Так мало напередодні зими його ще ніколи не було. Резерви на станціях скорочувалися до 0,7 млн т, приблизно на мільйон менше, ніж торік.
Антрациту традиційно мало - 0,25 млн т. Але це навіть вище показника минулого року. І тут хоч є "відмазка", зрозуміло, що весь він імпортний (читай - здебільшого російський). І половина накопиченого антрациту - запас Слов'янської ТЕС, що не входить до ДТЕК.
Новацією цього року стали наднизькі запаси газового вугілля, що видобувається в Україні, які скоротилися до 0,5 млн т. Зараз, щоправда, видобуток пішов угору, але вугілля цієї марки майже вдвічі менше, ніж небагатого на запаси минулого року.
Тим часом переведення блоків з антрацитового вугілля на газове (на Зміївській і Трипільській ТЕС ("Центренерго") і Придніпровській ТЕС (ДТЕК) здійснювалося саме під наявність вітчизняного ресурсу.
Газового вугілля на зиму потрібно майже 11 млн т. Тут ситуація простіша - майже все можна закрити своїм ресурсом, аби було бажання. За місяць-півтора вийти на запланований рівень з накопичення газового вугілля реально, - потрібні просто відповідні заходи.
Антрациту, швидше за все, накопичити не вдасться. Власне, і переведенню блоків з антрациту на газове вугілля у Ріната Леонідовича опиралися до останнього, розповідаючи жахалки, як усе вибухне. Пізніше виявилося, що навіть за невеликого бажання це можна, причому недорого й без вибухів.
Причина зриву накопичення запасів цілком банальна - переділ потоків. Не секрет, що знайдеться купа заяв про виникнення перед компаніями величезних труднощів, які важко здолати.
Однак порожні за запасами ДТЕКівські ТЕС - наочне підтвердження того, що монополізм - це погано. За літо всі вони не те що не накопичили навіть кілограма запасів, вони безперервно спрацьовували те, з чим вийшли із зими.
Кумедно, але зараз (при легкому тиску) ми побачимо диво - станції на газовому вугіллі почнуть наповнюватися ресурсом. Благо, це не так уже й складно.
ДТЕКівські шахти видають на гора до 2 млн т на місяць. Нічого надприродного - просто потрібна воля. Улітку її не було, не було й накопичення, а були ігри в спробу вибити нову ціну вугілля на майже монопольному ринку.
Натомість при правильній постановці питання шукане вугілля завезуть. Причому без будь-якого підвищення цін (у світі вони падають). І собівартість вугілля Павлограда значно менша за 1500 грн за тонну. Тож не розоряться.
Мені зрозуміле значення слова "ринок", як і терміна "олігополія". І навіть про антимонопольне регулювання чув. Ділити ДТЕК на частини цієї зими вже точно не будуть, тож вживуть звичайних заходів при роботі з монополістом де-факто. У світі так і роблять, причому на порядки жорсткіше і з купою багатомільярдних (у валюті) штрафів за подібні дії, як цього літа. Іноді й примусовий поділ буває. І нічого, якось живуть. За чутками, дуже навіть не гірше за нас.
Тим більше, що поки ДТЕК вибивала нову ціну на вугілля, "Роттердам+" таки закінчився, а звичка до потоків цілком залишилася. Небажання опускати ціну на своє вугілля було абсолютно очевидним. Благо, на ринок "чуже" вугілля у нас узагалі-то не заходить.
ДТЕК в "абикого" масово вугілля не купуватиме. Хоча одночасно в Ахметова агітували за зниження цін на вугілля. Звісно, не в себе, улюбленого, а на чуже. "Львівугілля" поставляє трохи ресурсу на "ДТЕК-Західенерго". І львів'янам популярно пояснювали, що ціни у світі впали. Тож їхнє вугілля дорожче від 2000 грн за тонну купувати не варто. Враховуючи дику собівартість вугілля з дотаційного "Львівугілля" (доходів від продажів не вистачає навіть на зарплати), звучало це… оптимістично.
Однак держшахти за фактом мало на що впливають. Вони дають приблизно восьму частину вугілля країни й славляться розгромною собівартістю, "схематозом" і тужливими вимогами дотацій, які потім зникають без жодного ефекту. Тій же Бурштинській ТЕС у рази вигідніше використовувати павлоградське вугілля, львівське беруть як соцнавантаження.
Другий ключовий гравець - державне "Центренерго" - звично обліплене "правильними" постачальниками. Це традиційна годівниця структур з Печерських пагорбів. І зараз (після президентських виборів) якраз відбувається тонкий процес їх зміни й правильного розрулювання грошових потоків. Змінюються "смотрящі" за постачальниками "Центренерго", яке знову вирішили не приватизувати.
