Тижневик DT.UA неодноразово порушував питання про зраду національних інтересів народу України під час специфічної приватизації великих промислових об’єктів. На жаль, практики «превентивного дарування» підприємств особливо рідним для влади бізнес-особистостям поки що в Україні не викорінили. Більш того, «дарувати» почали цілі галузі промисловості - чого розмінюватися на дрібниці.
Останнім часом найбільше обурення українського суспільства викликають фактично безоплатна експропріація у держави наближеною до влади комерційною структурою титанових Вільногірського гірничо-металургійного (ВГМК) та Іршанського гірничо-збагачувального (ІГЗК) комбінатів, а також зазіхання цією структурою на знову ж таки безоплатне заволодіння Запорізьким титаномагнієвим комбінатом (ЗТМК). DT.UA також про це писало (див. №4 від 4 лютого 2012 року). Тобто у приватні руки безплатно віддають цілу галузь - титанову промисловість України! Фактично відбувається грабіж народного надбання, українське суспільство виставляють у ролі безмовного стада, здатного проковтнути цілком неймовірне пояснення на кшталт того, що безцінні стратегічні об’єкти і цілу галузь виводять із держвласності під виглядом виконання рішень уряду нібито на благо України, задля зміцнення її промиcлового потенціалу.
Гімн чи реквієм?
Десять років тому, до передачі Вільногірського та Іршанського комбінатів в оренду бізнес-патріотам (а фактично - на розгарбування), на ВГМК виробляли щороку приблизно 240 тис. тонн ільменітового, 70 тис. тонн рутилового та 40 тис. тонн цирконового концентрату. На ІГЗК виробляли близько 450 тис. тонн ільменітового концентрату. Під «мудрим» керівництвом орендарів виробництво на комбінатах знизилося через хижацьку експлуатацію родовищ. У 2011 році на ВГМК виробили приблизно 160 тис. тонн ільменітового концентрату, близько 50 тис. тонн рутилового та 29-30 тис. тонн цирконового. На скільки комбінати зменшили відрахування до бюджету, коментувати не будемо. Це краще знає податкова інспекція. Сьогодні на ІГЗК виробляють до 300 тис. тонн ільменітового концентрату на рік, за старих часів - 450 тис. тонн.
Проте прибутковість комбінатів надзвичайна, оскільки ринкові ціни продажу ільменітового, цирконового, рутилового концентратів постійно зростають. Вільногірський ГМК відпускає цю продукцію наближеним фірмам і підприємствам дешевше, майже за собівартістю. А ті вже перепродують, як ведеться, за цінами ринку. За експертними оцінками, фактичний прибуток, який генерує ВГМК, становить близько 200 млн. дол. на рік. Іршанський дає трохи менше. На розвиток комбінатів одержуваного прибутку не спрямовують, про що свідчить падіння прибутку на комбінатах.
Проте, може, не варто панікувати, кричати «грабують»? Можливо, названі титанові комбінати збагачують не тільки орендарів, а й державу? Спробуємо розібратися в цьому з допомогою цифр.
Вільногірський та Іршанський комбінати заробляють за рахунок видобутку титанової, титано-цирконієвої руди, тобто експлуатації надр. Згідно з Конституцією України (стаття 13) земля, її надра, природні ресурси є об’єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади. Проміжною ланкою між надрами і народом України є надрокористувач, який використовує надра, здійснює розробку, видобуток корисних копалин з метою одержання прибутку. За використання надр їхній користувач (ГЗК) платить державі гроші відповідно до встановлених тарифів.
Згідно зі ст. 263.9 Податкового кодексу України ставка плати за тонну погашених запасів титанової руди (розсипних родовищ) дорівнює 2,39 грн., а титано-цирконієвої - 4,43 грн. за тонну. Тобто тонна найціннішої титано-цирконієвої руди коштує в Україні дешевше презерватива. І це при тому, що на світовому ринку ціна однієї тонни ільменітового (титанового) концентрату становить орієнтовно 300 дол., рутилового - приблизно 2700 дол., цирконового - близько 3000 дол. За оцінками фахівців галузі, і не тільки українських, собівартість видобутку і збагачення руди (одержання однієї тонни концентрату) не перевищує
150 дол.
