Повернення старої-нової Конституції, місцеві вибори, «пристрасті за газом», «злиття» «Газпрому» і «Нафтогазу» із загрозою втратити контроль над українською газотранспортною системою інтенсивно обговорюються в усіх українських ЗМІ. А повзуче повне «зливання» Росії ядерної енергетики й атомної промисловості України якось залишається в тіні.
Тим часом минув рівно рік із моменту публікації статті «План «понуждения» до співробітництва» («ДТ» №38 від 10 жовтня 2009 року), в якому розглядався російський документ «План мероприятий Госкорпорации «Росатом» по действиям в отношении Украины после 15 июля 2009 года при неподписании долгосрочного контракта на поставку топлива после 2010 года».
Нагадаю, що «Росатом» сподобився на розробку згаданого «Плану заходів...», переслідуючи головну мету: зберегти та збільшити свою присутність на українському ядерному ринку, стати на ньому абсолютним монополістом на багато років. Для цього корпорації потрібно було вирішити кілька принципових завдань. Перше: підписати довгостроковий контракт на поставку ядерного палива для українських АЕС після 2010 року з максимальним обсягом поставок, в ідеалі — на всі діючі й майбутні українські енергоблоки до закінчення терміну їх експлуатації. Друге завдання: домогтися, щоб українська сторона законтрактувала весь обсяг послуг з ізотопного збагачення урану для своїх потреб у російського постачальника. Третє: завод з виробництва ядерного палива на українській території має бути побудований за російськими технологіями.
І «Росатом» діяв увесь цей час системно, «поетапно, по окремих кроках», як заповідав товариш В.Путін панові С.Кирієнку на особистій зустрічі в травні ц.р., тобто точно відповідно до «Плану…».
Контракт на поставку свіжого ядерного палива для українських АЕС після 2010 року
На шостому засіданні Комітету з питань економічного співробітництва Українсько-російської міждержавної комісії, яке відбулося в м. Сочі 30 квітня 2010 року, було дано доручення Мінпаливенерго України і ДК «Росатом» підписати до 1 червня 2010-го контракт на поставку в період із 2011 року ядерного палива для енергоблоків АЕС України. Що й було зроблено НАЕК «Енергоатом» і російською компанією «ТВЭЛ». При цьому деталі стосовно терміну дії контракту, обсягу поставок, фінансових умов українські офіційні особи не повідомляли під приводом конфіденційності.
«Енергоатом» тільки запевнив, що контракт взаємовигідний і не суперечить законодавству. Заступник міністра палива та енергетики України Н.Шумкова на прес-конференції в червні на запитання журналістів про долю контракту з Westinghousе в зв’язку із підписанням контракту з росіянами повідомила, що «НАЕК планує чітко виконувати свої міжнародні зобов’язання за контрактом між Westinghousе і НАЕК «Енергоатом», підписаним у 2008 році».
Однак, попри укладений між українською і російською сторонами договір про конфіденційність умов контракту, керівник ДК «Росатом» С.Кирієнко на зустрічі з прем’єр-міністром РФ В.Путіним 9 червня 2010 року доповів йому таке: «Володимире Володимировичу, друге доручення, яке також було в рамках комітету в Сочі. Це паливний контракт, принципово важливе для нас питання, оскільки Україна тут — наш стратегічний партнер. Ми підписали паливний контракт, Володимире Володимировичу, причому підписали на безстроковій основі, тобто до кінця терміну служби енергоблоків, тому що в нас був (до цього. — О.К.) десятирічний контракт. Цього разу теж обговорювалося — п’ятирічний, десятирічний… Вважаю, що ми дуже хороше рішення знайшли. Ми дали економічно вигідну умову для наших українських партнерів: за рахунок довгостроковості контракту вони отримали відповідні знижки, а ми одержали гарантоване завантаження наших підприємств і таку зрозумілу перспективу на 15—20 років наперед. Скільки працюватимуть ці блоки — стільки часу здійснюватиметься поставка палива за російськими технологіями. При цьому ми йдемо шляхом тієї самої локалізації, коли наші українські партнери отримують частку в російських підприємствах, а ми одержуємо частку в підприємствах України і в такий спосіб створюємо весь технологічний ланцюжок. Цей контракт теж підписано, Володимире Володимировичу» (зі стенограми початку зустрічі, опублікованої на сайті глави уряду РФ 9 червня 2010 року). На що В.Путін сказав: «Чудово, добре! Вітаю вас… Це той рідкісний випадок, коли одна сторона задоволена, вважає, що повністю досягла тих цілей, які ставила перед собою на початку шляху, й друга сторона теж задоволена».
