Кадри з резонансного голлівудського блокбастера «Післязавтра» можуть стати реальністю. Зміни клімату планети, пов’язані з викидами в атмосферу двоокису вуглецю та інших парникових газів, сьогодні вважаються не припущенням, а доведеним фактом. З інтенсивним розвитком промисловості концентрація вуглекислого газу в атмосфері збільшилася більш як на третину і продовжує зростати загрозливими темпами. За даними вчених, цьогоріч рівень вмісту вуглекислого газу в земній атмосфері досяг нової рекордної величини.
2005-го приріст змісту СО2 був нижчим, ніж у попередні два роки, однак загальна тенденція зростання його питомої ваги в атмосфері залишається незмінною вже майже півстоліття. Так, фахівці Мауна-Лоа заявляють, що наразі рівень СО2 в атмосфері становить 378 частин на мільйон (ppm). Голова лабораторії Пітер Танс вважає, що щорічну варіацію в швидкості приросту вмісту СО2 можна пояснити природними причинами. Проте він і його колеги вважають, що загальна тенденція такого приросту є результатом дій людини. Це зайвий раз нагадує, які складні завдання стоять перед країнами, що підписали Кіотський протокол про обмеження викидів в атмосферу газів, які викликають парниковий ефект.
Про цю та інші нагальні проблеми сьогодення йшлося на Міжнародній конференції ядерної енергії ХХІ століття, яку проводили МАГАТЕ спільно з Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕCР) та Ядерної енергетичної агенції ОЕСР. 28 міністрів, 74 делегації з багатьох країн світу, представники 10 міжнародних організацій зібралися наприкінці березня в Парижі для обговорення перспектив розвитку атомної енергетики. На прохання нашого видання підсумки обговорення підбив президент НАЕК «Енергоатом» Юрій НЕДАШКОВСЬКИЙ, який разом із заступником міністра палива та енергетики Миколою Штейнбергом представляв Україну на конференції.
— Юрію Олександровичу, що непокоїть сьогодні фахівців світу?
— Серйозне занепокоєння викликають зміни клімату планети, пов’язані з викидами в атмосферу двоокису вуглецю та інших парникових газів. Сьогодні це вважається не припущенням, а доведеним фактом. Із початком промислової ери їхня концентрація в атмосфері збільшилася більш як на третину і продовжує зростати загрозливими темпами. Це, в свою чергу, спричиняє підвищення температури і, як наслідок, посилення природних катаклізмів. За таких умов масштабне танення льодовиків стане неминучим. Як наслідок — підвищення рівня Світового океану і затоплення низинних частин материків.
— Але ж є Кіотський протокол…
— Ліків для зупинення цього процесу не винайдено. Кіотський протокол не панацея. Передбачені ним заходи дають змогу обмежити рівень викидів парникових газів, але не можуть зупинити зростання їхньої концентрації в атмосфері і запобігти змінам клімату. Навіть за умови стабілізації вмісту СО2 на рівні 550 ppm зростання глобальної температури становитиме від 2 до 5 градусів по Цельсію залежно від регіону. Це спричинить підвищення рівня моря на 0,3—0,8 м до кінця століття і на 7—13 м — до кінця тисячоліття. В разі збереження нинішніх тенденцій температура до кінця століття зросте на 5—7 градусів, отже незворотних катастрофічних наслідків можна очікувати значно раніше.
Погіршує ситуацію й інший чинник. Стратегія сталого зростання до 2030 року передбачає зростання споживання електроенергії в обсягах від 35 до 60%. За умов збереження нині діючої структури використання паливно-енергетичних ресурсів це значно посилить зазначені кліматичні зміни. І якщо сьогодні основна частина викидів припадає на розвинені країни, то невдовзі до них приєднаються і ті, що перебувають на шляху прискореного розвитку, — Китай та Індія (сьогодні 1,5 млрд. людей на планеті взагалі не мають доступу до електричної енергії).
І це не все. Світові запаси питної води не перевищують 1%, і вони в результаті техногенного забруднення довкілля поступово зменшуються, що потребуватиме впровадження енергоємних технологій опріснення та очищення води.
— Які перспективи — зрозуміло. Виникає класичне запитання: що робити?
