Українська енергетика — потішна річ. Спробуйте, приміром, пояснити іноземцю, навіщо компанія, яка номінально має рентабельність порядку 100%, бере в банку кредити (під солідні відсотки) на виплату зарплати. Не зрозуміє, бідака, — адже, з його точки зору, вона має просто купатися в грошах, а коли й братиме кредити, то на щось грандіозне.
А загартований вітрами українського енергоринку енергетик поцікавиться, скільки вони цих грошей одержали реально, і, дізнавшись, що трохи більше половини, зітхне розуміюче: і то добре. Справді, непогано — років два-три тому за відпущену електроенергію одержували менше 10%. Станції, які генерують за рік приблизно на п’ять мільярдів гривень електроенергії, не могли виплатити людям зарплату (тоді це було мільйонів триста на рік). Якщо на якійсь атомній станції борги з зарплати не перевищували півроку, то негласно вважалося, що становище нормальне. Та й узагалі половину зарплати платили талонами і різним іншим. Так і жили.
Про те, що гроші потрібні ще й на ремонти, на закупівлю ядерного палива, взагалі намагалися не згадувати. А про те, як станції одержували паливо, колись напишуть захоплюючий пригодницький роман.
Тож нинішній рівень платежів, порівняно з недалекими часами, — «великий прогрес». Грошей хоч зі скрипом, але вистачило на придбання ядерного палива й на поточні ремонти станцій. Щоправда, на своєчасну виплату зарплати вже бракує — доводиться брати кредити.
Цікаво, що водночас із цим АЕС вимушено кредитують інших, причому майже безоплатно. Тільки за надзвичайними ситуаціями держпідприємство «Енергоринок» українській ядерній компанії НАЕК «Енергоатом» заборгувало 230 млн. грн., із них 170 млн. грн. — борг 2000 року. Призначені їм гроші пішли на потреби теплової генерації — для нагромадження палива. А позаяк ситуація в «тепловиків» не дуже райдужна, то особливих надій на скоре повернення грошей немає.
А надто в умовах початку зими. Швидше за все, буде дуже незле, якщо ці борги бодай не збільшаться. До того, що загальні борги «Енергоринку» перед НАЕК «Енергоатом» недавно перевалили за п’ять мільярдів гривень, уже якось звикли.
Можна було б сказати, що забули, але це неправда. Пам’ятають, тим паче що нагадують про них щодня, благо є кому. Організація, яка день у день не дає спокою практично всім ядерним станціям країни, цілком авторитетна — Державна податкова адміністрація України (ДПАУ). Адже всі атомні станції України входять у «почесний список» 50-ти найбільших податкових боржників. На початок осені, за даними ДПАУ, підприємства «Енергоатома» були винні бюджету 808 млн. грн. Відтоді сума не зменшилася. Пояснення досить просте: щойно станція генерувала електроенергію — вважається, що її продано в оптовий ринок. А коли продано, то нараховуються податки і, незалежно від стану розрахунків за відпущену електроенергію, з’являються зобов’язання щодо їх сплати. Пояснення, що за спожиту електроенергію платять абияк, податкове відомство не приймає. Загалом, це логічно.
Відтак відбувається дивовижна річ: обидві сторони по-своєму мають рацію. Податківці цілком законно вимагають сплачувати податки, атомники, у свою чергу, пояснюють, що, одержуючи з «Енергоринку» менше 60% плати за відпущений товар, сплачувати податки в повному обсязі вони не можуть. Виникає зачароване коло.
Причому на місцях конфлікти різко загострюються. Навіть найменша атомна станція — найбільше підприємство регіону. І в такій насиченій промисловими велетнями області, як Запорізька, на місцеву АЕС припадає приблизно п’ята частина промислового виробництва, у Рівненській — це вже більш як половина, у Хмельницькій — близько третини. І позаяк прибуток цих станцій закладається в місцеві бюджети, то неплатежі АЕС пробивають у них солідні дірки, а це, природно, не схвалюється. Звідси й безперервні конфлікти з місцевою владою та податковими службами.
Особливо гостра ситуація в небагатих регіонах заходу України, де лежать Рівненська та Хмельницька АЕС. Ще коли їхні блоки влітку ставали на ремонт, показники цих областей різко падали вниз. Нещодавно на Рівненській АЕС місцева податкова заарештовувала продукцію, тобто електроенергію. Оскільки її на склад не покладеш, то зовні це виглядало приблизно так: приїхали, записали показання лічильника, зафіксувавши якусь цифру, потім приїхали вдруге — знову записали. Це було б смішно, якби за підсумками цієї операції з розподільного рахунку «Енергоринку» не списали 20 млн. грн. До речі, це списання суперечить чинному законодавству, тож стало приводом для заміни банку, який обслуговує «Енергоринок».
Не до жартів і Хмельницькій АЕС. Проти неї ДПАУ 28 серпня виграла справу про стягнення 65,8 млн. грн. Більше того, вона вже мінімум двічі ініціювала питання про звільнення директора АЕС Володимира Софіюка з посади. Обстановка на цій станції певною мірою еталонна. Небагата область (її зведений бюджет на 2001 рік становить лише 386 млн. грн.) із розміщеною на її території найменшою, з єдиним блоком, станцією країни. І це найбільше підприємство області — саме від АЕС планувалося одержати в обласний бюджет 85 млн. грн., або 23% загальної суми. Реально надходить менше. На 1 жовтня недоїмка станції за всіма видами податків становила 80,5 млн. грн. (зокрема 79,8 млн. у держбюджет), тобто з місцевими платежами ще більш-менш стерпна, а з держбюджетом — гірше.
