Відносини між Китаєм і Японією багато в чому затьмарюються як численними історичними образами, так і територіальними суперечками. Зокрема, чимало списів було зламано навколо належності ненаселеного архіпелагу, що розташований у Східнокитайському морі. Цей ланцюг невеличких острівців кілька разів переходив із рук у руки та встиг побувати навіть під юрисдикцією США, які в 1970-х роках передали його Японії. Китай із цим рішенням не погоджується і вважає острови «споконвічно китайською територією». Ситуація значно загострилася після того, як 1999 року там відкрили газове родовище. Відсутність між країнами демаркаційної лінії, а також чіткості з межами родовища стали додатковим джерелом напруженості між двома країнами.
Спробу Китаю у 2003 році самостійно почати видобувати газ (із морської платформи, встановленої неподалік японського кордону) заблокував Токіо, й відтоді конфлікт перебуває в замороженому стані. Примітно, що з технічного погляду самостійний видобуток газу Японією ускладнено проблемами з транспортуванням газу. При цьому ідеальним варіантом вважається будівництво газопроводу китайською територією.
Наприкінці травня нинішнього року, після двосторонньої зустрічі на вищому рівні в Токіо, з’явилися перші ознаки прогресу в розв’язанні цієї суперечки, а цього тижня офіційно оголосили про досягнення компромісу. Подробиць не повідомляють, стало відомо тільки, що йдеться про спільне видобування в районі лише одного родовища. Японії надано право інвестувати в проект і претендувати на відповідну частку видобутого газу. Передбачається, що найближчим часом аналогічну угоду буде укладено ще відносно одного родовища.
Правда, більшість принципових питань поки що так і залишилися неврегульованими. І основні з них — демаркація економічних зон підводного шельфу Східнокитайського моря й розмежування прав на експлуатацію його природних багатств.