Тему реформування житлово-комунального господарства в Україні забалакали і заполітизували по саме «не можу». Теоретично всі розуміють, що реформи неминучі, але розпочинати їх реальне втілення владі всіх рівнів страшнувато. У результаті все роками зводиться до імітації бурхливої діяльності. На виході — безкінечні програми, слабко забезпечені грішми, в яких змінюються тільки терміни настання «світлого майбутнього».
Дуже схоже на те, що реформування почнеться, тільки «коли зовсім припре». Це підтверджується і досвідом — найбільшою мірою просунулися в основному в невеличких містах, де часто відступати просто нікуди. У цьому разі або гаряча вода й опалення зникають як клас, або, на жаль, нечасто... починають щось робити.
Зате пристрасті за комуналкою найголосніше вирують у Києві, де тарифи — одні з найнижчих у країні при рівні доходів помітно вищому за середній. Столичне шоу триває вже не перший рік і дуже далеке від завершення.
Однак підвищення тарифів неминуче. Причина теж проста: зростають ціни на енергію, а самі системи новішими не стають. За даними «Київенерго», з майже 2400 км теплових мереж і мереж гарячого водопостачання менш як 700 км введено в експлуатацію за останні 25 років. Іншими словами, комунікаціям потрібні відновлення і модернізація. Та що пізніше їх розпочнуть, то дорожче вони обійдуться. За останні двадцять років у світі накопичено чимало прикладів цього. Це й балтійські країни, що реформувалися, і Молдова чи Закавказзя, які масово вбили системи теплопостачання.
Для України досить цікавим є польський досвід, оскільки Польща нам близька не тільки за кліматичними умовами, а й за менталітетом. Поляки займаються реформами з початку 90-х років минулого сторіччя, і їхній досвід цілком можна тиражувати.
Київ певною мірою можна порівнювати з Варшавою за розмірами та кількістю населення, правда, у польській столиці на мільйон жителів менше. Більш того, обидва міста брали участь у проекті Світового банку з реформування теплоенергетики. Результати, на жаль, дуже різняться.
Поляки в результаті домоглися практично безаварійної роботи комунікацій, забувши й про традиційні раніше двотижневі відключення гарячої води влітку на період ремонту й перевірки систем. Нині ремонтні роботи виконують за кілька годин. Київ похвалитися таким не може, та й той кредит він навіть не зміг освоїти повністю. Тепер «Київенерго» планує одержати новий єврокредит, і залишається тільки сподіватися, що його використають із більшою ефективністю.
Цікаво, що при цьому поляки працюють за цілком «соціалістичною» системою тарифоутворення — «витрати + прибуток» і змінювати її не збираються. Також цілком «по-київськи» витрати на опалення взимку розподіляються на весь рік.
Експлуатацію теплових мереж міста здійснює муніципальне підприємство АТ «Столичне теплоенергетичне підприємство» (польською SPEC), що є найбільшою в Євросоюзі теплоенергетичною системою. Загальна протяжність теплових мереж становить 1676 км (тобто приблизно в 1,5 разу менша за київську). Компанія опалює приблизно 19 тисяч будівель, забезпечуючи три чверті потреб міста в теплі.
Щороку споживачі польської столиці одержують близько 8,6 млн. Гкал тепла, київська енергокомпанія виробляє більше — від 11,5 до 12,9 млн. Гкал. Але попередньо ізольованих труб, що забезпечують різке зниження втрат тепла, у Варшаві майже 600 км, що вп’ятеро більше, ніж у Києві.
Тим часом ще на початку 1990-х років стан теплових мереж Варшави оцінювався як критичний. Тоді розробили й почали втілювати в життя програму модернізації, яка дала змогу виправити становище і знизити витрати, зберігши при цьому лідируюче положення SPEC на ринку. У результаті модернізації втроє скоротилися втрати води, майже вдвічі — тепла. Кількість персоналу теж зменшилася майже вдвічі — зі 3535 до 1828 чоловік.
А от у «Київенерго» тепловим сегментом займаються близько
7 тисяч працівників. У перерахунку на гігакалорію, що поставляється споживачеві, поляки працюють практично втроє продуктивніше.
Чим схожі дві столиці, так це тим, що й у Варшаві, й у Києві не вітають переходу жителів на індивідуальне опалення. На Віслі з такими намірами борються дуже ефективно. Щоб у багатоповерховому будинку відключити квартиру від централізованого опалення, треба не тільки мати обгрунтування, а й... одержати дозвіл власників інших квартир. Адже в цьому разі для них зросте тариф на опалення. Тож «самоопалювачів» небагато.
До речі, саме стосунки мешканців радикально відрізняють Варшаву і Київ. В Україні мешканці будинку — це щось абсолютно аморфне. Спроби створити співтовариства власників квартир роками буксує. І, чесно кажучи, українська урядова програма з 70-відсоткового охоплення об’єднаннями співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) міського житлофонду до 2015 року виглядає ну дуже оптимістичною... А для Польщі це вже в минулому: кооперативи та ОСББ узагалі відіграють визначальну роль на ринку комунальних послуг.
Кооперативу належить і земельна ділянка навколо будинку, яку він упорядковує й за чистоту якої відповідає. На цій ділянці кооператив має право за погодженням із держорганами навіть санкціонувати будівництво магазинів чи організовувати ринки. Влада законодавчо підтримує такі об’єднання мешканців, але в їхню діяльність не втручається. При цьому від одержуваних доходів кооператив сплачує податки в розмірі 7%, тоді як інші юридичні особи — у розмірі 22%.
