Уже навесні 2006 року в Україні може початися новий цикл цінових криз на ринку нафтопродуктів. Єдиний шанс припинити практику регулярних паливних криз — вивести на ринок сильного вертикально інтегрованого гравця, підконтрольного державі.
Свято наближається
Згідно з прогнозом відомої брокерської компанії Goldman Sachs Group Inc., середня вартість нафти 2006 року зросте до 68 дол. за барель. Головні причини — подальше збільшення споживання енергоносіїв у Китаї, Індії, Японії, США і погіршення ситуації в ключових регіонах світового нафтовидобутку: активізація сепаратистських рухів в Іраку, зростання політичної нестабільності в Нігерії і непередбачуваність кроків антиамериканського керівництва Венесуели. Більше того, за прогнозами австралійського Commonwealth Bank, нафта може подорожчати до 75 дол. за барель протягом найближчих років, якщо суперечка навколо ядерної програми багатого на нафту Ірану переросте в новий конфлікт у Перській затоці.
Цією ситуацією може скористатися Росія. І повторити для України сценарій весни 2005 року. По-перше, рівень імпорту нафти з Росії на українські нафтопереробні заводи (НПЗ) залишиться вкрай низьким. Це підтвердив і міністр промисловості й енергетики Росії Віктор Христенко, пообіцявши, що поставки нафти на українські НПЗ 2006 року збережуться на рівні цього року. Нагадаємо, що за 11 місяців 2005-го імпорт нафти з Росії на українські НПЗ знизився на 28% — до 13,68 млн. тонн.
По-друге, усі НПЗ, де контрольний пакет належить російським нафтовим компаніям, — Лисичанський, Херсонський і Одеський (у сумі вони забезпечують понад 50% усієї нафтопереробки України) — продовжать працювати за мінімального завантаження потужностей (Одеський нафтопереробний, що належить російському «Лукойлу», уже зупинено на тривалу реконструкцію, як і Херсонський НПЗ).
По-третє, Росія використовуватиме навіть незначні коливання світових цін на ринку нафти для серйозного підвищення експортних мит.
Найбільш імовірно, що згадані удари загостряться напередодні посівної. Адже наступного року сезонне зростання цін на паливо збігатиметься з фінальною стадією парламентських виборів. І Москва безсумнівно скористається цим козирем, сподіваючись домогтися бажаного для неї результату парламентських виборів.
При цьому і український уряд, і депутати Верховної Ради замість розробки пакета кроків для запобігання цій кризі, навпаки, роблять усе, аби він пройшов найбільш болісно для України. Зокрема, укотре підвищено ставку рентних платежів із видобутку нафти в Україні.
Не реагувати на кризи,
а запобігати їм
Цього року ситуацію на ринку нафтопродуктів удалося стабілізувати насамперед малоефективними спробами «ручного» управління (зокрема, створенням цінової стелі, забороною експорту), а також за рахунок збільшення імпорту готових нафтопродуктів.
Така шокова терапія допомогла тимчасово стабілізувати ринок, однак вона не може бути основою для його зростання, для довгострокової стабілізації цін і обсягів нафтопродуктів на ринку.
Щоб уникнути нових паливних криз, уряду і депутатам необхідно не просто відновити імпортні мита на ввезення готових нафтопродуктів (як це пропонують зробити депутати фракції Литвина), а насамперед засвоїти головний урок: державі значно вигідніше не тиснути на ринок нафтопродуктів, а мати можливість його регулювати, у тому числі за рахунок свого сильного гравця на цьому ринку.
Аби цей гравець міг повноцінно впливати на ринок, він має бути вертикально інтегрованим, тобто володіти «ланцюжком»: свердловина — нафтопереробний завод — автозаправна станція.
Досвід останніх 50 років розвитку світового нафтового бізнесу свідчить, що найоптимальнішою моделлю розвитку нафтокомпанії є саме вертикальна інтеграція (ВІНК). Так само, як сьогодні небезпека нафтогазової кризи підштовхує Україну до створення ВІНК, у 1970-х роках світова нафтова криза стала стимулом для держпідприємств нафтопереробної та нафтохімічної промисловості Франції й Італії створити повноцінний «нафтовий ланцюжок», включаючи видобуток і роздрібну мережу автозаправок (АЗС). Та й головна мета була аналогічною: подолати залежність від поставок сировини з-за кордону.
Концентрація капіталу й виробництва, створення єдиної інфраструктури дали французам і італійцям широке поле для маневрів капіталом, потужностями переробки, потоками сировини та продукції. Це привело до скорочення питомих витрат у виробництві, збільшення збуту нафти і нафтопродуктів, зростання прибутку. У результаті у світі з’явилися такі великі нафтові компанії, як французька Total й італійська ENI, що входять нині в двадцятку лідерів світового нафторинку.
