Країні пообіцяли нову хвилю масової приватизації. Цього разу вугільної. На День шахтаря президент Віктор Янукович не лише заявив, що приватизація шахт відбудеться, а й установив строки: "Очікую, що до кінця 2014 р. у галузі буде завершено приватизаційні процеси, остаточно реформовано ринок вугільної промисловості".
Заява стала досить несподіваною - раніше влада кілька разів відкладала початок торгів. Більш того, ще навесні на Банковій казали, що шахти почнуть продавати 2015-го, тобто після президентських виборів. Але, виявляється, наважилися раніше і зараз збираються виставити на продаж близько 60 об'єктів (як шахт, так і вугледобувних об'єднань). У вересні міністр енергетики та вугільної промисловості України Едуард Ставицький уточнив, що планується продати 60 вугледобувних підприємств, причому 17 - уже цього року.
Іронія ситуації в тому, що приватизація у вугледобувній галузі цим зовсім не починається, навпаки, вона вже майже завершилася. Просто держава в цьому процесі практично не брала участі. Тепер продаватимуть в основному справжнісінькі неліквіди.
Усе смачне у вуглевидобутку, як і в більшості інших галузей, давно розібрано. Міненерговугільпром контролює вже не більш як третину видобутку вугілля в країні, решта давно пішла в приватні руки. У серпні, коли Віктор Федорович виголошував свою промову, підприємства профільного міністерства повністю контролювали видобуток лише у Львівській і Волинській областях, де видобувають аж 2% українського вугілля.
У Донецькій області шахти, котрі входять до сфери управління Міненерговугільпрому, видобували менш як половину вугілля, а в Луганській області - трохи більше чверті. У Дніпропетровській області весь видобуток - це "Павлоградвугілля" (див. табл.).
Цікаво, що зовні в Україні ситуація за останні десять років змінилася не набагато. На початку 2000-х із 166 діючих шахт приватних налічувалося тільки три. Зараз із 207 віднесених до вугільників об'єктів майже дві третини вважаються лише з тією чи іншою часткою держвласності. А от вплив на них держави близький до нульового.
За останні два десятиріччя вже давно відпрацьовано методи порівняно чесного перехоплення управління. Починали з банальної оренди лав. Потім пробували "пограти у банкрутство"... Ще десять років тому в профільному міністерстві приречено скаржилися, що із 129 шахт, які належать до сфери його управління, щодо двох третин було порушено справи про банкрутство. Києву такі шахти підпорядковуються слабо.
Тим часом вугледобувна галузь (зауважимо - легальна ) швидко входила у сферу інвесторського управління. Як виявилося, назавжди.
Борговий механізм теж нікуди не подівся. На сьогодні у 127 вугільних підприємств арештовано рахунки. Щоправда, на банкрутство шахт (із держчасткою не менш як 25%) оголошено мораторій, який регулярно пролонгують. Зараз його подовжили до 2015 р.
Єдиний великий продаж державою - це "Павлоградвугілля", десять шахт якого було продано (до речі, недешево ) Рінату Ахметову. Йому ж дісталося і "Краснодонвугілля", що видобуває коксівне вугілля. Решта розійшлася у держави через повзучий, але цілком реальний переділ власності: бізнес-групам сподобався смак тривалої оренди. При ній шахти йшли з-під контролю держави задешево. Тим більше що строк оренди у 49 років зазвичай перекривав порівняно доступні запаси вуглерудного видобутку шахт.
За цікаві об'єкти між орендарями зрідка стали відбуватися навіть публічні сутички. Класичний приклад - історія з шахтою "Білозерська". Спочатку її "приватно" вивели зі складу об'єднання "Добропіллявугілля", а потім здали в оренду на 48 років структурам одного з колишніх міністрів палива та енергетики.
Холдинг "Добропіллявугілля" був тоді державним, тож особливого галасу не зчиняли. Однак трохи пізніше ним зацікавився на предмет взяття в оренду Р.Ахметов. Виведена з держхолдингу шахта була не зайвою. У результаті наступні два роки компанію перших орендарів інакше як "тимчасовцями" ніхто в регіоні і не називав. І правильно, адже у Ахметова строк оренди на цілий рік більший.
Однак нерви у "первинних" орендарів виявилися міцними. Спекатися цих "тимчасовців" не вдалося, тож стали домовлятися. В результаті залаштункових торгів права на шахту "Білозерська" було продано за цілком пристойні 25 млн дол.
Потім з'явилися схеми передачі в концесію з аналогічним ефектом. Причому концесіонер створює нову управляючу компанію, переводячи туди людей і залишаючи від старої вугільної компанії "пустушку".
6 травня 2012 р. нарешті набув чинності Закон "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств". У ньому для інвестиційно непривабливих, збиткових шахт (у держави в основному саме такі й залишилися) передбачається новий спосіб приватизації - інвестиційний конкурс. Його якраз і застосують для розпродажу залишків.
