Не секрет, що стосунки між президентом Франції Еммануелем Макроном та канцлером Німеччини Олафом Шольцом були далеко не простими. Ледь замасковані образи останніми днями вказують на глибші розбіжності щодо України, того, як протистояти й стримувати агресивну Росію, і як будувати стосунки з дедалі більш поляризованою Америкою.
З 1945 року франко-німецькі відносини будувалися на необхідності примирення, історично приписаним долею. Вони залишаються центральним елементом єдності Європи та її здатності виступати як глобальної держави. Але в цей складний час, спричинений війною і невизначеністю щодо майбутніх зобов'язань Америки, цей зв'язок, схоже, слабшає, пише The New York Times.
"І навряд чи можна знайти гірший час для такого відчуження. Макрон і Шольц, далекі від того, щоб демонструвати єдність цілей і європейське лідерство у своєму прагненні протистояти президенту Росії Владіміру Путіну, перейшли до сперечань на тему, яка країна більше допомагає Україні", — зазначає видання.
Їх останні суперечки відображають розбіжність особистих стилів, а також зіткнення національних інтересів, зумовлене внутрішньою політикою. Видання підкреслює, що обидва чоловіки були лідерами, хоча й прийшли до влади різними шляхами. Макрон перевернув традиційну французьку політику і мріяв очолити Європу, що відроджується. У сходженні Шольца, стійкого, впертого юриста соціал-демократа, який зараз керує непростою трипартійною коаліцією, не було нічого революційного.
"Проте перемоги надали їм упевненості, що вони найрозумніші в кімнаті й що вони мають рацію, коли інші помиляються... Его завжди є частиною політики, але це робить їх складнішими для партнерів в управлінні на міжнародній арені", — каже Каміль Гранд, колишній французький чиновник і співробітник НАТО, який нині працює в Європейській раді з міжнародних відносин.
Еммануель Макрон почувається комфортно в ролі провокатора. Він вважає себе руйнівником ледачого мислення, коли каже, що відправлення західних військ на Україну "не повинно бути виключене". Це провокаційне зауваження розлютило Олафа Шольца, який, на думку Макрона, до межі обережний і занадто покладається на США.
"Макрон вважає, що жорсткі обмеження на військову відповідь Заходу дають Путіну фактичний карт-бланш, і турбується, що Шольц, можливо, не до кінця розуміє важливість того, щоб Європа повністю взяла на себе зобов'язання зі створення єдиної оборони, необхідної для багаторічного протистояння з Москвою", — повідомляє The New York Times.
З іншого боку, Шольц побоюється прямої конфронтації з Росією, навіть попри те, що Німеччина надає Україні набагато більшу фінансову і військову допомогу, ніж Франція. У повоєнній Німеччині глибоко вкоренилася відраза до будь-якого натяку на відродження мілітаризму після нацистської травми й підхід канцлера відображає це. Багато хто в Німеччині побачив у заявах президента Франції ігнорування як історично сформованого ставлення німців до війни, так і стратегічної вразливості країни — Німеччина не є ядерною державою.
"Відтоді, як дві країни поклали край постійним війнам у 1945 році й разом стали на шлях до Європейського Союзу, відносини між Францією та Німеччиною завжди були надто важливими, щоб їх можна було зруйнувати. Але рідко було важче досягти гармонії у відносинах, які змінили післявоєнну Європу. Це може вимагати від обох лідерів нової відданості дипломатії", — підсумувало видання.