Підвищення цін на туркменський газ, глобальні неплатежі за газ, збільшення податкового пресу, критична ситуація з газопостачанням великих міст України. Таким запам’ятається багатьом січень 2005-го. При цьому ключовою темою стало укладання річного контракту з ГТК «Туркменнефтегаз», у результаті якого ціни на газ для України злетіли відразу на 14 дол. за 1000 кубометрів.
Новопризначений міністр економіки Сергій Терьохін днями запевняв, що голову правління НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка ніхто не уповноважував підписувати додаткову угоду про поставки туркменського газу в Україну у 2005 році на тих умовах, на яких її підписано. В основному главу Мінекономіки бентежить вартість газу для України — 58 дол. за 1000 кубометрів. Хоча, пригадується, спроби нинішнього прем’єра Ю.Тимошенко укласти угоду з Туркменістаном теж викликали незадоволення...
Не можна сказати, що НАК «Нафтогаз» ця ціна також не бентежила. Але якби Ю.Бойко не погодився підписати цю додаткову угоду й зафіксувати нову ціну (яка все ж таки нижча від бажаних Туркменістаном 60 дол.), Україна ризикувала залишитися вже в січні без достатнього обсягу газу. Тому 3 січня (коли ще офіційно не було оголошено рішення Центрвиборчкому про визнання В.Ющенка новим Президентом України, а зі старою владою радитися було вже начебто ні для чого), поки країна ще святкувала, глава НАК «Нафтогаз» Ю.Бойко вилетів в Ашгабад, де й підписав із президентом Туркменістану С.Ніязовим додаткову угоду про обсяги й умови поставок туркменського природного газу в Україну на 2005 рік.
Угода, як уже повідомлялося, передбачає постачання в Україну протягом 2005 року 36 млрд. кубометрів туркменського природного газу. Основний обсяг газу (31,5 млрд. кубометрів) «Нафтогаз України» відтепер закуповує за ціною 58 дол. за 1000 кубометрів на кордоні Туркменістан—Узбекистан. Розрахунки за газ — за формулою: 50% — грошима (913 млн. дол.); 50% — зустрічними поставками товарів і обладнання (913 млн. дол.). Ще 4,5 млрд. кубометрів газу — у рахунок оплати робіт і послуг, виконаних українськими компаніями під час реалізації інвестиційних проектів на території Туркменістану (2004 року — 1,8 млрд. кубометрів газу). У «Нафтогазі України» тоді підкреслювали, що підписана угода, а також сприятлива кон’юнктура європейських експортних ринків дозволять НАКу уникнути стрімкого підвищення цін на природний газ для промислової групи українських споживачів.
Безумовно, підвищення вартості туркменського газу у 2005 році — неприємний сюрприз. Але ситуація могла бути ще гіршою. Як, наприклад, нині у російського «Газпрому». 31 грудня 2004 року Туркменістан припинив постачання газу в напрямку Росії газотранспортною системою «Середня Азія — Центр». НАК «Нафтогаз» після підписання угоди стала одержувати туркменський газ, а ось «Газпром» — ні.
Такі дії Туркменістану російська газета «Время новостей» охарактеризувала як «пряме порушення угоди про 25-річне співробітництво Росії і Туркменістану в газовій сфері, яку підписали у квітні 2003 року Володимир Путін та пан Сапармурат Ніязов. Туркменський лідер підтвердив репутацію ненадійного партнера, проявивши вкотре свою схильність до економічного шантажу», — цитує газету УНІАН.
Ці дані підтверджує статистика. За даними Національного інституту держстатистики й інформації Туркменістану, опублікованими на інтернет-ресурсі Turkmenistan.ru, експорт газу в січні становив 3,61 млрд. кубометрів, що на 23% менше, ніж у січні 2004 року (4,7 млрд.). З відправленого за кордон газу 2,8 млрд. кубометрів закупив НАК «Нафтогаз України», решту 790 млн. кубометрів було експортовано до Ірану. При цьому видобуток газу знизився, порівняно з торішнім рівнем, на 900 млн. кубометрів — приблизно стільки мав одержати російський «Газекспорт».
