Ціни на нафту можуть упасти до 10 дол. за барель, але значних вигід від цього Україна не одержить.
6 січня 2016 р. світові ціни на нафту обвалилися до 32 дол. за барель, оновивши 11-річний мінімум.
Уявити таке два роки тому було практично неможливо, а сьогодні вже кажуть про ціну на нафту 20 і навіть 10 дол. за барель. Але Україна не зможе скористатися перевагами, які гарантують вуглеводневі енергоносії, що дешевшають. Чому? Пояснимо в цій статті.
Чому дешевшає нафта
Нинішній обвал не є чимось неймовірним. Це закономірний розвиток сценарію, реалізація якого розпочалася влітку минулого року. Відповідно до нього нафтові котирування мали бути знижені в три етапи. Перший передбачав падіння цін на нафту з 110 до 50 дол. за барель із відскоком до 60 дол. Потім - другий етап - ціни мали впасти з 60 до 40 дол. з відскоком до 50. І, нарешті, третій етап, на початку якого ми перебуваємо, швидше за все, приведе до зниження котирувань до 20–25 дол., а якщо буде запущений так званий інноваційний сценарій, ціни на нафту можуть упасти й до 10–15 дол. за барель (див. рис. 1 на 9-й стор.).
Це, до речі, не виключає ймовірності невеликого "перепочинку" - короткочасного відскоку котирувань до 38–40 дол.
На думку фінансових аналітиків, котирування знизило рішення галузевих міністрів "нафтового картелю", прийняте 4 грудня минулого року вперше з 2011 р., збільшити квоти на видобуток чорного золота з 30,0 до 31,5 млн бар. на добу.
Однак результат саміту Організації країн - експортерів нафти (ОПЕК) - не більш ніж інформаційний привід для початку третього етапу зниження цін. Реальною же причиною формування грандіозного спадного тренда став збіг геополітичних інтересів двох глобальних гравців світового ринку - Сполучених Штатів Америки та Саудівської Аравії. Але не слід шукати в їхніх діях змову, як роблять наші російські колеги, плутаючись у тому, проти кого ця "змова" спрямована.
Два ініціатори
Чомусь прийнято вважати, що для реалізації того або іншого рішення влади необхідна наявність політичної волі. Але це лише абстракція, вигадана політтехнологами. Мотивом і стимулом політики є інтерес і прагнення її учасника поліпшити своє становище. Таке прагнення формується, коли задоволення потреби починає усвідомлюватися як конкретна мета.
США. Мета Сполучених Штатів полягає в забезпеченні національної економіки дешевими енергоносіями. Тільки низькі ціни на них дадуть змогу США відновити реальний сектор, втрачений ними за чверть століття. Америка майже нічого не виробляє. За межі країни виведено автомобілебудування, металургію, велику хімію, не кажучи вже про легку промисловість. У результаті колись розвинені в промисловому сенсі міста (на кшталт автомобільного Детройта та нафтового Нового Орлеана) перетворилися на ледь не обгороджені парканами руїни. Основні доходи надходять із сектора послуг, насамперед фінансових. Фактично добробут США як держави ґрунтується на одному лише попиті на долар.
Це, безумовно, не влаштовує правлячі кола Сполучених Штатів, адже скорочення потреби в американській валюті - природне або штучне - загрожує втратою світового лідерства (особливо якщо врахувати Китай, який бурхливо розвивається ). Тому США зацікавлені в реіндустріалізації, а єдина можливість для цього - низькі ціни на енергоносії, що гарантують меншу собівартість виробленої продукції.
Низькі ціни на газ уже забезпечила сланцева революція, результатом якої стало їхнє зниження в сім разів. Низькі ціни на нафту формуються нинішніми тенденціями, завдяки яким нафтопереробні заводи США вже сьогодні одержують нафту по 23–27 дол. за барель.
Саудівська Аравія. Що ж до геополітичних інтересів Саудівської Аравії, то в 1970-х, коли частка ОПЕК на ринку перевищувала 50%, будь-яка зміна рівня видобутку автоматично вела до зниження або зростання світових цін на нафту. Отже, до змін геополітичної картини.
Наочним прикладом такого стану справ стала нафтова криза 1973–1974 рр., коли ембарго, оголошене Саудівською Аравією та її союзниками країнам, які підтримали в арабо-ізраїльській війні Ізраїль, призвело до триразового зростання цін на енергоносії та дефіциту палива в усьому західному світі.
