Одна з найбільших потреб дитини - зростати в турботі й любові своїх батьків.
Але трапляється, що двоє найрідніших людей у якийсь момент стають чужими одне для одного, і тоді дитячий світ, у якому було все так надійно й затишно, наповнюється страхами, відчуттям провини і самотності.
Нині кількість дітей, чиї батьки не живуть разом, невпинно зростає. На жаль, чимало дітей виховують лише мами, а татусі, в найліпшому разі, допомагають матеріально. Для таких мам питання утримання дитини найболючіше, бо потреби дитини вимагають значних фінансових витрат.
Статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено обов'язок батьків утримувати дитину до її повноліття. І цей обов'язок мають і мама, і тато, і вибір способу його виконання визначається спільною домовленістю між ними (ч.1 ст.181 СК України). Та чи всі батьки вміють домовлятися?! Як виявляється, спосіб утримання дитини визначається насамперед рівнем конфлікту між батьками. Саме наявність чи відсутність конфлікту, вміння батьків контролювати неприхильність одне до одного, визначають якість життя дитини.
Ті батьки, які зуміли відразу владнати конфлікт і залишилися друзями, якнайкраще виконують свої батьківські обов'язки, і їхні діти справді щасливі, бо мають належне виховання й умови для повноцінного розвитку. А головне - ці діти зовсім не відчувають наслідків розриву між батьками, котрі як і раніше поважають і продовжують любити одне одного, але трохи інакше - як друзі. Вони показують приклад гідного спілкування двох дорослих людей. Такі батьки дуже добре відчувають своїх дітей, їхні потреби й проблеми, вміють домовлятися про витрати, визначаючи пріоритети у вихованні.
Далі за ступенем конфлікту йдуть батьки, які навчилися контролювати конфлікт між собою. Тобто це батьки, які усвідомлюють, що постійні сварки або відсутність діалогу можуть призвести до того, що їхні діти перебуватимуть у тривалому стресі і, як наслідок, не матимуть ані нормального виховання, ані утримання. Просто цим батькам уладнати конфлікт заважають власні амбіції і взаємні образи. У моїй практиці таких пар дуже багато, з ними легко працювати, бо вони вже пройшли активну фазу конфлікту, навчилися чути одне одного, що дає можливість налаштувати їх виключно на забезпечення інтересів дитини. Для таких пар у ст. 189 СК України передбачено можливість укласти договір про сплату аліментів на дитину, де буде визначено розмір і строки виплати. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним з батьків свого зобов'язання за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Важливе зауваження: домовленості між батьками в жодному разі не можуть порушувати прав дитини, тому, визначаючи розмір аліментів, що їх сплачуватиме один з батьків, необхідно дотримуватися принципу доцільності цих виплат, чітко усвідомлювати різницю між аліментами і додатковими витратами на дитину.
Додаткові витрати на дитину в законі визначено як витрати, що викликані її особливими потребами (розвитком здібностей, хворобою, каліцтвом тощо). Ці додаткові витрати можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (ст. 185 СК України).
Якось до мене звернулася одна мама, яка, визначаючи розмір аліментів, що їх повинен був сплачувати батько, у своїх підрахунках вийшла на непристойно велику суму. Коли ми почали з'ясовувати, звідки ж такі цифри, то виявилося, що мама сама має високий дохід і спроможна забезпечувати дітям дорогий відпочинок і лікування, навчання за кордоном, одяг від відомих світових дизайнерів, нянь, вихователів, водіїв тощо. І хоча батько дітей теж заможна людина, але перелічені витрати були абсолютно не обґрунтовані життєвими потребами дітей. Так само як і не можна було назвати щорічний відпочинок у Ніцці чи навчання в Англії особливостями розвитку дітей, скоріше це були особливості виховання мами.
Після тривалого діалогу мама і тато визначили розумні межі щомісячних виплат батьком суми на утримання дітей з урахуванням їхніх вікових потреб і навчання в майбутньому. Що ж до додаткових витрат, то батьки таки домовилися: оскільки в кожного з них різний підхід до понять "гідний відпочинок", "відповідний одяг і розваги", то кожен самостійно оплачує спільний відпочинок з дітьми, а дорогий одяг, гаджети і т. ін. - це особисті подарунки для дітей від кожного з них.
Укладання договору підходить лише свідомим батькам, які відповідально дотримуватимуться закріпленого на папері, слова. У разі невиконання умов договору той з батьків, який проживає разом із дитиною, має право звернутися до нотаріуса з проханням про виконавчий напис, і вже виконавча служба змусить боржника сплатити заборгованість за аліментами згідно з договором.
Якщо домовитися не виходить, але той з батьків, який проживає окремо від дитини, хоче добровільно виконувати свій обов'язок утримувати дитину, - він може самостійно здійснювати щомісячні платежі на адресу проживання дитини, вказавши отримувачем аліментів того з батьків, який проживає разом із дитиною. Обов'язково вказуйте призначення платежу - що це аліменти на дитину за відповідний місяць. Розмір виплат той з батьків, який їх переказує/надсилає, визначає самостійно. Але при цьому в обчисленні суми слід дотримуватися таких правил: мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України). Прожитковий мінімум для дитини відповідного віку щороку визначається ЗУ "Про державний бюджет". На 2017 рік встановлено такі розміри: для дитини віком до 6 років з 01 січня по 30 квітня - 1355 грн, з 01 травня по 30 листопада - 1426 грн, з 01 грудня - 1492 грн; для дитини віком від 6 до 18 років з 01 січня по 30 квітня - 1689 грн, з 01 травня по 30 листопада - 1777 грн, з 01 грудня - 1860 грн.
