Донедавна Україні залишалося лише з гіркотою визнавати свою енергозалежність від прихильності північного сусіди — «кров цивілізації», як називають нафту, котра живить економіки більшості країн, була присутня «у тілі» Української держави в пропорціях, близьких до стану анемії. Спробою перенести у практичну площину питання забезпечення енергетичної незалежності України можна назвати ініційовану Луганською облдержадміністрацією міжнародну інвестиційну конференцію «Виробництво синтетичних моторних палив із вугілля Донбаського басейну як складова енергетичної безпеки Європи», що відбулася у Луганську 11—14 жовтня.
Залежність України від поставок енергоносіїв із зарубіжних країн перевищує на сьогодні 50% внутрішніх потреб, що робить економіку країни вкрай вразливою. При цьому власні запаси енергетичного вугілля, за оптимістичними прогнозами, становлять близько 117 млрд. тонн, чого може вистачити на більш як 400 років видобутку навіть за зростаючого споживання. Ефективність же використання власної енергетичної сировини в Україні становить 14—16%, у США — 50—60, у ПАР — до 80%. При цьому ККД отримання енергії в схожих процесах у Росії вище вдвічі порівняно з Україною, у західних країнах — у шість-сім разів.
За словами академіка НАНУ Анатолія Попова, за роки незалежності українські учені вперше зустрілися для обговорення і спроби вирішення проблеми подолання енергетичної залежності України за рахунок використання власних ресурсів, запропонувавши свої розробки у надії на те, що вони нарешті будуть затребувані. Оскільки сьогодні найголовнішим завданням є перехід існуючих альтернативних технологій енергозабезпечення з лабораторних умов у сферу промислового виробництва. Учасники конференції — вчені України і Росії — запропонували широкий вибір технологій перетворення вугільної маси на синтетичне рідке паливо (СРП), виходячи з характеристик вугільної породи, обсягів і умов виробництва, енерговитрат на його одержання, а також екологічної безпеки. У тому числі розширивши рамки питання виробництва СРП із вугілля до вирішення проблеми утилізації вугільних відходів шахт і збагачувальних фабрик і одночасного видобування рідкісноземельних металів.
Як вважають ініціатори конференції, завдяки освоєнню виробництва СРП із вугілля, від 1 тонни вугілля, яка сьогодні коштує від 150 гривень, можна одержувати до 2 тис. гривень прибутку. Собівартість одного бареля синтетичної нафти може коливатися в межах 30—35 доларів без урахування супутньої продукції і 20—25 доларів з урахуванням супутніх продуктів вуглехімії, які можуть бути затребувані в інших галузях промисловості. Російські учені вважають Україну найперспективнішою країною серед країн СНД для реалізації проекту з виробництва СРП.
Як одна з інвестиційних приманок на конференції пролунала інформація про те, що Луганщина має 17 базових майданчиків, на яких може розміститися запропонований проект виробництва СРП із вугілля. Свій оптимізм із приводу однозначної перспективності Луганської області як плацдарму для реалізації проекту губернатор області О.Данилов обгрунтовує тим, що Луганщина володіє унікальним потенціалом і має фахівців вугільної галузі, хімії та нафтохімії, машинобудування і металургії. Такі проммайданчики, як стаханівський «Коксохім», котрий на цей час не працює, мають розвинену інфраструктуру для розміщення виробничих площ проекту, а на вже закритих і затоплених шахтах Луганщини можна відпрацювати технологію підземної газифікації, запропоновану дніпропетровськими вченими.
Кожна технологія передбачає використання вугілля з певними вмістом і комбінацією мікроелементів, але, як з’ясувалося, на сьогоднішній день вугільні запаси Луганщини за своїм складом належним чином не сертифіковані. Тільки після докладної класифікації вугілля можна визначити перспективне родовище, а також метод і технологію виробництва СРП, а виходячи з технології, потужності і глибини видобування вугілля, прорахувати й економіку проекту.
