З воцарінням в Україні нинішньої владної команди в країні впродовж кількох місяців сформувався газократичний режим, за образом і подобою російського оригіналу. Кардинальна відмінність полягає в тому, що в Росії газократія базується на власному ресурсі, а в Україні - на імпортованому, та ще й із єдиного джерела. Природно, при цьому питання ціни стає одним із ключових. Мабуть, на думку київського режиму, який зліпили «із того, що було в Донецьку», газократи всього світу мають виявляти солідарність і робити приємне молодій українській газократії. Хоча б у вигляді лояльної цінової політики. Проте газократи в Москві користуються іншою логікою: за все потрібно платити, причому краще, якщо в подвійному тарифі - грошовому і політичному; російський газовий режим серйозно витратився, позиції його бізнесу в Європі похитнулися, тому молода українська газократія має забезпечити підтримку старшому брату, який слабшає, за рахунок громадян своєї країни, котру стрімко перетворюють для цього на бантустан. А громадянам бантустану обіцяють дешевий «газовий рай», не забуваючи при цьому закручувати податкові «гайки» і зберігаючи офшорні «вікна» та «двері» для себе.
Однак відкладемо емоції та спробуємо об’єктивно розібратися в ситуації. Кілька останніх місяців офіційний Київ періодично заявляє про бажання переглянути формулу визначення ціни на газ в Контракті купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках, укладеному між «Газпромом» і «Нафтогазом» 19 січня 2009 року (далі - Газовий контракт). Примітно, що це питання залишається на порядку денному, навіть попри підписання 21 квітня 2010 року харківських угод «газ в обмін на флот», за якими Україна одержала так звану знижку в розмірі 30%, чи 100 доларів США за 1000 кубометрів. У принципі, занепокоєння українського уряду із цього приводу зрозуміле. Після переможних реляцій, проаналізувавши отримане, нова влада зрозуміла, що вляпалася.
По-перше, квітнева знижка поширюється не на весь обсяг поставок газу в Україну, а лише на «пільгову» їхню частину - на обсяг до 30 млрд. кубометрів у 2010 році та до 40 млрд. на рік - із 2011-го. Усе, що перевищує даний обсяг, а це, приміром, 6,5 млрд. кубометрів у 2010 році, - оплачується за повною ціною без будь-яких знижок.
По-друге, і це найголовніше, квітневі угоди не змінюють цінової формули в Газовому контракті, де незмінним залишилася й умова «бери або плати». Суть зафіксованих домовленостей полягає в тому, що «Нафтогазу» надано знижку на газ у розмірі «суми зменшення митних платежів» для «Газпрому» за умови, «якщо таке коригування передбачене постановою Уряду Російської Федерації, яка стосується вивізних мит при поставках природного газу з території Російської Федерації в Україну». Відповідну постанову під номером 291 прийняв уряд Російської Федерації 30 квітня 2010 року. Таким чином, знижка на ціну на газ Газовим контрактом (тобто в корпоративних відносинах між «Нафтогазом» і «Газпромом») напряму не регулюється. Документ містить лише відсильну норму, відповідно до якої і «Газпром», і «Нафтогаз» зобов’язалися підпорядковуватися рішенням російського уряду щодо газової ціни. Це означає, серед іншого, що російський уряд у результаті угоди 21 квітня 2010 року одержав легальну можливість прямого впливу на визначення ціни на газ для поставок в Україну - через зміну або скасування своєї постанови №291.
Будь-яких юридичних наслідків у разі зловживання цією можливістю з російського боку ні Газовий контракт, ні міжурядова угода про подовження перебування ЧФ РФ на території України не встановлюють. Важливо й те, що у випадку виникнення спору з приводу знижки на газ (наприклад, щодо її розміру або ненадання) з участю російського уряду такий спір не зможе бути предметом розгляду в незалежних арбітражних чи судових органах (якщо тільки Кремль не дасть на це своєї згоди), а буде приречений загрузнути в трясовині дипломатичної процедури міжурядового врегулювання.
Такий от своєрідний «газовий гачок» для України та для її газократії. Утім, остання, судячи з розвитку подій, не дуже комфортно почувається в ролі «газової тушки» і прагне знайти спосіб зіскочити. Один із найефективніших способів для цього - змінити цінову формулу Газового контракту (наприклад, шляхом зниження явно завищеної базової ціни в 450 дол. за 1000 кубометрів, яка лежить в основі формули) і прийти до більш-менш розумної та обгрунтованої ціни на газ, яка застосовується на постійній основі та мінімально залежить від політичних настроїв Кремля.
