Кароль Навроцький продовжує змінювати правила політичного ландшафту Польщі. За сім місяців на посаді польський президент привчив до перманентного жорсткого протистояння з урядом і до того, що в його руках право вето втратило статус виняткового інструмента й стало буденністю. Тут він уже побив усі можливі рекорди, адже із серпня до травня заветував 31 законопроєкт (для порівняння, його попередник Анджей Дуда за 10 років каденції скористався правом вето 19 разів. А найбільше до Навроцького цим правом користувався Александр Кваснєвський — 35 разів за 10 років). Однак цим амбіції президента щодо змін не обмежилися, і в День Конституції 3 травня Навроцький оголосив про перші кроки щодо модернізації чинної Конституції Польщі.
Ініціатива президента
На необхідність змін до Конституції Кароль Навроцький натякав іще наприкінці квітня, коли в інтерв’ю для Kanał Zero заявив, що є прихильником президентської системи управління. Сказано це було в розмові про повноваження польського президента на тлі відмови Навроцького прийняти присягу частини призначених Сеймом суддів Конституційного суду. «Під час виборчої кампанії народ покладає надії на свого президента. Тож або поляків слід позбавити права обирати президента та визнати, що в нас — канцлерська система, або нам слід створити президентську систему (...) Я є прихильником президентської системи, але не наполягаю; можливо, нам варто обрати канцлерську систему», — сказав Навроцький журналістам, розмірковуючи про свої повноваження. Ці слова викликали резонанс у польських ЗМІ й були широко розтиражовані.
1 травня речник президента Польщі Рафал Лешкевич оголосив, що під час урочистостей на День Конституції буде оголошено про створення Ради Нової Конституції. І справді, під час урочистої промови на Замковій площі у Варшаві 3 травня Кароль Навроцький заявив: «Ми живемо в час, коли політичний конфлікт зайшов надто далеко, руйнуючи спільноту, сім’ю та перетинаючи всі можливі кордони. Він руйнує політичну систему й основи польської держави. Державні інституції покликані бути міцними та сильними, покликані будувати державу та її безперервність (...) Польща сьогодні перебуває на конституційному перетині. Конституція 1997 року — я поважаю та дякую її творцям. Вона була необхідною, незамінною. Я є і буду її гарантом до самого кінця — мого чи її. Але сьогодні нам потрібна Конституція нового покоління 2030 року (...) Ми повинні раз і назавжди вирішити, чи хочемо ми, щоб країною керували ті, кого обрали на демократичних виборах за волі суверена, чи ми хочемо, щоб влада керувала вами через партійні зв’язки (...) Сьогодні я не відповім, якою має бути система — прем’єрською чи президентською. Але так не може тривати. Не можна, щоб влада в Польщі була розділена між двома таборами».
Того ж дня Навроцький створив новий консультаційний орган — Раду Нової Конституції при президентові Польщі. До її складу увійшли 10 членів — відомих юристів та колишніх політиків (зокрема ексмаршали Сейму Юзеф Зих та Марек Юрек, а також багаторічний мер Кракова (2002–2024) Яцек Майхровський), більшість із яких так чи інакше була пов’язана з «Правом і справедливістю». Однак, за словами Навроцького, це лише перший етап формування складу Ради. Згодом туди запрошуватимуть експертів із різних суспільних сфер, а також розішлють запрошення до парламентських угруповань. Вочевидь, президент позиціонуватиме Раду, та й узагалі всю ініціативу щодо модернізації Конституції, як понадпартійну справу, що має об’єднати всі відповідальні політичні сили Польщі. Однак за теперішніх обставин спільна робота над новою Конституцією всіх парламентських політичних сил видається неможливою. І швидка та гостра реакція прем’єра Туска на президентську ініціативу це підтверджує.
