З "довоєнних" 140 тис. кв. км при окупації Криму Україна позбулася майже 100 тис., або 70%.
Дещо поки залишилося. Але, схоже, ненадовго, - у червні найбільш ласу частину мають намір "свиснути". За надприскореною процедурою, чисто під обіцянки фірм, які не мають навіть тіні досвіду морського видобутку вуглеводнів. Це дійство має благовидну назву "Конкурс на розробку за Угодою про розподіл продукції вуглеводнів у межах ділянки "Дельфін" на північно-західній частині континентального шельфу Чорного моря". Реально ж ідеться про "злив".
Угоди про розподіл продукції (УРП) - узагалі дуже складний вид контрактів. Держава надає на десятки років (тут аж на півстоліття) особливо пільговий режим, натомість сподіваючись отримати технології та досвід. У випадку з ділянкою "Дельфін" у непевний час по-швидкому зливається ділянка на користь "правильних" компаній.
Формально конкурс проводиться за пропозицією американської компанії Frontera Resources Corporation. Фактично всі чудово розуміють, що грошей ця фірма не має. Це жодного разу не секрет і чітко випливає з усіх її звітних документів. Останні роки компанія веде напружену боротьбу за залучення кредитів, аби хоч якось розраховуватися з частиною боргів. Заодно судиться з частиною свого колишнього менеджменту.
Наявний у неї досвід угоди по розподіл продукції в Грузії зовсім не оптимістичний, - за більш як двадцять років немає жодних відчутних результатів. Він заповнився тільки періодичними "відкриттями" фантастичних за обсягами запасів (нібито обчислюваних трильйонами кубометрів газу).
Тбілісі ця "фантастика" відверто набридла, і він недвозначно вказує Frontera на двері, подавши на неї до трибуналу. Але Frontera йти з Грузії не збирається, розраховуючи досидіти до закінчення дії ліцензійної угоди (до кінця 2022 р.). Благо, з умінням малювати презентації у неї все гаразд. Так, був анонсований намір пробурити 250 свердловин по 2,5–3 млн дол. кожна. Наскільки це відповідає реальності, можна скласти уявлення вже з того, що зараз Frontera розраховує позичити гроші й пробурити одну (!) свердловину та доробити ще дві наявні.
Коли компанія торгувалася в Лондоні, її котирування не тішили, а річні звіти відверто лякали. Доходів від продажу ресурсів за п'ять із лишком років у неї утворилося 23 млн дол., а от збитки сягнули майже 100 млн. У січні цього року трагікомедія завершилася, і тепер на біржі її акцій немає.
Вивчаючи досвід Frontera, відчуваєш до її керівництва глибоку повагу, - купа фірм зі значно кращими показниками збанкрутували набагато раніше. А Frontera роками намагається піднятися, шукає підходи й іноді знаходить. Так, 2017-го вона змогла прийти в Молдову, одержавши під УРП великий шматок території неподалік української Бессарабії.
Кишинів нічого від цієї ділянки не чекає (у радянський час там набурили сотні свердловин, але без результатів). Frontera ж розповіла, яка вона велика, могутня й уже вклала в регіон аж 610 млн дол. (інвестиції в багатостраждальний грузинський проект оцінила в 400 млн). А тепер готова інвестувати й у Молдову.
Суми називалися різні, у пресі говорили й про півмільярда доларів. Але на виході вийшло… 6 ( шість) млн дол. за перші п'ять років. Цього вистачить на офіс і, напевно, на переоцінку сейсморозвідки… А вже потім може бути більше, а може й не бути. Але це не наші проблеми.
Цікаво, що в Молдові спочатку бадьоро розповідали про величезні інвестиції в Україну. Щоправда, на рівні "очікуваних". Frontera дійсно придивлялася до України і ще при Януковичу підписала меморандум про взаєморозуміння з Держгеонадрами.
Уже після Майдану Frontera вийшла й на НАК "Нафтогаз України". На той час Frontera зробила кілька цікавих речей: не лише заявила про відкриття величезних запасів вуглеводнів, але й вступила до досить шанованої Києвом американської організації Атлантична рада (Atlantic Council).
Під цим соусом вона вже впевнено зайшла в нашу славну НАК (та саме шукала підтримку від США). У липні 2015-го "Нафтогаз" і Frontera Resources Corporation домовилися й підписали меморандум на два роки про взаєморозуміння в сфері інвестування в розвідку й розробку родовищ, а також про реалізацію проекту імпорту грузинського скрапленого газу з потужностей компанії в Грузії.
Ніяких потужностей у компанії Frontera у Грузії не було, як, утім, і ресурсів газу. Але вона бадьоро обіцяла побудувати малотоннажний термінал.
Схожий документ на кшталт "мир, дружба, жуйка" Frontera Resources Corporation підписала і з "Укргазвидобуванням". Сумарно витрати оцінила в 310 млн дол.