У зв’язку з цим слід звернути увагу на одну важливу деталь. Судячи з інформації, озвученої високопосадовцями, зміни цінової формули Газового контракту планується досягти шляхом переговорів із російською стороною. Іншими словами, на даному етапі задіяний тільки механізм політичного врегулювання. У принципі, це класичний механізм для досягнення домовленостей між двома країнами, тим паче, якщо їх офіційно пов’язують узи стратегічного партнерства. Проте спроба політичного врегулювання між Києвом і Москвою в нинішніх реаліях і в такій чутливій сфері, як газова, несе в собі значний ризик додаткових істотних втрат для української сторони у вигляді поступок політичного та економічного характеру Москві, яка, за влучним висловлюванням А.Гальчинського («ДТ», №31 від 28 серпня 2010 року), у відносинах з Україною займається не просто захистом своїх національних інтересів, а проводить «політику на поразку» конкурента. Не потрібно забувати про те, що починаючи з 2005 року всі спроби перегляду газових домовленостей із Москвою в рамках політичного врегулювання закінчувалися масштабними економічними і політичними втратами для Києва, а Росія нав’язувала дедалі більш кабальні умови газового «співробітництва». При цьому стратегічне партнерство, офіційно проголошене в дев’яностих роках, до середини першої декади двохтисячних стало дедалі більше нагадувати стратегічну залежність, яка сформувала асиметричне субординоване партнерство зі значним перекосом у бік російських інтересів.
Москва вже розпочала оголошувати список того, що вона хотіла б одержати замість коригування газової формули: газотранспортну систему України, поглинання «Нафтогазу» «Газпромом», яке маскується під «об’єднання» (і це - тільки те, що не соромляться озвучувати публічно). Таким чином, домінантою відносин між двома країнами зусиллями російської сторони стає меркантильне «а що Москва одержить натомість?». Зауважте при цьому, що в даному випадку йдеться про коригування формули, яка була фактично нав’язана «Нафтогазу» в розпал безпрецедентної газової кризи січня 2009 року, яка призводить до очевидно несправедливого результату (більшої ціни на газ для України, ніж для інших європейських країн), яка ігнорує низку важливих чинників (серед яких, наприклад, те, що Україна - найбільший споживач російського газу в Європі, а також те, що транспортні витрати на поставку газу в Україну менші, ніж у країни ЄС, тобто діюча цінова формула позбавляє Україну переваг її сусідства з РФ). А того, що коригування цінової формули потрібне для збалансування українсько-російських відносин у газовій сфері та, зрештою, для відновлення умов рівноправного і справедливого співробітництва, що є найнадійнішою гарантією безперебійних поставок газу на європейський ринок, - цього російська сторона в розрахунок не бере, цілеустановки в неї інші.
Парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що російська сторона насправді має бути не менше, ніж українська, зацікавлена в знаходженні компромісів у сфері українсько-російського газового співробітництва. Це дасть можливість «Газпрому» як мінімум зберегти за собою найбільший у Європі український газовий ринок за умов, коли російському монополісту доводиться зіштовхуватися із серйозними викликами на міжнародних ринках. От що публічно визнає сам «Газпром» у своїй звітності за другий квартал 2010 року: «Підвищення цін на природний газ і науково-технічний прогрес в останні десятиліття зумовили зростання інтересу до розробки нетрадиційних ресурсів природного газу. Очікується, що в країнах Північної Америки частка видобутку газу з нетрадиційних джерел у довгостроковій перспективі продовжить зростати. Це приводить до зниження імпорту СПГ у США і переспрямування постачальниками СПГ вивільнених обсягів на ринки Європи та Північно-Східної Азії та, як наслідок, до посилення конкуренції на цих ринках». І далі: «За попередніми оцінками, споживання газу в європейських країнах далекого зарубіжжя в 2009 р. скоротилося на 36 млрд. куб. м (або близько 6%) до 540 млрд. куб. м. Надлишкова пропозиція СПГ чинить негативний вплив на рівень цін у Європі та знижує обсяги закупівель трубопровідного газу, у тому числі того, що поставляється з Росії… процес відновлення ринку далекий від завершення».
