У новому 2003-му, вперше за роки незалежності, Українська держава стосовно вугільної промисловості пішла не шляхом латання дірок, а розвитку перспективних шахт. У бюджеті знижено суму держпідтримки на покриття різниці між собівартістю вугілля й виручкою від його реалізації, проте майже вдвічі збільшено фінансування на технічне переоснащення галузі. І уряд, і парламент урешті-решт зрозуміли: потрібно не закопувати гроші в землю, а вкладати їх у вуглевидобуток. Що принесуть ці інвестиції, хто зможе вирішити суперзавдання з модернізації шахт і чи можливо це взагалі?
У першій половині 90-х вуглепром, перебуваючи в стані системної кризи, із року в рік знижував обсяги виробництва. Певна стабілізація намітилася наприкінці десятиліття, проте говорити про серйозні позитивні зміни не доводилося. Природно, однією з головних причин були невчасні розрахунки за відвантажене вугілля. Проте справа не лише в цьому. Якщо раніше, за СРСР, нові вугільні лави підготовлювали регулярно, устатковували відповідно до науково обгрунтованого плану, причому сучасною за мірками того часу технікою, то в роки незалежності на більшості шахт усе відбувається інакше.
Керівництво шахт почало купувати що прийдеться, де прийдеться та як прийдеться. По-перше, оскільки грошей із бюджету на техпереозброєння виділялося небагато, та й ті нерегулярно, купити все устаткування, яке підходить даній шахті за гірничо-геологічними умовами й потенційними обсягами видобутку, стало вкрай складно. У результаті в лаві збиралася «солянка» комбайнів, кріплень і конвеєрів, що не могли в комплексі дати ефективну віддачу. По-друге, «солянка» ця була далеко не завжди новою: численні фірми, котрі крутилися при шахтах, під видом нового, ділячи прибутки з будь-ким із керівництва шахти, продавали вуглярам старе, зношене устаткування, піддане косметичному ремонту для надання йому «товарного вигляду». У результаті обсяг видобутку скорочувався (отже, бюджетні гроші йшли в нікуди), падали економічні показники, різко збільшилася кількість аварій, випадків травматизму. Єдиним виходом могла стати зміна принципів фінансування галузі й модернізація гірничо-шахтного устаткування.
2000 року торговельно-промислова компанія «Укрвуглемаш» та інститут «Дондіпровуглемаш» ініціювали розробку техніки нового покоління. Протягом півтора-двох років було створено й апробовано 38 базових видів нового очисного, прохідницького і транспортного устаткування, витрати становили десятки мільйонів гривень. А ефект перевершив усі сподівання. По-перше, розрахунковий ресурс нової техніки втричі вищий, ніж у замінних аналогів. Так, вона може служити від 15 до 60 тис. годин, тоді як попередники не працювали більш як 2,5—3 тис. По-друге, навіть випробування показали: продуктивність устаткування втричі-вчетверо вища. Приміром, якщо старий прохідницький комплекс дозволяв видобувати на добу не більш як 500 тонн, то новий дає змогу витягати з-під землі понад 1500 тонн. Крім того, нова техніка дозволяє працювати на дуже тонких пластах (від 0,85 метра), що особливо актуально для Донбасу, де дуже багато залягаючих пластів — малопотужні. По-третє, різко зростає безпека праці гірників. Якщо в тому самому очисному комбайні тягові ланцюги постійно рвалися і травмували шахтарів, то нові комбайни обладнані електричними безланцюговими системами подачі, що виключають травматизм. І таких прикладів — безліч.
Проте створити сучасну гірничо-шахтну техніку замало — необхідно обладнувати нею лави. «Дондіпровуглемаш» разом із двома іншими головними інститутами галузі — ДонВГІ і МакНДІ, проаналізувавши програми гірничих робіт, подані шахтами, розробили «Програму прискореного технічного переозброєння перспективних шахт України очисними комплексами, прохідницьким і транспортним устаткуванням у 2003—2004 роках». Основним її принципом є саме комплексна комплектація лав сучасною вуглевидобувною технікою. Такою, яка підходить кожній шахті за гірничо-геологічними умовами й у сукупності може забезпечити максимальний вуглевидобуток за мінімальних видатків.
Головним завданням технічного переозброєння, як вважає один із розробників програми, директор НДІ «Дондіпровуглемаш» Анатолій Лаптєв, є підвищення вуглевидобутку та зниження собівартості вугілля. За його словами, річний економічний ефект від реалізації програми дорівнюватиме 510 млн. грн. І вже за 2,8 року витрати окупляться. При цьому вуглевидобуток на нових лавах зростатиме на 3,9 млн. тонн щорічно. А собівартість видобутого вугілля знизиться на 5—15%.
