Хоча лише менше ніж на добу, та все-таки російський «Газпром» створив прецедент — повністю припинив газопостачання як для потреб Білорусі, так і транзитні потоки через її територію. Роки три-чотири тому, коли «Газпром» всюди обвинувачував Україну, м’яко кажучи, у несанкціонованих відборах газу, — навіть тоді російський газовий монополіст не ризикнув повністю припинити газоподачу в Україну і транзит через її територію до Європи і на Балкани. Зрозуміло, через Білорусь російського газу експортується у кілька разів менше, ніж через Україну. Тому, хоч як неприємно це звучить, та факт «газової блокади» білорусам може служити підтвердженням того, що далеко не «газове питання» є спонукальною причиною для «закручування вентиля».
У принципі, російський «Газпром» збирався дати «газовий бій» Білорусі ще в ніч із 23 на 24 січня, коли закінчувалися контракти з двома незалежними російськими газодобувними компаніями — «Ітерою» і «Транснафтою». Однак цього не сталося, оскільки «Белтрансгаз» пролонгував договір із компанією «Транснафта» (не плутати з виключно нафтотранспортними компаніями). Проте о 18 годині за московським часом минулої середи росіяни використали вентиль як важель тиску і приструнювання Білорусі. Хоч яким є «бацька» Лукашенко, білоруси не повинні в мороз залишатися без тепла — тим паче, якщо для цього немає законних підстав. Обвинувачення Білорусі в «крадіжці» газу, тобто в несанкціонованому його відборі з газоекспортних потоків, насправді, швидше за все, переслідує зовсім іншу мету. Адже ні Німеччина, ні Польща, а точніше, їх газотранспортні та газопостачальні компанії не заявляли про те, що через недопостачання газу через територію Білорусі їхні газоспоживачі катастрофічно недоотримують блакитне паливо. Зате в цей період на міцність було перевірено братерську дружбу слов’янських народів, зокрема українського та білоруського: в Україні вже встигли заявити, що зможуть збільшити газопостачання у напрямку Польщі відсотків так на 25. Технічно, зрозуміло, це можливо, і, мабуть, вигідно для України. Та варто пригадати один маленький нюанс: коли Україну «Газпром» обвинувачував у тому самому, що й нині Білорусь, тобто в несанкціонованих відборах газу з експортних газопроводів, Білорусь не виявляла такої «братерської» підтримки російському «Газпрому».
Між іншим, щойно в Європі довідалися, що Білорусь залишилася без газу, у тому числі й транзитного, відразу ж запитали в Москви: а на якій, власне, підставі? Про те, що немає законних підстав, кажуть і в уряді Білорусі, стверджуючи, що, припинивши газопостачання, Росія в особі «Газпрому» у такий спосіб розірвала «Угоду про створення рівних умов в галузі цінової політики та розширенні співробітництва в газовій галузі», підписану ще в квітні 2002 року. До речі, росіяни зобов’язувалися постачати, за умовами цієї угоди, до Білорусі газ вартістю не більше 30 дол. за 1000 кубометрів.
Потім росіяни змінили свій погляд на цінову політику й ще до закінчення 2003 року попередили Білорусь, що, коли «Газпром» не отримає 51% акцій «Белтрансгаза», то й російський газ для білорусів коштуватиме мінімум 50 дол. за 1000 кубометрів. При цьому, зрозуміло, росіяни як приклад назвали Україну, яка, за їхніми словами, сплачує приблизно таку саму ціну.
Росіяни однозначно пов’язують питання газопостачання Білорусі з приватизацією «Белтрансгаза» (це основна газотранспортна компанія Білорусі, приватизація якої для «Газпрому» означатиме отримання повного контролю над газоекспортною магістраллю через цю країну). Лукашенко якось необережно висловився, що, мовляв, не згодний із тим, що газотранспортну компанію потрібно віддати «Газпрому» за собівартістю. Щоправда, раніше він був згодний це зробити. Принаймні на словах. Однак згодом з’ясувалося, що різниця у цінах просто непорівнянна: росіяни оцінюють «Белтрансгаз» максимум у 600 млн. дол., а білоруси — майже в 5 млрд. дол. Понад те, після всіх колотнеч Лукашенко заявив, що позиція Білорусі полягає в тому, що «Газпрому» вона може запропонувати купити лише 49% акцій «Белтрансгаза», заплативши за це часткою для Білорусі в газопроводі Ямал—Європа, який є російською власністю на всі 100%, однак має необережність проходити територією Білорусі. Відповідно до колишніх російсько-білоруських домовленостей, на базі «Белтрансгаза» спільне підприємство мало бути створеним ще влітку 2003 року. Тепер, кажуть, Лукашенко погодився на міжнародний аудит компанії в сенсі її оцінювання. У «Газпромі» ж стверджують, що ще восени минулого року пропонували білорусам на вибір «оцінювачів» із трьох відомих міжнародних аудиторських компаній. Мовляв, тоді білоруси цим не цікавилися.
