нас на шлях реформ кількістю змін, а не їхньою якістю. Таке ставлення ображає, бо українці у своїй більшості не лише усвідомили потребу реформуватися, а й самі вже почали змінюватися, що сформувало попит на чітку і визначену саме нами пропозицію.
Так, головним меседжем населення щодо сімейно-правових цінностей був заклик однозначно закріпити рівність прав та обов'язків батьків у питаннях опіки і виховання дитини. Рівність мала би стати реальною, охоронюваною законом, і, відповідно, її порушення породжувало б відповідальність як перед дитиною, так і перед державою. Забезпечення рівності прав та обов'язків батьків є найкращим гарантом захисту прав та інтересів дитини, оскільки вона реалізовуватиме свої потреби прямо пропорційно до виконаних обов'язків обома батьками.
Відповідно, контроль за сплатою аліментів, який здійснює держава через державних виконавців, є одним з елементів впливу на зрівнювання батьків в обов'язку утримувати дитину, що може ідеально працювати за наявності дієвого механізму перевірки цільового витрачання аліментів, який так і залишився поза увагою законотворців. Чого не скажеш про відповідальність платників аліментів, яка стала чимось на кшталт страшної казки на ніч.
Окрім збільшеного розміру мінімальних аліментів та штрафних санкцій за заборгованість, додались і залякування суспільно корисними роботами, роль яких у забезпеченні прав дитини поки що оцінити дуже складно. Проте відтепер досить швидко й легко можна стати боржником та ще й правопорушником.
Для того, аби особу, яка не платить аліментів, можна було притягнути до відповідальності, її слід визнати боржником. Після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем на підставі рішення (наказу) суду або виконавчого напису нотаріуса сторони набувають відповідних статусів: той, хто проживає з дитиною, - стягувач; той, хто проживає окремо, - боржник.
На державних виконавців новим законом покладено обов'язок контролювати виплату аліментів боржником. Якщо виникла заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців (а якщо дитина, на яку стягуються аліменти, має встановлені законом захворювання, то за три місяці) з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, то це є підставою для притягнення боржника до адміністративної відповідальності.
За таких обставин державний виконавець зобов'язаний скласти протокол про вчинення боржником адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 1831 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) і надіслати його для розгляду до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби.
На підставі поданих до суду разом із протоколом документів суд виносить постанову про притягнення боржника до адміністративної відповідальності і може застосувати до нього покарання у вигляді виконання суспільно корисних робіт від 120 до 240 годин. Зауважте - альтернативної відповідальності немає.
Про що це свідчить? Відбуваючи встановлені судом суспільно корисні роботи, які не можуть тривати більше ніж 8 годин на добу, боржник повинен заробити кошти на погашення боргу за шість місяців, оплатити поточні щомісячні аліменти і заробити якимось чином на себе. Розмір мінімальної заробітної плати у 2018 році становить 3723 грн, тобто одна година коштує 22,41 гривні. Отже, за 120 годин суспільних корисних робіт боржник повинен заробити мінімально 2689,2 гривні. Мінімальний (гіпотетичний) борг за шість місяців може становити 5100 грн (850 грн х 6 міс.) Нескладна математика не дає відповіді на головне запитання - такий вид відповідальності відновлює порушене право дитини на належне утримання? Звісно, ні. Але така радикальна позиція законодавця має змусити боржника за будь-яку ціну терміново погасити заборгованість і регулярно щомісяця сплачувати аліменти, а всі зароблені кошти на суспільно корисних роботах віддавати саме на аліменти, оскільки невжиття заходів щодо їх сплати протягом двох місяців від дня відбуття адміністративного стягнення, призведе до повторного порушення, за яке суд може призначити вже від 240 до 360 годин суспільно корисних робіт.
Якщо ж боржник без поважних причин не прибуде до місця робіт протягом двох днів від встановленої повідомленням дати, не вийде на роботи, відмовиться від їх виконання або ж з'явиться на роботі в стані алкогольного, наркотично чи токсичного сп'яніння, до нього може бути застосоване адміністративне стягнення у вигляді 10 днів арешту за правопорушення, передбачене ст. 1832 КУпАП (ухилення від виконання суспільно корисних робіт).
Під час відбування адміністративного арешту боржник буде позбавлений можливості заробити кошти і виконати обов'язок утримувати дитину, а тому його заборгованість, відповідно, зросте ще більше.
Після 10 днів адмінарешту, якщо боржник і далі ухилятиметься від суспільно корисних робіт, йому загрожує кримінальна відповідальність, передбачена ст. 3892 Кримінального кодексу України (далі - КК України) у вигляді позбавлення волі до двох років.
А тепер зауважте, суспільно корисні роботи і заборгованість зі сплати аліментів - дві паралельні реальності, які пересікаються лише в момент притягнення до адміністративної відповідальності. Про що це свідчить? Якщо призначено години суспільно корисних робіт, то їх необхідно відпрацювати попри погашення заборгованості.
Поряд із зазначеними нововведеннями в Кримінальному кодексі України продовжує існувати норма, якою передбачено покарання за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), яке призвело до виникнення заборгованості в розмірі, що сукупно складає суму виплат за три місяці відповідних платежів.
Під злісним ухиленням у розумінні ст. 164 КК України розуміються такі діяння боржника: приховування доходів, зміна місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця та ін. Тобто дії боржника, які можуть бути зафіксовані саме виконавцем. При цьому право звернутись із заявою про злочин має виключно стягувач, як потерпілий, оскільки ця категорія справ розглядається в межах приватного обвинувачення.
