Прагнення диверсифікувати джерела постачання енергоносіями в країнах Східної Європи диктується не лише здоровим глуздом, а й офіційними вимогами Європейської комісії. Проте нині, через п’ять місяців після вступу восьми країн із колишнього східного блоку до ЄС, доводиться констатувати: Росія не тільки не скорочує, а навіть нарощує свій енергетичний вплив на європейські країни. Зокрема для Естонії, Латвії, Литви й Словаччини вона є єдиним постачальником природного газу, в Угорщині забезпечує 91% його імпорту, у Польщі — 79%, у Чеській Республіці — 73%.
Сказати, що східноєвропейські країни не намагалися вийти зі сфери енергетичного контролю Росії, не можна. Проте всі їхні спроби були заблоковані спільними підприємствами, створеними за участю «Газпрому». У цілому в ці проекти «Газпром» уклав 2,6 млрд. дол., завдяки чому впорався з досить слабкими конкурентами в цій сфері. Еммануель Бергасс, керівник відділу Східної та Центральної Європи в Міжнародному енергетичному агентстві, вважає, що «Газпром» використовує прямі інвестиції і створення дочірніх підприємств для посилення свого впливу на європейських споживачів. Для нього дуже важливо не втратити контроль над системами енергопостачання, за рахунок яких він має можливість поставляти свій товар безпосередньо споживачу. Ці міркування істотно перевищують для компанії економічну рентабельність багатьох із її проектів.
Країни Центральної та Східної Європи, що вступили в травні нинішнього року до ЄС, припускали, що такий крок гарантує їм велику економічну та енергетичну незалежність. Проте цього не сталося. Як вважає Клаудіа Кемферт, експерт з енергетики Берлінського інституту економічних досліджень, це пояснюється такими чинниками. По-перше, попри фінансову допомогу, надану ЄС і ЄБРР, коштів на модернізацію енергосектора цим країнам не вистачає. А по-друге, умови вже підписаних із «Газпромом» контрактів дозволяють йому блокувати спроби країн ЦСЄ диверсифікувати постачання газу до Європи.
По суті, свободи для маневру, особливо «газового», в європейських країнах залишається не надто багато — адже «Газпрому» належить майже третина світових запасів «блакитного золота» і 90% газу, який добувають в Росії. З іншого боку, Європа стурбована ситуацією в самому «Газпромі», яким керує Олексій Міллер, колега Володимира Путіна по Санкт-Петербургу. Адже з урахуванням недавніх змін у компанії — придбання у власність одного з найбільших у Росії державних добувачів нафти «Роснефти», компанія стала на 50% контрольованою державою (раніше держчастка становила 38%). Частка виплачуваних «Газпромом» податків становить 25% загальної суми податкових надходжень до федеральної скарбниці. Торік доходи компанії становили 780 млрд. карбованців (26,7 млрд. дол.), а чистий прибуток — 172 млрд. карбованців, що на 270% перевищує показник попереднього року. Та найголовніше — «Газпрому» належать права на експлуатацію газопровідної мережі країни, що істотно ускладнює доступ на внутрішній ринок конкурентів, яких у даному випадку і потенційними назвати складно.
Аналогічну систему «Газпром» намагається впровадити в Європі. Нині у нього вже є за межами РФ не менше ніж 23 спільних підприємств. Найбільші з них — Slovrugaz у Словенії (на частку «Газпрому» припадає 50% акцій), Europol Gaz у Польщі (48%) і Eesti Gaas в Естонії (30,6%).
Єва Пажик із варшавського Центру східних досліджень вважає, що всі ці дочірні підприємства, що є холдингами або СП із місцевими операторами, створюють з метою забезпечення монополії на транзит російського газу. Надалі використання формальних (обумовлених у контрактах на постачання газу) чи неформальних (заснованих на особистих відносинах і спробах лобіювати інтереси «Газпрому») контактів дозволить російським постачальникам диктувати свої умови аж до визначення тарифів на транспортування газу через території цих країн.
Назвати такі побоювання безпідставними навряд чи можливо. Джуді Демпсі, кореспондент International Herald Tribune, як ілюстрацію наводить такий приклад: коли спроби російської нафтотранспортної компанії «Транснефть» придбати контрольний пакет нафтопорту Вентспілса, найбільшого на Балтиці, 2002 року не увінчалися успіхом, Росія оголосила Латвії блокаду й припинила постачання нафти.
Вадим Клейнер, який керує дослідницькими проектами в Hermitage Capital Management, великому російському інвестфонді, в активах якого (1,5 млрд. дол.) значаться й акції «Газпрому», зазначає, що ця компанія, очевидно, не отримує значного прибутку від інвестицій у свої спільні підприємства у ЦСЄ. Це питання піднімали в одній із доповідей Hermitage Capital Management, і головний висновок, якого дійшли фахівці, полягає в такому: Росія готова пожертвувати прибутковістю своїх СП заради того, щоб отримати «трамплін» для стрибка в Західну Європу.
Відсутність прозорості та виразної звітності є серйозною перешкодою для завоювання російськими постачальниками енергоносіїв нових ринків у Західній Європі. Проте нині частка російського газу в ЄС становить 44%, а російської нафти — 18%. І з урахуванням ситуації, що склалася в ЦСЄ, можливе збільшення цієї частки.