В останні роки українська нафтопереробка являла собою жалюгідне видовище. Падіння видобутку нафти та газоконденсату в Україні, низька рентабельність переробки привізної сировини через застарілі технології та у результаті програш імпортному ресурсу за якістю - приблизно такою була ця картина.
Напевно, саме тому в середовищі автомобілістів прийнято вважати, що український бензин - це щось неякісне та чомусь обов'язково дешеве. Цього року два НПЗ, що залишилися в строю, - "Укртатнафта" (Кременчук) і Шебелинський ГПЗ (належить держкомпанії "Укргазвидобування") - нарешті порадували новинами, наздогнавши своїх зарубіжних колег за якістю палива. Кременчуцький завод повністю перейшов на випуск дизпалива за поточним євростандартом Євро-5, а "Шебелинка" на початку вересня видала першу партію бензину А-95 аналогічного рівня якості. Основною проблемою залишаються низькі обсяги випуску цієї продукції, що перш за все впирається в необхідність мільярдних вкладень у модернізацію виробництва та нарощування внутрішнього видобутку.
Нині це важко собі уявити, але проектна потужність усіх нафтопереробних підприємств України перевищує 50 млн т на рік. Якби ці заводи були вчасно модернізовані й мали сучасну глибину переробки, то обсяги виробництва рідкого палива вп'ятеро перевищували б потреби країни...
Однак реальність інша. За останні десять років обсяги виробництва українських нафтопродуктів обвалилися в десять разів. Причини на поверхні: невміла приватизація в комплексі із надто тепличними умовами для інвесторів призвели до зворотного результату - втрати конкурентоспроможності вітчизняної нафтопереробки.
Поки російські власники українських НПЗ розповідали уряду про складнощі життя, білоруси, литовці, поляки, румуни, та й самі росіяни в себе на батьківщині посилено модернізували свої заводи. Десь, як у Європі, підвищення якості продукції домоглися чітким графіком переходу на поліпшені стандарти. У Росії підганяли адміністративно та преміювали пільгами з оподаткування якісного палива. У Білорусі, яка сьогодні є найбільшим постачальником бензину та дизпалива в Україну, просто вкладали, вкладали, вкладали...
Об'єктивно шансів залишитися на плаву в усіх українських НПЗ не було. Для внутрішнього ринку їх було багато, а для експорту було мало якості. Однак і таку долю для галузі складно було уявити. Якщо Дрогобич, Надвірна, Херсон і Одеса з їхніми мінімальними потужностями та довоєнними технологіями об'єктивно мали небагато шансів, то гігантський Лисичанський НПЗ, який належить "Роснефти", став жертвою війни на Сході, а по суті - розвалу українсько-російських відносин. Росіяни анонсували запуск підприємства навесні 2014 р., але в червні в тому регіоні вже вибухали снаряди. І "Роснефть" навіть подала було в суд на Україну за те, що вона, мовляв, не захистила російської власності у воюючому Донбасі!
На сьогодні уже всім зрозуміло, що інвестувати в українську економіку ніхто в Росії не збирається, мало того, будь-яке згадування про роботу в нашій країні є не просто не модним, а й небезпечним. Тому "Лукойл" уже залишив Україну, продавши мережу у 2015 р., "засвітила" намір продати мережу й "Роснефть", але українська сторона ніяк не хоче відпустити компанію - АМКУ кілька разів відповів відмовою претендентам на купівлю. А от що компанія робитиме з Лисичанським НПЗ - велике питання. Упхнути його в периметр угоди з продажу українських активів не вдається.
У результаті в Україні залишилося тільки два працюючі заводи. У 2015 р. вони переробили на двох 2,48 млн т нафти, з якої вийшло 17% ринку бензинів і ДП. Решта - імпорт.
