«Дзеркало тижня» продовжує стежити за розвитком гучного конфлікту в Донецьку між підприємцем Володимиром Разумовським і директором ТОВ «ТЕК» Олександром Групським. Нагадаємо, що пан Разумовський звинувачує керівника тепличного комбінату в спробах рейдерського захоплення Фабрики декоративних рослин. У попередній публікації ми вислухали позицію Володимира Разумовського. І тепер надаємо слово його опонентові.
Гра на трубі в чотири руки
— Олександре Миколайовичу, головна претензія до вас із боку Володимира Разумовського полягає в тому, що ваші працівники нібито зіпсували йому водогін, завдавши збитків на 1,6 мільйона гривень... Що ж насправді сталося?
— Почалася ця історія років два тому. До 2008 року водогінна труба, про яку каже мій сусід, належала ВАТ «Донецьккокс». І «ТЕК», і «Фабрика декоративних рослин» брали з неї воду й платили за це коксохімікам відповідно до договорів. Восени 2008-го Разумовський викупив у «Донецьккокса» водогін за 400 тисяч гривень, а договір із нашою компанією було розірвано. М’яко кажучи, «Донецьккокс» вчинив непорядно: ТОВ «ТЕК» — найбільший у Донецьку виробник овочів, і вода для нас є життєво важливою, але нас поінформували про угоду постфактум. Мимоволі нам довелося домовлятися про постачання води з новим власником труби.
— Але домовитися, як свідчать факти, не вийшло?
— Судіть самі. Згідно з тарифами комунального підприємства «Вода Донбасу», вартість одного кубометра води для сільськогосподарських підприємств становить 55 копійок. Але Володимир Разумовський, певно, відчув себе монополістом із усіма наслідками, які з цього випливають, і оцінив кубічний метр живлющої вологи у 2,6 грн. Оскільки на рік наше підприємство споживає в середньому 120 тисяч кубометрів води, ми мали б щорічно сплачувати заповзятливому сусідові 312 тис. грн. без урахування ПДВ. Згнітивши серце, я погодився на угоду: без води, нагадаю, ТОВ «ТЕК» просто не може існувати. Але буквально наступного дня Разумовський заявив мені, що виправив деякі свої розрахунки, і тепер ми винні йому не 2,6, а 3,9 грн. за кубометр води! Тобто — уже 468 тис. грн. на рік! І тоді ми відповіли на «пропозицію» відмовою. Самі розумієте: якби ми пішли на повідці у нового власника труби, ніхто не завадив би йому через тиждень роздути ціну ще втричі. І куди б ми поділися?
Розмова з позиції вентиля
— І що ж ви зробили після цього?
— Після цього ми попросили допомоги у міської влади. Нам рекомендували терміново побудувати власний водогін, підключившись до резервної труби КП «Вода Донбасу», що, як виявляється, пролягає всього за 200 метрів від нашого підприємства. Судячи з усього, наш сусід не очікував такого повороту: адже якби ми проклали власний водогін, він не зміг би й далі тримати нас на гачку і заробляти на нас надприбутки. Тоді Разумовський перейшов до рішучих заходів. І 30 січня 2009 року повністю перекрив воду. Постраждали не тільки ми, а й ні в чому не винні жителі сусіднього селища «Флора», яке теж брало воду з цього водогону. 5 лютого із зазначеного питання відбулося виїзне засідання з участю комунальників, а також керівництва «Фабрики декоративних рослин» і ТОВ «ТЕК». Разумовський на нараді стверджував, що в усьому винен прорив водогінної труби, який стався 30 січня. До речі, згодом ця дата зміниться: під час дослідчої перевірки слідчий Куйбишевського РВВС Овсянніков установить, що аварія (за словами Разумовського — диверсія) сталася 4 лютого.
Хай там як, ТОВ «ТЕК» опинилося в загрозливій ситуації: спочатку воду довелося навіть возити пожежними машинами. Звісно, довго так тривати не могло, — і Разумовський це теж чудово розумів. Тому запропонував мені угоду на дуже дивних умовах: я мав переказати на його банківський рахунок 60 тис. грн., а 38 тис. дол. передати готівкою. Натомість я отримував шматок злощасної труби.
На той момент ми вже почали будівництво власного водогону. Але необхідно було виграти час, тому довелося погоджуватися на цю авантюру. На відеозаписі, зробленому прихованою камерою в кабінеті Разумовського, видно, як він намагається натиснути на мене, вимагаючи гроші. У результаті шостого лютого було підписано дуже цікавий документ під назвою «Дружня угода», відповідно до якого я мав передати Володимиру гроші — як готівкою, так і безготівково.
Цікава хронологія: 4 лютого мої люди буцімто ламають трубу Разумовського, а два дні по тому він за «дружньою угодою» передає мені частину труби, мною ж поламаної. Так чи інакше, я не мав наміру виконувати умови цього блазненського контракту, тим більше що вентиль, у кожному разі, залишався в руках мого сусіда, що дозволило б йому тиснути на мене й далі.
Щойно ми побудували наш водогін, «дружню угоду» було розірвано, і працівники ТОВ «ТЕК» нарешті зітхнули з полегшенням. А ось Разумовський — очевидно, щоб помститися — розпочав кампанію з поливання мене брудом. І вона триває досі.
Правосуддя по-прокурорськи
— Отже, конфлікт відбувся півтора року тому! Чому ж Разумовський тільки тепер зчинив скандал?
— Є того причина. Відразу після «теракту» на водогоні (точніше, після того, як Разумовський на тиждень залишив без води наше підприємство і селище «Флора»), він звернувся із заявою в Куйбишевський РВВС за фактом «навмисного пошкодження майна». Слідчі не знайшли в ситуації складу злочину і в порушенні кримінальної справи відмовили. Але 25 грудня 2009-го заступник прокурора Куйбишевського району А.Канюка зробив Разумовському «новорічний подарунок», скасувавши постанову РВВС про відмову в порушенні. Суд анулював прокурорське рішення, однак невтомний Канюка 15 квітня, анітрохи не бентежачись, знову скасовує «відмовну» постанову, а вже 17 травня справу все ж таки порушують. Ось після цього мій сусід Разумовський відчув, що його руки розв’язані, і почав публічне цькування. Між іншим, на початку серпня апеляційний суд Донецької області залишив рішення Куйбишевського райсуду в силі. Побачимо, як розвиватимуться події далі.