І всі лишилися задоволені - Frontera розповіла в Грузії, що в неї є документ з серйозними організаціями в Україні, і що Тбілісі взагалі скоро стане експортером газу й кавказьким Кувейтом.
"Нафтогаз" розповів, що він майже знайшов солідного інвестора та перебуває на початку дуже важливого й довгого шляху.
Трохи пізніше посилання на меморандум Frontera Resources Corporation з НАК "Нафтогаз України" і "Укргазвидобуванням" стали у пригоді й у Молдові. Улітку 2017-го сам документ тихо й непомітно помер, не привівши зовсім ні до чого. Але, здається, його й зараз за нагоди згадають.
Повторюся, до Frontera мало претензій, - як уміють, так і працюють. Питання виключно до наших чиновників. Дурнів там не так багато, як думають. Фінансове становище ініціатора УРП відкрите й жодних ілюзій не викликало. І якщо до кінця минулого року Frontera ще не встигла вилетіти з біржі, то до 6 березня 2019 р., коли Кабмін прийняв рішення про проведення конкурсу на ділянку Чорноморського шельфу, на біржі вже не було Frontera Resources Corporation.
Далі - більше. Саме рішення про конкурс опублікували через місяць - 12 квітня. У результаті строки конкурсу стиснулися з і так смішних трьох місяців (у світі вони зазвичай стартують з півроку й вище) до просто знущальних двох. Великі компанії приймають рішення щодо участі в подібних проектах значно повільніше.
Державі в цьому проекті обіцяють аж 11% прибуткової продукції. DT.UA уже розповідало, що коли років десять тому стався скандал у зв'язку з УРП щодо Керченської площі за участі "Венко Прикерченська", усі вважали тодішні умови кабальними. Але це "на глибокій воді, без підтверджених запасів і при глибокому заляганні вуглеводнів" 35% було мало. Зате "на мілкій воді, на розвіданій ділянці" 11% - якраз.
Щоб розвіяти навіть найменші ілюзії, що ніяких інвесторів зі сторони, окрім зовсім "правильних", ніхто не чекає, умови нинішнього конкурсу Міненерговугільпром, яке його проводить, навіть не спромоглося перекласти англійською (офіційного перекладу немає й зараз).
Тим часом ідеться про величезний шматок української частини Чорноморського шельфу. Із 40 тис. кв. км, що залишилися у нас, хочуть віддати чверть. Причому найбільш продуктивної і зручної для видобутку мілководної частини, - там уже знайдено мінімум три перспективні структури.
Виставляється величезний шматок єдиним масивом, хоча зазвичай такі площі ділять на значно дрібніші шматки. Причому всередині нього - захоплені росіянами Одеське й Безіменне родовища. Такий собі "квиток на фронт".
Раніше на український Чорноморський шельф хотіла зайти "Укргазвидобування", подавши заявку на п'ять майданчиків (сумарно на набагато меншу площу). І тільки на сейсморозвідку на вдвічі меншій ділянці планувала більш як 2 млрд грн. Але її "відшили".
Отже, на Грушевського рішення "злити" шельфову площу "Дельфін", схоже, прийняли… Хоча увагу Кабміну й Міненерговугільпрому звернули на те, що два місяці на такий конкурс - це взагалі не строк, і варто подовжити конкурс хоча б на 120 днів.
Кумедно, що в цей самий час USAID робило презентацію щодо проведення УРП для Міненерговугільпрому. Там говорили, що більш-менш прийнятний строк подібного конкурсу становить 180 днів, а його умови треба детально конкретизувати.
Міністерство у звіті про зустріч примудрилося ані словом не згадати про ключові моменти. Взагалі реакція чиновників на всі пропозиції була строго нульовою. Дійсно, "кому треба" - часу вистачить. Мети залучити серйозного інвестора брати участь у конкурсі, схоже, немає взагалі.
За фактом треба пообіцяти пробурити п'ять свердловин (це 1,5 млрд грн). На таку площу - це сміх крізь сльози: їх там потрібні десятки лише на першому етапі, а потім сотні. Але якщо треба застовпити ділянку, тоді інша справа. Далі вже новий хазяїн нарізатиме шматочки й продаватиме охочим. Прибутковий бізнес. Досвід створення фірм-"прокладок" накопичений. Тим більше, що в умовах конкурсу фінансова достатність інвестора - далеко не головний фактор. З 270 можливих балів на нього припадає лише 30. Значно вигідніше щось пообіцяти, а це аж 80 балів.
Не факт, що переможцем оголошеного конкурсу буде Frontera Resources Corporation. Компанії може бути відведено почесну роль "паровозика", який пропустять уперед, і їй дістанеться весь негатив. Тим більше що за час конкурсу у нас помінялася влада, і прем'єр Гройсман допрацьовує останні тижні.
