Ситуація в українському ПЕК сьогодні є одним з найголовніших питань державної політики. Збільшення видобутку власних вуглеводнів багато в чому залежить від створення державою сприятливих умов для роботи нафтогазовидобувних компаній. Також досить важливу роль відіграє залучення в галузь реальних інвестицій, які дійсно сприяють її розвитку. Адже у нас в багатьох випадках інвестували лише на папері, під когось, для одержання згодом величезних баришів.
Історія, про яку далі йтиметься, розпочалася традиційно з найкращих намірів двох партнерів — ВАТ «Укрнафта» і ЗАТ «Інтернафтотрейд», які прийняли в далекому 1998 році рішення про спільну діяльність з освоєння і розробки Мільківського родовища. Перші кілька років усе йшло, на перший погляд, досить «добре». Газ і газовий конденсат видобувалися, прибуток реінвестувався, загалом, бізнес розвивався, і обидві сторони були «начебто задоволені». Після приходу в 2003 році до управління «Укрнафтою» нового менеджменту відносини між учасниками почали різко погіршуватися.
Прагнення нових керівників компанії навести елементарний порядок не сприйняли партнери по спільній діяльності. Ситуація виявилася настільки критичною, що відразу кілька господарських судів і прокуратура почали займатися справами партнера «Укрнафти», котрий устиг на той час передати свою частину в проекті однойменному ТОВ. Для чого було створене нове ТОВ з такою ж назвою, невідомо, але не виключено — могли виникнути претензії з боку органів влади.
Щоб не вдаватися в юридичні тонкощі процесу, спробуємо резюмувати диспозицію сторін, яка склалася на початок цього року. Відповідно до правил ведення спільної діяльності, всі основні питання мають вирішуватися сторонами спільно. Протягом 2004—2005 років такі засідання не проводилися через ігнорування їх партнерами з боку «Інтернафтотрейду» під різними приводами. У результаті чого представники ВАТ «Укрнафта» практично не мали можливості впливати на діяльність спільного проекту, вирішувати питання виплати прибутку, затверджувати програми і бюджет спільної діяльності. При цьому в період із 2000 по 2005 рік у результаті спільної діяльності було видобуто мільйони кубометрів газу і тисячі тонн конденсату. Прибуток за 2004—2005 роки «Укрнафті» не виплачується.
Видобуток не зупинявся і, як показала ситуація 2004 року, новий партнер, що називається, взяв усе у свої руки. Так, із матеріалів однієї з судових справ стало відомо, що виконавчий директор спільного проекту передав «Інтернафтотрейду» (нібито від імені всіх учасників проекту) природний газ (спільну продукцію) на суму понад 13 млн. грн., за який, як свідчать ті ж матеріали справи, не розрахувався. Однак цікаво, як ідуть справи зі сплатою податків до бюджету? До цього «Укрнафта» відкликала у виконавчого директора доручення діяти від її імені. Крім цього, усі запити компанії «Укрнафта» про надання інформації і документів про характер спільної діяльності за останні два роки залишалися без відповіді.
Наприкінці 2003 року на останньому засіданні комітету з управління за ініціативою представників «Укрнафти» було прийнято рішення відмовитися від практики реінвестування. Іншими словами, починаючи з 2004 року учасники спільної діяльності мали одержувати реальний прибуток. От тут і почалися проблеми. З’ясувалося, що уся фінансова документація за попередні роки з офісу ТОВ «Інтернафтотрейд» безвісти зникла (слід розуміти, що на це були серйозні причини).
Варто зазначити, що керівництво «Укрнафти» протягом останніх двох років неодноразово робило спроби розв’язати ситуацію мирним шляхом. Представникам ТОВ неодноразово надсилалися листи про проведення засідання комітету з управління з метою змінити склад виконавців. Зокрема, однією з основних претензій «Укрнафти» було те, що виконавчий директор Р.Романов одночасно є директором ЗАТ «Інтернафтотрейд» і співзасновником ТОВ «Інтернафтотрейд» і лобіює інтереси тільки цього партнера. До речі, документи про призначення Романова виконавчим директором в «Укрнафті» відсутні.
Крім того, улітку минулого року прокуратурою міста Києва за зверненням ВАТ «Укрнафта» порушено кримінальну справу за фактом підробки документів і їх використання. Як випливає з постанови прокуратури м.Києва про порушення кримінальної справи, усі сторінки договору про спільну діяльність, окрім першої, замінено. За такими документами ТОВ і виконавчий директор намагалися в господарському суді Чернігівської області, без участі «Укрнафти», уклавши між собою (нібито від імені ВАТ «Укрнафта») мирову угоду, зменшити активи останньої більш як на 10 млн. грн. Мабуть, для того щоб «Укрнафта» не заважала своєю присутністю укласти «мирову угоду», партнер вказав неіснуючу адресу «Укрнафти».
Далі історія взагалі починає нагадувати детектив: протягом двох останніх років пан Романов діяв на підставі відкликаного доручення навіть не від імені ВАТ «Укрнафта», а від імені структурного підрозділу, примудряючись при цьому здійснювати угоди з реалізації видобутих енергоносіїв на користь «Інтернафтотрейду». Що, до речі, не суперечить положенням договору, оскільки весь видобутий газ і конденсат мав реалізовуватися «Укрнафтою», котра є ліцензіатом.