До слова, одна тонна титанової губки (губчастого титану), яка виплавляється з концентрату цих руд, коштує на ринку 10 тис. дол. Уловлюєте різницю? Але про виробництво безпосередньо титану в Україні йтиметься далі.
Як бачимо, плата до бюджету за видобуту титано-цирконієву руду (погашені запаси руди) становить сміховинно мізерну величину порівняно з чистим прибутком надрокористувачів. От звідки беруться надзвичайні прибутки вищезгаданих українських гірничовидобувних комбінатів. Але ж, за логікою речей, народ України - власник природних багатств, її надр, корисних копалин - має при їх вилученні (видобутку, переробці, продажу) одержувати більшу частину прибутку, ніж надрокористувачі. У тому числі і більше, ніж розташовані на українській території Вільногірський гірничо-металургійний та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінати, що отримали від держави право використання природних багатств (погашення запасів найцінніших корисних копалин). Нормалізувати ситуацію у цій сфері може (якщо захоче) Верховна Рада України при внесенні поправок до бюджету.
У 2004 році Вільногірський та Іршанський комбінати було передано в оренду на п’ять років ЗАТ (нині ПАТ) «Кримський ТИТАН». Орендна плата мізерно мала, трохи більше 200 тис. дол. на рік. Згідно з вищезазначеними даними, результати оренди катастрофічно негативні. Три роки тому строк оренди закінчився. Але «Кримський ТИТАН» не повернув ГЗК з оренди державі. Судився з державою за право подовження такої оренди (вибачте за жаргон) «на халяву».
Усі три роки орендар експлуатував ГЗК, отримував прибуток, а орендної плати державі не платив. Навіщо платити за те, що в Україні можна брати безкоштовно? Оскільки далі продовжувати цю грабіжницьку комедію було вже непристойно навіть «за законами кримінальної етики», «Кримський ТИТАН» і держава уклали мирову угоду, яку було схвалено розпорядженням Кабміну від 5 грудня 2011 року №1323-р і яку судді Т.Ващенко, Ю.Підченко, К.Головіна закріпили постановою Господарського суду м. Києва від 24 січня 2012 року.
Вивчення названої «мирової угоди» викликає у будь-якої нормальної людини спочатку шок, а потім глибоку депресію. По-перше, держава добровільно подовжує оренду «Кримським ТИТАНом» Вільногірського та Іршанського комбінатів до 5 вересня 2014 року включно на умовах тієї самої символічної орендної плати.
«Кримський ТИТАН» зробив відповідний красивий жест - пообіцяв усе-таки повернути державі невиплачену за останні три роки суму орендної плати. Звичайно ж, не відразу (де взяти такі великі гроші?!), а поступово, на виплат на два роки. Що тут сказати: «Обіцяти - не означає одружитися».
За таку «доброту» «Кримського ТИТАНу» держава відмовилася стягувати з нього штрафи і пені, що накопичилися! Бюджету, очевидно, гроші не потрібні.
Однак апогеєм цинізму є пункт, де стверджується, що угодою «не були, не будуть і не можуть бути порушені права третіх осіб, у тому числі й держави…» Тобто в спорі між підприємством з часткою держави 50% + 1 акція і безпосередньо державою за повернення державі з оренди держмайна (ГЗК) державі приділяється роль третьої сторони. Це суперноу-хау в казуїстиці рейдерства, включаючи владні структури, проти держави, проти національного надбання України.