Нині ж зміна квот видобутку нафти країнами - членами ОПЕК уже не забезпечує колишнього ефекту. Завдяки збільшенню видобутку сировини незалежними експортерами, вплив "нафтового картелю" зменшився на дві третини, і будь-яке зниження квот призводить лише до подальшого скорочення ринкової частки його учасників і падіння їхніх доходів.
Водночас Саудівська Аравія та її союзники по ОПЕК мають намір відновити колишній вплив, витиснувши незалежних виробників. І їм це цілком під силу, оскільки собівартість видобутку нафти в країнах Перської затоки становить у середньому 5 дол. за барель. Деякі свердловини дають чорне золото й по одному долару. Тим часом інші виробники витрачають на видобуток тієї самої кількості сировини 20 дол. і більше за барель. Насамперед мається на увазі Російська Федерація.
Таким чином, безсумнівне зменшення доходів країн Перської затоки в короткостроковій перспективі буде компенсоване відновленням через рік-два впливів ОПЕК зразка 1970-х (і, відповідно, цін на нафту). Нині бюджети провідних країн картелю - Саудівської Аравії, Кувейту, ОАЕ - звичайно ж, тріщать по швах, але поставлена мета настільки приваблива, що сформований на ринку спадний тренд, найшвидше, збережеться.
До речі, не слід думати, що країни Затоки вже вичерпали "запас міцності". Адже навіть нинішні ціни на нафту не завадили Саудівській Аравії у
2015 р. відкласти 49 млрд дол. в особливий фонд, який гарантує фінансування всіх важливих для країни проектів.
Чому зараз
Цілком резонне запитання: "А чому саме зараз?". Адже інтерес до зниження цін у США та Саудівській Аравії виник набагато раніше літа минулого року.
Причинами, які визначили можливість розвитку подій за нинішнім сценарієм, стали мінімальний з 1998 р. попит на нафту, найбільший за всю історію рівень її видобутку та небувалі запаси сировини - близько 3 млрд бар. (без урахування країн, які не розкривають своїх резервів, у тому числі Китаю).
До того ж після найглибшої кризи 2008–2009 рр. ситуація, при якій ціна на чорне золото стала визначатися швидкостями перетікання спекулятивного капіталу між сировинними, валютними та фондовими ринками (див. рис. 2), перестала влаштовувати провідних гравців ринку (див. рис. 3).
При цьому, попри спадний тренд і величезні запаси, на світовому ринку зберігся профіцит пропозицій, часто за демпінговими цінами. Саудівська Аравія вже сьогодні підписує контракти, за якими зобов'язується поставляти нафтосировину по 20 дол. Знову-таки, американські заводи одержують нафту по 23–27 дол., причому ту саму "сланцеву", нібито дуже дорогу через нетрадиційні технології видобутку.
Чому не закінчується "сланцева революція" у США
Часто кажуть, що нинішня ситуація на нафтовому ринку стала наслідком змови Саудівської Аравії проти Сполучених Штатів. І за певного рівня світових цін США будуть не в змозі нарощувати видобуток нафти (передусім нетрадиційних видів), оскільки її собівартість дуже велика. Але це припущення - не більш ніж спроба окремих експертів (головним чином, російських) видати бажане за дійсне.
Собівартість видобутку нетрадиційних вуглеводнів - не фіксована величина, а постійно змінювана. Розвиток сланцевої галузі був би неможливим без безперервного вдосконалювання технологій розвідки, буріння, видобутку. Якщо раніше 3D-сейсміка вважалася фантастичною технологією, то сьогодні це звичайна операція. Якщо наприкінці 1980-х на буріння однієї свердловини з горизонтальною ділянкою американцям було потрібно кілька місяців, то нині - кілька тижнів. Якщо раніше на проведення гідророзриву необхідні були мільйони доларів, то сьогодні - на порядок менше. Якщо перші свердловини бурили, що називається, у чистому полі, то тепер до послуг видобувних компаній - досконала та розвинена інфраструктура, у тому числі трубопровідна. Усі процеси відпрацьовано, й собівартість видобутку нетрадиційних вуглеводнів постійно знижується.
До того ж слід пам'ятати, що біржові ф'ючерсні контракти нафти WTI, що котирується на біржі в Нью-Йорку, мають мало спільного з реальною сировиною, яку видобувають у США і Канаді та споживають лише в цих країнах за ціною, що багато нижча за встановлену на біржі.