На сьогодні крапку в справі не поставлено. Відповідно до рішення Господарського суду м. Києва, договір між ВАТ «Укрнафта» і ТОВ «Інтернафтотрейд» розірваний, проте рішення оскаржене в апеляційному суді. Але розгляд справи по суті не може початися й досі з огляду на прохання «Інтернафтотрейду», який вважає «Укрнафту» просто зобов’язаною з ним працювати (хоча не можна нелюба любить).
Зараз у суді розглядаються ще два спори, суть яких полягає в тому, що «Інтернафтотрейд» продав «Укрнафті» їхній спільний конденсат, а оплату в сумі понад 12 млн. грн. вимагає в повному обсязі як за свій власний, ну і, звичайно ж, зі штрафними санкціями. А одержав «Інтернафтотрейд» спільно видобутий конденсат від того ж виконавчого директора, якого він так оберігає, без доручення від «Укрнафти». Тобто виходить, що «Інтернафтотрейд» одержав у самого себе спільну продукцію і дуже вдало нею розпорядився, продавши іншому учаснику.
Ще цікавий факт. Як стало нещодавно відомо, один із райсудів м.Києва ще в серпні 2005 року прийняв рішення, яким фактично надав виконавчому директору необмежені повноваження розпоряджатися спільними грошима учасників договору, незважаючи на те, що, як говорилося вище, «Укрнафта» відкликала доручення в цієї особи і відмова від такого права за законом є недійсною. Чому «Укрнафту» не запросили на судове засідання, залишається загадкою. Рішення оскаржується, проте чи цим повинна займатися «Укрнафта» у той період, коли варто розвивати видобуток власних енергоресурсів?
Представники «Інтернафтотрейду» розгорнули широкомасштабну юридичну війну відразу в кількох судових спорах. Але й цього було замало. Передвиборна кампанія, яка набирає обертів, дає змогу з будь-якого господарського спору створити привід для політичного піару. У результаті на ім’я президента, прем’єра Ю.Єханурова та окремих народних депутатів представниками «Інтернафтотрейду» систематично надсилаються листи з вимогами «відновлення справедливості» і захисту «інвестора» від «неправомірних» дій державної нафтовидобувної компанії. Народні депутати відреагували своїми запитами відповідно 23 листопада і 28 грудня 2005 року. Щоправда, факти стосовно «гноблення» у листах, напевно, уже за звичкою, були трохи перекручені, у результаті чого з’явилося доручення секретаріату президента, Кабміну з вимогою розібратися в ситуації, що склалася.
Чи може будь-яке підприємство досягти таких успіхів у лобіюванні своїх бізнес-інтересів? Як відомо, лише одиниці. Чому? Напевно, читач може здогадатися сам.
Варто додати, що лист Мінпаливенерго, який став підставою для появи доручення секретаріату президента (а точніше, Головної служби правової політики) колишній керуючий справами «Укрнафти» готував у той час, коли нею керував Петро Демченко. До складу співзасновників «Інтернафтотрейду» входить Катерина Демченко. Мабуть, це збіг, проте так само звуть і дружину колишнього голови правління «Укрнафти», що може свідчити про намір певної групи осіб, наближених у минулому до «Укрнафти», забезпечити не інтереси держави в енергетичній сфері, а власний добробут шляхом примусу «Укрнафти» до продовження так званої спільної діяльності.
Перевірки, комісії намагаються розібратися в ситуації, однак усе це гальмується тим, що володіє документацією щодо операцій спільної діяльності «Інтернафтотрейд» і виконавчий директор, якого він оберігає. При цьому виникає запитання: а чи повинні органи держвлади втручатися у вирішення спорів між господарюючими суб’єктами, які перебувають на розгляді в судах? Чи не буде влада обвинувачена в лобіюванні бізнес-інтересів «Інтернафтотрейду» і осіб, що стоять за ним, з огляду на наполегливі вказівки розібратися, покарати? Кількість цих суперечок незабаром може наблизитися до десяти і більше.
Оскільки «Укрнафта» не отримує прибутку від спільної діяльності, а партнер не розраховується за отриманий від виконавчого директора газ, то борги спільної діяльності перед «Укрнафтою» вимірюються мільйонами. Тому не виключені і кримінальні справи, пов’язані з можливим присвоєнням спільного майна. Дійшло до того, що «Укрнафта», виплачуючи з власних грошей мільйони гривень податків у бюджет за «спільну діяльність», не може одержати від партнера компенсацію відповідно до її частки в спільних витратах.
Є надія, що органи влади все-таки розберуться в ситуації і захистять насамперед інтереси держави в енергетичній сфері, звернувши свою увагу на такого наполегливого бізнес-партнера ЗАТ-ТОВ, котрий просто наполягає на тому, що він унікальний інвестор, і «Укрнафта» просто зобов’язана з ним працювати, незважаючи на збитки, яких завдає їхня спільна діяльність. Хочеться вірити, що інтереси держави в стратегічно важливій сфері енергетики можуть бути захищені не телефонним правом і лобіюванням інтересів ЗАТ-ТОВ, а цивілізованим (вибачте за пафос) шляхом вирішення спорів між господарюючими суб’єктами у судовому порядку. Владі цілком достатньо тих обвинувачень у корупції, які звучали раніше.