Чи справді це діра в бюджеті або ж фейк, що служить політичним цілям?
Спрощену систему оподаткування традиційно багато критикували та утискали. Під час прем'єрства ЮВТ "єдинників" у квітні 2005 р. заднім числом намагалися "обкласти" ПДВ, при Азарові прийняли Податковий кодекс, у якому приблизно половину (!) присвячено прибутковому податку, нинішні економісти "вінницької школи" запропонували сім критеріїв відмінності "справжніх" і "несправжніх" трудових відносин.
Та чи такою несправедливою є "спрощенка" - єдиний податок, сплачуваний фізичними особами-підприємцями (ФОП)? Чи справді це діра в бюджеті або ж фейк, що служить політичним цілям?
Спробуємо розібратися на простих прикладах, порівнявши податкову корисність кількох різновидів ФОПів і типового найманого працівника.
Першого нашого персонажа назвемо Василь. Василь - найманий працівник у фірмі (супермаркеті, банку, держслужбовець середнього польоту), оформлений офіційно з місячним фондом оплати праці 12000 грн. Небагато, але й немало, особливо з огляду на реалії сіл і малих міст.
Що Василева праця принесе державі? По-перше, відрахування єдиного соціального внеску (ЄСВ) - 22%, що дорівнюють 2640 грн. По-друге, прибутковий податок - ще 18% і військовий збір у розмірі 1,5%. Для однаковості утримаємо їх із частини виплат, що залишилася. У даному дослідженні черговість утримання не принципова, - дивимося на порядок цифр. ПДФО становитиме (12000–2640)х18%=1685 грн, а ВЗ - (12000–2640)х1,5%=140 грн. У такий спосіб Василева офіційна зайнятість протягом місяця повернула державі 2640+1685+140=4465 грн податків, а йому самому принесла 12000–4465=7535 грн зарплати.
Чи все це? А от і ні! Всупереч стандартній схемі податківців, ми не маємо права залишити за кадром непрямі податки, які наш Василь побічно оплатить. До них належать ПДВ і всі види акцизу - на автомобільне паливо, спиртне, сигарети тощо. Чому ми маємо залишати за кадром цей найважливіший компонент?
ПДВ буде утримано з усієї суми, витраченої Василем на оплату їжі, комунальних, одягу та іншого. ПДВ за ставкою 20% становитиме 1/6 частину від витраченого: 7535/6=1256 грн.
З акцизами трохи складніше. Припустимо, наш герой веде здоровий спосіб життя, не п'є та не курить, але має машину й періодично їздить у село. З огляду на інші витрати при його відносно невеликій зарплаті ця сума ну ніяк не перевищить шостої-сьомої частини отриманого - до 1200 грн. Паливний акциз при цьому оцінимо в 300 грн - справді, немає з чого розгулятися.
Таким чином, ми можемо оцінити сумарний внесок Василя до бюджету країни приблизно у 4465+1256+300=6021 грн. Запам'ятаємо цю цифру!
Тепер підходить черга другого персонажа - Петра. На відміну від Василя, Петро - підприємець, ФОП, який працює на єдиному податку другої групи. Підкреслю, чесний підприємець, який торгує в межах річного ліміту в 1,5 млн грн.
Для порівняння з найманим працівником Василем приведемо Петрові показники до місяця. Середня виручка (оборот) місяця при цьому становитиме 1500000/12=125000 грн. Багато це чи мало? Якщо врахувати, що за умов ринку рентабельність не перевищує 15% (а буває й у рази менше!), то Петро заробить "брудними" до 18750 грн. Що він дасть державі? По-перше, ЄСВ. Із установленої законом "мінімалки" - 918 грн. По-друге, сам єдиний податок - 835 грн.
Прибутковий податок і військовий збір ФОП не платить, це правда. Але з непрямими податками ситуація кардинально відмінна: ПДВ із повної суми становитиме 18750/6=3125 грн, акциз на паливо - приблизно 1500 грн. Це цілком логічно: без машини бути підприємцем складно, при місячному пробігу в 2500 км буде витрачено приблизно 200 л бензину вартістю 6200 грн. Цифри реальні - це еквівалент річного пробігу в 30 тис. км, що чудово зрозумілий будь-якому водію.
Таким чином, Петро умовно заробить 18750–918–835=16997 грн, а віддасть до скарбницю 918+835+3125+1500=6378 грн.