Чому Росія опинилася поза "великою нафтовою грою"
Особливістю Сполучених Штатів є наявність великої кількості видобувних і сервісних компаній. На відміну від РФ із її ще радянською пристрастю до гигантоманії, видобуток нафти за океаном - це нерідко сімейний бізнес. І якщо не інвестувати в його розвиток значних коштів, банкрутство неминуче, тому що конкуренція дуже висока. У цьому причина постійного
вдосконалення технологій на Заході, на відміну від РФ, де давно не вкладають у розвиток виробництва стільки, скільки було б потрібно.
Не секрет, що російські видобувні компанії відбирають зі свердловин тільки 15–20% легких вуглеводнів, не інвестуючи в інтенсифікацію видобутку. У рази скоротилися обсяги розвідки та дослідно-промислового буріння. Отже, бравурні рапорти Міненерго РФ про збільшення видобутку енергоносіїв - не більш ніж спроба зберегти гарну міну при поганій грі.
Сьогодні такі підходи до нафтового бізнесу неприйнятні. Але щоб їх змінити, необхідні час і гроші. Багато грошей. Але останні йдуть на виконання завищених соціальних зобов'язань, формування громадської думки, імпортозаміщення, забезпечення зустрічних санкцій, будівництво газопроводів і енергомостів, операції в Сирії та на Сході України, підтримку Чечні й Криму.
Отже, у нинішній ситуації коштів на розвиток нафтової галузі Росії взяти ніде. Але навіть якщо їх знайти та інвестувати у видобуток, на перші результати можна буде розраховувати лише через кілька років.
Російська "нафтова матрьошка"
У Кремлі до останнього не хотіли вірити в зниження цін на нафту навіть до 80 дол. Відповідного сценарію Міністерство економічного розвитку та торгівлі навіть не розглядало. Тому прогнози НТЦ "Псіхєя" про наступний ціновий обвал, оприлюднені на одній із міжнародних конференцій, викликали відверте нерозуміння в російських колег. Багато хто з них вважав, що "сланцева революція" і зниження цін на нафту - не більш ніж "інтернет-бульбашки". Як свідчать вищенаведені факти, аналітики нашої північно-східної сусідки трагічно помилилися.
Зрозуміло, що від зниження цін на нафту найбільше постраждали експортери, які мають високу собівартість видобутку й не мають вільних ресурсів для термінового виправлення ситуації в недалекому майбутньому. Передусім ідеться про РФ, Венесуелу, деякі країни Африки та Середньої Азії, а також Норвегію та Великобританію. Та якщо останні - це держави з диверсифікованою економікою, то благополуччя Росії й особливо Венесуели традиційно ґрунтувалося на високих цінах на енергоносії. У Росії нафта та газ забезпечували 51% експортних доходів, у Венесуелі - близько 80%.
У Боліваріанській Республіці падіння цін уже призвело до перемоги опозиції на парламентських виборах, причому з таким розгромним для влади результатом, що не виключене оголошення імпічменту президенту Ніколасу Мадуро.
У Росії розвиток подій за настільки ж руйнівним сценарієм сповільнює наявність "подушки безпеки" у вигляді коштів Фонду національного добробуту, Стабілізаційного фонду, Державного резервного накопичувального фонду та інших "матрьошок". Нині вони дуже швидко витрачаються, бо слід повторити, що в Кремлі та російському уряді всерйоз не розглядали можливості зниження цін на нафту до нинішнього рівня. А оскільки такий сценарій було зігноровано, не були прораховані й варіанти подальших дій.
Утім, не слід вважати, що зниження цін на нафту задумано Заходом для руйнування російської державності. Ослаблення Російської Федерації як геополітичного противника - лише вишенька на торті економічних інтересів глобальних гравців.
"Газпром" спланував слідом за нафтою
У цій ситуації "Газпром", що завжди наполягав на прив'язці цін на паливо, яке він поставляє, до вартості нафти (точніше, мазуту та газойлю), потрапив у яму, вириту ним же самим. Судячи з кількості змін, внесених у контракти з європейськими компаніями тільки за минулий рік, російський монополіст намагається зберегти свій статус, відмовляючись від звичних підходів. Але йому катастрофічно бракує часу.
