У серпні медіа багато уваги приділили "переходу України на європейські стандарти якості", зважаючи на прийняття "Технічного регламенту щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельного, суднового і котельного палив". Процес створення цього документа справді був болісним для чиновників, які примудрилися зберігати інтригу навіть після його схвалення в цілому на засіданні Кабміну 1 серпня.
Довелося "попрацювати ліктями" і професійній громадськості, завдяки чому техрегламент набув хоч якогось реального сенсу: життя в нелегальних виробників моторного палива може стати ще цікавішим, отже, є надія, що колись усім нам легше дихатиметься.
В іншому документ малоцікавий: фактично він цементує відставання України на десять років від первісного плану посилення паливних стандартів, зроблений наспіх, слабо опрацьований, а в підсумку сенс його створення виявився багато в чому втрачений. Маємо ще одну "грамоту", тоді як ринок, та й споживач зачекалися елементарних практичних кроків із контролю якості палива.
Потреба створити "паливну" біблію назрівала давно. В Україні широкої практики набула видача технічних умов (ТУ), які припускали ті чи інші відхилення від стандартів, і паливна галузь не була винятком. Цим нехитрим шляхом ішли як сумлінні оператори, реєструючи ТУ на так звані фірмові нафтопродукти з додаванням миючих присадок, так і різні переробники та так звані сумішовики, отримуючи техумови на варіації на паливну тему (сумішеві, спиртовмісні та інші нафтопродукти).
Був потрібен документ, що встановлює для всіх єдині правила, а заодно піднімає планку якості забороною використовувати компоненти, які найчастіше використовують так звані бодяжники. Але в нашому випадку двигуном появи єдиного документа, здається, було щось інше. По-перше, на гармонізації законодавства наполягає Євросоюз, де техрегламенти дуже поширені. По-друге, цей крок значився в переліку заходів Національного плану дій на 2012 р. з реалізації Програми економічних реформ на 2010–2014 р. "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава".
Приловчися-но
мені роздобути...
Учасники розробки та обговорення техрегламенту вважають, що якби не остання обставина, то документ з'явився б нескоро, а швидше, ніколи. У середовищі фахівців сфери стандартизації немає єдиної думки щодо користі техрегламентів. "Існує якась мода на такі програмні речі, але документи виходять низької якості, розроблені нашвидкуруч, хоча ці завдання можна вирішувати і внесенням потрібних змін до ГОСТів", - говорить керівник одного з галузевих інститутів.
Сказане, схоже, повністю можна застосувати до історії з розробкою "паливного" ТР. Нацплан президента - річ серйозна, виконання перебуває на контролі. На відповідальний за розробку документа орган - Міненерговуглепром - насіли контролери з адміністрації президента (якщо точніше, то з координаційного центру щодо впровадження економічних реформ при президенті України), і відкараскатися не вийшло.
Як звичайно буває у випадку з "негрошовими" проектами, документ розробили абияк, і перший варіант, що з'явився до осені 2012 р., кинув одних у шок, інших - у зневіру. Крім явних технічних ляпів, документ спробували провести без належного погодження із громадськістю. Але завдяки активній позиції згаданого координаційного центра, "Об'єднання операторів ринку нафтопродуктів України", НТЦ "Психея" і галузевих ЗМІ вдалося домогтися внесення коректив, які змогли вдихнути в цю макулатуру хоч якийсь сенс.
Найважливішою є заборона на використання в бензинах присадок із вмістом фосфору, сполук свинцю і заліза, а також ароматичних амінів (монометиланілінів, моноетиланілінів тощо). Із 1 січня 2017 р. буде запроваджено обмеження на концентрацію марганцю в присадках до бензинів.
Технічний регламент також містить ключові вимоги до якості бензинів і дизельних палив, які поділено на три класи якості - Євро-3, Євро-4 та Євро-5. На цьому, власне, позитив закінчується.
Коли пізніше - не краще
Центральним моментом техрегламенту є графік переходу на горезвісні "європейські стандарти якості". Насправді графік такого переходу існував в Україні з другої половини 90-х років минулого сторіччя. Однак через постійний зрив планів модернізації українських НПЗ його, м'яко кажучи, скоригували. Судіть самі. Від самого початку перехід на поліпшені стандарти якості Євро-4 та Євро-5 було заплановано на 2008 р. Але тоді на прохання власників НПЗ, зокрема в Надвірній і Дрогобичі, що належать групі "Приват", цей термін перенесли на початок 2011-го. Потім пролонгували ще двічі, і так до 1 липня 2013 р. Таким чином, уже було сформовано п'ятирічне відставання від графіка. А з урахуванням нового техрегламенту відставання від початкових планів становитиме десять років! Однак і за це довелося поборотися (див. табл.).
