Енергобезпека країни vs прибуток компанії? Не я протиставляю ці дві дуже важливі цілі "3". Просто досвід багатьох європейських і американських країн та компаній свідчить, що, перейшовши на третину або наполовину в приватні (акціонерні) руки, колись державні нафтогазові компанії навіть після поділу за видами діяльності примудряються поставити собі на службу держапарат - і все заради одержання прибутку, зовсім забуваючи про соціальну безпеку. Історія знає красномовні приклади і в США, і в Європі, і в РФ.
В Україні поки що було з точністю до навпаки, ніж у Європі й Америці. Але якщо вірити натякам, а останнім часом і відвертим публічним заявам топ-менеджерів "Нафтогазу", їм набридло, що вони змушені прислухатися (прислужуватися?) до політиків. Вони хочуть позбавити НАК цього атавізму. Хоча дуже схоже, що вони хочуть швидше забути, що самі вони перед призначенням у НАК проходили співбесіду на політлояльність до певних партій і лідерів. І що їм досі ще доводиться лавірувати між тим, що вони вважають потрібним для компанії, і тим, що диктує політдоцільність у кожний конкретний момент.
Тепер вони самі хочуть диктувати політикам, що доцільно для інтересів ЇХНЬОЇ компанії? Як це роблять на Заході, де вони практично живуть останніми роками?
Дивний прибуток
НАК "Нафтогаз України" за крок від головної задекларованої в її статуті мети - "одержання прибутку від ведення господарської діяльності". Втім, це не єдина мета. Серед них також "сприяння структурній перебудові нафтової, газової і нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки країни, забезпечення ефективного функціонування і розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах".
Здавалося б, нічого незвичайного для господарюючого суб'єкта, нехай навіть такого, як Національна акціонерна компанія. Дотепер у неї завжди були проблеми з прибутком (або фінансовими результатами), але компанія непогано всіх годувала - не тільки менеджмент, чиновників, а й політиків вищого ешелону. Хоча в цій статті йтиметься насамперед про інші аспекти життєдіяльності "Нафтогазу", його менеджменту, наглядової ради, про компанії, стовідсотковим власником акцій яких є НАК, - "Укртрансгаз" і "Укргазвидобування". І про реформаторський стрижень команди "Нафтогазу" - корпоративне управління.
Хто не з нами, той проти нас!
У разі успішної роботи прибуток одержить акціонер "Нафтогазу", яким є Кабінет міністрів. Більш того, за результатами 2016-го "Нафтогаз", згідно з його фінансовою звітністю, уже з прибутком. Щоправда, основний дохід НАКу принесло транспортування газу. А це робота оператора ГТС - "Укртрансгазу". Ніби радіти треба. Якби не кілька обставин, які при різних варіантах розвитку подій можуть призвести до того, що, крім одержання прибутку, решта декларованих НАКом цілей, включаючи енергобезпеку країни, залишаться порожньою декларацією.
Більш того, повзуча приватизація найприбутковіших активів групи "Нафтогаз" - "Укргазвидобування" і "Укртрансгазу", що фактично почалася, - чи не це основна мета нинішніх ідеологів революційних змін від НАКу? І як вони чи, можливо, їхні патрони або соратники скористаються приватизованим держмайном?
Справа не в тому, що порівняно молода, безумовно освічена й зухвала команда Коболєва практично прямим текстом говорить, що їхня мета - приватизація. Але тільки прибуткових активів. Вони не приховують свого роздратування від того, що аж три роки реально гарували день і ніч над тим, щоб вибудувати ту модель корпоративного управління, яка дасть змогу їм оперувати активами й потоками групи компаній, які складають "Нафтогаз", для одержання прибутку. І при цьому заробляти, як топ-менеджери "Газпрому", котрі основний дохід усе-таки воліють мати у вигляді дивидендів від акцій російського енергомонстра. Щось у стилі "хочу бути акціонером "Нафтогазу" ("Магістральних газопроводів України", "Укргазвидобування")".