При цьому "Газпром" втрачає доходи та вплив не лише тому, що знижуються ціни на нафту, а й через успішну реалізацію європейськими країнами політики забезпечення енергетичної незалежності. Відповідно до неї жодна держава ЄС не має права закуповувати більш як 30% одного виду енергоносія в однієї країни та одного постачальника. Завдяки такому багатошаровому обмеженню, а також успішній реалізації численних проектів із енергозбереження та підвищення енергоефективності, Європа скоротила споживання російського газу більш як на третину. У результаті в "Газпрому" з'явився надлишок ресурсу. Саме тому російський монополіст заплющує очі на реверс газу з ЄС у нашу країну, а фактично, перепродаж російського палива українським споживачам з допомогою європейських посередників.
Чи можливий російський енергореванш
Наївно думати, що наша агресивна сусідка мовчки спостерігатиме за перекроюванням сфер впливу. І оскільки на карту поставлено не тільки її лідируючу роль у поставках енергоносіїв, а й існування РФ узагалі, дедалі частіше звучать побоювання, що російська відповідь на нинішні виклики може вийти за межі економіки.
Захоплення Криму та війна на Сході України - це лише частина кроків у спробі зберегти вплив РФ на геополітичній арені. Ескалація ситуації в Сирії, конфлікт із Туреччиною, провокації з порушенням повітряного простору України, Естонії, Ізраїлю, Грузії, підтримка бойовиків, яких пов'язують із ІДІЛ, - ось неповний перелік інцидентів за участі Росії за останній час. Дедалі частіше висловлюються побоювання про можливе застосування РФ тактичної ядерної зброї.
Потенційними об'єктами майбутніх атак можуть стати країни, які відіграють провідну роль у світових поставках енергоносіїв, та їхня нафтова інфраструктура.
Інформаційні війни: енергетичний компонент
Сьогодні багато кажуть про рішення США дозволити експорт добутої в країні нафти, що перебував під забороною впродовж сорока років. Підписано навіть перший контракт: техаська Enterprise Products стала першою американською компанією, яка уклала угоду про поставку 600 тис. бар. нафти на нафтопереробний завод у Швейцарії.
Проте ця угода - не більш ніж інформаційний привід, щоб додатково "смикнути" ціни вниз. Адже хоч скількись значні поставки американської сировини можуть розпочатися лише через кілька років. Головна причина - відсутність у США необхідної інфраструктури, адже до останнього часу вона була орієнтована тільки на приймання нафти.
Схожа ситуація й з Іраном. Усім відомо, що Тегеран має намір наростити експорт нафти "до колишнього рівня". Як заявив міністр нафти Ісламської Республіки Біджан Намдар Зангане, відновлення поставок є пріоритетним завданням. І в грудні 2015 р. експорт сировини досягнув шестимісячного максимуму - 1,26 млн бар. на добу.
Однак про 2–3 млн бар. слід говорити тільки після зняття з Ірану всіх накладених санкцій, тобто в найкращому разі до кінця 2016 р. Інакше кажучи, іранська нафта - це ще один інформаційний привід, який сприяє реалізації сценарію, що розігрується.
Що буде далі?
Оскільки поставлених США та Саудівською Аравією цілей ще не досягнуто, зниження цін триватиме. Принаймні в Ер-Ріяді спланували бюджет на 2016 р., виходячи із середньозваженої вартості нафти
29 дол. за барель.
Зберігаються й економічні передумови - рекордні обсяги видобутку та запаси сировини при найменшому за 18 років попиті на тлі безпрецедентного стимулювання програм розвитку відновлюваної енергетики, підвищення енергетичної ефективності та збільшення податків на викиди, покликаних істотно скоротити споживання викопних енергоносіїв.
Реперною точкою в глобальному плані слугуватиме позначка в 30 дол. за барель. Що буде далі, залежить від вибору подальшого сценарію.
Якщо втрати бюджетів провідних країн ОПЕК виявляться настільки великими, що не влаштують правлячі кола цих держав, котирування буде зупинено на рівні 25–30 дол. Якщо ж ініціатори зниження цін на нафту вирішать, що зможуть потерпіти задля більшого успіху, їм залишиться лише очікувати виходу котирувань на 10–15 дол. за барель. Який сценарій обрано, ми довідаємося вже скоро.
Вигоди, але не для нас
Щойно на нафтовому ринку сформувався усталений спадний тренд, наші американські колеги з порталу Quartz оцінили, які держави виграють від цього найбільше. І хоча Україна зайняла в підготовленому переліку перше місце, особливих вигід від зниження світових цін її громадяни не відчули.