Значним досягненням згаданих активістів стало наближення термінів впровадження поліпшених стандартів, щоб синхронізувати їх із графіком такого переходу в країнах Митного союзу. "У початковій редакції техрегламенту відмова від стандарту Євро-3 відставала від аналогічного кроку в Митному союзі на два роки, що могло обернутися для України перетворенням на зливну яму для палива зниженої якості з усього СНД", - говорить президент галузевої асоціації Леонід Косянчук. Правда, попри всі зусилля, з невідомих причин повністю синхронізувати терміни не вдалося.
Залишається зовсім незрозумілим, навіщо було подовжувати дію стандарту Євро-3 до 2016 р., якщо єдиний постачальник палива такого класу - Росія - заборонить у себе таку якість роком раніше?
Своєю чергою, в Україні також немає виробників нафтопродуктів за цим стандартом. Досі прийнято вважати, що таким був державний Шебелинський ГПЗ, однак його продукція вимогам Євро-3 не відповідає й невідомо коли почне відповідати, адже інвестиції в модернізацію підприємства фактично нульові.
Вийшло, як завжди...
Задамося запитанням, чи вирішив техрегламент з якості нафтопродуктів поставлені перед ним завдання?
У країні перестали видавати техумови? Поки що ні. Правда, з прийняттям техрегламенту не можна буде виробляти паливо гірше за прописані стандарти та із застосуванням деяких компонентів. Але ж і раніше також не можна було гірше, ніж у ГОСТах.
Техрегламент наблизив терміни впровадження поліпшених стандартів якості? Теж ні. Скоріше, навіть навпаки. Як з'ясувалося, 1 серпня 2013 р. Кабмін тільки схвалив документ у цілому, але ще мають бути якісь коригування. Коли ж його опублікують, невідомо, а в силу він вступить лише через півроку після цього.
Тим часом 1 липня 2013 р. припинили дію так звані старі стандарти якості (Євро-2) і автоматично почали діяти нові - Євро-4 та Євро-5. Після вступу в силу ТР наступного року станеться повернення до Євро-3.
Доведеться розчарувати й тих, хто вважав, що технічний регламент замінить собою всі ГОСТи. Насправді ГОСТи є невіддільною частиною техрегламенту, на них, зокрема, слід посилатися в декларації відповідності, оформлення якої тепер стане обов'язковим для операторів ринку нафтопродуктів.
До речі, ГОСТу на стандарт
Євро-3 у країні немає, а в техрегламенті він передбачений. Тому його ще мають розробити. Робити це безплатно державні НДІ не хочуть, тож наступного року можлива нормативно-правова колізія.
Далі. Споживач відчує поліпшення якості бензину та ДП на заправних колонках? На практиці доведено, що можна впроваджувати найпередовіші стандарти, але якщо немає належного контролю, результату це не дасть.
У плані заходів щодо впровадження ТР говориться, що Міненерго, Мінекономрозвитку й Держекоінспекція мають розробити і впровадити систему моніторингу якості нафтопродуктів із 2014 р. Що це буде за система? Не виключено, що Міненерго разом з Держекоінспекцією, підконтрольною Мінекології, а отже, тому ж таки міністрові енергетики Е.Ставицькому, спробують реанімувати тему паливних маркерів. У будь-якому разі, спроби міністра в цьому напрямку вже були, і, що характерно, вміст маркерів якимось дивовижним чином передбачено і в техрегламенті.
Тим часом звертає на себе увагу те, що в компанію "контролерів" не покликали єдиний відповідальний за це орган - Держспоживінспекцію. Схоже, класичні й оперативні методи контролю в Міненерго не розглядають.
Дивує й те, чому техрегламент не охопив так звані альтернативні палива із вмістом понад 30% невуглецевих компонентів (звичайно, спиртів). Це також моторні палива, які до того ж перебувають у зоні особливого ризику щодо якості. Державного стандарту на них немає, виробляються вони за технічними умовами, тож підсилити контроль не завадило б...
"Так навіщо потрібен такий техрегламент, якщо він нічого не вирішує та практично нічого не змінює?!" - у професійному середовищі це досить поширене запитання. "У деяких галузях уже відбувається повернення від техрегламентів до ГОСТів. Цей інструмент більш зрозумілий і конкретний", - говорить один із фахівців у сфері стандартизації.
Певний позитив і рух уперед техрегламент із собою несе. Це новий формат технічного регулювання, який до того ж гармонізований із передовими практиками. Однак на повірку виявився дуже слабко опрацьованим, по суті, для галочки. Для пересічного споживача значно ефективнішими були б перевірки якості на заправних станціях і жорсткі санкції до порушників.