У тих випадках, коли платник аліментів має постійне місце роботи, пенсію або стипендію, то відрахування аліментів на дитину можуть здійснюватися за заявою самого платника аліментів до відповідних установ, де він отримує ці виплати (ст. 187 СК України). У заяві слід вказати розмір термін відрахування - не пізніше ніж у триденний строк від дня, встановленого для виплати заробітної плати, пенсії, стипендії. На підставі заяви одного з батьків аліменти можуть бути відраховані й тоді, коли загальна сума, яка підлягає відрахуванню на підставі заяви та виконавчих документів, перевищує половину заробітної плати, пенсії, стипендії, а також якщо з нього вже стягуються аліменти на іншу дитину.
І, нарешті, найболючіші ситуації, коли батьки з різних причин не досягли примирення у своєму конфлікті: батько не визнає дитини і категорично заперечує свій обов'язок її утримувати; батько не бажає добровільно сплачувати аліменти, бо вважає, що таким чином він буде утримувати матір дитини, якій категорично не довіряє; мати так ненавидить батька і вважає його винним за своє нібито скалічене життя, що забороняє йому бачитися з дитиною і при цьому змушує платити, бо аліменти для неї - це щось на кшталт сатисфакції тощо. Все це жахливо, але так буває…
Отже, коли єдиним способом забезпечити повноцінне утримання дитини є стягнення аліментів, тоді без рішення суду не обійтися. Звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів, необхідно знати, чи працює платник аліментів і який має дохід. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 СК України) і (або) в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України) і виплачуються щомісячно, починаючи з моменту пред'явлення позову (ст.191 СК України). Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Положення цієї статті суд ураховуватиме незалежно від того, як стягуються аліменти - від частки доходу чи у твердій сумі.
Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
У ст. 184 СК України закріплено обов'язковість індексації аліментів у твердій грошовій сумі.
Незалежно від того, який спосіб утримання дитини обрали батьки, необхідно знати, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом одного з батьків у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках (ст. 192 СК України). Як і те, що той з батьків, з ким проживає дитина, і той з батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України).
Платити аліменти чи ні, вирішує кожен індивідуально, але при цьому слід чітко усвідомлювати не лише значення цього батьківського обов'язку для дитини, а й наслідки його невиконання.
Так, злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні, карається громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. (ст. 164 КК України). Для стягувачів аліментів, здебільшого мам, ця стаття є вершиною справедливості, проте судових вироків за цією категорією справ дуже мало. Насамперед через те, що кримінальна відповідальність настає лише за умисну несплату аліментів, тобто тоді, коли платник аліментів, усвідомлюючи свій батьківський обов'язок утримувати дитину, умисно не виконує його, маючи для цього всі можливості. У ситуаціях, коли аліменти не виплачуються тому, що у боржника змінилися життєві обставини (захворів, втратив роботу тощо), кримінальної відповідальності не передбачено. Коли ж коли платник аліментів переховується від виконавчої служби, приховує свій дохід, місце роботи та проживання, ухиляється від слідства та суду - такі дії вже можна розцінювати як злісне ухилення від сплати аліментів.
Але шлях до кримінального покарання занадто довгий і саме покарання за своїм змістом ніяк позитивно не позначається на захисті прав дитини. Обов'язок утримувати дитину передбачає матеріальне забезпечення інтересів дитини. Стаття ж кримінального кодексу не встановлює покарання ані у вигляді штрафу, ані у вигляді конфіскації майна. Чомусь за крадіжку велосипеда можуть конфіскувати належне засудженому майно, а за несплату аліментів - максимум два роки обмеження волі. Дивною є позиція законодавця ще й тим, що за невиконання рішення суду в рамках ст. 382 КК України настає кримінальна відповідальність у вигляді штрафу або позбавлення волі, а за несплату аліментів за рішенням суду, що так само є умисним невиконанням рішення суду, максимальне покарання два роки обмеження волі. Для тих, хто шукає справедливості за несплату аліментів у кримінальному покаранні, є лише одна важлива деталь - ця обставина є підставою для позбавлення батьківських прав, і тоді це, мабуть, найкращий спосіб захистити інтереси дитини. Бо той з батьків, який позбавлений батьківських прав, у подальшому не матиме права претендувати на утримання своїми дорослими сином чи донькою, не матиме права спадкування за дитиною, але при цьому до повноліття дитини зобов'язаний її утримувати, бо позбавлення батьківських прав не звільняє від виконання батьківських обов'язків. Отже, гармонійні стосунки батьків - це найкраща атмосфера для виховання дитини, бо любов, турбота і щире спілкування є найбільшими цінностями для сім'ї.