При цьому Коболєв і його найближчі соратники ще з 2014 р. нарікають, що не можуть запросити класних фахівців на роботу в компанію, тому що за такі гроші, як тоді платили в НАКу, профі із самоповагою не працюватимуть. Ну це якщо не красти, запевняли вони.
Однак у менеджменту "Нафтогазу" амбіції крутіші - їх по-дорослому дратує необхідність прислухатися до якихось там політичних партій, лідерів, коаліції, опозиції. Вони прийшли заробляти гроші. Якомога більше і якомога довше. І в цьому вони також відверті. При цьому вони відбивають будь-яке запитання щодо досягнення прибутковості НАКу тим, що доходи (у вигляді податків і дивідендів) - це ж прибуток державному бюджету.
Девіз у них класичний - "хто не з нами, той проти нас!". Як він реалізовується на практиці, красномовно свідчить марафон зі звільненням президента "Укртрансгазу" Ігоря Прокопіва, що затягнувся на рік. І якщо його розглядати тривіально, наприклад, у форматі, як посварилися Андрій Володимирович (Коболєв) з Ігорем Богдановичем (Прокопівим), то й справді може скластися враження, що глава правління "Нафтогазу" помстився своєму колишньому першому заступнику, пізніше призначеному президентом "Укртрансгазу", Прокопіву за те, що останній спробував вивести з-під прямого корпоративного підпорядкування НАКу оператора вітчизняної газотранспортної системи ПАТ "Укртрансгаз", котрий якраз і заробляє прибуток і НАКу, і державі.
Пам'ятаєте, на початку осені розгорівся гучний скандал, коли Мінекономрозвитку і торгівлі вирішило було взяти під свій контроль "Укртрансгаз", відібравши це право у "Нафтогазу" шляхом внесення кількох змін до статуту НАКа? Коболєв тоді сильно обурювався, запевняв, що такий крок підриває і довіру кредиторів до НАКу, і позиції компанії в Стокгольмському арбітражному спорі з "Газпромом". Словом, наговорили тоді багато різного.
Дійсно, кредитори, з якими цілком логічно знайомий голова "Нафтогазу", оперативно надіслали листа уряду, висловлюючи занепокоєння. Посли деяких впливових країн, насамперед США, також були дуже стурбовані ситуацією. Президентові цей галас набрид, і він велів прем'єру Гройсману врегулювати ситуацію. І Кабмін урегулював - підпорядкував "Укртрансгаз" собі. До вирішення ситуації й прийняття нового статуту "Нафтогазу" та визначення статусу в ньому "Укртрансгазу" і його голови Кабмін створив трирівневу робочу групу на чолі з віце-прем'єром Кістіоном, яка в співробітництві з кредиторами й Енергетичним співтовариством розробляла план "анбандлінгу" (поділу) "Нафтогазу", а точніше, відділення від нього "Укртрансгазу", а також новий статут "Нафтогазу", затверджений урядом 16 грудня 2016 р. До слова, його положення набувають повної сили днями, з 1 квітня.
Прокопів тоді запевняв, що намагався, якщо вже не виходить зберегти за "Укртрансгазом" колишні права, хоча б не дробити ГТС, що будувалася як єдиний комплекс, на магістральні газопроводи й ПСГ, після чого передати все газотранспортне добро новостворюваному операторові ГТС - "Магістральним газопроводам України".
У НАКу відверто, але поки що бездоказово заявляли, що гнати треба з "Укртрансгазу" корумповану команду на чолі з Прокопівим. Але ще у вересні, після того, як Кабмін взяв, так би мовити, до з'ясування обставин під своє пряме керівництво "Укртрансгаз" і практично відновив більшу частину прав НАКу стосовно оператора ГТС, Коболєв публічно порадив Прокопіву готуватися писати заяву про звільнення. Прокопів не написав. І, схоже, тепер очільнику "Нафтогазу" мало просто звільнення президента "Укртрансгазу". Він хоча й дуже обережно, але все ж таки досить прозоро заявив, що домагався звільнення Прокопіва фактично за корупцію. Причому домагався не він, а правління НАКу, яке він очолює. І, за його словами, за одним виявленим фактом справу передано в правоохоронні органи. Щодо іншого ще ведеться перевірка, і раптом що, то й ця "справа" буде в правоохоронців.
