У країнах із розвиненою гірничодобувною галуззю, які мають багатовіковий досвід видобування з надр корисних копалин, таких як Німеччина, Польща, Росія, стало традицією проводити щорічні загальнодержавні збори гірників на базі відомих навчальних закладів. Врешті-решт на подібний захід спромоглася й Україна. Місцем проведення першого міжнародного форуму гірників, який завершив свою роботу 19 жовтня, стала альма-матер багатьох гірницьких генералів країни — Дніпропетровський національний гірничий університет. Неформально, якщо казати відверто, зібралися поспілкуватися понад триста чоловік, включаючи представників Росії, Узбекистану, Казахстану, Польщі та Німеччини. Понад половину делегатів представляли вищу школу, академічну та галузеву науки. У тісній взаємодії з директорами вугільних холдингів саме вони, на думку організаторів форуму, мали переконати присутніх на ньому першого заступника держсекретаря Мінпаливенерго Анатолія Корзуна разом з держсекретарем Міністерства екології та природних ресурсів Сергієм Гошовським створити режим найбільшого сприяння впровадженню Стратегії розвитку вугільної галузі як головної складової енергетичного розвитку України на період до 2030 року. Адже перший форум гірників України був покликаний вирішити насамперед проблеми виключно вугільної галузі, звернути увагу виконавчої, законодавчої влади, громадськості на розвиток української енергетики, її стратегічний напрям.
Попри те, що в семи секціях форуму обговорювалися практично всі гірницькі проблеми, розпочинаючи від геотехнологій початку третього тисячоліття і закінчуючи гірницькою аерологією, найбільший інтерес викликала робота підсекції «Проблеми та перспективи розвитку вугільних підприємств Західного Донбасу», оскільки поклади «чорного золота» цього регіону в перспективі можуть стати головною складовою енергетичного процвітання України.
«Усе погано, та зовсім не смертельно»
Цією думкою був пройнятий весь виступ генерального директора державної холдингової компанії «Павлоградвугілля» Віталія Васильєва. Віталій Євгенович, як, утім, й інші доповідачі, в основному звертав увагу на по-зрадницькому малі дотації держави у вугільну галузь взагалі й у «Павлоградвугілля» зокрема. Тим часом, за його словами, вугільна промисловість у всьому світі, за винятком США, є дотаційною. Отримуючи не більше двадцяти відсотків держпідтримки від необхідного, шахтарі Західного Донбасу витрачають ці кошти виключно на капітальне будівництво й відновлення лав, не «забиваючи» ні копійки в собівартість вугілля. А 95 відсотків коштів, із яких виплачується зарплата, «Павлоградвугілля» шукає по інших каналах.
— При цьому, — заявив Віталій Васильєв, — фінансові витрати й доходи щомісяця не стикуються на 15 мільйонів гривень.
Одночасно рівень дотацій вугільної галузі з року в рік знижується. Якщо 2001 року холдинг отримав 38 млн. гривень, то за дев’ять місяців нинішнього року, за словами генерального директора, із виділених 57 тільки тридцять. Віталій Євгенович, можливо, забув, але, відповідно до зведеного бюджету Мінпаливенерго, за перше півріччя 2002 року його відомство отримало бюджетне фінансування в розмірі 35 млн.616,9 тис. гривень, 11 млн. 740 тис. із яких становила держпідтримка собівартості. Проте практично з власних коштів обновлено 18 лав, і коли держава зможе підтримати матеріально, до грудня «вийдемо на сорок лав». Дуже ремствував Віталій Євгенович на незбалансування економіки й дрімуче своєю консервативністю оподатковування. При константній ціні тонни вугілля в 49 гривень без ПДВ за тонну залізничні тарифи встигли збільшитися на 40 відсотків, електроенергія подорожчала на 14, а матеріали й устаткування — на 25—70 відсотків. Проте ситуація, на думку гендиректора, не патова, у чому багато сприяє чотиристороння угода, підписана минулого місяця керівниками ДХК, облдержадміністрації та двох вугільних профспілок. І обіцяні 11 млн. тонн вугілля шахти Західного Донбасу на-гора таки 2002 року видадуть.