Таким чином, агресивний стиль поведінки російської сторони щодо умов газового співробітництва з Україною в поєднанні з меркантильною риторикою («а що ми одержимо натомість?») далекий від рамок конструктивного діалогу двох стратегічних партнерів і насправді зумовлений бажанням Кремля «вибити» з української сторони якомога більше поступок, надовго «застовбити» за собою український газовий ринок і зробити з нього «дійну корову» для «Газпрому» у ситуації, коли конкуренція на європейському ринку посилюється, а частка російської компанії на ньому скорочується (28,4% у 2008 році і 26,3% - у 2009-му). А для досягнення цієї мети найкраще підходять інструменти політичного врегулювання.
Яскравим прикладом політичного врегулювання ситуації є і сама квітнева знижка на газ. Саме внаслідок застосування політичних механізмів урегулювання вирівнювання цінового сегмента українсько-російських відносин у газовій сфері, приведення його у відповідність зі світовими та європейськими тенденціями і було названо «знижкою», збитками російського бюджету, а також базується на тимчасовій основі та в обмін на політичну поступку - подовження терміну перебування ЧФ РФ на території України на 25 років. З таким самим успіхом за будь-якого (навіть об’єктивного) підвищення ціни на газ офіційний Київ може заявляти про дотування ним російського бюджету, про завдання збитків Україні та вимагати скорочення термінів перебування ЧФ РФ.
З урахуванням викладеного будь-яка спроба досягти політичного врегулювання з російською стороною в частині питань газового співробітництва пов’язана із серйозними викликами для економічної (зокрема, енергетичної) і політичної безпеки України. Підтвердженням цього є ті катастрофічні економічні наслідки для України, до яких призвело політичне врегулювання газових спорів із Росією в 2006-му і 2009 році. Щонайменше слід було б пам’ятати про цей свіжий історичний досвід і розглянути можливість альтернативних шляхів урегулювання, у тому числі з метою коригування (адекватного збалансування) цінової формули Газового контракту.
Такі альтернативні способи врегулювання мають юридичний характер і передбачені самим Газовим контрактом, а також застосовуваним до нього правом Швеції.
Зокрема, пункт 4.4 Газового контракту передбачає, що у випадку, якщо «обставини на ринку паливно-енергетичних товарів істотно змінилися порівняно з тим, що Сторони обгрунтовано очікували при укладанні даного Контракту, і контрактна ціна, зазначена в пункті 4.1 даного Контракту, не відображає рівня цін ринку», то сторони починають переговори щодо перегляду контрактної ціни. Далі передбачено, що якщо домовленості про перегляд контрактної ціни не буде досягнуто впродовж трьох місяців із дати початку переговорів, будь-яка зі сторін має право передати справу в Стокгольмський арбітраж для прийняття остаточного рішення.
Таким чином, у разі застосування юридичного механізму врегулювання за пунктом 4.4 Газового контракту українській стороні потрібно буде обгрунтувати зміну обставин на ринку паливно-енергетичних товарів (очевидно, мається на увазі європейський ринок, оскільки цінова формула Газового контракту посилається на параметри цін на газойль і мазут на європейському ринку), а також продемонструвати, що нинішня ціна за Газовим контрактом (без урахування наданої знижки) не відображає рівня цін європейського ринку. Вважається, що підготовка зазначеного обгрунтування буде пов’язана з меншими труднощами для України порівняно із зусиллями з переконання Кремля та «Газпрому» відкоригувати цінову формулу Газового контракту в справедливому форматі, без економічних і політичних поступок з української сторони. Та головне у тому, що у разі відмови російської сторони «Нафтогаз» зможе передати спір про перегляд цінової формули на розгляд незалежного міжнародного арбітражу, який зможе самостійно відкоригувати цінову формулу Газового контракту та рішення якого буде обов’язкове для російської сторони.
Частину необхідних аргументів для початку процедури юридичного врегулювання з метою коригування цінової формули за Газовим контрактом надає «Нафтогазу» сам «Газпром». Так, у своєму звіті за другий квартал 2010 року «Газпром» зазначає таке: «У I півріччі 2010 року порівняно з I півріччям 2009 року зниження виручки від продажу газу (в Європі) становило 18,79%, головним чином за рахунок зниження середньої розрахункової ціни в зв’язку зі зміною світових цін». Важливий і наступний пасаж із зазначеної щоквартальної звітності російського газового монополіста: «У 2009 р. компанія «Е.ОН Рургаз» звернулася до ТОВ «Газпром експорт» із вимогами про зниження контрактної ціни і/або зміни деяких інших контрактних умов. Вимоги були зумовлені істотними змінами на ринку, крім іншого, зниженням попиту на газ унаслідок світової економічної кризи та збільшенням пропозиції, у т.ч. на ліквідних торговельних майданчиках, а також істотним розривом у цінах із прив’язкою до нафтопродуктів за довгостроковими контрактами і на спотових ринках». І «Газпром» змушений був піти назустріч «Рургазу» та іншим німецьким компаніям. Використовуючи термінологію звіту - «передбачити заходи, які забезпечували б конкурентоспроможність російського газу в умовах, що склалися».
