UA / RU
Підтримати ZN.ua

Соляні рудники України гинуть

Соляні промисли віками служили джерелами збагачення царів-князів, способом заробітку для місцевого населення, а інколи в торгівлі сіль заміняла й золото...

Автори: Анатолій Гайдин, Іван Зозуля

Хліб і сіль споконвіку втілювали найвищі, життєво важливі цінності людства. Соляні промисли віками служили джерелами збагачення царів-князів, способом заробітку для місцевого населення, а інколи в торгівлі сіль заміняла й золото. В Се­редньовіччі Солотвинські рудники (Закарпатська область) давали угорському королю третину всього доходу.

Як повідомляють історики, перший рудник у Солотвино під назвою Кунігунда (за іменем дочки угорського короля Бели IV) викопали у 1220 році. Спочатку сіль видобували із конусоподібних ям завглибшки до 20 м, а з часом їх глибина сягала 150 м. З 1774 року почалося будівництво шахт. Наприкінці XVIII століття розробка східної частини Солотвинського купола велася з шахт Кунігунда, Ніколай, Альберт, Христина, Йосиф, на яких працювало 1740 шахтарів. У 1808 році було закладено шахту №7, яку в 40-х роках назвали іменем Сталіна, а згодом — іменем Хрущова. Сіль там видобували до 1952 року. Зараз ці шахти затоплені, а над ними утворилися озера.

Нині в Солотвині працюють дві шахти: рудник №8, побудований у 1886 році, і рудник №9, відкритий у 1975-му. Обидва вони внаслідок припливу води і розвитку соляного карсту перебувають в аварійному стані.

У Стебнику перша розсільна шахта завглибшки 47 м була викопана невідомо коли і ким та працювала до 1770 року. Друга, під назвою Дорфшахта, діяла з 1770-го по 1932 рік. Зараз тут знаходиться найстаріший в Європі калійний рудник №1. Стовбури цього рудника — Кюбек і Ляриш було закладено у 1843 році, ще за часів Австро-Угорщини. З 1922 року тут почали видобувати калійну сіль. Масштаби видобутку різко зросли в повоєнний період. Уже в 1946 році потужність рудника №1 довели до 1 млн. тонн руди на рік.

Наприкінці 50-х був побудований рудник №2 проектною потужністю 3 млн. тонн руди на рік. Спочатку він був сухим, але в жовтні 1978 року у видобувних камерах з’явився приплив розсолу. Відтоді почалося розчинення соляних порід, розширення карстових порожнин і просідання поверхні над ними. Попри вжиті заходи, приплив води поступово досяг 1200 кубометрів на добу. В 1981 році було побудовано складну систему дренажу і водовідведення, водозбірники і насосні станції. Відкачуваний із шахти розсіл скидали в сховище відходів збагачення калійної руди.

Але в 1983 році було прорвано дамбу, і в річкову мережу витекло близько 5 млн. кубометрів розсолу. Ріку Дністер було засолено до самого впадіння в лиман. Після цієї аварії обсяг виробництва було зменшено, підприємство стало збитковим. Було прийнято рішення замість флотаційного збагачення руди, що призводило до утворення великої кількості відходів, організувати галургічну переробку руди. Збагачувальну фабрику було зупинено і демонтовано. Проте реконструкція підприємства за відсутності коштів не розпочиналась. Єдиним працюючим залишився рудник №1. Однак незбагачена калійна руда — сирий каїніт, що містить не більш як 12% оксиду калію, не має попиту.

У Калуші Івано-Франківської області на базі Калуш-Голинського родовища калійної руди в 1959 році побудували хіміко-металургійний комбінат. До складу підприємства входили хімічна фабрика, шахта Голинь, Домбровський кар’єр. Потужність фабрики становила 2,5 млн. тонн руди. У кар’єрі видобували 500 тис. тонн, у шахті — 2 млн. тонн руди на рік. На базі хіміко-металургійного комбінату створили один з найбільших промислових вузлів України — концерн «Оріана». Але запаси рудника Голинь вичерпано, в 1995 році його було виведено з експлуатації. Зараз його ліквідують шляхом затоплення розсолами.

Для підтримки потужностей з видобутку калійної руди в 1979 році було розпочато будівництво рудника Пійло. Були пройдені стовбур і навколостовбурні виробки. Наприкінці 80-х будівництво зупинилося. В якому стані перебувають пройдені виробки, не відомо. Єдиний у світі Домбровський калійний кар’єр наполовину затопле­ний, відновлення робіт на ньому під великим питанням.

Гірничі підприємства є нерівноважними системами. Для підтримання екологічної рівноваги вони потребують витрат зовнішньої енергії. Припинення подачі енергії призводить до деформації покривних порід, затоплення виробленого простору, розвитку карстових процесів. Коли підприємства нормально працювали, екологічна рівновага постійно підтримувалася, а негативні екологічні наслідки деякою мірою компенсувалися наявністю робочих місць, розвитком інфраструктури.