Схоже це на внесок нашого першого героя - найманого працівника? Та практично один в один! При тому, що перший працює на всьому готовому, а другий організував себе сам, переставши бути споживачем різного роду матеріальної допомоги та субсидій.
Звичайно ж, при формальному підході відрахування ФОПа до Пенсійного фонду менші. Але рівно на стільки ж більші ПДВ та акциз, які він віддає, тому що витрачає більше! А далі справа в гнучкості та готовності держави до правильного обліку цієї віддачі.
Ви резонно запитаєте: а бомж, а злодій, а безробітний за цією самою логікою теж платять ПДВ та акциз, як бути з ними? Забігаючи трохи наперед, так, платять. І теж наповнюють скарбницю. Але про це - трохи нижче, доповнивши перелік корупціонером і зарплатою в "конверті".
То чи є такий ФОП податковим паразитом? І чи багато розгуляєшся з місячним доходом в 17000 грн?..
Наш третій персонаж - Вова. Він теж чесний торгуючий ФОП, теж на єдиному податку, але вже на третій його групі. Тій самій, яку обвинувачують у сплаті лише 5% податку, забувши, щодо чого ці самі відсотки нараховуються.
Нехай Вовин річний оборот становитиме 3 млн грн, місячний - 250000 грн відповідно. При тій самій рентабельності 15% зароблений ним "прибуток" становитиме 37500 грн. Отут-то й розпочинається казуїстика: для таких ФОПів закон визначає як дохід не прибуток, а оборот! І податок за ставкою 5% підприємець платить не з 37500 грн, а з 250000! Відчуваєте різницю?
У цьому реальному прикладі сума єдиного податку становить 250000х5%=12500 грн - третину від заробленого! Чи не схожий порядок цих цифр на ПДВ і податок на прибуток у звичайних фірм? А якщо прийняти, що рентабельність дорівнює не 15%, а хоча б 10%, що теж не рідкість, то це єдиний податок становитиме вже половину прибутку! То чи потрібно лякати невтаємниченого громадянина такою "несправедливою" ставкою?
Повертаємося до Вовиної віддачі. За тією самою схемою до єдиного податку додаємо ЄСВ від мінімалки - 918 грн, ПДВ - 37500/6=6250 грн, той самий паливний акциз у сумі 1500 грн. Маємо на користь держави: 12500+918+6250+1500=21168 грн.
Сам же Вова при цьому заробить 37500–12500–918=24082 грн. Невже багато? Дай Боже, якщо вийде...
Панове податківці, то хто кого годує?
Та це далеко не все. Обернути три мільйони гривень наодинці дуже непросто. І Вова приймає на роботу помічника - уже знайомого нам Василя з тим самим фондом оплати праці в 12000 грн. Що отримає держава від цього тандема?
Сам Василь віддасть скарбниці вже полічені раніше 6021 грн, заробивши при цьому на руки ті самі 7535 грн. Його роботодавець Вова поділиться з ним тими самими 12000 грн, залишивши собі 24082–12000=12082 грн, тобто практично половину. Із цієї суми він побічно заплатить державі ПДВ, що дорівнює 12082/6=2014 грн, і той самий паливний акциз - 1500 грн.
Таким чином, державі вони разом дадуть: 12500+918+2014+1500+6021=22953 грн, отримавши на двох 12082+7535=19617 грн. Якщо чесно, дуже негусто з огляду на сьогоднішній курс долара - це приблизно 700 дол. Ви стали б тягати каштани з вогню за таку винагороду? І відразу друге запитання, риторичне: чи вигідно, та й чи можливо при таких співвідношеннях оформляти на роботу найманого працівника?
І це при тому, що ми не враховуємо додаткових втрат від банківських послуг, обслуговування касового апарата, обов'язкового при таких оборотах, і пов'язаного з ним корупційного навантаження.
Додамо до цього повну форму відповідальності (на відміну від ТОВ, що набили оскому і легко впадають у фіктивне банкрутство) і природні обмеження в роботі з юридичними особами, пов'язані з роботою без ПДВ.
Ви запитаєте: до чого ця лірика? Та до того, що наведені розрахунки перекреслюють міф про "солодке" життя ФОПа-"єдинника" з його 5% податку. Та й це ще не все.