У грудні 2004 року і на початку січня 2005-го представники «Газпрому» заявляли, що ціна в контракті з Туркменістаном зафіксована і перегляду не підлягає, а за порушення умов передбачено суворі санкції. Однак «Газпром» поки що не прийняв рішення про звернення в міжнародний арбітраж. Не виключено, що в Ашгабаді таку поведінку трактують як прояв невпевненості у власних силах. Хоча на цей час відсутність туркменського газу не становить проблеми для «Газпрому». Ось тільки невідомо, чи надовго вистачить запасу міцності в росіян.
Однак цією ситуацією може скористатися Україна, щоб повернутися до обговорення можливості укладання з Туркменістаном прямого довгострокового договору (з 2007 року). Шансів на однозначний успіх об’єктивно небагато. Але вони все-таки є. Тим більше що останнім часом «Нафтогазу України» вдалося позбутися шлейфу багаторічних боргів, об який щоразу спотикалося керівництво НАКу при спробах уторгувати більш вигідні умови на купівлю туркменського газу.
Досить цікавим є недавнє висловлювання А.Кінаха і про майбутні економічні зміни в Україні: «Тепер уряду треба провести мікрохірургію економіки. Обіцянки, з якими йшов на вибори Віктор Ющенко, цілком можуть бути реалізовані. Найголовніше — віддалити владу від бізнесу. Влада просто зобов’язана створити для всіх однакові правила гри — щоб місце бізнесменів визначалося їхньою конкурентоспроможністю, а не доступом у кабінети високого начальства. Не можна допускати державний рекет стосовно підприємців».
Це стосується і газового сектора країни. Впродовж останніх двох років в Україні вже стали забувати термін «газотрейдери», яких наприкінці 90-х років було не злічити. Відмовившись від колишніх форм закупівлі й реалізації газу, «Нафтогаз України» та його дочірні газопостачальні компанії позбулися багатьох невиправданих втрат і неоплачених рахунків.
Але, з іншого боку, взаємини учасників ринку газу з дочірньою компанією НАКу — «Газ України» та з різними категоріями вітчизняних споживачів газу залишаються непростими.
Почнемо з того, що протягом останніх п’яти років ціна для вітчизняних споживачів газу (окрім промислових підприємств) практично не змінювалася. Це при тому, що постійно збільшувалася закупівельна ціна туркменського газу. Відтак різницю між фіксованою ціною для комунально-побутових і бюджетних споживачів (яка нижча, ніж ціна імпортованого газу) «Газ України», а отже, і НАК, мають компенсувати за свій рахунок, а також за рахунок дотацій (для населення і бюджетників). Але водночас структура споживачів якісно змінилася за той час, поки на ринку працює НАК «Нафтогаз України». Комунальні підприємства, які постачають населення й невеликі фірми теплом та енергією, продовжують отримувати газ за пільговим тарифом, хоча, по суті, вже належать до категорії промислових споживачів. Те ж саме стосується й теплоелектроцентралей (ТЕЦ). Навіть у сусідній Білорусі на сьогодні є лише одна дотована категорія газоспоживачів — населення, решта купують газ за вищою ціною.
У певному сенсі, зміни формули ціни «Газу України» вдалося домогтися, переконавши місцеву владу в необхідності цього. Але невирішеними залишаються чимало питань із переданими в оренду ТЕЦ та іншими підприємствами теплокомунальної енергетики (ТКЕ). Яскравий приклад того — ситуація з припиненням газопоставок у Севастополь. Там існують два підприємства, «прив’язані» до одного газопроводу. Перше з них — Севастопольська ТЕЦ — передане в оренду приватній структурі, яка через неправильне виконання умов договору відмовляється оплачувати старі борги (хоча договір це й передбачає). Але обмежити постачання газу цьому споживачеві — означає залишити без газу й потужнішу компанію — «Севтеплоенерго». У результаті конфлікт дійшов до того, що ДК «Газ України» змушена була припинити газопоставки в Севастополь. Тепер розв’язанням конфлікту займеться прокуратура. І, на жаль, це не єдиний випадок.
Через незадовільний рівень розрахунків теплокомуненерго за газ компанія «Газ України» не підтвердила наявність ресурсів газу на першу декаду лютого 251-му з 881-го підприємства теплокомуненерго.
