Під час прес-конференції 21 серпня голова правління НАК «Нафтогаз України» Євген Бакулін прохопився про те, що між Україною та Росією тривають перемовини експертів щодо можливості обміну російських газодобувних активів на частку в українських газотранспортних активах. Прохопився у день візиту до Москви прем’єра Віктора Януковича… Зрозуміло, ця заява не залишилася поза увагою українського політикуму та експертів. Ми звернулися по коментар до Олександра ТОДІЙЧУКА, координатора з питань реалізації Меморандуму Україна — ЄС у сфері енергетики, «Лундін» — професора Міжнародного інституту менеджменту (МІМ-Київ), члена Ради конкурентоспроможності України.
— Олександре Сергійовичу, чому, на вашу думку, у НАК «Нафтогаз України» і навіть на урядовому рівні знову заговорили про передачу росіянам української газотранспортної системи? Адже 430(!) депутатських голосів у парламенті попереднього скликання і відповідні укази президента України, здавалося б, уже остаточно поставили крапку у цьому питанні.
— Короткою відповіддю тут не обійтися. Передусім газотранспортна система (ГТС) — це один із останніх, найбільш ласих шматків української економіки, який залишається у державній власності і не дає спокою багатьом як в Україні, так і за її межами. Є бажання поторгувати цими ласощами перед парламентськими виборами в обмін на підтримку певних політичних сил і промислово-фінансових груп, що їх сформували. Всі розуміють, що доступ до управління ГТС — це не лише нові можливості у сфері транспортування, а й надзвичайний вплив на енергетику, економіку і політику цих держав. Один із відомих американців сказав, що той, хто контролює транспорт, той контролює і видобуток, і переробку, і, відповідно, розподіл енергоносіїв. Росіяни, з позиції своїх державних і корпоративних інтересів, украй зацікавлені отримати чергову перемогу в боротьбі за контроль над енергетичною інфраструктурою сусідніх держав. Така мета відкрито декларується в опублікованій енергетичній стратегії Росії та успішно реалізується не лише на пострадянських і постсоціалістичних просторах, а й у країнах Заходу.
Будемо відверті: чи справді можуть існувати довгострокові гарантії поставок дешевого газу в Україну (навіть за умови майбутньої участі нашої держави в розробці якихось ще чітко не визначених російських родовищ газу) в обмін на повну або часткову «здачу» ГТС? Думаю, ні. І на це є багато причин. Давайте подивимося лише на існуючі приклади наших сусідів. Білорусь, наприклад, уже практично продала Росії свою газотранспортну систему, але все одно не уникнула газових і нафтових «війн». І це при тому, що ці дві країни вже фактично стояли на порозі створення державного об’єднання.
Сьогодні ж, коли підігріта майбутніми президентськими виборами боротьба Росії за сфери впливу майже досягла свого апогею, Україна в черговий раз у своїй історії опинилася на лінії розлому, геополітичного перерозподілу, який відбувається на просторі між Балтикою і Чорним морем. Це надзвичайно політизує і загострює питання енергозабезпечення Європи з Росії і через Росію, тому що енергоносії почали використовувати як зброю. За таких умов ціна української енергетичної інфраструктури є досить значною. Отримавши над нею контроль, Росія перенесе лінію боротьби за нові сфери впливу в Європі з наших східних кордонів на західні, що, серед іншого, і визначає її надзвичайну активність в українському енергетичному секторі.
Прикро, але головна небезпека для України формується в самій Україні. Важко знайти подібні приклади у світі, коли б державні підприємства, покликані зміцнювати власну країну і захищати її інтереси, натомість прагнули впроваджувати стратегії інших держав. А між тим, нам варто було б повчитися у тих інших держав справі захисту національних інтересів.