Якщо виходити з «Плану заходів...», то російська сторона ще рік тому погоджувалася на підписання довгострокового контракту на поставку палива для 12 діючих енергоблоків українських АЕС із 2011-го по 2020 рік за умови, що Україна буде закуповувати весь обсяг послуг у РФ з ізотопного збагачення урану і РФ неодмінно братиме участь у створенні в Україні виробництва ядерного палива. Зі слів керівника «Росатома» можна зробити висновок, що довгостроковий контракт на поставку ядерного палива в Україну поширюється на всі 15 енергоблоків і на весь час їх експлуатації, зокрема й у разі подовження терміну їхньої експлуатації після закінчення проектного — 30 років. Можна зрозуміти радість прем’єра Росії: чудова робота. Цілі не тільки досягнуті, а й перевиконано початкове завдання — росіяни вважали за щастя контракт на 10 років і на 12 енергоблоків.
І ще. Про обмін частками в підприємствах РФ і України українські офіційні особи нічого не повідомляли. А С.Кирієнко стверджує, що цей «контракт теж підписано». Скільки ще відкриттів чудесних очікують українців у цій сфері, причому відкриття озвучуватиме виключно російська сторона, попри конфіденційність, вигідну насамперед, як стає очевидним, нашим чиновникам. Напевно, В.Путін мав на увазі саме їх «задоволеність» тими цілями, що ставилися на початку шляху й були досягнуті другою стороною.
Ізотопне збагачення урану для виробництва палива для українських АЕС
5 жовтня 2010 року ДК «Ядерне паливо» стало, нарешті, власником 10% акцій Міжнародного центру зі збагачення урану (МЦЗУ, м. Ангарськ, РФ). Епопея тривала майже два роки. У листопаді 2008-го Кабмін України відповідним розпорядженням прийняв рішення приєднатися до діяльності МЦЗУ через обмін нотами з урядами РФ і Казахстану, державні компанії яких є акціонерами цього центру (90 і 10% відповідно на той момент). В.Путін на початку лютого 2009 року видав відповідне розпорядження, а от від Казахстану Україна чекала рішення рівно рік — до грудня 2009-го.
Проект МЦЗУ є здебільшого політичною ініціативою, покликаною в очах світової спільноти продемонструвати безсумнівне лідерство Росії в реалізації ідей Міжнародного агентства з ядерної енергії (МАГАТЕ) по зміцненню режиму нерозповсюдження ядерної зброї та створенню інструментів для гарантованого доступу держав — членів цього агентства, що не мають на своїй території потужностей з ізотопного збагачення урану, до таких послуг під гарантії МАГАТЕ. Проте інтереси «Росатома», пов’язані зі збереженням існуючого монополізму на ядерному ринку України, вимагали «підвішеності» України по проекту МЦЗУ, тому Казахстан виконав прохання РФ притримати своє позитивне рішення до певного часу. І казахських колег можна зрозуміти, адже послуга за послугу...
Росія зацікавлена в казахстанських родовищах урану, оскільки його виробництва на своїй території не вистачає для задоволення потреб власної ядерної енергетики й виконання контрактних зобов’язань (2009 року вироблено 4,624 тисячі тонн урану на підприємствах у Росії й Казахстані, це лише близько третини від щорічної потреби). Казахстан же, який прагне змінити статус постачальника уранової сировини на статус постачальника тепловидільних збірок, тобто високотехнологічної продукції, зацікавлений в одержанні послуг з ізотопного збагачення урану. При цьому слід зазначити, що спочатку на базі Ангарського заводу було створене ще 2006 року російсько-казахстанське спільне підприємство ЗАТ «Центр збагачення урану» для збагачення казахстанського урану (на рік раніше від МЦЗУ). Передбачалося, що будуть вкладені інвестиції в розмірі 2,5 млрд. дол. для створення додаткових нових потужностей в обсязі 5 млн. одиниць роздільної роботи (ОРР) до 2015 року.