При цьому, як свідчить досвід найбільших у світі ВІНК, найефективніше працювали ті компанії, в яких держава володіла контрольним пакетом, але відкривала приватному капіталу доступ до дрібних пакетів вертикально інтегрованої нафтової компанії. Тому ще з кінця 1980-х років у світі спостерігається тенденція до створення відкритих вертикально інтегрованих компаній.
Останнім вдалим прикладом є створення китайських ВІНК — Китайської національної нафтової корпорації (КНПК) і Китайської нафтохімічної корпорації. Ще 1998 року керівництво КНР об’єднало в цих двох компаніях розрізнені підприємства з видобутку, переробки нафти та продажу нафтопродуктів. Уже до початку 2000 року багато підрозділів КНПК змогли залучити мільярди доларів портфельних інвестицій. Зокрема, один із підрозділів — PetroChina зумів залучити 3 млрд. дол. через розміщення 15% акцій на біржах Гонконгу та Нью-Йорка. Причому за пакет змагалися найбільші європейські й американські компанії — BP, Shell, ExxonMobil.
Створення вертикально інтегрованих компаній і залучення за рахунок них інвестицій також дало змогу КНР успішно освоювати багаті нафтові родовища за кордоном і диверсифікувати поставки нафти з різних регіонів світу. За даними департаменту енергетики США, до початку 2005 року КНПК удалося знизити частку близькосхідної нафти в імпорті до 50% (раніше цей показник становив 70%).
Вигідність цієї моделі вже зрозуміли і на пострадянському просторі. За цією моделлю вже працюють більшість приватних російських нафтових компаній (зокрема, «Лукойл», ТНК-ВР), також на неї починає переходити російський «Газпром», контрольний пакет якого перебуває в державній власності. «Газпром» швидко нарощує і видобуток, і переробку, і продаж нафти (зокрема, нещодавно купив «Сибнефть»).
Залишилася тільки одна ланка
Найперспективнішим майданчиком для створення вертикально інтегрованої компанії в Україні є ВАТ «Укрнафта», оскільки ця компанія уже володіє двома повноцінними ланками майбутнього ланцюжка. По-перше, на компанію припадає більш як 90% українського видобутку нафти і 40% газоконденсату (2005 року «Укрнафта» планує збільшити видобуток вуглеводнів до 3,07 млн. тонн). І, по-друге, компанія уже володіє мережею з 391 автозаправної станції, а в найближчі місяці збирається придбати ще 197 АЗС.
Чого бракує компанії — так це середньої ланки, тобто власних потужностей з переробки нафти. Але й тут з’являється реальний шанс: на 25 січня 2006 року заплановано аукціон із продажу 32,86% акцій НПК «Галичина». З огляду на те, що держава вже володіє 25% акцій цього заводу, купивши новий пакет, держава через компанію «Укрнафта» змогла б де-факто розпоряджатися контрольним пакетом підприємства. А отже, і потужніше впливати на процес прийняття менеджментом «Галичини» рішення про переробку на цьому комплексі нафти, видобутої в Україні.
Адже зараз «Укрнафта» не може бути впевнена, що, видобувши нафту, вона зможе її переробити або продати за ринковою ціною. Цього року нафтопереробні заводи нечасто виходили на аукціони з продажу нафти. А виходячи, не поспішали торгуватися. Зокрема, на аукціоні 24 листопада із заявлених 50 тис. тонн нафти компанії «Укрнафта» вдалося реалізувати усього 9 тис. тонн. При цьому ціна реалізації знизилася на 8,7% порівняно зі стартовою та ціною попереднього аукціону — до 2100 грн. за тонну, це нижче від вартості російської нафти, котра поставляється на українські НПЗ.
Аналогічно і з переробкою: хоча майже всі нафтопереробні заводи, розташовані в Україні, працюють не на повну силу, дуже часто керівництво заводів відмовляється від переробки української нафти. І позиція російських власників НПЗ цілком зрозуміла: їхні підприємства вже є вертикально інтегрованими компаніями й орієнтовані на переробку власної нафти. Навіть коли переробні потужності НПЗ залишаються незавантаженими, їхні власники продовжують отримувати прибуток, перерозподіливши доходи по всьому ланцюжку «від свердловини до автозаправки».
Зрозуміло, що така ситуація, разом із непередбачуваністю ставок ренти (за 2005 рік ставка змінювалася двічі) і надзвичайно тривалим процесом одержання дозволів на розробку нових родовищ, не може стимулювати видобуток нафти в Україні.