Нині від фінансових струмочків відсувають Віталія Корпачова, натомість з'явилися "біляприватівські" особи. Змінився й голова "Центренерго". Загалом, усе звично й за поняттями. Державне - отже, наше, тобто їхнє.
"Доїння" йде одразу з двох кінців - дороге вугілля знизу, електроенергією за заниженою ціною (менше собівартості) на виході зі станції терміново (знову ж, після масових мітингів у Києві) стали постачати феросплавні заводи товариша Коломойського. Доброчинність - вона така. Ціна вугілля їй не перешкода.
Багаторічні розмови про те, що проблему вирішить близька (?) приватизація "Центренерго" із залученням іноземного суперінвестора, - навіть не смішно. Покажіть велику західну енергокомпанію, готову купити собі в актив у розпал "зеленої хвилі" вугільну станцію без сіркоочищення.
Це без урахування того, що половина діючих потужностей (блоки Вуглегірської ТЕС) розташовані прямо на лінії фронту. З її труби якраз можна Дебальцеве побачити. Тут ми, швидше за все, знову побачимо своїх... ну й уже звичний білоруський асфальтово-бітумний завод.
Тож Україна продовжує платити за монополізм і закритість ринку. У світі газового вугілля по 70–80 дол. за тонну зараз у надлишку. Але воно… мало кому тут потрібне.
З антрацитом усе реально складніше, хоча за п'ять років можна було багато чого налагодити. Але навіщо? Возити ростовський і кузбасівський антрацит звичніше й прибутковіше.
За розрахунками, на зиму потрібно близько 2,1 млн т антрациту (у тому числі 0,6 млн т у запасах). Уже очевидно, що левова його частка буде російською. ДТЕК і трейдери приженуть, напевно, для галочки, кілька "човнів" у порти. Але це максимум третина від потреби.
Луганська ТЕС уже працює на газі, благо, його таки запасли. Та й ціна спустилася з космосу, хоча виходить значно дорожче, ніж на вугіллі. Але це проблема, яку ДТЕК мала вирішувати в гордій самотності, - "роттердами з плюсами" запроваджувалися саме для того, щоб у таких випадках були запаси. Якщо їх немає, отже, вирішуйте своїм коштом.
Щоправда, є чимало питань і до держорганів. Епопея з будівництвом ЛЕП на північ Луганської області показала, що нашим чиновникам нічого за фактом не потрібно. Затримка на рік узгодження через бажання Мінекології одержати (цілком офіційно) близько 2 млн грн - державний підхід? Як і плани будувати півсотні кілометрів залізниці п'ять років. Нічого особистого, але в 1941–1945 рр. "вишку" дали б за значно менше.
Так, я в курсі, що у нас гібридна, а не звичайна війна. І що "Укрзалізниці" ця гілка зовсім не потрібна. Вони її саботують, як можуть, і далі теж будуть. Окупності у неї немає й не буде. Але хочеться запитати: ми в Луганську область і в
2030 р. через Росію возитимемо?
Ще один фактор - "атомка". Фактично, завдяки їй енергосистема зиму таки пройде. З паливом в АЕС нормально. Це по суті єдиний приклад реальної диверсифікації. Хоча за останні два роки простої там почастішали, а якість ремонтів - упала. Про раніше часто декларований коефіцієнт використання встановленої потужності вище 80% давно забули як про ворожу вигадку. Уже кілька років не дотягуємо й до 70%. Найнижчий у світі відсоток використання встановленої потужності серед однотипних блоків. Наступного року обіцяно ще знизити виробництво. Хоча план атомники (традиційно) поставлять собі ще менший, а потім блискуче його перевиконають і нарахують премію.
Тривають і завзяті спроби вивести на мутну схему блок Хмельницької АЕС. Якби її вже проштовхнули, нинішня тримісячна аварійна зупинка першого блоку на тій же ХАЕС тягнула б і валютні штрафи.
А загалом впораємося. Скоро до Києва приїде група американських фахівців допомагати нам готуватися до зими. Їх привітно зустрінуть, усе покажуть, вони порадять. Їм чемно подякують, поради акуратно оформлять і... забудуть.
Фактично все залежатиме від того, чи буде зима помірно теплою (як попередні чотири роки), а поставки російських ресурсів більш-менш регулярними. Решту сценаріїв ми самі відкинули як високовитратні.
Тож питання не в порадах, а в ресурсах, яких немає. І у волі вирішувати питання, з якої поки що теж напружено. Але цю зиму ми з високою ймовірністю пройдемо - на погоді, святій вірі в добру волю Владіміра Путіна й дешевому газі з єврохабів.
Щодо нюансів проходження наступної (при працюючих обхідних газових "потоках") - тут уже є варіанти.