Проте концепція раптом змінилася, і С.Кирієнко повідомив В.Путіна, що немає сенсу створювати нові потужності з ізотопного збагачення, бо й існуючих у Росії забагато. І 5 липня 2010 року в Астані було підписано документ між «Казатомпромом» і «Росатомом» про функціонування ЗАТ «ЦЗУ» на базі успішно діючого Уральського електрохімічного комбінату (м.Новоуральськ Свердловської обл.), який виробляє 40% продукції в сфері ізотопного збагачення урану в РФ. Відомо, що Казахстан розраховує одержати в ньому до 30% акцій.
Ситуація безпрецедентна, оскільки в РФ діє федеральний закон «Про порядок здійснення іноземних інвестицій у господарські товариства, що мають стратегічне значення для забезпечення оборони та безпеки держави». Цим законом встановлюються обмежувальні вилучення для іноземних інвесторів і для групи осіб, в яку входить іноземний інвестор, у разі їхньої участі в статутних капіталах господарських товариств, що мають стратегічне значення для забезпечення оборони і безпеки держави. У статті 6 цього закону визначено види діяльності, що мають таке стратегічне значення для країни. Із 42 видів сім стосуються діяльності, пов’язаної з ядерно-паливним циклом і ядерною енергетикою. А ізотопне збагачення урану — це взагалі особлива стаття, найбільш стратегічне зі стратегічних виробництв, бо воно є технологією подвійного призначення (тобто використовується також і для створення атомної зброї). Таким чином, для Казахстану вимушено зроблять виняток, скоріш за все, шляхом ухвалення окремого федерального закону або конкретної поправки до згаданого закону.
Характерно, що ця подія збіглася зі схваленням Антимонопольним відомством Казахстану угоди «Росатома» з придбання канадської компанії Uranium One (другої за розміром урановидобувної компанії Канади), основні активи якої розміщуються в Казахстані, та дозволом викупу цією компанією частки російської компанії «Атомредметзолото» (АРМЗ) в уранових рудниках Акбастау і Зарічне (спільні казахстансько-російські підприємства з видобутку урану) з метою збільшити частки АРМЗ із 17 до 51% у Uranium One. Альберт Рау, перший віце-міністр індустрії і нових технологій Казахстану, заявив: «Однією з умов схвалення цієї угоди є дорожня карта між «Росатомом» і «Казатомпромом». І ці деталі пов’язані, оскільки це єдина програма нашого співробітництва з Росією в атомній сфері. Тому не можна розглядати просто окрему угоду поза загальною програмою збагачення урану, переробки й аж до виходу готової продукції, якою є збірки для атомних електростанцій».
Експерти в галузі ядерної енергетики й атомної промисловості, зокрема казахстанські, впевнені, що таке цінне придбання РФ не змогла б здійснити, якби не арешт у травні 2008 року М.Джакішева, колишнього керівника «Казатомпрому», який вивів свою компанію в лідери видобутку урану у світі за десять років (із 800 тонн уранового концентрату 1998 року до 14 тис. тонн 2009-го). Багато хто з них пов’язує його арешт із діями «компетентних» органів РФ, оскільки він дуже жорстко стояв на сторожі національних інтересів Казахстану та заважав реалізації російських інтересів у своїй країні.
Вибір «Росатома» припав на Uranium One не випадково. Компанія протягом кількох років демонструвала хороші виробничі й фінансові результати (виручка компанії 2009 року становила 152 млн. дол., обсяг видобутку — 1,3 тис. тонн урану). Вона має диверсифіковані активи, розміщені в різних частинах світу (у Казахстані, Австралії, США). Ресурсна база Uranium One становить понад 150 тис. тонн урану (по концентрату). У неї одні з найліпших у галузі показники запасів урану по собівартості видобутку, яка становить менш як 40 дол. «Росатом» же сформував і реалізовує стратегію диверсифікації мінерально-сировинної бази як по географії, так і по собівартості виробництва урану відповідно до Енергетичної стратегії РФ до 2030 року, ухваленої в листопаді 2009-го. Пріоритетними напрямками розвитку стали Казахстан, Африка, Австралія й, звісно, Україна зі своїм Новокостянтинівським урановим родовищем, практично готовим до експлуатації.