Вугілля — всьому голова
Крапки над «і» у виборі головної складової енергетичної незалежності України розставив хазяїн форуму, ректор Національного гірничого університету академік НАНУ Геннадій Півняк. У своїй доповіді, позбавленій дипломатичних тонкощів, Геннадій Григорович чітко висловив думку гірницької більшості. Конкретно — шахтарів. Річ у тім, що паливно-енергетичний комплекс України був сформований як складова частина ПЕК СРСР, і нині не відповідає вимогам енергокомплексу незалежної країни. Більш того, на думку Геннадія Півняка, «вугільна галузь послідовно й цілеспрямовано знищувалася на догоду конкурентам». Енергетична стратегія, розроблена вченими й практиками, віддає перевагу виключно вугільним технологіям, оскільки вугілля як паливний ресурс має багато вагомих переваг. Принаймні ціна його у перерахунку на еквівалентне паливо в 2,5—2,8 разу нижча за вартість нафти й у 2,2 — газу. А тому перспективи виключно за твердопаливною енергетикою. Для забезпечення її ефективної роботи необхідний комплекс заходів, ціла стратегія розвитку, яка вже є. Зрозуміло, на тлі безперервного ланцюга аварій на шахтах необхідно докорінно переглянути ставлення до охорони праці. Проте, на думку академіка, якого підтримала більшість гірників, «причини групових нещасних випадків із важкими наслідками лежать не лише в порушеннях техніки безпеки, а значно глибше... У зруйнованому гірницькому господарстві, часто під керівництвом тимчасово призначеної особи (а не хазяїна, зацікавленого в роботі підприємства), не може бути безпечних і нешкідливих умов праці». Як наслідок безліч питань з поліпшення стану техніки безпеки вирішити не вдалося. Тому кількість травматизму, профзахворювань і аварій зростає. Судячи з наданих даних, найменше аварій за одинадцять років незалежності сталося 2000 року — «лише» 159.
Стратегія успіху, на думку Геннадія Півняка, складається з дев’яти складових. Підйом галузі неможливий без її реструктуризації, нормального бюджетного фінансування енергетичних шахт (сьогодні дотація становить 39,9 коп. на гривню виробленої продукції при витратах у 1 грн. 54 коп.) і, звісно ж, бурхливого припливу інвестицій. Останньому необхідні глобальні зміни в системі оподатковування підприємств вугільної галузі, особливо в частині ПДВ і податку з прибутку. При цьому обов’язкова ліквідація фіскальних замашок податківців. Простіше кажучи, захистити на всі сто працюючого інвестора.
Модель успіху
Власне кажучи, на думку Геннадія Півняка, вона вже апробована в Донецькому регіоні. Там досить успішно працюють інвестори, які вклали один мільярд інвестицій. А повне і безумовне сприяння донецького губернатора Віктора Януковича, який очолює науковий центр розвитку регіону, до істотної підтримки вуглярів уже схилило й дніпропетровського главу облдержадміністрації Миколу Швеця. (Щоправда, кореспонденту «ДТ» жодного разу не довелося почути про реально вкладені інвестиції у вугільну галузь Дніпропетровщини.) Є повна й безумовна, моральна, звичайно, підтримка Президента. Тому досвід Донбасу необхідно розширити, створити єдиний науковий центр за участю провідних вузів Дніпропетровська, Донецька, Луганська й Львова. У результаті сплав науки та промисловців, скріплений відповідними законами й загартований виконавчою владою всіх рівнів, створить інноваційну модель розвитку гірничо-металургійного комплексу України. З запровадженням її в дію ми станемо енергетично незалежною країною. Без шуму і пилу, нафти й газу...