Початок вересня минулого, 2012-го, року ознаменувався непересічною подією, яку висвітлили майже в унісон переважна більшість світових засобів масової інформації (у тому числі і в Україні) і яка започаткувала "процес сторіччя", що покликаний змінити правила гри на ринку транспортування та продажу природного газу в Європі. За своєю технічною складністю, майбутнім соціальним впливом, сплетінням політичних і комерційних інтересів можновладців і країн-важковаговиків, ймовірною непоступливістю її учасників та запеклим опором він здатен перевершити, зважаючи на його значущість, "справу сторіччя" проти компанії Microsoft стосовно зловживання нею ринковою владою на ринку поставки операційної системи Windows.
Нагадаю, на початку вересня 2012 р. генеральний директорат з конкуренції ЄС (антимонопольний підрозділ Єврокомісії) розпочав розслідування стосовно можливих зловживань на ринку поставок природного газу (а також електроенергії) споживачам з країн - членів Євросоюзу з Центральної та Східної Європи.
Другим (після заяви Литви) не менш важливим чинником початку антимонопольного розслідування Єврокомісії стала ситуація з вартістю газу на світових ринках, яка впливає на ринок газу в Європі. Йдеться, зокрема, про революцію на ринку видобутку сланцевого газу і поставку та транспортування скрапленого газу, особливо із США. Про це дуже докладно пише професор Алан Райлі у своїй монографії 2012 р. "Єврокомісія проти "Газпрому": антимонопольна битва гігантів?" (Alan Riley. Commission v. Gazprom: The antitrust clash of the decade?)
Якщо коротко, то надлишок сланцевого скрапленого газу (і газу несланцевого походження) у США, Австралії, Канаді, Катарі та Китаї спричинив ціновий тиск на спотовому LNG-ринку в Європі. Це, на думку автора, має вплинути на більшу ліквідність газу у світі, а отже, і сприяти зменшенню його ціни.
Наразі "ринкова" модель "Газпрому" включає мережу довгострокових контрактів поставки, які містять положення, що забороняють перепродаж газу, передбачають обов'язок покупця "брати або платити" (санкції за невибір газу сягають триразової вартості невибраного газу, зокрема, відповідно до контракту між "Нафтогазом"
і "Газпромом" від 19 січня
2009 р.), а також "прив'язують" вартість газу до ціни нафти.
Чому ж так занепокоєна Єврокомісія? А.Райлі стверджує, що монополізація національних ринків поставки газу та його дистрибуції, заборона його перепродажу, хибне формування ціни негативно впливають на суспільно важливу функцію вкладання та витрачання капіталу.
Дослідження Європейською комісією формули прив'язки ціни на газ до ціни на нафту може визначити зловживання "Газпрому" при встановленні неринкових цін. Зрозуміло, що прив'язка до ціни на нафту застосовувалася "Газпромом" для збереження доходності. Але постає питання, чи не порушує антимонопольного законодавства Євросоюзу встановлення такого зв'язку?
Відповідно до даних Євростату, у 2010 р. тільки 2,6% генерації енергії відбувалося з використанням нафтопродуктів, а більш як 23% - газу (що становить понад 70% загального споживання газу у ЄС). Доцільність прив'язки ціни на газ до ціни на нафту, на думку А.Райлі, була актуальною до нафтової кризи на Близькому Сході у 70-х роках минулого століття, але не сьогодні.
А що ж далі? Якщо ЄК знайде порушення, то чи вистачить у неї політичної волі застосувати всю міць конкурентного законодавства ЄС до структури "Газпрому"? Досвід попередніх справ про злиття General Electric, Honeywell, Microsoft свідчить про те, що у Єврокомісії вистачає запасу міцності, а також відповідного конкурентного законодавства, за твердженням професора Райлі, "вмурованого" у конституцію ЄС у формі статей 102 та 103 угоди про ЄС.
Уже сьогодні, відповідно до прогнозу бельгійського видання New Europe, доцільність участі "Газпрому" (поряд з іншою російською енергетичною компанією Sintez Group) у приватизації грецького газотрейдера DEPA та газотранспортної компанії DESPA ставиться офіційним Вашингтоном та Єврокомісією під сумнів з огляду на геополітичні міркування та враховуючи вищезгадане розслідування ЄК діяльності "Газпрому".