Щоправда, за повідомленням газети Washington Times, на початку жовтня ц.р. чотири впливові конгресмени-республіканці закликали міністра фінансів США Т.Гайтнера заблокувати угоду з придбання російською державною компанією «Атомредметзолото» американського підприємства з видобутку урану (уранова шахта Powder River Basin у штаті Вайомінг), яке входить до складу Uranium One. Американські політики висловлюють занепокоєння високим рівнем корупції в енергетичному секторі російської економіки. Тож процес з оформленням придбання канадської уранової компанії АРМЗ ще не завершено.
8 жовтня 2010 року С.Кирієнко заявив, що існують українсько-російські домовленості про створення ще одного спільного, вже комерційного підприємства з ізотопного збагачення урану на російській території на кшталт російсько-казахстанського ЗАТ «ЦЗУ». І сторони працюють над цим питанням. Тобто, швидше за все, Україні запропонують викупити деяку кількість акцій Уральського електрохімічного комбінату в рамках майбутнього СП. Виникає природне запитання: «Ми вже купили 10% акцій підприємства з ізотопного збагачення урану на території РФ. Навіщо нам ще купувати активи аналогічних підприємств саме в РФ?»
От Росія прагне диверсифікації, наприклад, своєї сировинної бази по урану і робить усе можливе в цьому напрямку, оскільки урану власного видобутку їй бракує. До того ж розвідані на території РФ, але ще не освоєні запаси урану мають високу собівартість видобутку (понад 80 дол. за 1 кг концентрату урану). Також не забуваймо про те, що РФ зацікавлена в тому, щоб увесь обсяг послуг з ізотопного збагачення урану Україна купувала тільки в неї, бо обсяг цей дуже великий у грошовому вираженні (у вартості готового палива на ізотопне збагачення припадає близько 37%).
Чому ж Україна не прагне диверсифікувати джерела з поставок послуг з ізотопного збагачення урану? Адже існують реальні можливості зробити це, причому з явною економічною вигодою.
Так, із 2005 року Бразилія на рівні керівництва державного підприємства «Ядерна промисловість Бразилії» (INB) вносить пропозиції українській стороні зі створення українсько-бразильського міждержавного спільного підприємства з ізотопного збагачення урану (за прикладом уже існуючого СП у космічній сфері). Ідея полягає в тому, щоб об’єднати бразильські технології ізотопного збагачення урану (які, за оцінками експертів, учетверо дешевші та ефективніші порівняно з існуючими у світі та захищені бразильським патентом) з українськими матеріалами й устаткуванням. Об’єднання зусиль з Україною дало б змогу збільшити обсяги виробництва ядерного палива (яке Бразилія виробляє для власних потреб і на експорт) і наростити експорт на ринки третіх країн (до Китаю і Республіки Корея). Наївні бразильці розраховували, що партнерство буде справді взаємовигідним, бо Україна не є конкурентом Бразилії в технології ізотопного збагачення, а навпаки, сама має бути зацікавлена в отриманні цієї послуги за мінімальними цінами. А вони, у свою чергу, зацікавлені в обладнанні, виробленому в Україні для енергетичної галузі.
У рамках підготовки офіційного візиту президента Бразилії 30 листопада 2010 року до України прибув керівник Національної комісії Бразилії з атомної енергії пан О.Гонзалес. Він провів низку зустрічей, у тому числі з керівниками Мінпаливенерго України. Бразильці сподівалися, що буде підписано Меморандум із Мінпаливенерго України про наміри співробітництва в сфері ізотопного збагачення урану шляхом створення спільного підприємства. Проте джерело, яке було присутнє під час переговорів, повідомило автору цих рядків, що представники Мінпаливенерго практично прямо заявили бразильській делегації, що з цього питання співпрацюватимуть лише з Росією.