На переконання учасників конференції, сьогодні можна вибрати технологічно готову установку, заощадивши час і заплативши не більше, ніж за самостійну розробку технологічних ліній, тим паче що у світі таких працює вже понад 20. Об’єктивне розуміння того, що світові запаси нафти виснажуються, і бажання істотно знизити залежність від іноземних постачальників нафти, надихнули головні інститути Англії і США на розробку технологій отримання бензину з вугілля. У їхніх планах — скоротити витрати на виробництво палива і зменшити кількість викидів в атмосферу шкідливих речовин «вугільного» бензину, випустивши його у вільний продаж на заправні станції не пізніше, як через 15 років. Безперечним світовим лідером з використання синтетичного палива, на думку експертів, є Південна Африка — за останні 50 років там побудовано чотири заводи з виробництва СРП із вугілля за знаменитою технологією Sasol. Але пошук власної технології Англією і США визначається суперечливим ставленням до технології Sasol: на думку окремих фахівців, вона застаріла і зовсім не така рентабельна, ще й з огляду на її дотаційність з держбюджету. Однак на конференції пролунала думка, що 2 млрд. дол. (ціна установки з ПАР) — це не так вже й багато, зважаючи, що Україна за рік робить закупівлі енергоносіїв на суму близько 8,5—9 млрд. дол. Із приводу того, що у вирішенні настільки важливого питання перевагу можуть надати не фінансуванню власних досліджень, а придбанню давно застарілих і далеко не високорентабельних технологій, А.Попов повідомив, що «це не зовсім так» і «рішення остаточно не прийняте». До того ж сьогодні, коли вартість бареля нафти перевищує 60 дол. і, мабуть, зростатиме і надалі, має перспективи навіть та «давня» технологія, за якою собівартість барелі «нафти Гітлера» із бурого вугілля була на рівні 60 дол. за існуючих тоді цін у п’ять-шість доларів за барель.
Російські вчені, які у своїх розробках значно випередили українських колег у плані їхнього практичного впровадження (на думку учасників конференції, робота українця Марата Глікіна не поступається рівню російських колег), запропонували свою установку, яка базується на процесі прямого скраплення вугілля, що доречно при використанні вугілля з підвищеним вмістом солей, не придатних для технології газифікації. Ця технологія виграла тендер у Китаї, якому пророкують найшвидший перехід на повне внутрішнє забезпечення паливом за рахунок виробництва СРП із вугілля. Завод потужністю до 500 тис. тонн СРП на рік потребує близько 600 працівників і обійдеться в 250 млн. дол. А для більшої економічності Андрій Кричко (ТОВ «Углеродтопхим технология», Москва) порадив будувати його на базі існуючого підприємства, навівши приклад із російського досвіду, коли експлуатація нової установки упроваджувалася на базі новомосковського «Азоту».
Російський учений зазначив серйозність планів Луганської ОДА і висловив сподівання, що перспективний проект не загрузне в дискусіях. Оскільки питання «заліза і грошей», хоча і є другорядним, але будучи невирішеним, може залишити науковий потенціал нереалізованим, а потужну сировинну базу — незатребуваною.