Тому не дивно, що зростання видобутку нафти в Україні уповільнюється. У той час як контрактні ціни на російську нафту для Європи за дев’ять місяців 2005 року зросли на 65%, видобуток нафти в Україні збільшився лише на 2,6%, а видобуток супутнього газового конденсату навіть скоротився на 4,4%, що, природно, не дає змоги говорити про зниження сировинної залежності від Російської Федерації.
І це при тому, що президент України Віктор Ющенко одним із головних елементів енергетичної безпеки України назвав збільшення видобутку і переробки нафти у 2006—2010 роках у 1,5 разу.
Нафтотрейдери проти здорового глузду
За підрахунками фахівців, вертикально інтегрована компанія, створена на основі «Укрнафти», могла б контролювати до 30% ринку продажу пального й істотно впливати на його роздрібну ціну. Мабуть, тому своїм розпорядженням від 18 травня 2005 року президент В.Ющенко визнав, що оптимальною є побудова вертикально інтегрованої компанії на базі «Укрнафти».
Позитив полягає також у тому, що для створення ВІНК на основі «Укрнафти» не потрібні кошти з держбюджету. Все фінансування можна здійснити в межах банківських кредитів. Зокрема кредит на формування третьої «ланки» у вищезгаданому ланцюжку — тобто на купівлю автозаправних станцій — «Укрнафті» надав «Дойче Банк» (обсяг кредиту становив 240 млн. дол.). З огляду на відсоток за кредитом, рівень прибутку (у середньому прибуток однієї АЗС по Україні на місяць становить 15 тис. дол.), кількість запланованих АЗС (до кінця року їх має бути 947), обсяг податків тощо експерти підрахували, що придбання автозаправних станцій окупиться за чотири роки. Але вже через рік-два держава матиме свого потужного гравця на ринку продажу пального і зможе реально впливати на рівень і стабільність цін на вітчизняному ринку нафтопродуктів.
Однак поява нового серйозного гравця на вітчизняному нафторинку, контрольний пакет акцій якого належить державі, влаштовує далеко не всіх приватних нафтотрейдерів. А тому створення вертикально інтегрованої компанії пробують заблокувати в стінах парламенту. Зокрема один із власників НПК «Галичина» депутат Ігор Єремеєв (він контролює 41% акцій НПК і розгалужену мережу АЗС «Західної нафтової компанії») уже розгорнув політичну атаку на ВІНК.
Депутат стверджує, що «Укрнафта» купує собі АЗС за занадто високу ціну. Водночас «Дойче Банк», який надав «Укрнафті» кредит на придбання АЗС, фактично підтвердив справедливість ціни заставною вартістю вже куплених станцій.
Друга лінія наступу на ВІНК пов’язана з продажем 32,86% акцій НПК «Галичина». Тут ті самі зацікавлені особи також намагаються висунути звинувачення з приводу ціни. Зокрема І.Єремеєв уже заявив, що стартову ціну пакета завищено втричі. А з огляду на те, що нинішнім власником 32,86% акцій НПК є група «Приват» (вона ж володіє 42% акцій «Укрнафти»), робиться висновок, що таким чином «Приват» займається елементарним вимиванням державних коштів із «Укрнафти».
Водночас, як стало відомо автору, у відповідь на ці закиди «Укрнафта» готова запропонувати викупити пакет акцій самого депутата І.Єремеєва за озвученою ним пропозицією. Опосередковано ця інформація підтверджується й тим, що один із високопоставлених акціонерів «Укрнафти» після зборів акціонерів 20 грудня зазначив: щоб брати участь у господарській діяльності НПК «Галичина», компанії «Укрнафта» було б дуже бажано придбати близько 72% акцій тієї самої «Галичини».
Третя лінія наступу на ВІНК — натяки згаданого депутата на те, що створення вертикально інтегрованої компанії на базі «Укрнафти» призведе до посилення групи «Приват». Мовляв, зараз «Приват», не маючи контрольного пакета, все ж домінує в «Укрнафті», а створивши ВІНК, домінуватиме й у новостворюваній структурі. Але це вже проблема не «Укрнафти», і не «Привату».
Крім того, уже проглядаються механізми посилення ролі держави у ВІНК з допомогою розширення повноважень спостережної ради в таких чутливих питаннях для захисту державних інтересів, як відчуження майна ВІНК, затвердження контрактів.
До того ж, нафтотрейдерам слід подумати про стабільність і прогнозованість усього ринку. Бо що довше вони блокуватимуть створення вертикально інтегрованої нафтової компанії, то довше вони ж самі втрачатимуть гроші через сезонні сплески державного бажання «підрізати» їхні прибутки під час жнив і посівної.
Створення компанії з державним контролем — це унікальний шанс для всіх гравців ринку домовитися про цивілізовані правила гри без тиску. Це шанс для української економіки безкровно перейти на ринкові стандарти й істотно детінізувати життєво важливу галузь.