Також у 2015 році вийде на проектну потужність завод з ізотопного збагачення урану у Франції «Жорж Бесс-II» (Georges Besse-II, м.Трикастен) номінальною продуктивністю 7,5 млн. одиниць роздільної роботи на рік із використанням центрифужної технології, придбаної французами в європейського збагачувального концерну URENCO. До складу акціонерів цього заводу входять, крім групи AREVA, такі компанії, як GDF Suez, Korea Hydro&Nuclear Power Co. і спільне підприємство в складі японських Sojitz та Kansai Electric Power Co. Чотири останні акціонери володіють 10%. Група AREVA очікує, що в найближчому майбутньому акціонерами «Жорж Бесс-II» можуть стати ще дві компанії. Україна могла б опинитися серед цих компаній, як це зробили корейці та японці. Якби захотіли українські чиновники.
Однак у плани РФ не входить диверсифікація Україною купівлі послуг з ізотопного збагачення урану на світовому ринку для потреб своєї ядерної енергетики. Як з’ясовується, не входить вона й у плани чиновників Мінпаливенерго, відповідальних за розвиток ядерного комплексу. Події з бразильцями відбувалися ще до виборів президента України 2010 року. Дозволю собі оціночне судження: керівництво ядерною галуззю України, яке залишилося на своїх посадах і після виборів, захищає національні інтереси РФ.
Завод з виробництва ядерного палива в Україні. Кепський анекдот
Трохи з історії питання. Ще в 1995 році було прийняте рішення про організацію в Україні власного виробництва ядерного палива на тій підставі, що 50% усієї електроенергії виробляється на українських АЕС й існує 100-відсоткова залежність від поставок палива з РФ. Було затверджено галузеву Комплексну програму створення елементів ядерно-паливного циклу на 1995—2004 роки. І був оголошений тендер на поставки ядерного палива для українських АЕС і створення виробництва ядерного палива в Україні. Участь у ньому брали компанії «ТВЭЛ» (Росія), Westinghouse і Combustion Engineering (США). Результати конкурсу стали відомі в 1996 році: перемогла компанія «ТВЭЛ», яка виграла тендер без визначення вартості проекту створення виробництва ядерного палива, розміру статутного фонду, часток майбутнього спільного українсько-російського підприємства і без гарантій одержання кредиту на реалізацію проекту. Як кажуть незалежні експерти, рішення було прийняте з суто політичних мотивів.
Тендерні пропозиції компанії Westinghouse включали всі згадані параметри: частка України в статутному фонді СП — 57%, джерело фінансування — статутний фонд, кредит гарантувався на 5—8,5 року під 7,1—7,5% річних із відстрочкою платежів до початку виробництва ядерного палива на заводі в Україні. Початок виробництва тепловидільних збірок — 2001 рік.
Попри доручення КМУ створити українсько-російське СП з виробництва ядерного палива, договір про його створення так і не був підписаний. Сторони не змогли досягти компромісу та подолати розбіжності. Після чого РФ запропонувала створити тристороннє українсько-російсько-казахстанське СП, але не для створення виробництва ядерного палива в Україні, а для організації виробництва на базі підприємств трьох держав. Україна мала виробляти тетрафторид цирконію, комплектуючі з цирконію та нержавіючої сталі для ТВЗ; Казахстан — виробляти паливні таблетки зі збагаченого урану; РФ — переробляти тетрафторид цирконію на цирконієвий сплав, виготовляти тепловидільні елементи та тепловидільні збірки.
При цьому Україні було гарантовано з боку уряду РФ, що ціни на збагачення будуть незмінними з 1996 року. «УкрТВЗ» було створене в 2001 році, але до сьогодні так і не запрацювало відповідно до основного призначення.
Після прийняття в 2006 році Енергетичної стратегії України до 2030 року, в якій диверсифікація поставок ядерного палива, у тому числі шляхом виробництва його на своїй території, була визначена як одне з основних завдань, ідея будівництва заводу знову відродилася. Активні події навколо заводу розгорнулися в 2009 році. У другій половині 2009-го на засіданнях РНБОУ двічі обговорювалося питання про необхідність проведення конкурсу з відбору технології та партнерів для будівництва заводу з виробництва ядерного палива. У рішеннях РНБОУ (які мали секретний гриф), як кажуть джерела, обізнані з ними, частково визначалися критерії та обов’язкові умови для відбору потенційного кандидата. Однією з основних була умова,
що завод перебуватиме в 100-відсотковій власності України.