На спільну думку вчених, дебютна проектна установка з виробництва СРП із вугілля повинна давати мінімум 1 млн. тонн рідкого палива на рік при споживанні 3—4 млн. тонн вугілля. І крім екологічної складової, яка має принципове значення для жителів промислового Донбасу, така установка повинна враховувати бажання вчених зробити її промислово-дослідною «лабораторією». Згоду на такі дослідження, які збільшують витратну частину проекту, потрібно додатково простимулювати — із необхідністю апелювати до ВР про виділення по лінії проекту пільг і коштів на наукове забезпечення вже у бюджеті 2006 року погодилися всі учасники конференції. А головна перешкода на шляху втілення теми альтернативних енергоносіїв у життя — це відсутність відповідної правової бази для такої переробки. З цією метою учасники конференції пропонують Верховній Раді розглянути та ухвалити Закон України «Про стратегію використання вугілля України для виробництва рідкого синтетичного моторного палива». У цьому законодавчому акті має бути передбачене пріоритетне державне фінансування заходів щодо комплексного вирішення проблеми енергетичної незалежності України, створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій у цю галузь, стимулювання внутрішніх капітальних вкладень у нові технології глибокої переробки вугілля й одержання альтернативного моторного палива. Про те, наскільки держава готова виступити здоровим лобістом проекту, красномовно свідчить той факт, що з 450 депутатів ВР, яким були розіслані запрошення і матеріали конференції, інтерес виявили лише четверо народних обранців. Один із них, Михайло Поживанов, зобов’язався до 21 жовтня подати свої пропозиції щодо проекту до бюджетного комітету, мотивуючи тим, що енергетичні питання мають стояти на першому місці. «Я б хотів, щоб пропозиції з цього питання були прийняті в першому читанні депутатським корпусом ще цього скликання, до того, як закінчаться його повноваження», — підкреслив він. Депутат вважає доцільним повне опрацювання 17 бізнес-планів — стосовно кожного запропонованого Луганською ОДА майданчика, «навіть якщо це обійдеться в мільйон доларів».
Для більшості учасників конференції залишилися нез’ясованими дві обставини: чому інвестор має віддати перевагу Луганській області з не найкращими умовами видобутку вугілля і його якості, за наявності більш економічних і високосортних родовищ, і хто вкладатиме гроші в розвиток і збільшення видобутку вугілля, розширення діючих і введення в експлуатацію нових шахт, наприклад, на широко розрекламованому родовищі? Перспективи видобутку вугілля на Луганщині навряд чи можна назвати блискучими. Стан вугільної промисловості області близький до критичного. Починаючи із січня 2005-го спостерігається майже щомісячне зниження виробництва на 0,5—7,1%, наслідком чого стало скорочення за дев’ять місяців 2005 року обсягів виробництва порівняно з аналогічним періодом
2004-го на 2%. Із загальної кількості підприємств вугільної галузі обсяг виробництва зменшили 56,2%, збільшили — 35,2, не працювали — 8,6%.
При плані видобутку вугілля за дев’ять місяців 2005 року в 17278,7 тис. тонн підприємствами області фактично видобуто 19432,5 тис. тонн, що на 135,6 тис. тонн менше видобутого за аналогічний період 2004-го. Лідерами видобутку залишаються «Краснодонвугілля» — 4026 тис. тонн, «Свердловантрацит» — 4537,2 тис. тонн, «Ровенькиантрацит» — 6244,1 тис. тонн, «Антрацит» — 1062,7 тис. тонн, «Луганськвугілля» — 1575,9 тис. тонн, що сумарно дали майже 80% усього видобутого в області вугілля. Загальний обсяг реалізованої продукції становив 2716284,2 тис. грн. (без ПДВ).
Не можуть потішити і показники заборгованості по зарплаті на підприємствах вугільної промисловості області, що становлять 17035,5 тис. грн., з яких понад 83% — це борги за минулі роки. Загальний обсяг нарахованої гірникам зарплати за дев’ять місяців поточного року становив 1620,1 млн. грн., виплаченої — 1636 млн. грн. У 2005 році у вугільну галузь області з держбюджету за статтею «держпідтримка на собівартість» надійшло 284,4 млн. грн., що на 72,2 млн. грн. більше, ніж за аналогічний період 2004-го. А усього з держбюджету галузь області одержала 731,8 млн. грн., у тому числі за статтею «капбудівництво і переоснащення підприємств» — 234,4 млн. грн.
Усього ж за дев’ять місяців 2005 року на електростанції гірники області відвантажили 6332,4 тис. тонн вугільної продукції на суму 1095 млн. грн.