Театр абсурду
У ПАТ «Кримський ТИТАН» частка держави становить 50% + 1 акція, а частка компанії Д.Фірташа Ostchem Holding 50% -1 акція. Здавалося б, більшу частку держави у статутному капіталі «Кримського ТИТАНу» для того спочатку і було передбачено, щоб держава мала вирішальний вплив на політику цього підприємства. Щоб держава через обрані нею органи управління керувала його діями в інтересах народу України. У подібних випадках не потрібні ніякі судові розгляди і мирові угоди, щоб повернути з оренди більш ніж наполовину державні ГЗК. Дотатньо, щоб за командою держоргану, який управляє 50% +1 акція в «Кримському ТИТАНі», необхідне рішення прийняло його керівництво або, у крайньому разі, загальні збори акціонерів суспільства. Але цього чомусь не відбувається. Тому, якщо призначені державою керівники «Кримського ТИТАНу» не виконують директив держави, то для початку їх треба зняти з їхніх посад, а далі компетентним органам у встановленому законом порядку розглянути руйнівні наслідки їхнього «рішалова». У правовій державі меншість (50% -1 акція) не може управляти більшістю (50% +1 акція) і анексувати приналежні народу активи, ціна яких - мільярди доларів.
На зорі розглянутої епопеї захоплення комерційною структурою державних гірничовидобувних титанових комбінатів Генеральна прокуратура, Дніпропетровська і Житомирська облдержадміністрації, керуючись законами України, вдавалися до спроб визволити Вільногірський та Іршанський комбінати з руйнівної оренди. Але... після закінчення строку оренди ГЗК наші «суддівські вовки» знову підтримали побажання «Кримського ТИТАНу» не повертати комбінати державі з оренди. Формально на тій підставі, що, бачте, Фонд держмайна повідомив «Кримському ТИТАНу» про те, що договір оренди не подовжуватимуть, не за три місяці до закінчення строку оренди, а тільки за півтора місяця. Бачте, виконавці з фонду «випадково забули» вчасно надіслати попереджувального листа. Що можна спитати зі стрілочників? А може, «забули» не випадково?
Однак привід «пограбувати» (називатимемо речі своїми іменами) державу на кілька мільярдів доларів, на думку суддів, достатній.
Існує також думка, що це була не «забудькуватість», а «змова» (навмисна і продумана) з метою знайти привід, аби розпочати судовий розгляд і не повернути державі ГЗК з оренди.
Розібратися з цією випадковістю чи невипадковістю тепер має прокурор. Але необхідно наголосити, що аргумент запізнілого попередження про непродовження договорів оренди непереконливий, бо ще в 2005 році голова Фонду держмайна В.Семенюк оприлюднила позицію щодо якнайшвидшого припинення оренди названих ГЗК. Таким чином, Генпрокуратурі сьогодні дається друга спроба захистити національні інтереси України та повернути комбінати державі.
З іменами всіх суддів, які ухвалювали «справедливі» рішення в розглянутому питанні (а не тільки названих вище), можна ознайомитися в реєстрі судових справ. Народ України має знати імена «героїв», які стоять на варті його інтересів. Вища рада юстиції, яка рекомендує прощатися з такими суддями назавжди, також зобов’язана приділити їм свою високу увагу. Нині саме час. Тим паче що вартість Вільногірського та Іршанського комбінатів при продажі на аукціоні експерти оцінюють в 3- 5 млрд. дол. Для бюджету України ці гроші зайвими не будуть.
Парадоксальна економіка
Потужність Запорізького титаномагнієвого комбінату - близько 12 тис. тонн губчастого титану на рік. Фактично виробляють менше: 8-10 тис. тонн. Залежно від сорту вартість кілограма губки коливається в межах 8-13 дол., у середньому - 10 дол. Собівартість виробництва - близько
7 дол./кг. Рентабельність виробництва - майже 30%. Обсяг реалізації - близько 120 млн. дол. на рік, а річний прибуток - у межах 35-40 млн. дол. Розрахунки дохідним методом показують, що ринкова вартість ЗТМК становить 500-600 млн. дол. Таку суму може одержати бюджет України у разі продажу цього комбінату.
