З опублікованого в «Дзеркалі тижня» інтерв’ю міністра палива й енергетики України Івана Плачкова (№ 29 від 30 липня 2005 р.) і даних щодо енергоємності ВВП країн світу, ми бачимо, що Україна посідає «почесне» перше місце за енергоємністю ВВП на кілограм умовного палива, а саме 0,89 кг у.п./долар США; на другому місці Росія — 0,84; на третьому — Білорусь — 0 ,50 (див. табл.1 із вище названого інтерв’ю І.Плачкова).
Країни західного світу витрачають у 2,5—3 рази менше: Франція, Німеччина — 0,26, Польща — 0,34, Угорщина — 0,30 тощо. Усього середня витрата кілограма умовного палива на 1 долар США в цілому по світовому співтовариству — 0,34.
Суть питання в тім, що настільки разюча різниця у витраті енергоресурсів на одиницю ВВП в Україні пояснюється навіть не відсталістю технологій. Причина криється в іншому: більш як половина економіки України працює в «тіні».
Наведу приклад. Візьмемо такий собі цементний завод. Він виробив за звітними даними за минулий період 100 тис. тонн цементу. Норма споживання електроенергії на одну тонну цементу при існуючій технології, припустимо, складає 100 кВт·год. Ці галузеві норми були розроблені ще в 1989—1990 роках, затверджені міністерствами і дотримання цих норм найсуворішим чином вимагалося. Отож цементний завод має спожити при випуску 100 тис. тонн цементу 100 мільйонів кВт·год електроенергії. Фактично ж завод витратив 200 млн. кВт·год електроенергії. На що ж використано різницю?
Відповідь проста: на виробництво ще 100 тис. тонн цементу. Це так зване тіньове виробництво, яке не знайшло відображення в звітних даних заводу. Ці 100 тис. тонн цементу продано в роздрібній мережі за розрахунок готівкою, із них не сплачено ні податки, ні ПДВ. З цієї ж «готівки» керівництво заводу заплатить зарплату в конвертах за всі 200 тис. тонн виробленого цементу, купить значно дешевше сировину, матеріали й не забуде про власну кишеню.
Що стосується перевитрати енергоспоживання на 100 тис. кВт·год, то приватним енергорозподільчим компаніям абсолютно байдуже, куди пішла наднормативна електроенергія, аби лиш цементний завод вчасно заплатив за використані 2 млн. кВт·год.
Те ж саме відбувається зі споживанням газу, який використовується в технологічному процесі виробництва цементу. І така методика переходу в «тінь» існує у всій промисловості України.
Та навіть у тій же Білорусі, рівень технічного розвитку й технологій якої анітрохи не вищий, аніж в Україні, все ж існує більш суворий контроль за економікою. Витрати енергоспоживання на одиницю ВВП там нижчі, аніж в Україні на 78%.
Що ж робити? Відштовхнувшись від норм енергоспоживання 1990 року, необхідно по кожному підприємству диференційовано, з урахуванням особливостей технології, затвердити норму споживання електроенергії, газу, мазуту, вугілля на одиницю продукції: однієї тонни сталі, прокату, кубометра залізобетону й тонни цементу, однієї тисячі цеглин чи на переробку тонни м’яса, крупи, борошна тощо. Щоб не дати можливості «досвідченим» господарникам закласти в норму більше резерву, її необхідно на першому етапі розрахувати теоретично, виходячи з потужностей працюючого обладнання й затверджених технологічних параметрів виробництва, наявних на кожному підприємстві. Потім розрахункові норми необхідно уточнити дослідно-статистичним шляхом, внісши необхідні поправки.
Наступний етап: затвердження норм у встановленому порядку, їхня експертиза і порівняння із середньостатистичними нормами аналогічних виробництв.
Потім настає період жорсткого контролю за їхнім дотриманням. Санкції за перевитрату енергоресурсів мають бути суто економічними. Якби, відповідно до раніше наведеного прикладу, керівникам цементного заводу за перевитрачені 100 млн. кВт·год пред’явити ціну за 1 кВт·год не 26 копійок, а, приміром, 52... Те ж саме зробити за кожну тисячу кубометрів газу, витраченого понад норму, пред’явити ціну не 50 доларів, а всі 100 (словом, удвічі дорожче від діючих у певний період цін), навряд чи керівник вважатиме за можливе, а тим більше економічно вигідне, «перевести в тінь» 100 тис. тонн цементу.
За таких умов виходу з «тіні» економіка України могла б за два-три роки хоча б наблизитися за рівнем енергоспоживання до економіки Білорусі. Ну а далі, звісно, справа за технічним переозброєнням.