Якщо Єврокомісія знайде порушення, зокрема, у встановленні ціни на газ шляхом її прив'язки до ціни на нафту у контрактах на поставку газу, то наслідки, ймовірно, можуть бути далекосяжними. Вона не тільки може зобов'язати "Газпром" здійснити певні дії (або утриматися від них), а й накласти штрафи, які очікувано можуть виявитися дуже немаленькими. Якщо таку формулу ціноутворення буде визнано антиконкурентною, то це може відкрити шлях до ревізії взаємних контрактних зобов'язань між "Газпромом" та його контрагентами з купівлі газу, зокрема і "Нафтогазом України".
Автор погоджується і з таким твердженням професора Райлі: якщо розгляд спору про формулу ціноутворення та індексацію ціни на газ відбуватиметься на території країни - члена ЄС за законодавством будь-якої країни - члена ЄС, то арбітражний трибунал буде зобов'язаний застосувати антимонопольне законодавство Євросоюзу. Для "Нафтогазу України" такий розвиток подій був би дуже доречним з огляду на те, що контракт на поставку газу із "Газпромом" від 19 січня 2009 р.містить арбітражне застереження, відповідно до якого всі спори між сторонами цього контракту повинні вирішуватися у Стокгольмській арбітражній палаті відповідно до чинного законодавства Швеції (яка, до речі, є членом ЄС).
Однак, на жаль, не все так просто для "Нафтогазу". Крім несправедливої формули ціни, камінь спотикання із "Газпромом" лежить у не менш жорстких вимогах контракту від 19 січня
2009 р., відомих як формула "бери або плати". Згідно з цією формулою "Нафтогаз" зобов'язаний сплатити "Газпрому" санкції у трикратному розмірі діючої ціни у разі невибірки газу понад 6% місячного обсягу поставки у весняно-літній період та 150% - в осінньо-зимовий. Хоча "Нафтогаз" і уряд України, скоріш за все, і впоралися із завданням-мінімум з одностороннього зниженню обсягів закупівлі газу, попри отримання від "Газпрому" нещодавньої претензії на 7 млрд дол.
На мою думку, вибрана "Нафтогазом" стратегія небезпідставна і може принести свої плоди. Незважаючи на положення чинного контракту між "Газпромом" і "Нафтогазом", а також на той факт, що жодна судова (чи арбітражна) установа ще не розглянула спірних моментів цього контракту, на сьогодні у автора не викликає сумнівів уся несправедливість "драконівських" санкцій, передбачених контрактом на поставку газу в Україну. І хоча російський газовий монополіст заявляє про те, що формула "бери або плати" покликана забезпечити поступ у розвідці та запуску нових родовищ газу компанією і є своєрідною страховкою для капіталовкладень, які потрібно здійснити у нові родовища, санкції "Газпрому" за цим контрактом вочевидь є неадекватними заявленій меті. Насправді вони виглядають як каральні штрафи і, швидше за все, включають не дуже надійну економічну складову.
Зважаючи на всі обставини, що мають безпосередній вплив на укладення та виконання сторонами цього контракту, зокрема такі, як стан світової економіки, європейське антимонопольне розслідування, а також обставини підписання "газового контракту" у січні 2009 р., існує надія на те, що каральна складова цього контракту за недобір газу так і не буде реалізована.
А якщо Україні вдасться диверсифікувати поставки газу, зокрема, забезпечивши реверс газу з західноєвропейського ринку, що може звільнитися найближчим часом від антиконкурентних практик певних гравців (як-от "Газпром"), та з недискримінаційним доступом до труби, а також після запуску LNG-термінала в Україні, то друга проблема - несправедливої ціни - вирішиться якщо не сама собою, то принаймні значно швидше. Але все це можна реалізувати за умови, що запланований газотранспортний консорціум на базі української ГТС з участю "Газпрому" не заблокує альтернативних варіантів.
Про автора. Володимир Шкред - магістр права КНУ ім. Т.Шевченка, Центрально-Європейського університету (Будапешт), Пенсільванського університету (США), адвокат.