Так чи інакше, але спроба перепідпорядкування "Укртрансгазу" Міністерством економрозвитку тільки прискорила фактично процес ліквідації цього підприємства та створення на базі його ліквідних активів нового оператора ГТС - ПАТ "Магістральні газопроводи України". Тож, за великим рахунком, для менеджменту НАКу ситуація виявилася в підсумку виграшною.
З боєм узяли "Укртрансгаз"
З моменту відсторонення від посади президента ПАТ "Укртрансгаз" Ігоря Прокопіва 17 лютого й до вечора 17 березня на столі прем'єра Гройсмана лежав проект розпорядження, підписавши яке, він міг відіграти відставку Прокопіва назад. Тобто він як очільник Кабміну - засновника і єдиного поки що акціонера "Нафтогазу" міг анулювати рішення і правління, і наглядової ради НАКу. Але цього проекту Гройсман не підписав.
Не втручатися в ситуацію прем'єра переконала третя впливова бізнес-сила, досить зацікавлена як у співробітництві з "Укртрансгазом" (під контролем НАКу), так і з "Укргазвидобуванням". За даними DT.UA, минулого тижня прем'єра відвідав Віктор Пінчук. Треба вважати, що не тільки він, але й у всіх значеннях дипломатичні американські партнери зацікавлені у своїй участі в долях "Укргазвидобування" і "Укртрансгазу".
Другою людиною, яка могла б урятувати Прокопіва від звільнення, міг бути голова "Народного фронту", екс-прем'єр Арсеній Яценюк. Адже Прокопів - активний член його партії. Та й Коболєва на посаду фактично призначав Яценюк.
Загалом, аби Яценюк мав бажання заступитися за товариша по партії, то поговорив би сердечно з Коболєвим. Мовляв, не треба вносити розбрат у лави й так не дуже міцної коаліції.
Та от халепа. З одного боку, Андрій Коболєв публічно говорить, що хоче вивести "Нафтогаз" з політвпливу будь-кого. З іншого - свого часу прем'єр мав необережність звернутися до Коболєва з досить делікатним проханням - ішлося про договір з Коломойським щодо виплати дивідендів "Укрнафти". Голова "Нафтогазу" тоді прохання екс-прем'єра задовольнив, але на цьому кредит довіри й поступок, схоже, було вичерпано.
Тож коли "Нафтогаз" питання про звільнення президента "Укртрансгазу" поставив руба, навіть заради порятунку коаліції екс-прем'єр Яценюк уже не міг звернутися до Коболєва з проханням "не чіпати" Прокопіва.
Максимум, що всі, хто міг заступитися за Прокопіва, зробили - звільнили його не за статтею.
Подальші події стали розвиватися стрімко.
Конкурс на посаду керівника "Укртрансгазу" уже оголошено. Вимоги до претендентів "Нафтогазом" розписані. Стежимо за модним конкурсом на здобуття посади голови "Укртрансгазу".
Чий кандидат переможе? Може, спільний?
Про роль наглядової ради "Нафтогазу"
Коли наглядова рада "Нафтогазу" розглядала пропозицію правління НАКу про відставку президента "Укртрансгазу" Прокопіва, представники від Кабміну (хоча це питання спірне, та про це трохи пізніше) - голова наглядової ради "Нафтогазу" колишній перший заступник голови МЕРТ Юлія Ковалів і екс-глава Міненерговугільпрому Володимир Демчишин - голосували проти відставки Прокопіва. Його звільнення підтримали три іноземні джентльмени, кожен з яких працював свого часу у британській ВР.