Найбільший інтерес придбати цей актив у разі його продажу на відкритому аукціоні, найімовірніше, виявлять російські компанії, які спеціалізуються на виплавці титану, виробництві з нього прокату та продукції машинобудування. В Україні такого виробництва немає. А росіянам своєї титанової губки не вистачає…
Попри таку привабливу економіку, ЗТМК примудрився накопичити боргів, за неофіційною інформацією, на суму близько 800 млн. грн. Директор ЗТМК письмово повідомляє Інститут титану, що не має коштів навіть на те, щоб оплатити розробку інститутом проекту реконструкції, який потрібен комбінату. Якими ж неперевершеними титанами думки, талантами мають бути керівники ЗТМК, щоб за яскраво позитивної економіки мільйонні прибутки перетворити на сотні мільйонів боргу! Фокусники рангу Кіо тут просто відпочивають. Україна справді має таланти, але в цьому випадку розкривати їх мають зовсім не інженери чи вчені.
Хижацька експлуатація Вільногірського, Іршанського та Запорізького комбінатів нинішнім менеджментом, поставленим і керованим ПАТ «Кримський ТИТАН», нехтування затвердженої технологічними регламентами та нормами екологічної безпеки поставили нещодавно комбінат і місто Запоріжжя на межу масштабної екологічної катастрофи. Так, 21 березня 2012 року, за день до відвідування Запоріжжя президентом України В.Януковичем, на ЗТМК сталася дуже серйозна аварія - вийшов із ладу сольовий хлоратор, що призвело до викиду в атмосферу отруйних речовин (хлору), до створення загрози життю та здоров’ю жителів України. Звертаю увагу читачів, що одна цистерна (50 тонн) хлору може призвести до загибелі всіх жителів міста-мільйонника. На щастя й завдяки героїчним (у буквальному значенні цього слова) зусиллям робітників ЗТМК, цього разу катастрофу було попереджено. Пощастило також, що в день аварії вітер дув не у бік міста.
У розглянутій ситуації для всіх розсудливих громадян країни очевидно, що Україні досить вигідно продати ЗТМК на відкритому аукціоні. У цьому разі, по-перше, державний бюджет одержить солідну, більш як півмільярдну (у доларовому вираженні) грошову ін’єкцію. А, по-друге, інвестор, який купить ЗТМК, модернізує виробництво та забезпечить його стабільну роботу, що, знову ж, на користь Україні.
Реквієм національним інтересам, можливо, ще передчасний. Але за державу буде прикро, якщо ЗТМК повторить долю богів Титанів з давньогрецьких міфів, переможених і скинутих Зевсом у Тартар, безодню в надрах землі.
«Візажисти» і «постановники» державних рішень
Важко повірити, але факт: в органах влади зародився, не інакше як шляхом штучного запліднення, план створення товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), у статутний капітал якого пропонують внести весь майновий комплекс держпідприємства ЗТМК вартістю 500-600 млн. дол., що генерує реальний прибуток, і отримати за це частку в розмірі 51% у статутному капіталі цього ТОВ. А 49-відсоткову частку «подарувати» комерційній структурі, недержавному учаснику.
Якій саме структурі? Здогадатися неважко. На яких умовах? Що від цього одержить держава? Про це постанова Кабміну №242 від 23 січня
2012 року «Деякі питання титанової галузі» мовчить. А шкода. Перефразовуючи слова Євгена Євтушенка з відомого вірша «Море», скажу: «Вдруг вспомнил я - такое уже было…» Адже один в один дублюється сценарій створення та функціонування ПАТ «Кримський ТИТАН», у якому частка держави також становить 50%
+1 акція. Чим обернеться для держави втілення цієї «геніальної» ідеї, уже сказано.
Поет Федір Тютчев казав, що поезія розпочинається там, де вдається виразити невимовне.
Ймовірно, внаслідок неможливості виразити своє щире ставлення до розглянутої постанови Кабміну через відсутність поетичного таланту чимало високопоставлених урядовців завізували її без зауважень, а потім проголосували «за».