Причина проста - неспроможність Кабінету міністрів скористатися ситуацією, що склалася. У цьому плані Україна справді випередила всіх. Те, що відбулося в нас із видобутком, не можна порівняти навіть із Росією. Нафтову галузь не просто поставлено на межу виживання - вона вмирає, причому уряд робить усе від нього залежне, щоб прискорити цей процес.
І паливно-енергетичний сектор - не виняток. За 25 років незалежності наша країна втратила не просто окремі підприємства, а цілі галузі - станко- і приладобудування, мікроелектроніку та нафтопереробку, сільськогосподарське вторинне (кінцеве) виробництво та суднобудування. З міркувань політичної доцільності практично зупинене виробництво азотних добрив, а металургійне зведене до випуску низькоякісного заліза та сталі.
Нині в Україні нафту та продукти її переробки споживають в основному аграрії, автомобілісти та підприємства ЖКГ, а так званої економії енергоносіїв в 2015 р. досягнуто в основному через зупинку підприємств реального сектора. Без продукції з високою доданою вартістю скоротилися надходження до бюджету, розчинилися міжнародні очікування та національні перспективи.
До того ж не слід забувати, що масштабами перетікання спекулятивного капіталу між біржами визначалися не тільки ціни на чорне золото. Два роки тому на руках у власників ф'ючерсів на пшеницю перебувало два з половиною річні урожаї зобов'язань від її виробників. Тому разом із нафтою подешевшали й такі дуже важливі для України біржові товари, як сталь, зерно та добрива, що позбавило нашу країну таких необхідних валютних надходжень.
Чому не дешевшає бензин в Україні
На перший погляд, зниження цін на сировину з 110 до 32 дол. за барель має сприяти істотному зниженню цін на заправках в Україні, яка імпортує до 85% нафтопродуктів. Але котирування чорного золота - не єдина змінна, від якої залежить вартість моторного палива всередині країни.
У цілому можна виокремити чотири групи факторів, які визначають ціни на українських заправках. На сьогодні дві з них сприяють зниженню, а дві - збереженню вартості бензину та дизельного палива на нинішньому рівні.
Спадний тренд формують низькі ціни на імпортні нафтопродукти та мінімальний попит. Узимку настає так званий мертвий сезон, коли "підсніжники", які експлуатують свої автомобілі лише влітку, уже поставили їх у гаражі, а потреби аграріїв і транспортних підприємств мінімальні.
Однак гривня залишається нестабільною, а комерційні банки продають валюту учасникам ринку за курсом, який істотно вищий не тільки за офіційний, а й міжбанківський. До того ж у 2014–2015 рр. гривня падала швидше від нафтових котирувань.
Ще одна група - ризики, зумовлені зміною порядку оподаткування. Ніхто з учасників ринку не знає, чим обернуться нещодавні "експерименти" Міністерства фінансів, а також нововведення, прийняті парламентом у бюджетному пакеті-2016. Тому неминучим стає формування трейдерами "подушки безпеки", здатної хоча б трохи убезпечити від негативних наслідків ухвалення оновленого Податкового кодексу та державного бюджету на 2016 р.
Міністри можуть довго говорити про відповідальність, але зобов'язання директора роздрібної мережі набагато вищі, ніж у будь-якого політика. Адже якщо промахи чиновника можуть коштувати йому, у найгіршому разі, посади, то помилки учасника ринку здатні спричинити втрату довіри інвесторів та акціонерів, втрату та крах бізнесу.
Недивно, що в нинішню ціну бензину та дизельного палива на заправках закладено всі наявні ризики - економічні, політичні, валютні, фінансові. Зменшити їх може лише стабілізація. Економічна, політична, валютна, фінансова.
А оскільки останньої не видно, ціни на заправках залишаються незмінними. Понад те, якщо нафтові котирування на якийсь час відкотяться до 38–40 дол. за барель, то роздріб полетить угору, відпрацьовуючи підвищення акцизів і відшкодовуючи недоотримане.
Єдиний виняток із загального правила - скраплений нафтовий газ. Його оптові ціни вже впали вдвічі, хоча на заправках знизилися лише на гривню. Індикативна роздрібна націнка для даного ресурсу в грудні перевищувала 50%. У відкритому та конкурентному бензиновому й дизельному секторах такий стан справ давно вважався би непристойним, але господарі монополізованого та непрозорого газового можуть дозволити собі завищені ціни, благо, держава робить вигляд, що нічого не відбувається.