У свою чергу, ще 2004 року компанія «Газ-тепло» уклала 79 договорів із підприємствами ТКЕ на переробку газу та реалізацію теплоенергії споживачам. Основний принцип роботи за такою схемою полягає в тому, що безпосереднім власником теплоенергії є «Газ-тепло», і всі кошти від споживача надходять на розподільчий рахунок підприємства, що забезпечує прозорість схем розрахунків і повний контроль над цільовим використанням коштів.
Однак зміни нормативно-правової бази дозволяють підприємствам із газозабезпечення та газифікації (облгазам), які давно вже акціоновані, знаходити юридичні лазівки й уникати договорів контрагентів. Їм вигідніше використовувати договір комісії, що дозволяє їм уникати відповідальності за неповну оплату газу. Це при тому, що саме населення розраховується за газ на 100%.
Одне слово, існує маса юридичних і організаційних нюансів, врегулювати які самостійно не під силу ні НАКу, ні ДК «Газ України». Можливо, трохи швидше вирішувалися б ці й аналогічні проблеми, якби НАКу вдалося сформувати в парламенті своє активне лоббі. Але ні ініціатору створення НАК «Нафтогаз України» Ігорю Бакаю, ні його наступникам на посаді глави НАКу це не вдалося. Ні, представники нафтогазової галузі у Верховній Раді, звісно, присутні. Наприклад, колишній голова правління «Укрнафти» Олег Салмін, колишній глава «Чорноморнафтогазу» Ігор Франчук та деякі інші. Є навіть постійний комітет ВР із питань ПЕК. Ось тільки комплексно на долю галузі він не впливає.
Тим часом на початку лютого з’явилася інформація УНІАН про те, що Кабінет міністрів України підготував проект закону про внесення змін до Закону про бюджет на 2005 рік. Ним передбачається введення статті 634, якою пропонується зобов’язати НАК «Нафтогаз України» забезпечити сплату в держбюджет частини виручки від реалізації природного газу у... 2000 році, отриманого як плата за транзит через територію України в сумі 1 млрд. 5 млн. 422 тис. грн. Відповідно до пропозицій, оплата цього платежу має здійснюватися рівними частками щомісяця протягом 2005 року, починаючи з 1 березня. На суму невчасно внесених коштів нараховується пеня з розрахунку 120% річних облікової ставки Нацбанку. (Цим самим законопроектом передбачається збільшити доходи бюджету-2005 на 19% — із 86,517 до 102,981 млрд. грн.).
Ніхто не заперечує — наповняти бюджет треба. Але й вирішувати проблеми нафтогазової галузі теж необхідно. Причому системно. Останні кілька років НАК «Нафтогаз» якось викручувався. І навіть зміг у 2004 році врегулювати давню проблему газової заборгованості «Газпрому», акуратно намагається розраховуватися з Туркменістаном. Навіть експорт збільшує. Але проблем за багато років накопичилося стільки, що їх ще довго доведеться розгрібати.
Хоча, звісно, сьогодні це робити незрівнянно легше. Вже проведено міжнародний аудит НАКу і його дочірніх структур. НАК повноцінно вийшов на європейські ринки фінансових запозичень. 10 лютого член правління «Нафтогазу» Олександр Кисельов повідомив, що Deutsche Bank веде з НАКом переговори про відкриття кредитної лінії на суму приблизно 2 млрд. доларів для реалізації міжнародних проектів, і передусім у країнах Європи. Це дозволить фінансувати важливі міжнародні проекти до того, як вони почнуть самооплачуватися.
НАК намагається диверсифікувати ресурсну базу України, зайняти ніші й на закордонних ринках, зокрема в Туркменістані, Лівії, Ірані, випереджаючи навіть усюдисущий «Газпром». До речі, це цілком відповідає намірам прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, озвученим під час її інавгураційної промови. Якщо 17 лютого члени уряду затвердять міжнародні проекти «Нафтогазу», вже в березні Україна вперше вийде на якісно новий рівень у міжнародних відносинах зі своїми партнерами.
Але найбільша компанія України однозначно потребує комплексного підходу державної політики до ПЕК взагалі і нафтогазового сектора зокрема. Адже без підтримки уряду всі її ініціативи не будуть належно підтриманні як у суспільстві, так і за кордоном. Якщо залишити НАК наодинці з її проблемами, очікуваного ефекту економіка України не отримає.