Схоже, думку керівника одного з провідних інститутів галузі нарешті почули й у Києві. Програма технічного переозброєння перспективних шахт — мабуть, перша, яку буде реально виконано. Адже, на відміну від попередніх декларацій, тут усе розписано по кожній конкретній шахті й одиниці техніки, а найголовніше — забезпечено належне фінансування. У бюджеті-03 на реалізацію заплановано 790 млн. грн. — стільки, скільки й передбачено програмою. Ще на початку листопада 2002 року документ у цілому схвалений Міністерством палива й енергетики й у найближчий місяць буде затверджений.
Треба підкреслити: наступний етап реформування вуглепрому, тобто власне реалізація програми — завдання вельми складне та трудомістке. Як не допустити повторення ситуації початку 90-х, змальованої вище? Адже якщо техніку поставлятимуть посередники, добрі наміри так і залишаться на папері. Це чудово розуміють і розробники програми, і керівники галузі. А тому передбачається, що головними виконавцями стануть безпосередні виробники техніки — провідні заводи вугільного машинобудування України: Дружковський, Горлівський і Новгородський машзаводи, Донецькгірмаш, Донецький енергозавод. Координувати зусилля діяльності всіх цих підприємств буде торговельно-промислова компанія «Укрвуглемаш» — лідер на ринку гірничо-шахтного устаткування. Природно, відбудуться тендери, але вже зараз зрозуміло: навряд чи хто-небудь, крім «Укрвуглемашу», впорається із суперзавданням технічного переозброєння всієї галузі. Адже в СНД лише згадані вище підприємства випускають сучасне устаткування, якого так потребують шахти.
Звісно, було б помилкою вважати, нібито реалізація програми розв’яже абсолютно всі проблеми галузі. Але вона стане першим кроком до відродження вуглепрому.
Ігор Деревлєв |
Генеральний директор ТПК «Укрвуглемаш» Ігор ДЕРЕВЛЄВ:
Іншого шляху я не бачу
Наша компанія має величезний досвід у комплектації лав: за останні два роки ми обладнали «під ключ» понад 100 лав в Україні й Росії. Наша техніка сьогодні успішно працює як у близькому зарубіжжі (Казахстан, Білорусь, Молдова, Росія), так і в далекому (Іспанія, Куба, Іран, В’єтнам, Словаччина, Чехія, Польща). Тому я не бачу причин, аби підприємства, діяльність яких ми координуємо, не змогли виконати згадане завдання. На сьогодні ми можемо забезпечити потреби у вуглевидобувному устаткуванні всієї вугільної промисловості країни.
— Проте чи варто сьогодні взагалі вкладати гроші у вугільну промисловість, чи не є це «закопуванням» їх у землю?
— Так кажуть некомпетентні люди. Вугілля — це єдиний енергоносій, який видобувають в Україні, гарант її економічної незалежності. За цих умов не розвивати вугільну промисловість межує зі злочином. У нас є перспективні шахти, на яких ми можемо домогтися економічно ефективної роботи. Не закопувати, як ви сказали, гроші в землю, фінансуючи безперспективні шахти, а на новому устаткуванні підвищувати рівень видобутку та знижувати собівартість там, де це можливо. Розрахунки наших вчених показують: реалізація програми технічного переозброєння дозволить істотно знизити собівартість вугілля, збільшити обсяг його видобутку, серйозно підвищити рівень безпеки праці гірників.
— Наприкінці минулого року голова комітету ВР із паливно-енергетичного комплексу Андрій Клюєв критикував Мінпаливенерго за те, що до інвестування вуглевидобутку слабко залучаються недержавні кошти. Що говориться з цього приводу в програмі?
— На фінансування програми технічного переозброєння 2003 року потрібні 790 млн. грн., які й закладені в бюджеті. Проте для повної реалізації поставлених завдань, тобто стовідсоткового обладнання 36 лав усім необхідним устаткуванням, необхідно ще близько 200 млн. грн. Ідеться про допоміжне устаткування — електропідстанції, електровози, вагонетки. Лише тоді можна буде говорити про максимальну ефективність реалізації програми. ТПК «Укрвуглемаш» готовий прокредитувати шахти на цю суму, поставивши все необхідне в борг.