Можна знайти в такій високій імпортозалежності й позитив. Для цього достатньо уявити, що Україна зав'язана на свої НПЗ, які, у свою чергу, завжди сиділи на російській нафтовій голці. Із чим ми залишилися б на початку 2014-го? Нафтовий краник перекрили б перш за все, про що свідчить досвід тієї самої Білорусі, яка за всіма поняттями входить до числа найближчих союзників Росії. Отже, будь-яке відхилення від московського вектора спричиняє різного ступеня обрізання нафтових поставок. Так, у другому півріччі 2016-го Мінську обмежили графік поставок сировини на 33%, але ж нафтопереробка є однією з основ білоруської економіки.
Кременчуцький вузол
"Укртатнафта" завжди була найбільшим виробником нафтопродуктів, а не тільки нині, коли НПЗ країни лежать у руїнах. Водночас це найбільш суперечливе підприємство, яке стало таким завдяки своєму нинішньому управляючому - дніпропетровській групі "Приват". Навіть при зниженні з 19 до 10–11 млн т потужності переробки завод міг би самостійно забезпечувати потреби України в усіх марках палива за винятком хіба що скрапленого газу. Однак за фактом завод завантажений сировиною в найкращому разі на 25%.
Чому ж величезний завод ледь дихає? Увійшовши на підприємство в результаті класичного рейдерського захоплення у 2007 р. і маючи другим за величиною акціонером НАК "Нафтогаз України" (управляє 43% акцій "Укртатнафти"), з інвестиціями треба бути обережнішими. (Власне, група і в інших галузях своєї присутності не може похвалитися великими та стійкими інвестиційними проектами.) Гроші виділяються тільки на планові ремонти, жодної нової установки за дев'ять років запущено не було. Але завдяки інженерній думці та професіоналізму технологів удалося не лише втримати, а й поліпшити якість палива під наростаючим натиском вимог споживачів і нормативів. Задіявши комплекс заходів, включаючи перепрофілювання окремих установок, із квітня 2016 р. "Укртатнафті" вдалося повністю перейти на виробництво дизпалива стандарту Євро-5. У 2017-му компанія обіцяє випускати й бензини тільки Євро-5.
Однак у нафтопереробці якість є лише необхідною, але не достатньою умовою виживання. Потрібні обсяги, а тут є проблеми. При "Приваті" основу сировинного кошика заводу становить нафта українських родовищ компанії "Укрнафта", яка також контролюється дніпровцями. Але її обсяги падають на 10% щороку, й переломити цю динаміку поки що не виходить. Але можливості зі збільшення завантаження існують. У 2009–2012 рр. у Кременчук "піднімали" "морську" нафту з Одеси. Згодом сюди привозили нафту й вакуумний газойль залізницею. З осені 2015-го "Приват" розпочав поставки казахстанської нафти сорту СРС. Це фактично перекрило падіння поставок "Укрнафти". У 2016 р. завод почав закуповувати щомісяця до 150 тис. т імпортної нафти й навіть вийшов на оптовий ринок продажів нафтопродуктів, чого не було дуже давно.
На шляху нарощування виробництва є дві перешкоди. Це насамперед відсутність модернізації. Через перепрофілювання установок завод має обмежені можливості з випуску якісного палива. Обсяги можуть бути більшими, але за якістю доведеться відкотитися як мінімум на Євро-4. Щоб виробляти багато якісного продукту, необхідна модернізація, а вона впирається в одвічну невпевненість "Привату" у завтрашньому дні. Вона ж не дає повною мірою задіяти наявні можливості лімітів із завантаження, а це до 5 млн т сировини на рік. "Ми сидимо як на пороховій бочці, політична ситуація постійно змінюється, у будь-який момент завод може бути захоплений або зупинений. Як за цих умов нарощувати виробництво?" - пояснює представник топ-менеджменту НПЗ. Із цієї причини кілька років на заводі фактично не зберігали паливо, але останнім часом напруга помітно спала, про що свідчать і зрослі обсяги імпорту сировини.