Необхідно особливо наголосити, що ще на етапі розгляду проекту постанови КМ «Деякі питання титанової галузі» державний підхід до аналізу документа продемонстрував секретаріат Кабміну. Його експертний висновок висвітлив корупційну сутність цього документа, категоричну невідповідність оцінки ефективності та фінансово-економічного обґрунтування пропонованого рішення інтересам держави. Однак після «шліфування» тексту постанову №243 було підписано 23 січня 2012 року. Опублікували її, щоправда, не відразу - тільки 7 квітня 2012 року. Чому, не знаю, можна тільки здогадуватися. Очевидно, не витримав секретаріат Кабміну тиску на нього фінансових ТИТАНів.
Корінь зла - у тотальному непрофесіоналізмі чи в чомусь іншому?
Невже творці подібних постанов настільки некомпетентні, що не розуміють, що вони творять? Чи, навпаки, вони дуже грамотні та все добре розуміють? Можливо, і те й інше. Судити читачам. У нещодавній розмові президента України В.Януковича з кореспондентами провідних українських телеканалів відчувалася його стурбованість тотальним непрофесіоналізмом (і не тільки) влади на всіх її рівнях. Підстави для стурбованості очевидні.
Пропозиції про необхідні дії влади відносно Вільногірського та Іршанського комбінатів, Запорізького титаномагнієвого комбінату автор також виклав у листах, спрямованих прем’єр-міністрові М.Азарову, першому заступникові голови адміністрації президента І.Акімовій, тодішньому секретареві РНБО Р.Богатирьовій. З позначкою «особисто», оскільки питання мають державні масштаби й тягнуть, як видно з вищевикладеного, на десятки мільярдів доларів.
Гірші очікування справдилися. До конкретних позитивних рішень перших осіб справа поки що (сподіватимемося, що поки що) не дійшла. Відповідь-відписку Міністерства економічного розвитку та торгівлі на поставлені запитання підготувала співробітниця, яка, схоже, ніколи в очі не бачила зазначених промислових гігантів, а підписав листа керівник апарату. Суть відповіді - фіксація повної байдужності до теми, небажання думати про неї та щось робити. Але якщо хтось не знає, що і як робити, то слід запитувати. У державі ще є обізнані фахівці. Чи ознайомлені з висловленими пропозиціями, як поповнити бюджет, прем’єр-міністр, перший заступник голови адміністрації президента, секретар РНБО - невідомо. Якщо так, то невідомі їхні подальші дії.
На думку багатьох промисловців, збиток, завданий Україні фактично безоплатним вилученням у держави цілої галузі - титанової промисловості, можна порівняти із втратами від кабальних газових контрактів з Росією. Але якщо в бажанні переглянути умови газових контрактів уряд України безсилий, то звільнити Вільногірський та Іршанський комбінати з кабали у власній державі та припинити спроби вивести з держвласності названі комбінати та ЗТМК владі не важко. Достатньо, щоб Генпрокуратура нагадала керівництву «Кримського ТИТАНу», що в цьому ПАТ державі належить частка в 50% + 1 акція. На цій підставі вона має право вимагати від керівництва ПАТ дотримання державних, а не чиїхось особистих, корисливих комерційних інтересів. Пояснити, чим чревате для керівництва «Кримського ТИТАНу» нахабне нехтування цього права. А можливість повернути ситуацію в русло національних інтересів поки ще зберігається.
* * *
За даними DT.UA, депутатські запити на ім’я президента В.Януковича про катастрофічну ситуацію в титановій галузі України направляли Юрій Кармазін і Сергій Соболєв. Вони ж, а також від імені фахівців галузі Григорій Осауленко (заступник голови Мінпрому України в 1992-1998 роках) зверталися із закликом втрутитися в ситуацію до Прем’єр-міністра М.Азарова, генерального прокурора В.Пшонки, голови Рахункової палати В.Симоненка, керівника СБУ І.Калініна, секретаря РНБОУ А.Клюєва. Але жодних змін ситуації в титановій галузі так і не сталося. Усіх влаштовує перетворення Титана на «Титанік»?