— На перший погляд все виглядає саме так. Однак ви нічого не сказали про те, що Росія докладає зусиль для того, щоб знівелювати вартість і вагомість української газо- і нафтотранспортної системи шляхом реалізації обхідних маршрутів транспортування газу і нафти через Балтійське і Чорне моря, а також у напрямку Китаю та Далекого Сходу. За якийсь час Росія може запропонувати нам ще менш вигідні умови співпраці…
— Прагнучи зміцнити свої позиції як енергопостачальника, Росія поспішно досліджує і вже частково реалізовує свої диверсифікаційні проекти, що зменшують її залежність від європейського ринку енергоспоживання і країн — транзитерів газу і нафти на цей ринок. Диверсифікаційні маршрути мають певні переваги, але є в них і багато недоліків. Ми спостерігаємо жорсткі діалоги між Росією і Заходом у питаннях реалізації цих проектів — стосовно екологічних проблем, дисбалансу систем безпеки, неминучого зростання цін на енергоносії, пов’язаного з необхідністю покрити багатомільярдні витрати на будівництво нових коридорів, тощо.
Однак ми мало говоримо про те, що Україна і сама провокує реалізацію обхідних маршрутів безсистемністю і непрогнозованістю своєї зовнішньої політики, а головне, щорічним зниженням надійності й ефективності газотранспортної системи, зумовленим постійним невиконанням необхідних інноваційних заходів і відсутністю чіткої міжнародно визнаної програми реабілітації та модернізації українських газопроводів, з очікуваним терміном реалізації основних її позицій до 2011—2012 років. Проблеми надмірної зношеності транспортної інфраструктури, що була створена в основному ще за радянських часів, стають для нашої держави дедалі відчутнішими, споживацький період витискання з неї всіх можливих і неможливих резервів спливає, а сусіди вкрай незацікавлені, щоб наші проблеми раптом стали їх проблемами, бо їм вистачає своїх.
Окрім забезпечення надійності транспортування газу та нафти трубопроводами (про залізничний транспорт і автошляхи тут не варто говорити), досить актуальним при зростанні ціни на газ стає питання ефективності роботи газокомпресорних станцій. Тому що на старих діючих агрегатах спалюється удвічі більше газу, ніж на сучасних, а це за умови постійного зростання ціни на газ негативно впливає на вартість транспортних тарифів, економічну ефективність і, як результат, конкурентоспроможність українських маршрутів. Гарантована надійність і високі економічні характеристики нашої ГТС значно зміцнять співпрацю і відносини України зі східними і західними сусідами. Бо в такому разі економіка наших маршрутів буде найкращою, і споживачі та постачальники газу прагнутимуть користуватися ними першочергово, щоб отримати додаткові прибутки, підвищуючи цим гарантії завантаження газопроводів.
Успішна робота ГТС зміцнить платформу наших переговорів щодо ціни на російський газ. Однак, якщо модернізація наших газопроводів не відбудеться або відбудеться із запізненням, це справді відкине Україну на узбіччя процесу створення нових енерготранспортних коридорів. І тоді, звичайно, стане актуальним питання продажу — за будь-яку ціну — нерентабельної газотранспортної системи. Не хочеться вірити, що хтось у нашій країні обрав саме таку політику, а решта дозволять її реалізувати.
— То хто ж і що гальмує модернізацію нашої ГТС? Адже доходи від тарифів становлять мільярди доларів, і ми здебільшого зберегли свій технічний і інтелектуальний потенціал.
— Отримані від транспортування газу доходи обкладаються чималими податками, які удвічі-утричі перевищують податки у сусідніх країнах (практично це державна політика «проїдання», яка вирішує лише ситуативні сьогочасні завдання). Кошти, що залишаються, використовуються неефективно, відволікаються на інші напрями діяльності НАК «Нафтогаз України» і лише незначна їх частина через специфічні тендери потрапляє за своїм призначенням — на реалізацію планів реконструкції та розвитку ГТС.
На жаль, порівняно з країнами ЄС у нас досить непрозора частина фінансово-господарської діяльності нафтогазових та енергетичних компаній. Погляньте на сайти наших колег навіть у країнах Центральної та Східної Європи і ви побачите умови проведення всіх тендерів, рух коштів, моніторинг виконання фінансових планів, принципи формування нових господарських і фінансових планів. Така відкритість, при сумлінній роботі менеджменту енергетичних компаній, дає їм можливість спиратись на громадську думку, обстоюючи свої корпоративні інтереси перед урядовцями і фіскальними органами.