Під тиском РНБОУ Мінпаливенерго України було створено «Міжвідомчу конкурсну комісію з проведення відбору технології для створення в Україні підприємства з виготовлення ядерного палива для реакторних установок типу ВВЕР-1000» (далі — Міжвідомча конкурсна комісія), яка 29 грудня 2009 року затвердила «Порядок проведення процедури відбору на конкурсній основі технології виготовлення ядерного палива для реакторних установок типу ВВЕР-1000» і «Методику оцінки пропозицій учасників конкурсу» протоколом засідання Міжвідомчої конкурсної комісії від 29 грудня 2009 року. Документи не були оприлюднені на сайті Мінпаливенерго, як, утім, і склад цієї комісії. Джерела, обізнані з «Порядком...» і «Методикою...», казали про закладені в них положення, які дають конкурентні переваги російській компанії «ТВЭЛ». Конкурс обіцяли провести до 1 квітня 2010 року. Проте в лютому 2010-го дію «Порядку проведення конкурсу» було зупинено листом секретаря РНБОУ на підставі невідповідності документа рішенням РНБОУ.
Ще до оголошення офіційних результатів виборів кандидат у президенти України В.Янукович заявив, що під час поїздки до Москви він обговорюватиме з російськими колегами питання будівництва заводу з виробництва палива в Україні. Протоколом шостого засідання Комітету з питань економічного співробітництва Українсько-російської міждержавної комісії від 30 квітня 2010 року Мінпаливенерго України і ДК «Росатом» було запропоновано «продовжити консультації з питання створення в Україні заводу з виробництва ядерного палива». А після підписання довгострокового контракту на поставки ядерного палива в Україну з 2011 року стало раптом відомо, що конкурс на вибір технології заводу та партнера все-таки буде проведено до 1 жовтня 2010-го. Було розроблено нову редакцію «Методики оцінки пропозицій учасників конкурсу з відбору технології та партнера з організації в Україні виробництва ядерного палива» і терміново затверджено 18 червня. Документи на конкурс, як і очікувалося, подали російська компанія «ТВЭЛ» і японсько-американська Westinghouse.
6 вересня 2010 року стало відомо, що Міжвідомча конкурсна комісія зробила вибір на користь російської компанії «ТВЭЛ», а міністр палива та енергетики Ю.Бойко тільки на підставі рекомендацій Міжвідомчої конкурсної комісії терміново підписав листа на адресу компанії з цією радісною новиною. Відповідно до процедури, рішення мало бути оприлюднене на сайті Кабміну України, що зробили тільки 22 вересня. В наявності перевищення повноважень міністром. Проте в ситуації з даним «конкурсом» це не єдина дивина.
Насправді був проведений не повноцінний тендер (саме тому вибір технологій для багатостраждального заводу, що відбувався, соромливо називався «конкурсом», оскільки термін «тендер» в українському законодавстві передбачає інші процедури, тобто відбувається явне маніпулювання поняттями), який зазвичай проходить у два етапи — оцінка технічних пропозицій, а потім — цінових параметрів. Для оцінки цінових параметрів учасників необхідне затверджене техніко-економічне обгрунтування проекту, якого не було. Згадана «Методика оцінки…» містить серед обов’язкових умов вимогу щодо річної ставки по кредитах для фінансування проекту в розмірі 0,0%. Правда ж, дивна вимога? Який банк дасть кредит під 0%? Представник компанії Westinghouse С.Меркулова повідомила, що її компанія не тільки зробила українському уряду конкурентоспроможну пропозицію, а й спробувала одержати для країни дешеве фінансування від міжнародних кредиторів. «Українська сторона розуміла, що кредитори точно погодяться фінансувати такий проект. Проте наші переговори з Мінпаливенерго так і не дійшли до тієї стадії, на якій воно вже могло б звертатися по кредити», — сказала вона. І потім, міжнародні кредитори хоча й не високий, але свій відсоток беруть. Отже, шансів у Westinghouse від початку не було, а «конкурс» було проведено для проформи.