Відомо, що саме менеджмент "Нафтогазу" довго й завзято домагався реформи корпоративного управління та створення наглядової ради, більша частина членів якої, на думку НАКу, мала складатися з так званих незалежних директорів. Тобто слід вважати, що й чисельний склад наглядової ради, і співвідношення незалежних директорів і представників уряду теж запропонував менеджмент "Нафтогазу"
Заперечувати логіку НАКівців не стану. Але логічне й запитання: чому в наглядовій раді найбільшої компанії України, від якої прямо залежить енергобезпека країни, більшість представляють так звані незалежні іноземні директори? Це щоб уникнути конфлікту інтересів, відповіли в "Нафтогазі". І політичного тиску. Чи щоб уникнути конфлікту з совістю? Хоча це не бізнес-категорія, так що, на жаль. Зрозуміло, що іноземцеві легше приймати жорсткі рішення, як кадрові, так і, наприклад, про створення на базі "Укртрансгазу" нових операторів - з транспортування і зберігання газу, або вирішити позбутися сервісних служб, найняти за дорого зовнішнього аудитора, місяців вісім-десять безперервно проводити внутрішній аудит того ж таки "Укртрансгазу" тощо.
Та хто сказав, що в незалежних директорів не може бути конфлікту інтересів або вони не можуть бути суб'єктивними? Зрозуміло, у положенні про наглядову раду "Нафтогазу", затвердженому Кабміном у грудні 2016 р. разом зі статутом НАКу, прописано: щойно намічається конфлікт інтересів, незалежний директор сам зобов'язаний у цьому зізнатися, а коли що, йому допоможе спеціально створена внутрішня служба з етики. Можливо, так і буде.
Проте був же прецедент із незалежним іноземним главою напівдержавної "Укрнафти" Ван Хеке? Платив йому мало не по мільйону доларів додатково до й так мільйонної зарплати міноритарний акціонер Коломойський, як він сам розповідав. І той спокійно працював в інтересах групи "Приват" та її сателітів. І представники НАКу в наглядовій раді "Укрнафти" роками нічого не могли з цим вдіяти. Той же Коболєв, ставши головою наглядової ради "Укрнафти", стикнувся з тією ж проблемою. І лавірувати йому доводилося довго, поки все-таки не замінили колишнього "незалежного" главу "Укрнафти" іншим іноземцем Роллінзом. Трохи менш "незалежним", ніж його попередник…
Ще два представники від Кабміну в наглядовій раді "Нафтогазу", як сказано вище, це Юлія Ковалів, що звільнилася з МЕРТ, і екс-міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин. Вони ж наче громадяни України, але до Кабміну стосунку вже не мають. Це, мабуть, не заважає уряду найняти їх представляти інтереси засновника й акціонера (КМУ) у наглядовій раді НАКу.
Однак тут нова заковика: чому в такому разі з головою наглядової ради НАК "Нафтогаз України" Ковалів досі не підписано контракту? Це через нелюбов Гройсмана до Ложкіна? Чи через любов Ковалів до суперечок?
Вжух - і НАК уже управляє "Укртрансгазом"
Близько 20.20 у п'ятницю, 17 березня, НАК розмістила на своєму сайті інформацію про звільнення Прокопіва. І через кілька хвилин Коболєв був готовий коментувати цю відставку. Хоча чому дивуватися, він же якраз сподівався, що президента "Укртрансгазу" Прокопіва звільнять.
До слова, це четвертий глава "Укртрансгазу", якого звільнили за час керівництва "Нафтогазом" Андрія Коболєва. І до всіх були неабиякі претензії. Правда, попередника Прокопіва, Лохмана, у судовому порядку поновили на посаді, але працювати з Коболєвим і його командою той не став - одразу ж звільнився. Казав, що відновлення на посаді було для нього справою честі, бо його обвинувачували, м'яко кажучи, у некоректних угодах…
20 березня "Нафтогаз" призначив своїх представників у правління ПАТ "Укртрансгаз" терміном на три місяці починаючи з 21 березня. Тимчасово виконуючим обов'язки президента (втім, з моменту ще відсторонення Прокопіва від посади) призначили першого віце-президента Мирослава Химка. У правління також увійшли представники НАКу Роман Біляга й Сергій Алексеєнко. Ще раніше до складу правління "Нафтогазу" ввели Сергія Макогона. Потім кадрові звільнення й призначення зачепили всі хоч трохи провідні й значущі відділи, департаменти "Укртрансгазу". Особливо юридичний і внутрішньої безпеки. Так що, за великим рахунком, з інженерів у правлінні й адміністрації "Укртрансгазу" залишилися дві людини - Мирослав Химко і головний інженер Ігор Бурак. Нагадаю, що йдеться про підприємство, де спочатку треба знати інженерні нюанси ГТС і ПСГ. А контролювати ресурсні й грошові потоки "Укртрансгазу" - це трохи інше.