З приводу того, наскільки ціна за Газовим контрактом відображає рівень цін європейського ринку, зазначимо таке. За даними звітності «Газпрому», середні ціни на газ (за 1000 кубометрів) на європейському ринку демонстрували такий тренд: 2007 рік - 269,4 дол.; 2008-й - 407,4 дол.; 2009 рік - 287,5 дол.; за перше півріччя 2010-го ціни скоротилися ще на 18,79%. Тобто, починаючи з 2009 року, наявна тенденція до зниження цін на європейському ринку. Якщо ж узяти (з урахуванням даних Держкомстату України) ціни, розраховані на основі формули Газового контракту (без застосування знижувальних коефіцієнтів і знижок), то спостерігається прямо протилежний тренд: третій квартал 2009 року - 248,96 дол.; четвертий квартал 2009-го - 260,07 дол.; перший квартал 2010 року - 304,16 дол.; другий квартал 2010-го - 333,72 дол. Таким чином, результат застосування цінової формули за Газовим контрактом очевидний: ціни на європейському ринку стрімко падають, а на українському - настільки ж стрімко підвищуються. Навряд чи така формула може вважатися адекватною та справедливою. Та й сама практика застосування Газового контракту свідчить про недосконалість його цінової формули: за 20 місяців, впродовж яких він діє, цінова формула «у чистому вигляді» застосовувалася тільки три місяці (перший квартал 2010 року), а решту часу - або зі знижувальним коефіцієнтом 0,8 (увесь 2009 рік), або з квітневою знижкою (із 1 квітня 2010-го).
Вищевикладене свідчить про наявність необхідних передумов для застосування механізму юридичного врегулювання за пунктом 4.4 Газового контракту. Не потрібно боятися того, що передача спору про коригування формули ціни газу на розгляд міжнародного арбітражу буде сприйнята як недружній крок стосовно російської сторони. Арбітражне/судове вирішення спорів є одним із цивілізованих способів врегулювання конфліктних ситуацій і вирішення найгостріших питань. «Газпром» сам часто користується цією можливістю. Упродовж 2007-2010 років він неодноразово звертався до Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП Росії з позовами про стягнення з АТ «Молдовагаз» заборгованості за поставлений газ. У 2000 році аналогічні шість позовів у той самий арбітражний суд були подані «Газпромом» проти «Нафтогазу».
Нарешті, право Швеції, застосовне до Газового контракту, який нинішня влада вважає несправедливим і кабальним, надає ще одну можливість для української сторони. Йдеться про статтю 36 закону Швеції про контракти, яка передбачає: «Контрактне положення може бути змінене чи скасоване, якщо таке положення є нерозумним і надмірно обтяжливим з урахуванням змісту контракту, обставин на момент його укладання, наступних обставин і обставин у цілому; якщо ж відповідне контрактне положення має таке значення для контракту, що було б нерозумно вимагати виконання контракту з іншими незміненими умовами, то контракт може бути змінений і щодо інших його положень чи скасований». Фахівцям відомо, що стаття 36 закону Швеції про контракти спрямована насамперед на захист прав явно залежної сторони в контрактних правовідносинах (наприклад, споживачів) і дуже рідко застосовується у відносинах між домінуючими компаніями з однієї галузі.
Тим більш цінним є досвід «Нафтогазу», отриманий під час Стокгольмського арбітражного розгляду з «РосУкрЕнерго». «Нафтогазу» має бути добре відомо про те, що в спорі з РУЕ Стокгольмський арбітраж застосував зазначену статтю 36 шведського закону у зв’язку з подіями, що відбувалися під час газової кризи 2006 року. Достатньою підставою для такого застосування суд вважав те, що «Газпром» різко скоротив подачу газу в трубопровідну систему України з 1 січня 2006 року та заблокував купівлю «Нафтогазом» туркменського газу. (Варто згадати події 2 січня 2006 року, коли «Газпром» повідомив «Нафтогазу» про те, що, попри наявність в української компанії діючого контракту з «Туркменгазом», увесь туркменський газ із 1 січня 2006 року викуповує російський монополіст.) Арбітраж виходив із того, що в тих обставинах «Газпром» змусив «Туркменгаз» порушити контракт із «Нафтогазом». З цього приводу арбітраж недвозначно зазначив, що якщо сторона втручається в контрактні правовідносини між іншими сторонами і це втручання призводить до порушення контракту на шкоду однієї з його сторін, то така поведінка сторони, яка втручається, може розглядатися, залежно від обставин, як неналежне ведення бізнесу, що тягне за собою зобов’язання відшкодувати заподіяний збиток.
