UA / RU
Підтримати ZN.ua

Таємничі «засіки» нафтової галузі

Останні кілька років усі спроби уряду вплинути на український ринок нафти і нафтопродуктів іншими, неадміністративними, методами зазнали цілковитого фіаско...

Автори: Валентин Землянський, Ілля Саввін

Останні кілька років усі спроби уряду вплинути на український ринок нафти і нафтопродуктів іншими, неадміністративними, методами зазнали цілковитого фіаско. Ні стратегічний резерв пально-мастильних матеріалів (ПММ), ні вертикально інтегрована нафтова компанія (ВІНК) так і не були створені. Усе, що вдалося Кабміну за останні півтора року, — це знайти якийсь компроміс між інтересами держави і нафтовиків у вигляді формули розрахунку вартості нафтопродуктів. Втім, відбувалося це на тлі зупинки ряду вітчизняних нафтопереробних заводів (НПЗ) і зниження мит на імпортовані нафтопродукти.

Однак уряд Віктора Януковича вирішив не зупинятися на досягнутому і все-таки створити (як багато місяців тому обіцяли) стабілізаційний фонд нафтопродуктів. Як кажуть, не словом, а ділом. Ще в листопаді минулого року міністр палива й енергетики Юрій Бойко заявляв, що Кабмін має намір створити стабфонд у розмірі 200 тис. тонн нафтопродуктів, із яких одну половину становитиме бензин марки Аі-76, а другу — дизельне паливо. На перевірку виявилося, що хутко лише казка мовиться.

На прес-конференції, яка відбулася 28 березня, голова правління ВАТ «Укртранснафта» Ігор Кірюшин повідомив, що компанія «ТНК-ВР Україна» і ВАТ «Укртранснафта» підписали угоду про створення стратегічного запасу нафтопродуктів. Планів у нового консорціуму — надто багато. Передбачається переробка 1,2 млн. тонн нафти для поповнення стабілізаційного фонду низькооктанового бензину і солярки. Поки що угодою передбачені закупівля і переробка 100 тис. тонн нафти для виходу на заявлену раніше міністром цифру в 200 тис. тонн. За словами Ігоря Кірюшина, на сьогодні «Укртранснафта» уже має 72 тис. тонни дизельного палива і 11 тис. тонн бензину марки Аі-76.

Фінансовий бік питання трохи пригнічує, що, схоже, не дуже бентежило обидві сторони проекту. За словами Ігоря Кірюшина, для закупівлі нафти з депозитів «Укртранснафти» було знято 40 млн. дол., наданих свого часу агентством Merrill Lynch під 7,5% річних. Відсоток для світового фінансового ринку, за визнанням самого пана Кірюшина, більш ніж завищений. Увесь проект (тобто закупівля, переробка 1,2 млн. тонн нафти і зберігання готової продукції) потребуватиме 140 млн. дол. короткострокових запозичень і кредиту на сім років у розмірі 200 млн. дол. Проте фінансові інститути, які братимуть участь у фінансуванні проекту, і відсоткові ставки за кредитами публічно названі не були.

Однак це все, так би мовити, приповідка. Казка ж почалася з питань, яких уникали як глава «Укртранснафти», так і керівник «ТНК-ВР Україна» Сергій Лизунов, які були присутні на прес-конференції. Передусім це питання вибору партнера для створення стабфонду нафтопродуктів. Крім «ТНК-ВР Україна», в Україні є ще як мінімум три заводи, які можуть переробити зазначені обсяги нафти. І насамперед це Кременчуцький НПЗ, що належить «Укртатнафті». За словами І.Кірюшина, близько трьох місяців велися переговори, але «Укртранснафті» не вдалося домовитися з представниками підприємства. «Ми хотіли на цей завод і не приховуємо, що пропонували свої можливості для переробки, але ситуація на заводі досить зрозуміла. Ми не стали ризикувати. У підприємства великі борги. Завод заборгував на сьогодні лише «Укртранснафті» 56 млн. грн.», — заявив пан Кірюшин у відповідь на запитання кореспондента «ДТ».