А за це вже «одержує по шапці» від Києва та обласної податкової адміністрації. Ну й так далі. І те, що самій станції за постачену електроенергію на початок осені були винні 1028,5 млн. грн., мало гріє обласну владу. Їй потрібні гроші на витрати саме зараз. Звідси й вимоги. Відповідно підписуються графіки погашення тощо. Але потім їх треба виконувати — тут і починається. Якщо порівняти реальні надходження на станцію з цими графіками, то в окремі місяці ХАЕС повинна була віддавати на податки 60% надходжень. Інколи саме так і робили. А для виплати зарплати брали кредити.
Ситуацію пожвавлює ще й місцевий колорит. За три роки на станції змінилося четверо директорів. Один після звільнення втік, два пішли на підвищення в Київ, зараз на посаді вже четвертий. Це не означає, що до нього упереджено ставиться керівництво Хмельницької обладміністрації, але й прикривати генерального директора зайвий раз теж не буде. А тут уперті чутки, що на станцію в області є свій кандидат, та ще й з підтримкою із Києва. Загалом, клубок зав’язується цілком серйозний і розплутуватиметься ще довго. Поки що станції влаштували зразково-показового прочухана в ДПАУ. І хоча нікого не звільнили, питання про директора може постати знову — охочих «пробити» свого не бракує.
Та й самому «Енергоатому» через місяць-півтора буде непереливки. Понад рік він витратив на те, щоб вирівняти ситуацію з боргами. Відтак сьогодні атомники винні кредиторам менше, ніж винні їм. Але приблизно наполовину цим успіхом завдячують ухваленому в квітні закону про списання штрафів і пені державі. Та все це списувалося за умови регулярної проплати поточних платежів. А з цим, як бачимо, тепер проблеми. Тож з нового року заборгованість можуть відновити, що різко погіршить фінансове становище компанії. В «Енергоатомі» вже підрахували, що це приблизно те саме, якби компанія взяла кредити під 68% річних. І це при тому, що одночасно компанія цілком безвідсотково кредитує економіку й теплову енергетику України.
І це далеко не єдина проблема, яку принесе з собою Дід Мороз. З нового року зміниться й оподаткування частини атомного тарифу. Тепер з тієї його частки, яка йде на добудову двох ядерних енергоблоків, фактично не стягується податок на прибуток. Точніше, його нараховують, але використовують на добудову блоків. З 1 січня це скінчиться, отже, податків нараховуватимуть більше. А ось чи перераховуватиме «Енергоринок» «Энергоатому» більше грошей — дуже сумнівно. Виникне приблизно така ситуація: станція одержить відсотків 60 від належного на цільову надбавку й муситиме відразу віддати половину на податки. Це фактично поставить на проектах (стан яких і без того не блискучий) жирний хрест.
На цьому тлі проблеми з передачею місцевим міськрадам житлового фонду станцій видаються майже дрібницею. Ось тільки самі мерії так не вважають. Історично міста атомників створювалися саме при станціях й утримувалися саме ними. Однак із наступного року процес передачі їх у муніципальну власність має завершитися. Зі станцій знімуть непрофільну проблему, але це означає, що вона з’явиться в муніципалітету, що його аж ніяк не тішить. Переважно такі дії призводять до погіршення ситуації з обслуговуванням будинків та об’єктів. Утім, «Енергоатом» документи на передачу вже практично оформив. А місцева влада з таким становищем де змирилася, а де й не дуже. У Запорізькій області в місті енергетиків Енергодарі пристрасті розпалилися до того, що на сесію місцевої ради спочатку не пускали губернатора області Євгена Карташова. Ситуація в місті справді «весела». Кілька років тому усі кошти станції кидали на добудову шостого блоку АЕС. Місто розвивалося за глибоко залишковим принципом. Відтак недобудованих об’єктів виявилося на 572 млн. грн. Тепер станція від’єднується від міста, і перспектива так і залишитися в «недобуді» віч-на-віч зі своїми проблемами мало кого тішить. І хоча спочатку АЕС підтримуватиме місто (готовий договір супроводження), реальні вливання різко впадуть. Одним із варіантів розв’язання проблеми може стати запровадження цільової надбавки на тариф НАЕК — 0,12 коп. на кВт·год. Проте все знову впирається у те, чи наповнюватиметься вона реальними грішми.
Тож найближчий час легким атомній енергетиці не здаватиметься. Очевидно й те, що самотужки їй вирішити завдання не вдасться. Потрібен законодавчий підхід до проблеми нарахування податків. Приміром, можливий перехід на касовий метод або інші варіанти реструктуризації заборгованості. А взагалі доти, доки нараховані платежі не будуть повністю оплачуватися, зняти проблему не вдасться. До цього поки що далеко, хоча ситуація все-таки помітно поліпшилася. Цього року вперше за весь час існування НАЕК не чути про труднощі з ядерним паливом. Не те що їх узагалі немає, просто вони перейшли в розряд робочих і розв’язуваних. У результаті АЕС, знову-таки вперше, перезавантажилися, й особливих проблем із паливом нинішньої зими не буде. Цікаво, коли те саме можна буде сказати про податки?