Подовжувати не будемо
У середовищі нафтопереробників Шебелинський ГПЗ (газопереробний завод) багато хто не вважав навіть заводом. Так, казали, цех, лінія... Приблизно таке саме ставлення було й у власника - держави. Численні "куратори" до останнього часу "оготівковували" модернізацію чужого для себе заводу, а його продукцію доісторичної якості виводили на ринок шляхом одержання постійної індульгенції від уряду. Остання з них - на реалізацію дизпалива стандарту Євро-2 - закінчує свою дію у вересні 2016 р. Цього разу "подовжувати" її "Укргазвидобування" (якому, власне, і належить Шебелинський ГПЗ) не збирається.
Не можна сказати, що "при новій владі" гроші потекли в "Шебелинку" рікою, але системний підхід до вирішення проблем підприємства з'явився. За останні два роки було реалізовано ряд недорогих, але ефективних проектів, які з квітня 2016 р. дали змогу перейти на випуск бензинів Євро-4. Смішні за мірками галузі 20–21 млн грн, які потрібні були на будівництво вузла постфракціонування бензинів, дали можливість вийти на принципово новий рівень. Найцікавіше, що навіть "дідівський" бензин А-80 і той нині в "Шебелинці" Євро-4.
Інвестиції в проект уже повернулися. Із квітня вартість шебелинських бензинів на 300–
400 грн/т нижча за ціни імпортного ресурсу Євро-5, тоді як раніше дисконт становив 1000–
1500 грн/т. А днями "Укргазвидобування" випустило першу партію марки А-95 за діючим євростандартом Євро-5, що має й зовсім поставити цей продукт в один ціновий ряд із імпортними аналогами.
До осені "Укргазвидобування" має намір завершити будівництво установки гідроочищення та перейде на випуск ДП стандарту Євро-4 та Євро-5.Цей проект є воістину найважливішим, тому що відкриває шлях до збільшення завантаження заводу сировиною. За умов дефіциту газоконденсату - основної сировини для "Шебелинки", завод може залучати в переробку наявну на ринку легку нафту українського видобутку, яка є більш "важкою" сировиною та потребує додаткового очищення.
Процес нарощування завантаження вже пішов. У квітні 2016 р. "Укргазвидобування" вперше завезло 3,5 тис. т казахстанської нафти, у травні було поставлено ще 3 тис. т. Увесь же контракт розрахований на 10 тис. т. Нарешті, за попередньою інформацією, на внутрішньому ринку вдалося "знайти" близько 12 тис. т нафти й газоконденсату.
До речі, тут ефект буде подвійним: "Укргазвидобування" нарощує виробництво якісного продукту та одночасно "всмоктує" з ринку обсяги сировини, що, як правило, йшли на нелегальну переробку з випуском безакцизного фальсифікату.
Невелика, але влучна модернізація дозволила також вийти на експорт, куди "Укргазвидобування" відправляє риформат (дорогий високооктановий компонент) і бензол.
***
Попри крах нафтопереробної галузі, заводи в Кременчуці та Шебелинці, які залишилися в строю, мають хороший потенціал із нарощування виробництва. Якщо у 2015 р. вони сумарно випустили 1,6 млн світлих нафтопродуктів, то при цілком реалістичних сценаріях модернізації та завантаження можуть вийти на випуск 6 млн т бензину й дизельного палива. Для наочності, це більш як 80% від очікуваного у 2016 р. споживання цих палив. Таким чином, шанси на ренесанс галузі ще є.
Основний потенціал - нарощування виробництва в 3–4 рази - приховує в собі "Укртатнафта", для якої перспектива розвитку блокована млявим корпоративним конфліктом, специфічним світоглядом мажоритарного акціонера та загальним інвестиційним кліматом у країні. Проект модернізації такого великого виробництва потребує до 1 млрд дол. інвестицій.
"Укргазвидобування" має скромніші потужності, однак технічно є можливість для збільшення виробництва палива вдвічі - до 550 тис. т на рік. Основною проблемою є падіння видобутку газоконденсату як основної та найбільш ліквідної сировини для "Шебелинки".
Досягнувши хороших якісних параметрів, переробні підприємства мають гостру потребу в сировині. Не переробка, а видобуток вуглеводнів визначає енергетичну незалежність країни. Але в цій галузі поки що більше працюють політики, а не буровики.