При підготовці приватизації вугільної галузі розглядали перспективи шахт, проаналізувавши 147 шахт, які перебувають у держвласності, і розділивши їх на кілька груп: інвестиційно привабливі підприємства, потенційно привабливі і потенційна група "смертників" - непривабливі. За іншим варіантом, груп було чотири. Але й там виділялася група з найбільш "смачних" шахт, що забезпечують силами 6,4% працівників майже чверть видобутку вугілля. Втім, основна маса робітників - 65% трудилася на шахтах, де видобували менш як половину вугілля. Серед них були і "зовсім убиті" з річним видобутком менш як 100 тис. т.
Тим часом років зо два тому аналітики вугільної галузі заявляли, що шахти потужністю менш як 300 тис. т на рік нерентабельні.
Рентабельність держвидобутку в українських умовах - річ вельми цікава. Останніми роками у вугледобувну галузь пішов потік держдотацій, і собівартість видобутку (а точніше, прибутку постачальників обладнання на них) стала "пухнути" прямо на очах. Так, за даними Міненерговугільпрому, цього року собівартість вугільного концентрату з шахт під його управлінням досягла 175 дол. за тонну. Для порівняння: на експорт вугілля приватних шахт (за якістю воно не гірше від держконцентрату ) йде по 92 дол. При цьому у низки приватних компаній собівартість виходить близько 40–50 дол. Частину, звісно, можна списати на складніші геологічні умови, але державі все одно залишили найнепривабливіше. Однак дуже пристойна частина явно йде на "обігрів" особливо наближених трейдерів.
Міністерство фінансів наприкінці минулого року прямо заявило, що, позбувшись шахт, держава може заощадити 4,7 млрд грн. За розрахунками фінансистів, приватизація (і навіть передача в концесію ) вугільних шахт могла б зменшити державну підтримку вугільної галузі з 14,6 млрд грн у 2012 р. до 9,9 млрд у 2013-му. З нинішнім роком уже явно не склалося.
Та й не факт, що Мінфіну дадуть зрізати дотації - навколо шахт багато різних інтересів як Банкової і Грушевського, так і місцевих адміністрацій або простих народних депутатів. І втрачати потоки мало хто захоче. Цілком можливо, що шахти продадуть, а непогана частина дотацій залишиться.
Нині на продаж пропонують 42 шахти. У Донецькій області - 14 і в Луганській - 19 (у тому числі і 100% акцій ПАТ "Лисичанськвугілля"). На Львівщині продадуть шість шахт, а на Волині - дві шахти і "Шахтоуправління "Нововолинське".
Незадовго до згаданої на початку статті промови Віктора Федоровича про відновлення продажів Кабмін прийняв цікаве рішення, заздалегідь перейнявшись, щоб за продаване не переплатили. Тепер якщо при продажу майнових комплексів або пакетів акцій вугледобувних підприємств аукціон не відбудеться через відсутність покупців, то ФДМ оголосить аукціон вдруге зі зниженням початкової ціни об'єкта приватизації на 30%. Власне, так і раніше було.
Однак якщо аукціон повторно не відбудеться ( через відсутність покупців), то ціну можна скинути до половини від початкової. Коли і в цьому разі продати не вдасться, то об'єкт приватизації передається для продажу на інвестиційному конкурсі. Це та сама гривня з купою обіцянок.
Вгадайте з двох разів - як тепер купуватимуть? Постанова Кабміну, за наявності хороших зв'язків, відкриває непогані можливості заощаджувати ресурси. Тим більше зараз у країні надлишок вугілля, і можна сміливо прогнозувати, що товкотнечі не буде. Сьогодні і нинішні власники вугільної галузі не дуже розуміють, куди подіти вугілля. Зсипати його металургам не вийде - там практично все "схоплено". Надіслати на експорт теж не у всіх вийде. Втім, це вже підприємницький ризик.
Шахтарів цікавить інше: чи буде у них робота? Масово звільняти людей перед виборами ніхто не буде. Але є й інші варіанти. Наприклад, поява так званої нестандартної зайнятості, коли шахтар, фактично працюючи на шахті, офіційно трудиться у фірмі-прокладці. Його навіть звільняти не треба - він і так офіційно не працює. Навіть цілком провладна профспілка вугільників з тривогою вказує на широкі масштаби "поширення різних форм нестійкої зайнятості і нестандартних форм трудових відносин, у тому числі у вугільній галузі. Особливі побоювання викликає використання так званої позикової праці - практики найму, за якої між працівником і роботодавцем з'являються посередники".
Є ще один момент, який влада щосили намагається заретушувати, - частину шахт доведеться закривати. Обіцянка, що "закриття шахт відбуватиметься паралельно із забезпеченням гірників новими робочими місцями і збереженням рівня існуючого соціального захисту", звучить красиво, але має дуже мало шансів на втілення.
Це ще й велика проблема Західної України - перспективи економіки тамтешніх шахт з їхніми тонкими, навіть за українськими мірками, пластами райдужними не назвеш.
Не надто вселяють оптимізм і підсумки енергоприватизації з дозволом залучати до 30% імпортного вугілля. Цю норму пролобіювали аж ніяк не випадково.
На Грушевського шахтарям пообіцяли, що наступний рік "вирішальним чином визначатиме подальшу долю галузі". Цікаво, чи точно там уявляють, як саме?