— Аналіз перспектив використання всіх відомих сьогодні джерел і технологій отримання енергії свідчить про неможливість одночасно запобігти глобальним змінам клімату і забезпечити сталий розвиток, надаючи перевагу в застосуванні лише одному енергоресурсу, образно кажучи, «не існує срібної кулі, здатної вбити всіх вампірів». Сьогодні стає очевидною необхідність міжнародного співробітництва та об’єднання зусиль — жодна країна самотужки не зможе досягти успіхів у створенні «чистої» енергетики.
Розрахунки показують, що навіть не змінюючи структуру використання первинних енергоресурсів, для забезпечення прогнозного зростання енергоспоживання до 2030 року необхідно близько 16 трлн. дол. інвестицій. Постає запитання, який напрям їх використання буде найефективнішим? Надії, які покладаються багатьма «зеленими» рухами на розвиток відновлювальних джерел енергії (зокрема енергії вітру та сонячного випромінювання), оцінюються як мало реалістичні з огляду на їхню високу вартість і незначну частку в покритті загальних потреб в енергозабезпеченні (до 2030 року вона не зміниться і становитиме, як і сьогодні, близько 14%).
Частково вирішити проблему можна за рахунок підвищення ефективності використання первинних енергоресурсів (насамперед збільшення ККД) на 25%. Однак це вимагає значних інвестицій, потребує багато часу і характеризується невизначеністю з огляду на кінцеві результати. Те ж саме стосується інвестицій у технології очищення викидних газів. Сучасний стан досліджень у галузі термоядерного синтезу також далекий від можливості практичного втілення.
За таких умов найпривабливішим виглядає розвиток атомної енергетики та «великої» гідроенергетики. При цьому розвиток ядерної енергетики не повинен обмежуватися лише будівництвом атомних електростанцій. Необхідно споруджувати атомні станції теплопостачання, установки для опріснення води, плавучі АЕС для енергозабезпечення віддалених регіонів. Особливо перспективним видається споживання атомної електроенергії для водневої енергетики — виробництва водню з його подальшим використанням як моторного палива (сьогодні викиди СО2 транспортом дорівнюють викидам при виробництві теплової енергії).
— Але як сприйме цей процес громадськість? Після Хіросіми та Чорнобиля пересічні громадяни занепокоєно реагують на ядерні технології.
— Атомникам слід доступно і прозоро продемонструвати громадськості прогрес у забезпеченні безпеки, надаючи якнайширшу інформацію, проводячи копітку роз’яснювальну роботу, яка врешті-решт має подолати негативне ставлення та недовіру до атомної енергетики. Все це має здійснюватися за умови державної підтримки інвестицій в ядерну галузь, оскільки без неї розміри необхідних вкладень, чималий термін окупності та можливі ризики не приваблюватимуть інвесторів.
Крім того, масштабне розгортання програм використання ядерної енергії потребує дотримання безпеки та підвищення надійності ядерних установок, гарантування нерозповсюдження ядерних матеріалів і запобігання їх використанню у військових цілях, розв’язання проблем поводження з ядерними відходами, гарантованого фізичного захисту ядерних установок та здатності протистояти тероризму.
Сьогодні можна констатувати, що ядерний ренесанс настав на півтора десятиліття раніше, ніж передбачалося в найсміливіших прогнозах. І якщо тривалий час після Чорнобильських подій МАГАТЕ залишалася фактично єдиною міжнародною організацію, що протидіяла хибним уявленням про шкоду для довкілля атомної енергетики, то нині ситуація кардинально змінюється.
— У чому саме полягають зміни?
— Характерним і дуже показовим є початок перегляду ставлення «зелених» до атомної енергетики. Це стосується і багатьох країн, які свого часу відмовилися від використання ядерної енергії. Натомість світова спільнота починає сприймати атомну енергетику як таку, що найменше шкодить природі, а також як інноваційну скарбницю нових технологій.
Основний висновок Паризької конференції єдиний для всіх. Нині кожна держава сама визначає свою національну енергетичну політику. Звісно, з огляду на міжнародні зобов’язання. Однак для запобігання катастрофічним змінам клімату планети не можна обмежуватися лише механізмами Кіотського протоколу. Сьогодні світ потребує глобального сприяння розвитку атомної енергетики.