За новим законом виконавця зобов'язали інформувати про таке право стягувача тоді, коли в боржника є зафіксована заборгованість за три місяці. Чи є в цьому якась логіка? Можливо, законодавець залишив за стягувачем право самостійно вирішувати й оцінювати дії боржника щодо наявності в них складу злочину через призму все ж таки хоч якихось, але родинних стосунків, а контроль за дотриманням закону відтермінував на строк заборгованості понад шість місяців. Оскільки запропонована система відповідальності більше наближена до мотивації боржника виконувати рішення суду. Спочатку рішення про стягнення аліментів, потім постанови про притягнення до адміністративної відповідальності і виконання суспільно корисних робіт тощо. Але й таке, вже моє особисте виправдання запропонованих змін, нівелюється, коли ми повертаємося до вже давно існуючої норми в Кримінальному кодексі України.
Так, ст. 382 КК України передбачено покарання у вигляді штрафу від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавлення волі строком до трьох років за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду або перешкоджання їх виконанню.
Констатація існування відповідних норм у чинному законодавстві ще задовго до запропонованих змін однозначно говорить про те, що законодавець націлений не на ті зміни. Наше суспільство потребує дієвих механізмів виконання законів і чіткої скоординованості дій виконавчих органів. Норма закону - це не гасло! Це живий механізм, який повинен породжувати наслідки у свідомості і діях тих, хто його виконуватиме. Норма без можливості виконання - мертва і нікому не потрібна.
Такими, фактично неможливими до застосування, стали зміни, які за своєю суттю були покликані саме відновити рівність між батьками у питаннях виховання дитини.
Справді, до останніх змін у законодавстві ми мали проблему з тим, що той з батьків, який проживає з дитиною, систематично порушує права другого з батьків, не зважаючи на розпорядження органів опіки і піклування і навіть рішення судів про усунення перешкод у спілкуванні й встановленні способу участі у вихованні дитини. Ч. 5 ст. 184 КУпАП встановлено відповідальність у вигляді адміністративного штрафу в розмірі 100-150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, який проживає окремо від дитини. Протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за цією статтею має право складати саме орган опіки та піклування, який потім він зобов'язаний передати до суду. Таким чином саме орган опіки повинен фіксувати невиконання одним з батьків рішення про способи участі у вихованні дитини другого з батьків.
У разі повторного, впродовж року, невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини встановлюється адміністративна відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 150-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та тимчасове обмеження того з батьків, з яким проживає дитина, у праві виїзду за межі України та обмеження у праві керування транспортним засобом до виконання рішення у повному обсязі!
І ось ми дійшли до новели, абсурдність якої полягає у формулюванні "до виконання рішення у повному обсязі". Виходить так, що в разі якщо той з батьків, який проживає з дитиною, двічі за рік не зможе організувати зустріч другого з батьків з дитиною, то він буде позбавлений до 18-річчя дитини правом користуватися транспортними засобами та виїжджати з дитиною за кордон?! Орган опіки та піклування виносить рішення про встановлення способу участі одного з батьків у вихованні дитини без зазначення строку дії. Це розуміється так, що батьки виконуватимуть його або до повноліття дитини, або до того часу, коли можуть істотно змінитись обставини. Таким чином, постанова суду про притягнення до відповідальності за ч.6 ст. 184 КУпАП порушує як права того з батьків, який проживає з дитиною, так і самої дитини, яка буде обмежена у своїх можливостях виїздити за межі України.
Аби закріпити подив і переляк від нововведень, скажу, що ч. 7 вищевказаної статті встановлено штраф усього лише в розмірі 100-200 неоподатковуваних мінімумів доходу громадян за умисне порушення встановленого законом обмеження щодо строку перебування дитини за межами України в разі самостійного вирішення питання про тимчасовий виїзд дитини за межі України тим з батьків, з яким рішенням суду визначено або висновком органу опіки та піклування підтверджено місце проживання цієї дитини.
Пояснити, в який спосіб законодавець оцінював ризик кожного з вищенаведених діянь, неможливо. Виходить, що коли один з батьків, порушивши закон, перебував із дитиною за кордоном більше ніж один місяць, що, ймовірно, може свідчити про наміри змінити країну постійного проживання дитини, то це оцінюється як незначний проступок у порівнянні з двома нереалізованими зустрічами з дитиною для того з батьків, який проживає окремо від дитини?!
Ба більше, постанова суду про накладення адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 184 КУпАП, "в одноденний строк з дня набрання нею законної сили направляється органам прикордонної служби для застосування до особи, стосовно якої винесено постанову, тимчасового обмеження права на виїзд за межі України з дитиною". Постанову про накладення штрафу надсилають прикордонникам для заборони виїзду?
Складається враження, що наші законотворці і підписант законів узагалі не вичитують документів, за якими пропонують "жити і радіти" своєму народові. Та й навіщо? Усе ж можна виправити підзаконними нормативними актами, про які ніхто й ніколи не дізнається.
Після такого прискіпливого вчитування в "букву" нового закону хочеться зробити тривалу перерву: для народних обранців - аби виправили помилки, і для нас - аби віднайти ту омріяну рівність у мирний спосіб і без допомоги нормотворців.