Під шумок щороку недоладної епопеї підготовки паливно-енергетичного комплексу країни до зими у так званому секторі газу відбулося кілька подій, що можуть мати далекосяжні наслідки. По-перше, пакет із двох міжурядових українсько-російських угод, підписаних ще 22 грудня 2000 року в Москві, — «Про умови резервних поставок і оплати російського природного газу в Україну в 2001 році» і «Про гарантії транзиту російського природного газу територією України» — які вже передано на ратифікацію в парламент України, поповнився третьою угодою — «Про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу по території України» (підписано 4 жовтня в Києві прем’єрами Кінахом і Касьяновим).
До речі, на 15 листопада у Верховній Раді й було заплановано ратифікацію цілої купи угод, зокрема вищезазначених. Тож, як то кажуть, якщо зірки над кишлаком розташуються вдало, то «газові» угоди до моменту виходу цього випуску «ДТ» уже можуть бути й ратифікованими. Хоча обізнані люди говорять, що це малоймовірно.
Про перші вищезазначені угоди «ДТ» докладно розповідало вже не раз. А в третьому, крім іншого, йдеться про умови реструктуризації корпоративних боргів НАК «Нафтогаз України» й конвертування «газового» боргу, сформованого на 1 червня 2000 року, в єврооблігації. Тоді ми запитували: навіщо, здавалося б, на перший погляд, відносини господарюючих суб’єктів двох країн знадобилося виносити на ратифікацію в ВР?
А є для чого. Хоча в документі (в одному з його додатків) і зафіксовано, що «форма облігацій: стандартні корпоративні» з номінальною вартістю 1000 дол. кожна, є в самій угоді стаття 6, у якій говориться, що, «в разі невиконання НАК «Нафтогаз України» платіжних зобов’язань за облігаціями, ВАТ «Газпром» скорочуватиме оплату і/або поставки російського природного газу за послуги щодо транзиту на неоплачену суму за цими зобов’язаннями…» Інакше кажучи, якщо НАК, по закінченні пільгового періоду, тобто з 2004 року, чогось недоплатить «Газпрому», то внутрішньоукраїнський баланс газу відчуватиме дефіцит газу на цю суму.
Ще одна, не менш цікава стаття цієї угоди — стаття 8: «У випадку реорганізації, ліквідації, введення зовнішнього управління, банкрутства або яких-небудь інших змін (статусу або форми власності НАК «Нафтогаз України», що може призвести до невиконання зобов’язань НАК «Нафтогаз України», передбачених цією угодою), українська сторона гарантує виконання цих зобов’язань НАК «Нафтогаз України».
Так, це вам не лазаренківські «гарантії» на кшталт фільчиної грамоти. Тих у суді не пред’явити. А цю угоду — цілком можливо, тим паче якщо її ратифікує Верховна Рада України.
І ось що ще характерно, ратифікацію вищезазначених трьох міжурядових «газових» угод призначено на період, коли обговорюються умови постачання російського газу в Україну 2002 року. Щоб росіяни були зговірливішими?.. До речі, у тій-таки третій угоді записано (у статті 2): «НАК «Нафтогаз України» й ВАТ «Газпром» до 1 листопада 2001 року підпишуть довгостроковий контракт про транзит російського природного газу через територію України на період 2002—2013 рр.». Тобто на весь період реструктуризації корпоративного «газового» боргу НАКу перед «Газпромом»… Підпишуть, можливо, й не до 1 листопада, але, найімовірніше, все-таки підпишуть.
Залишається нагадати, що друга в названому на початку матеріалу переліку міжурядових угод містить ще й дуже цікаву статтю 10, у якій ідеться про те, що «єврооблігації можуть бути пред’явлені для дострокового погашення за номінальною вартістю для використання під час приватизації державного майна України».
На тлі вищесказаного (особливо щодо зміни форми власності НАКу й відповідальності Української держави при цьому за його борги) в іншому світлі постає думка представника Shell пана Ластовецького, озвучена нещодавно під час виставки-конференції «Нафта й газ 2001».
Як, можливо, пам’ятають читачі «ДТ», свого часу ця компанія дуже активно намагалася викупити в України чи бодай узяти в концесію на тривалий термін українську магістральну газосистему. Пам’ятаєте, певне, й те, що тоді домовитися не вдалося. Проте, схоже, щодо України, як, утім, і щодо деяких інших країн, Shell вирішив домогтися свого, як то кажуть, не кийком, то палицею. Ця компанія знову наголошує на тому, що ринок газу Європи вже зацікавлений у створенні якнайбільшої кількості альтернативних варіантів газомагістралей, що повинно мінімізувати залежність не тільки від джерел газопостачання, а й від шляхів транспортування газу. Пан Ластовецький засумнівався в тому, «що в Україні найближчим часом буде побудовано газопроводи для транспортування додаткового газу, якого Європа потребуватиме в майбутньому». Тож він придумав «рецепт» для України: терміново шукати інвестиції для газотранспортної системи, поки вона не розвалилася і хоч комусь іще потрібна. Бо Європа з задоволенням профінансує будівництво росіянами альтернативних українській газомагістралей. Так і сказав. Ну, Європа, скажемо, не дуже квапиться з фінансуванням. Поки що. Це перше. А по-друге, не дуже подобається європейцям залежність від одного російського джерела газопостачання.
Хоча, звісно, і проблема «старіння» газотранспортної системи України існує. І, як вважає представник Shell, якщо Україна все-таки зважиться залучити зовнішню допомогу для розв’язання цієї проблеми, то може вибрати кілька варіантів. Проте спочатку, вважає він, їй доведеться розділити внутрішню і транзитну частини газотранспортної системи країни й почати реформування внутрішньої газотранспортної та газорозподільної систем України.
Наступним кроком має стати рішення про те, чи приватизувати систему міжнародного газотранзиту, чи віддати її в концесію або частково те й друге.
Слід зазначити: якщо кілька років тому в українському парламенті й уряді і слухати не хотіли ні про яку приватизацію газотранспортної системи й досі діє мораторій на це, то сьогодні дедалі частіше доводиться чути не тільки від народних депутатів, а й від самих газотранспортників, що в приватизації цього держмайна є певний сенс. Уже тому, що газотранзитні труби з України однак ніхто не вивезе...
Тим часом представник Shell підкреслив (очевидно, щоб підтвердити послідовність позиції компанії, яку він представляє), «що концесія швидше забезпечить інвестиції в систему».
Усе це, певна річ, цікаво. І що з цього вийде, ми ще дізнаємося. Залишається тільки нагадати, що хоча в певних проектах російський «Газпром» і Shell — партнери, український НАК і Українська держава, як було сказано вище, мають певні зобов’язання перед «Газпромом». Тож коли йтиметься про зміну форми власності «Нафтогазу України», його корпоративний борг автоматично може стати державним…