Цей приклад показує, що:
- при знятті політичних і корупційних нашарувань істина в газових спорах найчастіше на боці «Нафтогазу»;
- українська сторона мала серйозні шанси на успіх у разі застосування юридичних механізмів (зокрема, звернення до арбітражу) під час газової кризи 2006 року.
Українській стороні важливо усвідомити, що використання юридичних механізмів порівняно з політичним урегулюванням несе в собі значно менші ризики ще більшого посилення залежності від «Газпрому» і Кремля. Так, у нинішніх реаліях термін дії Газового контракту (до 2019 року) із передбаченими в ньому обсягами купівлі газу (41-52 млрд. кубометрів на рік) за умови виходу на збалансовану та адекватнішу цінову формулу видаються більш-менш оптимальними параметрами для України. Домогтися цього дозволить звернення до механізмів юридичного врегулювання. Водночас реалії і тенденції на міжнародних ринках підштовхують «Газпром» до закріплення вже на даному етапі тривалішого терміну дії Газового контракту зі збільшеними (до 70 млрд. кубометрів на рік) обсягами реалізації газу. Досягти цієї мети російська сторона може тільки з допомогою механізмів політичного врегулювання. У тому разі, якщо російська сторона зможе домогтися бажаного, Україна надовго втратить перспективи, пов’язані з розробкою нетрадиційних ресурсів природного газу (сланцевий, метановий газ) як у самій Україні, так і в сусідніх із нею країнах (наприклад, Польща ввійшла до десятки країн світу, які мають найбільш перспективні запаси сланцевого газу).
* * *
Минулого тижня голова президентської адміністрації розповів про те, що в директивах української делегації для переговорів із російською стороною - максимальне зменшення ціни імпортованого газу, збільшення оплати за транзит газу і збільшення обсягів прокачування газу.
На перший погляд, зменшення ціни на газ та збільшення транзитної ставки не дуже ув’язуються одне з одним: відповідно до формули визначення ставки плати за транзит, узгодженої в Транзитному контракті від 19 січня 2009 року, зменшення ціни поставленого в Україну газу веде до зменшення паливної складової тарифу і, в результаті, до зменшення транзитної ставки.
Підсилити ж позицію української сторони може звернення до механізмів юридичного врегулювання. За аналогією з пунктом 4.4 Газового контракту Транзитний контракт містить пункт 8.7, який встановлює, що ставка плати за послуги з транзиту підлягає перегляду, якщо істотно змінилися умови формування транзитних тарифів на європейському газовому ринку і транзитна ставка за Транзитним контрактом не відповідає рівню транзитних тарифів на даному ринку. При цьому невідповідність між ставками плати за транзит, які застосовуються в Україні та в країнах ЄС, не є секретом. Якщо ж «Нафтогазу» і «Газпрому» не вдасться домовитися про перегляд транзитної ставки, вона може бути визначена міжнародним комерційним арбітражем.
* * *
Тільки європейський принцип верховенства права та врегулювання на його основі проблемних газових питань можуть забезпечити досягнення розумних, добросовісних і взаємовигідних рішень. Інакше з часом газократичний режим у Києві почуватиметься на кшталт білоруському, загнаному в глухий кут безоглядною орієнтацією на Москву, і шукатиме прихильності Тегерана з Каракасом. Забезпечення пріоритетності правового принципу регулювання відносин у газовій сфері важливе ще й із позиції запобігти сценарію «розкуркулювання» українського олігархату на користь російських «куркулів», до чого мають намір приступити московські газократи після завершення «компенсаційно-арбітражної» епопеї РУЕ-«Нафтогаз». Альтернатива - метати «коктейлі Молотова» у російське посольство - навряд чи дасть бажаний результат. А от національне невдоволення може розгорітися досить швидко на тлі зростання тарифів і цін, маховик розкручування яких запустив уряд із мовчазної згоди президента.