Розглянемо досягнення найбільш "одіозного", четвертого персонажа - айтішника Миколи. Микола - програміст, який працює на західну (китайську, індійську або іншу закордонну) фірму з доходом у 100000 грн на місяць. Під той самий єдиний податок третьої групи з п'ятивідсотковою ставкою.
Головне, у чому його обвинувачують, - у підміні квазіпідприєництвом постійних трудових відносин. При цьому придумують сумнівні, з юридичної точки зору, критерії "правильних" і "неправильних" відносин.
Розпочнемо з того, що слово "дохід" стосовно підприємця далеко не тотожне слову "зарплата" стосовно найманого працівника. У минулому прикладі ми вже бачили, що п'ятивідсотковий єдиний податок застосовується до доходу-обороту, а не до прибутку-зарплати.
Перше: у такого айтішника-підприємця є витрати на ведення свого бізнесу - купівля техніки та ліцензійного програмного забезпечення, відрядження далеко за межі країни, адже роботодавець, слід розуміти, не в Конотопі знаходиться.
Друге: не потрібно забувати й про те, що дохід такого айтішника є частиною валютної виручки країни, корисність якої має цілком інше забарвлення.
Логіка дуже проста: вітчизняні роботодавці не можуть забезпечити такого рівня оплати за визначенням. Але в цьому разі все це залишимо за кадром і формально порахуємо корисність Миколи за тією самою схемою.
Третя група єдиного податку, ті самі 5% від обороту - 5000 грн, ЄСВ від мінімалки - 918 грн, акциз на паливо - 1500 грн. На руки Микола отримає 100000–5000–918=94082 грн, з яких непрямо сплатить ПДВ 94082/6=15680 грн. Усе разом: 5000+918+1500+15680=23098 грн.
Чи порівнянний його внесок до скарбниці порівняно з Вовою - чесним торговцем на єдиному податку третьої групи? Безсумнівно, порядок цифр подібний. Нічого дивного. Недобір за "традиційними" податками з лишком перекривається перебором за непрямими, і ми не маємо права залишати їх за кадром.
А чи співставний його внесок порівняно з найманим працівником Василем, у ролі якого нас усіх бачить у сні рідна держава? Зовсім ні, середньостатистичний найманий працівник дає скарбниці вчетверо менше.
Звичайно ж, улюблена держава спить і бачить, як програміст Микола чудовим чином стане найманим працівником і, зберігши свій дохід у вигляді зарплати, принесе до скарбниці вдвічі більше грошей. Мріяти про хороше не шкідливо, це правда. Але при цьому бажано бути реалістом. А реалії життя такі: або Миколин роботодавець збереже незмінним фонд оплати праці, заплативши з нього податки найманого працівника, або, психанувши від образи за улюбленого співробітника, збільшить цей фонд собі на збиток. У першому випадку Миколин дохід упаде приблизно до 60000 грн - на 40%. У другому - фонд оплати праці має зрости до 150000 грн, приблизно на 50%.
Однак ми прекрасно знаємо, що чудес на світі не буває: у першому випадку скривджений Микола виїде працювати до Польщі, у другому - незабаром туди ж переміститься й уся фірма, забравши з собою і Миколу, і десятки його колег. І хто виграє? Уже точно не держава, яка так прагне інвестицій! Адже замість гарантованого надходження до скарбниці 23098 грн вона одержить нуль, а то й мінус, - до від'їзду в Польщу кмітливий Микола встане на облік на біржі праці й отримає субсидію на комуналку. І такий самий результат буде від закриття всіх наших "єдинників" - і на другій, і на третій групах. Може, не слід грати з вогнем, допоки не пізно? До справжніх реформ як мінімум?
Давайте рухатися далі. Для наочності зведемо всі отримані цифри в таблицю (див. табл.).
Спостережень багато. Як уже сказано, віддача "спрощенця" на другій групі єдиного податку практично збігається з віддачею найманого працівника. Якщо держава в даній ситуації не може (не хоче) забезпечити зростання ринку праці, чи корисний такий підприємець? Так, безсумнівно: він самозайнятий і наповнює скарбницю не гірше за найманого працівника! Чи вже так він "жирує" на свої виручені 16997 грн - еквівалент приблизно 600 дол., та при тім, що всім забезпечує себе сам? Не смішіть мої капці, ранове! Чиновники середньої руки мають дохід у рази більший.
Приблизно те саме можна сказати й про торгуючого "спрощенця" на третій групі, хоч із найманим співробітником, хоч який працює один: зірок із неба не хапає, але віддає державі в 3,3 разу більше.