І ще одна проблема. Тривалий час тариф на транспортування газу в Україні був жорстко пов’язаний з ціною на газ, що перекачується, оскільки саме цей газ використовується для роботи компресорних агрегатів. Під час підписання останніх угод цей зв’язок було розірвано, і тепер з підвищенням цін на газ тариф залишається незмінним, що поставило під велику загрозу рентабельність тарифів на транспортування газу і може призвести до подальшого зростання дефіциту коштів, необхідних на відновлення газопроводів.
«Укртрансгаз» як організація, що безпосередньо несе відповідальність за якість транспортних послуг і безпеку використання ГТС, щороку складає плани відновлювальних робіт і модернізації компресорних станцій, але кожного року ці плани недофінансовуються на 30—40%, накопичуючи проблеми до обсягу критичних. Умови фінансування «Укртрансгазу» ускладнюються ще й тим, що останнім часом фінансові потоки за транспортну діяльність переміщуються з НАК «Нафтогаз України» в «УкрГаз-Енерго» і «РосУкрЕнерго». Попри майже абсолютну монополію на поставки газу з території Росії, ці взаємопов’язані компанії активізували свою діяльність у боротьбі за розподільчі та енергогенеруючі компанії України, інші підприємства, які можуть бути привласнені через процедури банкрутства за несплачений газ, а також ведуть не завжди прозору боротьбу за ліцензії на видобуток вуглеводнів на території України.
Тиха повзуча приватизація і подальша монополізація газового ринку України зазначеними компаніями із системним перебиранням на себе функцій і повноважень підконтрольної державі Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» несуть у собі багато загроз і, звісно, не сприяють зростанню енергетичної безпеки держави. Експерти різних країн неодноразово звертали на це увагу українських урядовців і радять провести в Україні комплексний аналіз всіх плюсів і мінусів таких процесів, бо це визначить об’єктивну ціну за газ, яку сплачує цим компаніям українське суспільство.
— Отже, ми поступово перейшли до ціни на газ в Україні із розумінням того, що за все у цьому світі треба платити реальну ціну.
— Так, я погоджуюся зі своїми колегами, що ми не отримаємо реальної об’єктивної ціни на газ, не враховуючи «побічних наслідків» і не оцінивши всіх ризиків. Але також свідомий того, що утримувати значно нижчу від ринкової ціну можна лише шляхом створення системи компенсацій. Але де тут розумна межа? Відповіді на це поки що не зустрічав у заявах політиків та урядовців. Ми всі маємо пам’ятати про ціну сиру в мишоловці.
Найбільш правильним кроком, на мою думку, була б розробка та впровадження в державі прийнятного для нашої промисловості і російських партнерів графіка індикативного поетапного переходу України до ринкових європейських цін на газ. Цей період може тривати п’ять-сім років, він обов’язково буде підтриманий країнами-сусідами і стане потужним мотивувальним чинником для промисловості і населення в активізації процесів переходу до енергозберігаючих технологій та альтернативних джерел енергії.
— Але ми не бачимо поки що реальної альтернативи.
— Чому ж? Альтернатива є. Україна має значні, вже розвідані поклади газу і може значно збільшити власний видобуток. Ми маємо нарешті, після 16 років незалежності, розробити стратегію розвитку держави, навчитися складати енергетичний баланс і проаналізувати структуру споживання енергії. Ми побачимо, що газова складова у нашому споживанні надмірно розвинута (порівняно з нашими сусідами), але ж у нас є чимало можливостей істотно її зменшити за рахунок значно ширшого використання електроенергії та енергії відновлюваних джерел.
У нас лише на початковому етапі створення і використання відновлювальних джерел енергії: біопалива, біогазу, газу-етану, вітрової, сонячної енергії, енергії малих гідростанцій. У світі вже розроблені та успішно впроваджуються нові високоефективні і досить безпечні для навколишнього середовища технології використання вугілля (наприклад, вдування вугільного пилу в котли та печі), високоефективного спалювання торфу тощо. Але головною стратегією у зменшенні споживання природного газу має стати впровадження енергозберігаючих технологій.