Ну, і найцікавіше. ДК «Ядерне паливо» днями оголосила тендер (! — О.К.) на розробку ТЕО будівництва заводу з виробництва ядерного палива. Не здивуюся, якщо переможцем виявиться компанія «ТВЭЛ», керівник якої ще до оголошення тендера заявив, що на розробку ТЕО їм знадобиться рік. Тобто ТЕО розроблятиметься компанією, яка й здійснюватиме проект. Як ви гадаєте, яку вартість зацікавлена сторона сама собі намалює? Правильно, максимальну.
У кулуарах проведеного 23 вересня 2010 року в Києві круглого столу, присвяченого атомній енергетиці, вдалося поговорити з українськими фахівцями, які пам’ятають тендер 1995—1996 років і в курсі поточної ситуації. І всі одностайно стверджували, що завод усе одно не буде побудований, оскільки він невигідний РФ. У них Новосибірський завод хімконцентратів, який виробляє ядерне паливо, не завантажений.
А тут ще й керівник «Казатомпрому» В.Школьник, родич керівника російського АРМЗ В.Живова, у вересні раптом згадав про існування «УкрТВЗ» і необхідність працювати в рамках тристороннього СП з виробництва ядерного палива для українських АЕС. Напевне, це не випадково, а на прохання росіян. Президент В.Янукович 13 жовтня 2010 року дав доручення Мінпаливенерго, МЗС і Держатомрегулювання України розробити разом із Казахстаном і Росією в першому півріччі 2011 року тристоронній план співробітництва з видобутку урану та виробництва ядерного палива (уранових таблеток) для атомних електростанцій. «Доручення дано з метою забезпечення реалізації домовленостей, досягнутих у ході офіційного візиту в Україну президента Казахстану», — повідомляє його прес-служба.
Виходить цікава ситуація. Конкурс на будівництво заводу з виробництва палива в Україні виграла компанія «ТВЭЛ» на певних умовах. І на 27 жовтня заплановане підписання угоди з його будівництва на території України між ДК «Ядерне паливо» та російською компанією «ТВЭЛ». Ми що, і в рамках «УкрТВЗ» теж вироблятимемо паливо для українських АЕС? Чи не забагато буде? На мій погляд, усі ці кроки спрямовані тільки на те, щоб жоден із проектів не був реалізований. Спроби реанімації діяльності тристороннього СП «УкрТВЗ», яке за дев’ять років свого існування нічого не виробило (а частки в ньому України, РФ і Казахстану становлять по 33%), покликані сильно заплутати ситуацію, щоб на виході Україна не одержала нічого. На цю тему пролунали дуже чіткі сигнали. У тому числі щодо терміну підготовки ТЕО — названо кінець 2011 року, а за українським планом завод має запрацювати в 2013-му. Зрозуміло, що за наших умов, з урахуванням різноманітних експертиз і узгоджень, термін нереальний. І, переконана, санкцій з української сторони у разі невиконання росіянами зобов’язань не буде, як їх не було в 1996 році. Отже, наступати на ті самі граблі стало традиційною українською народною забавою.
Ну й на завершення поділюся особистими враженнями. Сяючий вигляд представника компанії «ТВЭЛ» і працівника російського посольства в Україні, які також брали участь у роботі круглого столу, демонстрація ними абсолютної впевненості є ще одним доказом того, що все в них іде за планом і навіть більше ніж за планом.
Американські політики написали листа своєму міністру фінансів із висловлюванням занепокоєності з приводу високого рівня корупції в російській енергетичній сфері як підстави для відмови в схваленні угоди щодо придбання російською АРМЗ американської шахти Powder River Basin, яка входить у Uranium One. Кому писати про свої побоювання в зв’язку з не менш високим рівнем корупції в ядерній сфері України?
Думаю, що найближчим часом С.Кирієнко постане перед прем’єром В.Путіним із черговою переможною доповіддю про повне завоювання українського ядерного ринку по всіх фронтах на багато років. Ну, тут уже без ордена «За заслуги перед отечеством» найвищого ступеня він явно не залишиться. А може, і нашим чиновникам російські ордени перепадуть. За заслуги перед їхнім «отечеством» з особистою користю для себе.