Узагалі ж рішення прийматиме Міжвідомча комісія. Її очолює міністр енергетики, що йде, там є кілька депутатів, які от-от ризикують втратити парламентські посади. І оці "кульгаві качки" прийматимуть рішення на десятки років?!
Думатимуть вони, звісно, тільки й виключно про Батьківщину. Якщо випадково це виявиться не зовсім так, то чиновники мало що втратять. А от придбати можуть. Приміром, Ігор Насалик в останні дні на закритому засіданні вирішив питання з давно не чужою йому Калуською ТЕЦ. Чи не це вселило в нього непохитну впевненість у тому, що нова модель ринку електроенергії готова до інсталяції з 1 липня?
На Заході великі конкурси в такий час не проводять, хоча що нам їхній досвід? Ми ж "своїм" віримо на слово.
Хто на новенького?
За даними DT.UA, разом із Frontera Resources Corporation бажаючі на шельфову площу "Дельфін" уже намалювалися. Окрім американців, імовірно, на конкурс зайде Trident Acquisitions Corp., створена торік саме під проекти на купівлю родовищ. На відміну від Frontera, вільні кілька десятків мільйонів доларів у неї є.
Ключовим акціонером Trident Acquisitions Corp. є екс-депутат Держдуми Ілля Пономарьов, що емігрував з Росії. І ще 10% у цій компанії належить співвласникові мережі "АТБ" Геннадію Буткевичу. Він зараз активно скуповує ресурси (наприклад уранові родовища). Геннадій Владиславович відомий і хорошими стосунками з міністром МВС Арсеном Аваковим. Вінегрет під приправою "Трайдента" виходить цікавий.
Можлива й поява бенефіціарів газовидобувної компанії "Укрнафтобуріння". Одного з її акціонерів, Ігоря Коломойського, країна знає непогано, другий акціонер - Віталій Хомутиннік - відомий у значно вужчих колах. Гроші у них є, хоча талант Ігоря Валерійовича мінімізувати виплати цілком відомий.
Утім, є один факт, що об'єднує всіх відомих претендентів, - абсолютно нульовий досвід у морському видобутку вуглеводнів. Те, що відбувається, більше схоже на настільки улюблену схему "заскирдування" родовищ на майбутнє. А там, через півстоліття, покупця можна й знайти.
Ще в одного потенційного учасника конкурсу, ахметовської компанії ДТЕК, поки що є алібі, - вона підписалася під закликом до Кабміну (благополучно зігнорованим) про подовження конкурсу ще на 60 днів.
Шельф для "Кримнашу"?
Є ще один нюанс - частину цих майданчиків уже розподілено. У тому числі й державній компанії "Укргазвидобування", що раніше претендувала на п'ять ділянок усередині цього блоку (Созанський, Зміїний, Криловський, Крабовий і площі "Медузи"). Держкомпанію відфутболили, але кілька судів за цією справою вона пізніше виграла.
За даними джерел DT.UA, "Укргазвидобування" збиралася спочатку зробити різку заяву з приводу "дельфінячого" конкурсу. Ідея поблукала НАКівськими кабінетами і… потихеньку зів'яла. Не стали в "Нафтогазі" загострювати й так погані відносини з Кабміном. Хоча рішення судів на користь дочірньої компанії НАКа все ж таки є.
Українські суди - випадок, звичайно, цікавий, але є ще суд міжнародний. У Європейському суді з прав людини перебуває справа за позовом держави Україна до Російської Федерації у зв'язку з окупацією Автономної Республіки Крим. Розгляд її намічено на 2020-й.
Однією з ключових позицій нашої сторони є "неможливість доступу до сухопутної території Автономної Республіки Крим, території виключної (морської) економічної зони України уздовж узбережжя Кримського півострова й прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, а також на надра під зазначеними територіями". І тут спокійно оголошується конкурс з ділянками навколо захоплених Одеського й Безіменного газоконденсатних родовищ. М'яко кажучи, позиції "неможливості доступу" це не спрощує.
Раніше пропонувалися ділянки на захід від захоплених бурових. Тепер майданчик майже повністю їх оточує. Чудовий показник, що у нас права рука не знає, що робить ліва (чи вони одна одну миють?).
До речі, крім Міненерговугільпрому, у нас є ще МЗС. Та й СБУ, за ідеєю, не тільки вибухівку в скрапленому газі повинна шукати. Більш дипломатично ситуація описана так: "Це може свідчити про неузгодженість державної позиції між державними органами й суттєво послабити позицію держави Україна в зазначеному міжнародному спорі".
Прийом заявок на участь в описуваному конкурсі намічено на 12 червня - саме на День Росії...
Ми точно вирішили зробити "шанованим партнерам" такий незабутній подарунок?