В Солотвині на базі солоних озер, які живляться шахтним розсолом, навіть створено цілий комплекс лікувальних і рекреаційних установ. Особливе значення тут мають підземні лікарні, де лікують алергію, астму та інші хвороби. Припинення видобутку солей призвело до банкрутства підприємств, тоді як екологічні проблеми поглибилися і набули катастрофічного масштабу.

В Солотвині приплив води в шахту №8 досяг 100, а в шахту №9 — навіть 300 кубометрів на годину. Кожен кубометр води розчиняє 300 кг солі, отже, на шляху течії води в солях утворюються величезні порожнини. По­кривні породи провалюються, а на поверхні виникають провалля завглибшки 60 м і діаметром до 300 м. Провал­ля загрожують спорудам на поверхні і навіть шахтним стовбурам. На початку лютого 2008 року катастрофічні провали призвели до необхідності призупинення гірничих робіт на шахті №9, а також закриття солелікарні.

«Не відстають» карстові процеси і в Стебнику. Там приплив води в рудник №2 спричинив утворення порожнин у місці контакту солей з покривними породами. Порожнини поглинають води річки Вишниці, що викликало утворення великих провалів і просідання поверхні на площі близько 5 гектарів. Провал наближається до дороги Львів—Трускавець, і на ній уже утворилися тріщини. В зоні небезпечних деформацій перебувають водогін і лінія електропередач, які живлять навколишні населені пункти і підприємства. В 2003 році був затверджений проект ліквідації рудника №2 насиченим розсолом, що мало би призупинити карстовий процес. Однак унаслідок недостатнього фінансування роботи з приготування і закачування розсолу досі не розпочато.

У Калуші шахти вже майже повністю затоплені, вода заливає й кар’єр. Карстові процеси загрожують проривом води з річки Сивки в кар’єр, що остаточно похоронить надію на відновлення видобутку калійної руди. Велику загрозу становлять заповнені сіллю хвостосховища, які внаслідок переважання процесів накопичення опадів над випаровуванням води переповнюються і в будь-який момент можуть потрапити в річку. Навколо хвостосховища і відвалів у водоносних горизонтах, що використовуються для водопостачання, розповсюджуються ореоли солоних вод. Над виробленим простором шахт відбувається просідання поверхні, що супроводжується підтопленням та затопленням поселень.

Порятунок соляного промислу і попередження надзвичайних екологічних ситуацій потребує швидкого вжиття радикальних заходів. На наш погляд, потрібно зрозуміти, що розвиток процесів соляного карсту призвів до незворотних змін гірничо-геологічних умов, і повернути гірничі підприємства до нормального небезпечного стану неможливо. Необхідно схилити голову перед силою природних процесів самовідновлення порушеного гірничими роботами ландшафту, спрогнозувати їх наслідки і раціонально використати.

Першим необхідним кроком є освоєння технологій переробки розсолів, яких накопичено вже мільйони кубометрів. Найпростіше це організувати в Солотвині, де в затоплених шахтах є насичені розчини чистої кухонної солі. Використання сонячної енергії дасть можливість одержувати тут дешеву і якісну сіль з розсолів, як це робили ще за часів Римської імперії. Водночас тут легко організувати і відкритий видобуток солі. Поклади солі залягають близько до поверхні, на глибині від 20 до 50 м. Покривні породи представлені галечником, який має необмежений попит у будівництві. Розсоли, що їх відкачуватимуть з кар’єру, поповнять солоні озера і врятують місцеві курорти.

Розсоли Калуських і Стебницьких шахт полімінеральні: крім кухонної солі, вони містять калій, магній, сульфати. Попередні дослідження показали, що з них можна одержувати цілу низку корисних речовин: сульфат натрію для паперової і скляної промисловості, оксид магнію для виробництва вогнетривів, сульфат калію для мінеральних добрив та ін. При застосуванні електролізу можна одержати соду, хлор та різні його сполуки. Цілющі властивості розсолів дадуть можливість розвивати санаторно-курортну справу.

Новоутворені озера на місці карстових провалів необхідно підготувати до використання в спортивних і оздоровчих цілях: побудувати зручні під’їзні шляхи, створити мілководдя, пляжі, забезпечити підтримку доброго санітарного стану.

Та врятувати соляну промисловість і розв’язати накопичені екологічні проблеми можна тільки за умови розробки державної програми, забезпеченої регулярним і повним фінансуванням. Загибель соляної промисловості може призвести до того, що Україна залишиться без хліба і солі.

Про авторів

Анатолій Гайдін — виконавчий директор Відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України, кандидат геолого-мінералогічних наук.

Іван Зозуля — голова правління ВАТ «Інститут гірничо-хімічної промисловості», кандидат технічних наук.