Сперечатися можна тільки про нашого останнього персонажа - айтішника Миколу. Але рівно до того моменту, допоки він працює в нашій країні, а його роботодавцю цікавий не стільки він сам, як умови його оподаткування. Наївно було б думати, що наші фахівці є чимось унікальним на тлі європейських, китайських або індійських колег, тим паче при реальному зниженні якості освіти. Тому маємо те, що маємо. Однак і пересмикувати не потрібно: внесок Миколи в український бюджет вимірюється не лише 5% єдиного податку та ЄСВ із мінімалки, а сумою вчетверо більшою, - хто сказав, що ПДВ та акциз для країни втрачені?
(Этот абзац добавлен, но пойдет только на сайт:)
Різновидом "Миколи" є так звані ФОПи-касири, яких у народі незаслужено іменують "внутрішнім офшором". Їхня податкова віддача з урахуванням непрямих податків ідентична віддачі Миколи з тією лише відмінністю, що ПДВ з акцизом сплатить не сам підприємець, а фірма - організатор схеми. Якщо при цьому реалізується "біла" (законно вироблена та облікована) продукція, то держава не втратить зовсім нічого. Проблема полягає в іншому - у спрощеній реалізації контрабанди. Але це - зовсім інша історія, що не має прямого стосунку до ФОПів.
Тепер глобальний висновок, безпосередньо підтверджений розрахунками.
Проблеми з податковою віддачею ФОПів-"спрощенців" і наповненням ними Пенсійного фонду не існує: при правильному обліку їхнього непрямого внеску в ПДВ та акциз вони в рази ефективніші за середньостатистичних найманих працівників.
Усі спроби обґрунтувати відмову від "спрощенки" нібито низькими ставками податку - не більш ніж виконання політичного замовлення олігархату. Цілком зрозуміло, чому: будь-який підприємець соціально активніший за свого найманого візаві, і обидва Майдани це підтвердили.
А от проблема аналітики перерозподілу податків існує. Пенсійний фонд отримує дотацію з бюджету близько 142 млрд грн на рік. Чому не розкласти її по поличках, і в тому числі не тільки зняти питання ЄСВ "єдинників", а й перейти до адекватних форм нарахування їм пенсій?
І ще, що набагато більш цікаве та системне. Потрібно визнати красу й невідворотність непрямих податків і задуматися про те, як це використати. Адже що відбувається нині? Держава намагається вичавити надходження до дефіцитного Пенсійного фонду від офіційно працевлаштованої частини працівників, залишивши за кадром величезний шар неофіційних відносин. І це порочне коло замикається: зростає мінімалка - зростає податкове навантаження на бізнес. Зростають комунальні - субсидії стають життєво важливою умовою - вигідно значитися якщо не безробітним, то мінімально оплачуваним працівником - отримаєте багатогранну мотивацію до зарплат у конвертах!
Може, час трохи по-іншому подивитися на це порочне коло та розірвати його? Наприклад, відходом із ЄСВ і прибуткового податку на більш ефективний непрямий соціальний податок? Наприклад, на податок із продажів товарів і послуг фізичним особам? По-перше, полегшено зітхне бізнес. По-друге, податок стосуватиметься всіх без винятку громадян, незалежно від легальності їхніх коштів, - найманих працівників, "єдинників", безробітних, бомжів, корупціонерів із відкотами, заробітчан та інших. По-третє, надходження до скарбниці зростуть у рази - податок у сфері, яку неможливо обійти. По-четверте, ціни хоча й піднімуться, але одноманітно та для всіх.
А чому, власне, ні? Єдиним проблемним місцем є Пенсійний фонд, у спільному котлі якого буде складно виокремити внесок окремо взятого громадянина. Але, може, і не потрібно його виокремлювати? Може, набагато розумніше забезпечити за рахунок Пенсійного фонду однакову для всіх громадян соціальну пенсію (перший її щабель - солідарну), відвівши все інше добровільним внескам громадян і гарантіям держави? Адже давно це обговорюється на рівні концепції. Може, час і в такій формі, доопрацювавши деталі - митні правила, обмін і вивезення валют, звітність?
Досвід із наведеними прикладами досить повчальний.
Та допоки все це буде обговорюватися... Панове податківці, залиште у спокої "єдинників"! Вони ще послужать справі розвиненого капіталізму!