Ще одного віце-президента "Укртрансгазу" Валерія Ноздріна після затвердження штатного розкладу призначили в.о. голови правління створюваного нового оператора ГТС - ПАТ "Магістральні газопроводи України".
Під кого й для чого створюють нового оператора ГТС?
Якби нині хтось в "Укртрансгазі" продовжив наполягати на тому, що в створюване ПАТ "Магістральні газопроводи України" слід передати єдиний комплекс ГТС, включаючи підземні сховища, він залишився б у меншості. Представники "Нафтогазу" у правлінні й адміністрації "Укртрансгазу" проти НАКу навряд чи підуть і заблокують таку ініціативу на рівні правління компанії. Хоча представники трудового колективу ПАТ "Укртрансгаз" 3 березня і звернулися до прем'єра з таким проханням, нічого їм Гройсман не відповів.
Тим часом в уряді й НАКу погоджують остаточні списки об'єктів, які буде передано новому оператору ГТС - ПАТ "Магістральні газопроводи України".
Статут нового підприємства затверджено Кабміном того ж дня, коли й новий статут НАКу, - 16 грудня 2016 р. І що примітно, засновником ПАТ "МГУ" є держава в особі Кабміну. А єдиним акціонером - держава в особі Міненерговугільпрому. І саме цьому міністерству доручено займатися організацією нового оператора ГТС. Метою й предметом діяльності ПАТ "МГУ" зазначено транспортування і… зберігання (закачування, відбір) газу в ПСГ, які менеджмент НАКу мав намір відокремити від транспортування газу.
Правда, після звільнення Прокопіва глава "Нафтогазу" Коболєв висловився вже не так категорично з приводу однозначного поділу транспортування та підземного зберігання газу. Мовляв, якщо європейський інвестор, з яким НАК веде переговори про його входження як інвестора і партнера в "Магістральні газопроводи України", вважатиме за потрібне одержати і ПСГ, то ніхто не заперечуватиме.
Але ж по суті новий оператор ГТС - це тільки необтяжена борговими зобов'язаннями компанія. Технічно транспортуванням і зберіганням газу як займався "Укртрансгаз", так і займатиметься ще тривалий час. Однак прибуток одержуватиме не він, а ПАТ "МГУ" і його стратегічний інвестиційний партнер.
Враховуючи, що нове правління діючого оператора ГТС "Укртрансгазу" одержало поки що статус тимчасового, на три місяці, слід думати, що до закінчення цього терміну НАК "Нафтогаз України" планує завершити переговори з потенційним інвестором для ПАТ "МГУ". Серед найреальніших претендентів учасники переговорного процесу, з якими спілкувалося DT.UA, називають італійську компанію Snam, яка зацікавлена в імпорті російського газу. За інформацією DT.UA, зацікавлені в цьому й словаки. Але саме італійська компанія готова інвестувати в українську ГТС 2 млрд дол. А головне - забезпечити завантаження української ГТС, яку "Газпром" погрожує залишити без транзитного газу після закінчення дії так званого транзитного контракту з "Нафтогазом" 31 грудня 2019 р. Хоча тісні відносини італійського претендента з "Газпромом" самі по собі насторожують. Не виявився б це троянський кінь?
