Доля найдорожчого в світі трубопроводу Баку—Джейхан, яким особливо опікуються американці, ще недавно здавалася досить сумнівною. Політична нестабільність на територіях, якими він проходить, обережне ставлення до перспектив збільшення видобування каспійської нафти, а також низькі (на той час) ціни на світовому нафтовому ринку зумовили поступовий спад інтересу до транскавказької магістралі. Проте «друга революція троянд», як назвали безкровне усунення від влади лідера Аджарії Аслана Абашидзе, а також уперте підвищення цін на нафту на тлі поглиблення іракської кризи сприяли значному зростанню політичних акцій цього проекту. І хоча через територію Грузії проходить лише 249 кілометрів із 1768 (основна частина — 1076 кілометрів — йде по Туреччині, а 443 — по Азербайджану), останнім часом рокіровки саме грузинських політиків найактивніше пов’язують із долею цього нафтопроводу. Втеча Абашидзе в Москву не лише поставила на аджарському сепаратизмі масний хрест, а й по-новому висвітила старі проблеми молодої Грузії: російські бази на грузинській і зокрема аджарській території, доля бунтівних Абхазії та Південної Осетії і, нарешті, шляхи транспортування російської нафти.
Причому, хоча ситуація в Грузії останнім часом прямо пов’язувалася з протиставленням американських і російських інтересів, перемога Михаїла Саакашвілі, підтримуваного США, над Абашидзе, котрий звик покладатися на Росію, до загострення цього протистояння практично не призвела. Проте шанси на повторення «аджарського сценарію» в Абхазії та Південній Осетії оцінюються як надзвичайно низькі. Принаймні оцінювалися доти, поки Саакашвілі не почав обговорювати з Москвою переваги трубопроводу Новоросійськ—Джейхан.
Імовірність того, що Туреччина після введення в дію трубопроводу Баку—Джейхан закриє протоки Босфор і Дарданелли, «замкнувши» тим самим російську нафту в Чорному морі, досить висока. По-перше, із міркувань екологічної безпеки, яка несумісна з постійною загрозою аварії танкерів неподалік турецького узбережжя. А по-друге, з економічних міркувань: такий маневр, на думку Туреччини, може сприяти ще більшому наповненню трубопроводу Баку—Джейхан. Тож варіант, запропонований Саакашвілі, явно не залишиться без уваги. І, цілком можливо, конфлікт в Абхазії теж буде врегульовано винятково мирним шляхом і знову на користь Грузії. Адже маршрут цього трубопроводу проходить саме абхазькою територією, що буде найрадикальнішим чином сприяти кревній зацікавленості Росії в політичній стабільності цього регіону.
Загалом, як зазначив Фредерік Старр, керівник Інституту Кавказу при університеті Джона Гопкінса, «хто зможе визначити, як виглядатиме карта трубопроводів, той визначить майбутнє». А поки що, як повідомляють ЗМІ, будівництво трубопроводу Баку—Джейхан йде суворо за графіком, і виконано вже близько 50% усіх робіт. Тож, цілком імовірно, нафта по ньому вже в другому кварталі 2005 року таки пройде, і мільярди доларів, вкладені в його будівництво, окупляться не тільки з політичного погляду.