Держава допомагає і з розв’язанням проблем тепломодернізації будинків за програмою енергозбереження, зокрема при взятті довгострокових кредитів, а в окремих випадках — і при погашенні за ними відсотків. Якщо муніципалітету потрібна якась ділянка землі, її викуповують у кооперативу за ринковими цінами.
Окремі кооперативи складаються з трьох-чотирьох сотень багатоповерхівок, або 10—20 тисяч квартир. В Україні таке уявити важко.
Утім, одночасно встановлюються й жорсткі правила діяльності. Приміром, уявити собі звичайне для Києва встановлення «дядьком Василем за домовленістю» несертифікованого лічильника тепла у Варшаві неможливо. Дозволено для встановлення лічильники тільки трьох погоджених типів. Зате в польській столиці можлива практично немислима для Києва ситуація, коли житлово-експлуатаційні підприємства встановлюють у тепловому пункті SPEC для контролю і свій додатковий лічильник.
Теплопостачання Варшави здійснюють кілька ТЕЦ, незалежних від SPEC. Вони працюють на вугіллі, а одна з них — і на комунальних відходах. Останніми роками середня ціна гігакалорії для споживачів (у перерахунку на гривні) становить близько 350 грн., тобто перебуває на рівні тарифів у низці українських міст і майже вдвічі перевищує київські ціни.
Сама комуналка, навіть без рахунків за електроенергію, обходиться недешево — у середньому 2,5—3 дол. за квадратний метр площі на місяць. У результаті на комунальні платежі польська сім’я виділяє 16—20% свого бюджету. Причому оплачуються 100% вартості послуг без дотацій, субсидій і пільг. І рівень оплати контролюється жорстко. Відповідно до чинного законодавства споживача, який не оплачує використане тепло протягом трьох місяців, можна відключити. Стосовно злісного боржника суд може винести рішення про примусове відчуження квартири. Після її продажу з вирученої суми погашаються борги, а колишньому власникові власності виплачується різниця, що залишилася. Рівень оплати традиційно перевищує 99%. Неплатники зрідка зустрічаються тільки серед власників котеджів (обслуговують теплові вузли самостійно) та серед держпідприємств.
Втім, жорстко контролюють і тепловиків. Після прийняття 1997 року закону про енергопостачання комунальники спробували було «погратися» зі структурою тарифів. Кілька компаній почали встановлювати тарифи для споживачів із великою фіксованою складовою, яка доходила до 70%. Іншими словами, основну частину прибутку одержували незалежно від обсягу поставок.
Це викликало різкі протести тих же кооперативів, і вже 2000 року уряд ухвалив спеціальні поправки до закону, якими було встановлено частку фіксованих витрат при виробництві, передачі й розподілі тепла при централізованому теплопостачанні. Відтоді такі витрати не можуть перевищувати 30% від сукупного розміру тарифу навіть у разі, якщо реальні фіксовані витрати теплокомпаній більші.
До речі, у Польщі муніципалітети не мають права встановлювати тарифи, цю функцію взяла на себе держава. Створено спеціальний орган — Установу з регулювання енергетики, причому його керівник підпорядковується напряму прем’єр-міністрові країни. Саме ця структура раз на рік установлює гранично допустимі тарифи для кожної енергетичної компанії та контролює обгрунтованість витрат підприємств.
Цим знижується вплив місцевих політиків на рівень комунальних тарифів. Однак затвердження тарифів — і в Польщі процес непростий, із багатьма підводними каменями. Та система довела свою ефективність і працює в автоматичному режимі. Приміром, якість підготовки до зими підприємств теплових мереж ніхто не перевіряє. Не проводяться наради з теплопостачання в адміністративних муніципальних утвореннях. Більш того, структура управління у воєводствах (аналогах наших областей) взагалі не передбачає органів, що управляють енергетикою. Не існує й офіційної дати початку опалювального сезону. 15 вересня кожного року теплові мережі повідомляють про готовність до підключення навантажень опалення, а дату споживач визначає сам. І все… працює.
В одному зі звітів енергетики, аналізуючи ситуацію в Польщі, з неприхованою заздрістю зазначали, що там «немає практики частої реорганізації й ліквідації державних і муніципальних підприємств. Тому що підприємство теплових мереж Варшави протягом багатьох років працює дуже стабільно, державний контроль за його діяльністю чисто формальний, навіть податкові органи здійснюють перевірки не частіше, ніж раз на п’ять років».
Страшно навіть уявити, скільки чиновників Київської міської держадміністрації можуть залишитися не при справах за такої системи. А от у варшавській мерії якось звикли. Більш того, система діє і розвивається.
Утім, і для чиновників є робота. Так, датській компанії недорого продали земельну ділянку у Варшаві для розміщення заводу, який випускає теплозберігаючу продукцію, з умовою, що її продаватимуть польським житловим кооперативам із 50-відсотковою знижкою. Слово «відкіт» у польській мові так і не прижилося, на відміну від української.
Є й інвестиційний план, що визначає загальні напрями розвитку системи теплопостачання Варшави. На 2010—2014 роки виділяють близько 1,1 млрд. злотих (264 млн. євро), третина з яких піде на розвиток нових мереж і потужностей. SPEC має намір не тільки вкладати кошти в райони традиційної присутності, а й активно розвивати райони новобудівель на обох берегах Вісли. Тепер іде активне прокладання волоконно-оптичних ліній, що дасть можливість створити «розумні» тепломережі та ще більше знизити втрати тепла. Охоплюють модернізацією й об’єкти до Євро-2012.
До 2025 року потужності планують збільшити на чверть. Досвід попередніх 20 років показує, що такі плани цілком реальні.
У Києві теж непогано вміють писати інвестпроекти. Та з їх реалізацією поки що все набагато гірше, ніж у сусідів. Тож учитися нам, схоже, доведеться ще довго.