Нещодавно до Москви приїздив прем’єр-міністр Білорусі Сергій Сидорський для переговорів із колегою Михайлом Касьяновим. Проте пан Касьянов досить прозоро дав зрозуміти своєму білоруському колезі, що росіяни, принаймні формально, «газове питання» не мають наміру обговорювати на рівні уряду: це справа суб’єктів господарювання двох країн, іншими словами — «Газпрому» та «Белтрансгаза». У «Газпрому» безпосереднього контракту на постачання газу до Білорусі нинішнього року наразі немає. Нагадаємо, через те, що росіяни наполягали на вище заявлених позиціях, а білоруси не погоджувалися на російські умови.
У четвер вранці, ще до того, як уже російський віце-прем’єр Віктор Христенко прибув до Білорусі (вочевидь, для вирішення «газового» питання), президент Лукашенко заявив те, що ви, мабуть, уже чули, оскільки полум’яна промова білоруського «бацьки» транслювалася всіма каналами: «Хоче Путін, щоб ми платили ці гроші, то давайте зберемо їх від ліків, чорнобильців, від тих, хто гнив в окопах... Невже ми не зберемо ці 200 млн. дол.? Зберемо й знімемо цю проблему, і нами перестануть маніпулювати та шантажувати». Пан Лукашенко не оминув при цьому нагоди дати доручення уряду та своїй адміністрації проінвентаризувати всі союзні угоди, щоб «покласти на стіл російському керівництву наші претензії».
Про частину претензій Білорусі, і, зокрема пана Лукашенка, вище вже йшлося. Інша частина полягає в тому, що через територію Білорусі транспортування російського газу обходиться «Газпрому» у 2,5 разу дешевше, ніж, наприклад, через територію України. І той самий «Белтрансгаз» за певних умов (якби це справді було суто економічне питання) мав би повне право й навіть надію поторгуватися з російським «Газпромом» про вартість транзиту його газу до Європи. Наступна проблема, про яку говорять у Білорусі, це майже безплатне обслуговування російської військової бази, її транзитних вантажів тощо.
Та, мабуть, найцікавіше те, що призначена на лютий російсько-білоруська зустріч на вищому рівні з приводу Союзної держави цих двох країн, швидше за все, буде надовго перенесена. Дві основні причини цього — неузгодженість позицій сторін із приводу введення на території Білорусі єдиної рублевої зони; друга — Лукашенко вважає базовим питання про прийняття так званої Союзної конституції (Конституційного акта). Лукашенка сьогодні обвинувачують у тому, що він апріорі погодився на невигідні для Білорусі умови. Не сперечатимемося — не про це нині йдеться. Проте факт, що такого тиску, який сьогодні відчуває Білорусь із боку росіян (в особі «Газпрому» у тому числі), насправді ця держава не відчувала, за словами Лукашенка, від часів Другої світової війни.
У цьому контексті примітний ще один, до болю знайомий українцям чинник, — передвиборчий. 2006 року Лукашенко, треба очікувати, балотуватиметься на третій президентський термін. Для росіян — це хороший стимул заохотити «бацьку»: або сьогодні ти приймаєш наші умови й тоді Росія підтримає твою кандидатуру на майбутніх президентських виборах (у тому сенсі, що допоможе забезпечити перемогу), або російська сторона серйозно задумається про наступника на білоруський престол.
З урахуванням сказаного вище, не дуже віриться в щирість росіян, які публічно стверджують, що Білорусі газ перекрили виключно з економічних міркувань. Певне, так уже насолила їм Білорусь, що росіяни з 18 годин у середу до 15 у четвер за московським часом припинили навіть експортні газопостачання, поставивши тим самим під удар й «Газпром»: адже контракти на постачання газу в Європу підписані з російським газовим монополістом, а не з «Белтрансгазом».
І ще одна аналогія. Коли Україна грішила несанкціонованими відборами газу (а через її територію транспортується понад 85% російського експортного газу, що становить на рік 115—128 млрд. кубометрів), європейці досить стримано оцінювали ситуацію й в інтерв’ю для «ДТ» за тих часів наполягали на тому, що «газове питання» — це взаємовідносини російської та української газових компаній, Європа ж... трішки почекає. Зауважте, жодного позову за досить тривалий період «української непокори» європейці «Газпрому» не виставили. Принаймні жодного разу «Газпром» офіційно про це не заявив.