Надзвичайно важливим на початку впровадження енергозберігаючих програм є всеохоплюючий облік руху енергії і енергоносіїв, енергоаудит усіх підприємств, що генерують, транспортують і споживають енергію, з постійним моніторингом і аналізом показників (звіряючи результати з показниками країн-орієнтирів, які ми визначимо на різних етапах впровадження енергозберігаючих проектів). Цей шлях успішно пройшли багато країн. Наприклад, такий підхід впровадила у себе Болгарія на шляху входження в поле вимог і стандартів ЄС. І за кілька років при мізерних інвестиціях досягла скорочення споживання енергії на 30%!
Отже, в Україні насамперед треба навести елементарний порядок у споживанні енергії, і впровадженням прийнятої у світі системи заохочень і штрафів прищепити споживачу бережливе ставлення до енергії, кількість якої постійно зменшується, а ціна зростає. Сьогодні у світі саме рівнем культури енергоспоживання визначається загальна культура країни, нації, бо лише високі стандарти споживання енергії збережуть цивілізацію і продовжать її розвиток.
— Будь ласка, кілька слів про нафту — було б дивно, якби ви про це нічого не сказали.
— Паралельно із створенням обхідних газових маршрутів Росія активно працює і над реалізацією нових нафтотранспортних коридорів в обхід країн Центральної і Східної Європи через Балтійське і Чорне моря загальною потужністю близько 70 млн. тонн нафти на рік. Отже, через рік-півтора система нафтопроводів «Дружба» за межами Росії втратить значні обсяги нафти з усіма наслідками, що звідси випливають. За цих умов нафтопровід Одеса—Броди—Плоцьк—Ґданськ міг би значною мірою компенсувати зазначені втрати, звичайно, лише в тому разі, якщо він працюватиме у прямому режимі, що потребуватиме подолання спротиву всіх політичних і корпоративних опонентів такого режиму роботи. Лише зараз керівники урядів і компаній країн, що опинилися перед загрозою зменшення завантаження «Дружби», розпочали активні дії, що сприятимуть, на мою думку, запуску нафтопроводу Одеса—Броди—Плоцьк—Ґданськ в аверсному напрямку.
Щодо нафтопроводу з Іраку до турецького Трабзона, вважаю його реалізацію досить складною з огляду на політичну нестабільність регіону, включаючи турецькі території, населені курдами, складний рельєф і низку інших проблем, які вже вивчалися та висвітлені у відповідних звітах. Проте додаткові дослідження не зашкодять процесу реалізації нафтопроводу Одеса—Броди.
Що стосується нафтопереробки та поставок нафтопродуктів в Україну, то через відсутність достатніх мотивацій у власників нафтопереробних заводів процес переходу до сучасних технологій переробки нафти відбувається досить мляво. Україна не впроваджує жорстких європейських стандартів якості моторних палив, чим спонукає до продажу на своїй території палива найнижчої якості і, відповідно, дешевого. Хоча і тут ніхто не обчислив об’єктивної ціни, пов’язаної з негативним впливом на здоров’я людей, екологію, а також з руйнуванням двигуна і зменшенням тривалості пробігу автомобіля на неякісному паливі.
— Ви зараз активно вивчаєте досвід розвитку енергетичної галузі Європейського Союзу і є координатором експертів з питань енергетики у певних програмах, що їх впроваджує ЄС в Україні. Але чи є конкретна програма у нашої країни?
— Україна на 17-му році своєї незалежності нарешті має створити стратегію розвитку, яка системно включатиме програми розвитку всіх секторів економіки і соціальної сфери. Ми повинні використати позитивний досвід наших сусідів, які вже пережили схожі проблеми і прискорено рухаються шляхом досягнення європейських стандартів життя і рівня розвитку економіки.
Потенційно ми маємо всі можливості для того, щоб максимально зменшити залежність від зовнішнього енергопостачання, впроваджуючи сучасні технології і вміло використовуючи свої паливно-енергетичні ресурси.
Євросоюз щедро ділиться своїм досвідом у розвитку енергетики. ЄС фінансує десятки програм, які мають допомогти Україні найоптимальніше реформувати свою енергетику та досягти європейських стандартів. Не так успішно, як хотілося б, але поетапно реалізується Меморандум про інтеграцію української енергетики до енергетики ЄС, що був підписаний у грудні 2005 року.
Надзвичайно важливе значення для успішної реалізації зазначених програм має освіченість управлінців і обізнаність населення, що забезпечуватиме їх активну і плідну участь у розбудові держави.