З кожним днем холодає, а Росія лютішає… У злощасний понеділок, 10 жовтня, мабуть, усі українці відчули — взимку батареї дійсно можуть бути не такими гарячими, як зазвичай. А то й холодними. Щоденні обстріли «шахідами» і ракетами житлових будинків та об'єктів критичної інфраструктури не дозволяють забувати про це. Тож народ кинувся хто куди — хто за електрогенераторами, хто за буржуйками, а хто за дровами. В соціальних мережах з’явилися запитання: чи можна ставити генератори на балконах, а буржуйки — на кухнях? Чи не наробимо ми ще більшої шкоди собі, рятуючись у такий спосіб?
Хто і як гріється сьогодні у селі та місті
У сільських будинках приблизно 6,1 млн квартир (так їх називають та обраховують статистики), левова їх частка обігрівається автономно: або котлами — 3 млн, або пічками — 2,7 млн. Тобто вони мало залежать від зовнішніх впливів, маючи єдине вразливе місце — газопостачання.
Натомість у містах, де налічується 11,3 млн квартир, понад 8 млн забезпечуються теплом через системи централізованого опалення, 783 тис. — котлами та 78 тис. — пічками. (Зрозуміло, усі цифри довоєнні.) Причому не зовсім зрозуміло, чим опалюються ще 2,4 млн міських квартир?
Ймовірно, у статистиків своя кухня (методики), і, можливо, до неї не потрапляють загальнобудинкові мінікотельні та невеликі котельні підприємств, які за традицією опалюють свій відомчій фонд чи навколишні будинки. Так чи інакше, але із загальної кількості 17,4 млн квартир в Україні приблизно половина, 8 млн, є вразливими у випадку, коли системи централізованого теплопостачання, точніше, ТЕЦ, ТЕС та інші джерела виробництва тепла, можуть бути виведені з ладу.
Отже, відносно добре тому, хто сам господар у своїй хаті — можна і грубу скласти, і криницю у дворі викопати. А що робити мешканцям міських багатоповерхівок?
Народ у нас, звісно, вигадливий, перш за все він звернув увагу на електрогенератори — дизельні, бензинові, маленькі, великі, різні. Інтернет пропонує безліч варіантів. До кожного з них додається інструкція — куди та як їх ставити і підключати (там є свої особливості), а якщо хтось не вміє читати інструкцію, то приїде фірма і все влаштує. Всі інструкції складено на основі державного стандарту ДСТУ IEC 62040-3 (літери IEC означають, що він узгоджується з цим європейським стандартом).
Однак і без інструкцій eсім зрозуміло, що ставити генератор e квартирі, на сходових клітинах чи в коморі неможливо, — при роботі він викидає вихлопні гази, як двигун автомобіля, так само голосно гуркотить, а ще гріється. В принципі його, імовірно, можна прилаштувати на балконі, якщо сусіди не проти й він не травитиме їх вихлопами. Але слід зважити, чи витримає його балкон, адже генератору може знадобитися ще фундамент чи окрема підложка. Звісно, жодні правила утримання будинків цього не дозволяють, але й… не забороняють.
З буржуйками та пічками-грубками все набагато складніше, оскільки треба забезпечити димохідну трубу або комин. Можна вивести трубу у вентиляційний канал (він для кожної квартири має бути окремим), але є небезпека, що може не вистачити тяги, яка забезпечується висотою труби (кажу це відповідально, як дачний експлуатаційник трьох грубок). Що вища труба, то краща тяга. Ще одне попередження щодо груб: навіть сотня цеглин для груби — це додаткові пів тонни навантаження на міжповерхові перекриття, тому треба все ретельно прорахувати, інакше груба може телепортуватися до квартири знизу.
Єдиний вихід, у прямому й переносному сенсі, — крізь стінку на вулицю. Приміром, у місті Новодністровськ (мабуть, і в багатьох інших) є багатоповерхівки, де з кожної кухні стирчить вихід від газового котла, який опалює квартиру, й люди з цим живуть. Звісно, тут є порушення законодавства (нормативної бази), адже змінюється зовнішній фасад будинку, який зафіксовано проєктом. Однак згортання систем централізованого опалення в багатьох невеликих українських містах робить таке порушення неминучим.
Для того щоб забезпечити роботу котла (чи груби) відповідно до ДСТУ, треба мати окремий вентиляційний канал. Такі системи працюють, наприклад, у ЖК «Щасливий» у с. Софіївська Борщагівка під Києвом, де квартири опалюються газовими котлами. На жаль, усі вони мають підвищений ступінь небезпеки, по-перше, через загрозу отруєння чадним газом, а по-друге, через вибухонебезпечність, тому такі системи потребують суворого контролю та догляду.
Ще одне зауваження щодо буржуйок (якщо хтось не мав із ними справи). Слід розуміти, що вони не тримають тепло так довго, як груба чи пічка, — вони гріють доти, доки горять дрова, а далі швидко охолоджуються. Отже, всім, хто планує рятуватися від холоду в екстрених ситуаціях, варто мати на увазі всі ці особливості.
Що радить столична влада
Редакція ZN.UA попросила заступник голови КМДА Петра Пантелеєва розказати, як столична влада готується до цієї, воєнної, зими та що порадить людям.
— Використання буржуйок у багатоквартирних будинках, де щільна забудова, не оптимальний варіант. Київ пішов шляхом використання мобільних котелень, що працюють на дизельному паливі, та розгортання пунктів обігріву у разі надзвичайної ситуації. До того ж маємо пересувні генератори.
Ми плануємо використовувати такі котельні для будівель, де критично необхідно не допускати зміни температурного режиму, — пологових будинків, лікарень тощо. Також, якщо буде необхідно, їх можна використати для розгортання пунктів обігріву для мешканців, наприклад, на базі шкіл та інших будівель,які можуть прийняти велику кількість людей і в яких можна забезпечити їх теплом.
Висновок: найбільш ефективною та надійною системою опалення є централізована система теплопостачання, особливо у великих містах. Приміром, у Києві вона найбільша в Європі та, попри високий ступінь зношеності теплових мереж, справно забезпечує киян теплом. Навіть щоденні пориви, кількість яких узимку може доходити до десятків, швидко ліквідовуються завдяки ефективній організації роботи ремонтних бригад.
До того ж системи централізованого теплопостачання в Києві та інших великих міст країни насправді більш стійкі, ніж здається, та мають значну кількість резервних джерел виробництва теплової енергії. Тому нормальне проходження опалювального сезону в цілому по Україні значною мірою залежить від професійності та готовності місцевої влади. Це не означає, що містянам і жителям сіл та селищ не треба й самим готуватися до екстрених ситуацій (у міру своїх можливостей), сподіваючись лише на владу. Але враховуючи всі нюанси, про які ми говорили, та техніку безпеки.
Це війна, а на війні як на війні.
Більше статей Олександра Сергієнка читайте за посиланням.