На вугільних підприємствах області не дотримують вимоги трудового законодавства України щодо приведення тарифних ставок працівників вугільної галузі у відповідність з рівнем мінімальної зарплати з урахуванням галузевого коефіцієнта. Так, для виплат підприємствам зарплати (із розрахунку мінімуму з коефіцієнтом у 398 грн.) середньомісячний фонд оплати праці збільшується в цілому з 200 млн. грн. на місяць до 306 млн. Грошей у підприємств немає, у бюджеті Мінвуглепрому теж. Усі резерви вже вичерпано (фонд оплати праці збільшився з
151 млн. грн. у січні 2005 року до
200,3 млн. грн. — у вересні), тож погляди гірників знову з надією повернуті убік керівників галузі.
За роки незалежності на Луганщині було закрито 41 шахту, із них 29 — фактично ліквідовано. На цей час працюють 56 шахт. Діяльність вугільної галузі області — це життя 63 шахтарських міст і селищ, у яких проживає майже половина населення Луганщини. Галузь забезпечує роботою 103,4 тис. чоловік. Частка області з видобутку вугілля в країні становить близько 30%. Вугілля в усіх урядових програмах визначене, як основна стратегічна сировина, проте, зважаючи на те, що більшість підприємств галузі є державними, перспективи їхнього розвитку цілком залежать від ефективності держполітики з управління і розвитку галузі. У тому числі і ці чинники призвели до того, що більшість шахтарських міст області віднесені до розряду «бідних» і отримали додатковий епітет «депресивні».
У зв’язку з усім вищезазначеним, не зовсім зрозуміло, на які саме «наявні виробничі потужності» розраховують у Луганській ОДА, якщо дефіцит офіційного видобутку вугілля як сировини для ТЕС ще 2004 року покривався за рахунок видобутку вугілля на нелегальних копанках, яке «розбавлялося» шламом, що відзначається в матеріалах періодично порушуваних кримінальних справ.
Голова ЦК профспілки працівників вугільної промисловості Віктор Турманов узагалі вважає бюджет-2006 «бюджетом знищення вугільної промисловості», на знак протесту проти чого і прокотилася Україною нова хвиля шахтарських страйків.
Проте Олексій Данилов висловив переконання, що альтернативи запропонованому проекту на сьогоднішній день не існує, відповідаючи на запитання-припущення про те, чи не було б доцільніше необхідні для реалізації проекту виробництва СРП із вугілля кошти спрямувати на видобуток наявних запасів газу і нафти. Дещо інші установки на вирішення внутрішніх енергетичних проблем України вже продемонстрував президент В.Ющенко, котрий домовився з Shell про інвестиції в розробку нафтогазових родовищ України. Втім, проект альтернативних джерел отримання палива може розраховувати на підтримку РНБО.
Виходячи з рекомендацій конференції, координатором робіт із проекту планується залишити Луганську ОДА і базовим майданчиком визначити Луганську область. Автор далеко не позбавлений почуття патріотизму до рідного краю, але за інформацією заступника міністра Мінвуглепрому В’ячеслава Краснікова, вугілля Луганської області «не зовсім придатне» для впровадження запропонованих технологій і більшу перспективу має буре вугілля Кіровоградської і Дніпропетровської областей. Щоправда, трохи пізніше було зазначено, що необхідно рухатися у двох напрямках: збільшувати загальний обсяг видобутку вугілля і розвивати нові родовища. В.Красніков пообіцяв у 2006 році фінансування розробок проекту з боку Мінвуглепрому тільки в частині науково-дослідних робіт.
Те, що цей проект — один із реальних способів одержання альтернативного палива, не лишає жодних сумнівів. В Україні немає інших корисних копалин, які б мали більшу енергетичну значущість і геологічні обсяги запасів, ніж кам’яне вугілля. І рано чи пізно Україна впритул підійде до необхідності його переробки в альтернативні види палива. Питання дати старту проекту — це питання державної мудрості і політичної далекоглядності. Плюс політичної волі і реальної турботи про добробут нащадків.