До слова, умови транзитного тимошенківського контракту від 2009 р. нині оскаржуються сторонами в Стокгольмському арбітражі. І саме місяців через три в НАКу очікують, що набере чинності остаточний арбітражний вердикт, після чого планують одразу перевести всі газотранспортні контракти від "Укртрансгазу" на нового оператора ГТС - ПАТ "МГУ".
Крім того, щоб не допустити згоди європейців на будівництво "Північного потоку-2", за даними з кількох джерел DT.UA, глава "Нафтогазу" Коболєв збирається виступити на травневому саміті G-7. І закликати лідерів найвпливовіших держав не піддаватися на виверти "Газпрому", які призведуть до їх залежності від "Газпрому" не тільки як від постачальника газу, а й як від монопольного оператора газопотоків у ЄС. Україна (і Польща) за такого розвитку подій однозначно втратить транзитні потоки через свою ГТС, а заодно й щорічні надходження від цього виду діяльності оператора ГТС в обсязі близько 2 млрд дол.
Треба визнати, намір сміливий. І не пригадаю навіть, щоб главі нехай і державної компанії надавали слово на самітах такого рівня. Явно без підтримки сильних світу цього тут не обійтися.
Шляхетний порив захистити інтереси української ГТС хоча й мотивовано винятково бізнес-діяльністю, але в цьому разі він в інтересах країни. І це, мабуть, єдиний жирний плюс у всій історії з відокремленням "Укртрансгазу" від НАКу та створенням нового оператора.
Формально, як того й вимагає Третій енергопакет, "Укртрансгаз", а точніше, діяльність з транспортування і зберігання газу буде відділено від видобутку й продажу, які контролює "Нафтогаз".
Неформально ж "Укртрансгаз" тепер повністю контролюється НАКом, який зараховує собі в дохід прибуток від транспортування газу, забезпечуваний "Укртрансгазом". Усі трансакції "Укртрансгазу" також контролює НАК.
Практично в ПАТ "Укртрансгаз" уведено пряме управління "Нафтогазу". Двома роками раніше те ж саме НАК зробила з ПАТ "Укргазвидобування", і тепер тільки вона вирішує, куди вкласти гроші, тільки вона закуповує газ і перепродує його з комісією населенню та підприємствам теплокомунальної енергетики.
Нині розмови про продаж "Укргазвидобування" стихли. Але це не означає, що в НАКу й зацікавлених бізнес-структурах від цієї ідеї відмовилися. Дуже вже ласі є там шматки. Зважаючи на все, очікують тільки слушного моменту для великої приватизації. Тоді й ГТС згодиться - не так для транспортування газу вітчизняним споживачам, як для його експорту (систему "Укртрансгазу" сертифіковано згідно з європейськими стандартами якості газу). Недаремно ж глава "Укргазвидобування" Олег Прохоренко два роки поспіль анонсував програму 20/20 і наступний вихід на забезпечення газом власного видобутку та навіть його експорт. Кабмін уже й стратегію розвитку газовидобутку затвердив.
Поки що "Укргазвидобування" за рішенням уряду продає газ НАКу для населення й ТКЕ. Але так-сяк, а до ринку рухаємося. І коли ніхто не зможе заборонити експортувати газ, отоді нас, швидше за все, очікують великі сюрпризи. Так що транспортну інфраструктуру, ту саму ГТС, на той час, імовірно, постараються вивести з держвласності.
І саме тоді може виникнути дилема: енергобезпека країни чи прибуток газодобувної та газотранспортної компаній? Залишається сподіватися, що на той час держава встигне не лише розпродати газові активи та ГТС, а й виробити жорсткі правила, що зобов'язують враховувати інтереси держави і громадян, а не тільки заробляти на газі. Без будь-якого політиканства державна політика в енергогалузі має бути послідовною та спрямованою на захист інтересів громадян, а не винятково на прибуток видобувних і транспортних компаній. Не забувайте, що це сфера соціальної безпеки, а не тільки прибутку нехай поки що й державної компанії.
Міра - найскладніша філософська категорія. Шукайте відповіді й розумні рішення.