Останнім часом стало нормою, що заможні чоловіки-бізнесмени сплачують на дитину від попереднього шлюбу менше аліментів, ніж, приміром, лікарі, вчителі та інші працівники бюджетної сфери. Чому так відбувається? І чи є вихід із цієї ситуації?
Якщо ви знаєте, що ваш колишній чоловік живе на чималі дивіденди, а на дитину виплачує кілька сотень гривень на місяць, то маєте право звернутися до суду з вимогою збільшити розмір аліментів. Правда, раніше суддя міг спокійно відхилити ваш позов, що в більшості випадків і робив, посилаючись на прогалини чинного законодавства. Адже в постанові "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб" у редакції постанови Кабінету міністрів України від13.07.2011 №744 дивідендів прямо не вказано. Тому найчастіше українські суди, посилаючись на цей документ, відмовляли позивачам у стягненні таких виплат.
- Ми вирішили змінити таку судову практику, - пояснює юрист Українського Гельсінського союзу з прав людини Олексій Кінебас. - Адже ситуація, коли батько, отримуючи досить великі доходи від володіння корпоративними правами, сплачує на утримання дитини копійки, абсурдна. Більше того, вона суперечить ст. 27 Конвенції ООН "Про права дитини" і ст. 51 Конституції України, яка зобов'язує батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей. А також не відповідає нормам Сімейного кодексу України, що ратує за надання всіма державними або приватними установами, включаючи суди, першочергової уваги найкращому забезпеченню інтересів дитини.
На щастя, ці обставини врахував Верховний суд України (ВСУ), якому направив касаційну скаргу на рішення судів першої і другої інстанцій адвокат позивачки Олексій Кінебас. Він прямо вказав, що дивіденди є видом доходів, з якого мають стягуватися аліменти, і погодився з тим, що перелік, зазначений у згадуваній вище постанові Кабінету міністрів України, не є вичерпним. Тому при визначенні того, з чого мають стягуватися аліменти, варто використовувати ст. 1.2, 1.3 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб".
Таке рішення може стати підтвердженням того, що аліменти мають стягуватися також і з інших видів доходів, не зазначених у переліку Кабміну, - таких як виплата учасникові ТОВ його частини у зв'язку з виходом з товариства. Отже, його можна використати як вагомий аргумент під час судового розгляду.
Однак крапку у справі, в якій ВСУ виніс указане рішення, не вдалося поставити так швидко. Після її передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з'явилася можливість стягнути з відповідача пеню в розмірі 1% за кожен день прострочення сплати аліментів, що передбачено ст. 196 Сімейного кодексу України. Але через судові зволікання й недосконалість роботи вітчизняної системи виконання судових рішень відповідач, який не бажав сплачувати на утримання дитини аліменти в повному розмірі, якимось чином за кілька днів після ухвалення судом першої інстанції, згідно з вердиктом ВСУ, остаточного рішення, примудрився зняти свої кошти з рахунка в банку. Тому пошук цих грошей виконавчою службою триває...
Але, хай там як, перший важливий крок у цьому напрямку, завдяки доленосному рішенню ВСУ, уже зроблено. Отже, тепер отримати через суд "добро" на достойні виплати для дитини від батька-бізнесмена стало цілком реально.
Разом із тим з'явилося інше невирішене в законодавчому плані питання. Ідеться про те, що при стягненні реальних 25% від усіх доходів батьків-підприємців може виникнути ситуація, за якої їхні діти щомісяця отримуватимуть десятки тисяч доларів. Але чи не є така сума космічною для, скажімо, 4-річного маляти? Адже зрозуміло, що не всі ці гроші буде витрачено на його потреби, як того вимагають норми Сімейного кодексу України (СКУ). Отут і виникає проблема, про яку чомусь бояться говорити вголос учені-юристи, оскільки йдеться про визначення максимального, тобто граничного розміру аліментних виплат на дитину. Таким чином, усе, що вище за цю межу, можна було б автоматично перераховувати на банківський рахунок дитині до її повноліття.
- Таку можливість нині надає чинне законодавство, але тільки в тому разі, якщо в судовому порядку вдасться довести, що опікун дитини (у більшості випадків його мати) використовує ці гроші не за призначенням (ст. 186 СКУ), - пояснює адвокат Катерина Тарасова. - Та тільки зробити це в нас практично неможливо, про що свідчить судова практика, яка склалася не на користь платників аліментів. А все через те, що немає чітко прописаної процедури здійснення контролю за цільовим використанням аліментних виплат. Такий обов'язок покладено на органи опіки й піклування. Але яким чином має відбуватися ця фінансова звітність з боку опікуна дитини, в законі не сказано. Тому, щоб уникнути різного трактування, треба уточнити чинну норму доповненням про здійснення таких перевірок на підставі надання чеків, квитанцій, що підтверджують витрати на дитину.
Та все це тривалий і, мабуть, недостатньо раціональний шлях вирішення питань матеріальної підтримки дітей після розлучення. Тим більше що посилення відповідальності за сплату аліментів і їх використання може ще більше розпалити ворожнечу між батьками, що розлучилися. Тому практичніше було б, якби вони добровільно (без додаткових судових розглядів) уклали угоду про сплату на спільну дитину відповідної суми аліментів. Так можна залагодити будь-яку конфліктну ситуацію.
Правда, тут не обійтися без бажання розлучених батьків домовлятися. Якщо із цим є проблеми, то завжди можна вдатися до послуг сімейного медіатора, який посприяє спілкуванню і взаємодії конфліктуючих сторін. Шляхом налагодженого фахівцем діалогу вдасться не тільки вирішити питання з фінансовою підтримкою й виплатою достойних аліментів на дитину, а й уникнути труднощів із вихованням розлученими батьками спільного чада.
Такі методи альтернативного вирішення сімейних спорів, зважаючи на велику економію коштів, нервів і часу, поширені в Західній Європі й США. Сподіваємося, що невдовзі такий досвід цивілізованого процесу розірвання шлюбу стане популярним і серед українців, що розлучаються. Адже таким чином удасться захистити від сімейних сварок і конфліктів наших дітей. А це, погодьтеся, дорогого варте.