Виходячи з хронології судових позовів між компаніями, проблеми виникли ще 2003 року, коли «Укртранснафта» вимагала від «Укртатнафти» перевести у готівку виписані нею векселі на суму 55 млн. грн. Знаючи стиль роботи ЗАТ «Українські суди», можна припустити, що розгляд позовів сторін міг би тривати до нескінченності або, у результаті, вирішитися мирним шляхом. Але в ситуацію принципово втрутилася татарська сторона. Джерела, близькі до переговорів між компаніями про участь «Укртатнафти» у створенні стабілізаційного фонду нафтопродуктів, зазначають, що зарубіжні партнери наполягали на відкритості і прозорості схем постачання і переробки нафти, що, мабуть, не зовсім влаштовувало українську сторону.

У результаті переговори закінчилися нічим. Як компенсацію за витрачений час наприкінці лютого «Укртранснафта» одержала рішення Верховного суду, яким скасовувалися рішення апеляційних і Вищого господарського судів і залишався у силі вердикт Полтав­ського господарського суду: векселі 2001 року на суму 54,9 млн. грн. мають бути переведені у готівку. В умо­вах досить складного фінансового становища це рішення, крім моральної компенсації, дає можливість «Укртранснафті» роз­раховувати на одержання понад 10 млн. дол., які для компанії були майже втрачені.

Другою загадкою є терміни виконання контрактів, а точніше, терміни і період закладання пально-мастильних матеріалів у резерв. Додатки до договорів, які має українська сторона на переробку нафти і відвантаження нафтопродуктів, передбачають переробку в квітні 100 тис. тонн нафти. «Якщо плани української влади не зміняться, то до 5 квітня нафта надійде на НПЗ, а числа з 15—20 почнеться відвантаження», — сказав президент «ТНК-ВР Україна» С.Лизунов. З огляду на глибину переробки на Лисичанському НПЗ у 75% і вже наявні у стабфонді обсяги нафтопродуктів, на кінець квітня може бути акумульовано не більш як 158 тис. тонн дизельного палива і низькооктанового бензину. Це якщо припустити, що держава не використовуватиме запас для стабілізації цінової ситуації на ринку нафтопродуктів для потреб аграрного сектора, в іншому разі цифра буде ще меншою. А отже, вийти на заплановані обсяги «Укртранснафта» буде просто не в змозі.

У зв’язку з цим дивує і період закладання ПММ у стабфонд, коли посівна у розпалі і ціни на нафту і нафтопродукти от-от досягнуть свого піка. Оскільки учасники прес-конференції посилалися на комерційну таємницю вартості нафти, закупленої в «ТНК-ВР Україна», а також вартості кредитного ресурсу й умов одержання фінансування, можна припустити, що кредитоспроможність «Укртранс­нафти» опиниться під великим питанням. Не беручи до уваги, звичайно, того моменту, що кредити і контракти з «ТНК-ВР Україна» могли бути гарантовані державою (?).

І остання загадка — це резерви для зберігання ПММ стабілізаційного фонду. Останні дані моніторингу свідчать, що навіть у разі використання «Укртранс­нафтою» потужностей «Укртранс­нафтопродукту» компанія навряд чи зможе дотягти до 40 тис. тонн. Стає зрозуміло, чому пан Кірюшин накинув завісу таємничості на тему резервуарів, де на сьогодні уже зберігаються нафтопродукти стабфонду. Це наводить на роздуми про реальність їхнього існування. Просте­жується й інтерес «ТНК-ВР Україна» у частині реконструкції Лиси­чанського управління магістральних нафтопродуктопроводів за рахунок держкоштів. За словами очевидців, на цьо­му об’єкті практично нічого не залишилося: усі труби викопано, а із 16 резервуарів для зберігання нафтопродуктів залишилося тільки чотири. Борг підприємства перед кредиторами становить близько 17 млн. грн.

У результаті благі наміри профільного міністерства і Кабміну загалом можуть виявитися усього лише черговим PR-ходом для підтримки іміджу уряду В.Януковича. Експерти зазначають, що реально вплинути на цінову ситуацію на ринку нафтопродуктів України стабілізаційний фонд, який складається з низькооктанового бензину і дизпалива, не зможе. Крім того, аграрний сектор, на підтримку якого розрахована ця угода, теж навряд чи відчує на собі сприятливий вплив стабілізаційного фонду, оскільки закупівля проводиться за ринковими цінами, а заповзятливі трейдери напередодні «високого» сезону вже розгойдали після зимової сплячки великооптовий сегмент, за яким потягнувся і весь нафторинок. Схоже, що у виграші залишаться лише «успішні бізнесмени» загадкової української нафтової галузі.