Критика Туска
Дональд Туск не забарився з реакцією на амбітну ініціативу Навроцького. І, як можна було очікувати, реакція ця виявилася гостро-іронічною. Ще 1 травня, після першого анонсу створення Ради Нової Конституції, прем’єр прокоментував це в мережі Х: «Пропоную почати з дотримання чинної». Натомість 3 травня на пресконференції перед робочим вильотом до Вірменії польський прем’єр висловив свою позицію більш розлого: «Сьогодні я б звернувся до президента й опозиції з проханням навчитися поважати чинну Конституцію, перш ніж вони почнуть займатися новою. (...) Немає ідеальної Конституції, немає ідеальних політичних систем. (...) Сьогодні нам потрібна не лише єдність у межах НАТО та Європейського Союзу, а й єдність, коли йдеться про інституції польської держави. Ця єдність, ця одноманітність можливі лише тоді, коли люди об’єднані елементарною солідарністю, а влада — законом та Конституцією. Часто президент буває з одного політичного табору, а прем’єр-міністр — з іншого, й тому треба покладатися на дотримання закону. Життя можливе навіть тоді, коли тривають політичні суперечки, але лише за умови дотримання Конституції та інших правових положень. Президент чудово знає, що конституційної більшості на підтримку його ідей не буде ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра, тому це радше політична гра».
Слова Туска та загальна реакція представників урядової коаліції на ініціативу Навроцького свідчать: шанси на те, що вони долучаться до роботи над новою редакцією Конституції, фактично нульові. А отже, будь-які спроби канцелярії президента представити це як загальнонаціональний і понадпартійний процес приречені на провал.
Крім того, для змін до Конституції потрібні голоси двох третин Сейму, тобто 307 депутатів (для порівняння, нинішня урядова коаліція, що складається з «Громадянської коаліції», «Третього шляху» та «Лівиці», налічує 248 депутатів). За всю історію Польщі жодне політичне угрупування не мало такої більшості, й ніщо не свідчить про те, що парламентські вибори наступного року можуть комусь таку більшість дати, навіть у складі коаліції. Навіщо ж у такому разі Навроцький узагалі запропонував ініціативу, яка навряд чи має шанси бути реалізованою найближчими роками?
Як Навроцький нав’язує опонентам власні правила гри
Минулорічна передвиборча кампанія та перші сім місяців каденції Кароля Навроцького показують, що це політик, який воліє не діяти за правилами, традиціями чи звичаями, а нав’язувати власні правила й змушувати опонентів за ними грати. Так було під час передвиборчої кампанії, коли його жорстка риторика щодо українських мігрантів та біженців змусила навіть ліберала Рафала Тшасковського звернутися до цієї теми й запропонувати скасування програми 800+ для громадян України в Польщі, які не працюють. Ставши президентом Польщі, Навроцький і далі дотримується цього стилю. На відміну від свого попередника Анджея Дуди, він не намагається бути більш-менш рівновіддаленим арбітром, що перебуває над політичним процесом. Навроцький, не соромлячись, втручається в політичний процес і є його постійним учасником. Причому робить він це, застосовуючи всі можливі інструменти президента. Повноваження, що традиційно були церемоніальними, він використовує для політичної боротьби з опонентами. Тут ідеться й про право вето, й про відмову приймати присягу в новопризначених суддів Конституційного суду (що взагалі-то є обов’язком президента, але Навроцький вказує на процедурні проблеми під час призначення суддів), і про багатомісячне непідписання призначень послів, через що Польща не має свого представника у ранзі посла в десятках країн у всьому світі (зокрема й в Україні, де Пьотр Лукасевич уже понад півтора року працює в ранзі тимчасово повіреного у справах РП). Отже, польський президент не грає за правилами уряду чи урядової коаліції, але змушує їх працювати за логікою, яку нав’язує сам.
3 травня Навроцький запустив у польський політичний процес нову довготривалу (недарма він наголошує на тому, що це має бути Конституція 2030 року) тему, яка цілком може стати новою лінією розділу між польськими політичними силами. Відмову ліволіберальних політичних сил брати участь у президентській Раді Нової Конституції ПіС використовуватиме, аби звинувачувати опонентів у безвідповідальності. Водночас обидві «Конфедерації» тепер не зможуть експлуатувати тему змін до Конституції без удару по власній репутації антисистемних сил. Та найголовніше — тему нової Конституції вже запущено в публічний простір і політичне життя, й навряд чи тепер можна буде її ігнорувати. Тому польські політичні сили вільно чи невільно муситимуть визначати свою позицію стосовно неї. А отже, грати за новими правилами політичної гри — правилами Навроцького.