Коли експерти й автори більшості публікацій у ЗМІ ледь не хором кричать, що обмежувати ціну на газ — це неправильно і не по-ринковому, особисто в мене виникає підозра, що вони та їхні родичі або платіжок за газ не оплачують, або просто не хочуть розуміти, що ринок, який вони так уперто захищають, ринком якраз і не є. Адже те, що коїлося з тарифами з осені по кінець 2020 року, більше схоже на картельну змову про підвищення відпускних цін нічим і ніким не контрольованих продавців газу, котрі нарешті дочекалися моменту, коли можна безкарно вивернути кишені населення й на додачу засунути в держбюджет руку по лікоть за субсидіями. І, треба сказати, в них це дуже непогано вийшло. Адже по січень включно вся Україна так чи інакше скинеться на їхні «хотілки». І треба ще прожити лютий (тим більше березень), щоб зрозуміти: 6,99 грн за куб — це справжнє обмеження ціни чи, навпаки, її штучна підтримка від весняного падіння цін на газ у Європі?..
Псевдоринок
Потішно дивитися, як викручується уряд, намагаючись і людей (читай — електорат) заспокоїти, і МВФ (головного кредитора) при цьому не роздраконити. Знайшли вдалу форму подачі своїх пожежних дій: мовляв, ми не відмовилися від ринкових перетворень, тому виключно на час карантину (ось де коронавірус став справді паличкою-виручалочкою) змушені обмежити ринкові ціни. А потім знову буде ринок!
Стоп! А де ви цей ринок бачили в Україні?
У відповідь я вже чув приблизно таке: «Ви хочете все й відразу. Ринок буде, але поступово. Згодом з'явиться чесна конкуренція, ліквідність ринку і… низькі тарифи».
Проте ще ніхто не сказав, скільки часу на це все знадобиться! Тобто як довго за відсутність справжнього ринку платитиме пересічний споживач? І чому раптом станеться так, що ринок з'явиться сам собою?
Мабуть, усе ж недостатньо часто повторювати заклинання «Ринок, з'явися!», щоб він раптом з'явився і всіх помирив, знизивши ціни й тарифи. Можна подумати, що самим скасуванням ПСО (спецзобов’язання зі стримування цін для населення), імітацією анбандлінгу для облгазів та декларуванням можливості для споживачів самостійно вибирати постачальника газу ринок сформується. Ой так, мало не забув: ще – наші «ринкові» ціни формуються на хабі в Європі. Хоча це, як мінімум, дивно, що країна, котра видобуває обсяги власного газу, достатні для забезпечення всіх потреб населення, орієнтується на ціни хабу в Амстердамі. Тоді давайте орієнтуватися і на європейську якість життя, ціни та зарплати, ну хоча б на їхнє розуміння справжнього ринку…
Адже людям, котрі за все це щомісяця платять, хотілося б знати, що й коли буде зроблено для появи «вільної добросовісної конкуренції» (між іншим, це зі статті 3 чинного Закону «Про ринок природного газу»), «забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу», «рівності суб'єктів ринку природного газу», «недопущення та усунення обмежень конкуренції, викликаних діями суб'єктів ринку природного газу, у тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання державної форми власності», нарешті – для «створення передумов для отримання споживачами економічних вигод від ефективного функціонування ринку природного газу…»
На жаль, відповіді нема. Зате є серйозні сумніви, що коли всього цього зараз не зробити, громадянам доведеться нескінченно скидатися на надприбутки учасникам газового псевдоринку, хоча держава гордо рапортуватиме кредиторам про чергову успішно проведену реформу.
Європа нам допоможе
«Основна проблема неспроможності ринку пов'язана з монопольним доступом НАК «Нафтогаз України» до більшої частини національного видобутку газу. Тоді як скасування ПСО для домашніх господарств було важливим кроком на шляху до лібералізації ринку, НАК «Нафтогаз України» поглинула вивільнені обсяги газу, видобутого в країні, не даючи іншим учасникам ринку шансу отримати доступ до українського національного газовидобутку», — така оцінка якості нашого ринку секретаріатом Європейського енергетичного співтовариства, надана у звіті «Забезпечення чесної конкуренції на українському газовому ринку і розвиток необхідної ліквідності на біржі» (листопад 2020 року).
Довідка
Енергетичне співтовариство — це міжнародна організація, що об'єднує Європейський Союз і його сусідів для створення інтегрованого загальноєвропейського енергетичного ринку.
Ось і виходить, що свої умови на газовому ринку в Україні диктують не одна, а відразу дві монополії. Одна з них природна — про неї говорять більшість експертів, однозначно киваючи у бік облгазів групи РГК та низки дрібніших компаній. Друга — державна. Її настійно радить скасувати Європа.
А ось і рецепт для лікування нинішніх неринкових цін (із того ж звіту): «Наша концепція пропонує зміни, які б дозволили всім учасникам ринку мати доступ до ресурсу ВАТ «Укргазвидобування». Цей газ має торгуватися на рівних і прозорих сегментах ринку, якими керує Українська енергетична біржа (УЕБ). Ці обсяги також забезпечать критичну ліквідність на ринку газу, необхідну для створення стабільного газового індексу України. Оскільки в ціну входитиме власний видобуток, ціна на український газ потенційно може бути нижчою, ніж ціна за індексами TTF або NCG, до яких Україна прив'язана на цей момент».
Довідка
Частка імпортованого Україною природного газу становить близько 30%, тоді як сама країна виробляє 70% загального споживання газу. З обсягу вітчизняного видобутку понад 73% газу видобувають дочірні підприємства НАК «Нафтогаз України» — АТ «Укргазвидобування» і АТ «Чорноморнафтогаз».
До 1 серпня 2020 р. (в умовах дії ПСО) АТ «Укргазвидобування» і АТ «Чорноморнафтогаз» щомісяця продавали природний газ власного виробництва «Нафтогазу України» для формування доступного ресурсу природного газу побутовим споживачам, релігійним організаціям та компаніям централізованого теплопостачання. І тоді це було абсолютно зрозуміло й виправдано. Але незрозуміло, чому після скасування ПСО та оголошення ринкового ціноутворення на газ обов'язок українських видобувачів газу продавати свій газ «Нафтогазу України» не було скасовано.
В «Нафтогазі», який публічно підтримує ринок, звісно, можуть вважати, що газом, видобутим дочірніми компаніями, котрі входять до однойменної групи, можна розпоряджатися на власний розсуд. Але тоді зовсім уже незрозуміло, як можна примушувати населення платити за цей-таки український газ за цінами хабу в Європі. Тим більше що це населення, за Конституцією, і є справжнім власником видобутого з надр газу. Ба більше, воно ще є і формальним власником усієї державної групи «Нафтогаз»…
Погодьтеся, щось тут явно не по-ринковому. Найманий персонал державного підприємства продає власникові надр його ж газ за ціною європейського хабу в сезон зими та пікових цін. І все це називається ринком.
Довідка
За 2019 рік в Україні було видобуто 19,75 млрд м3 товарного газу. При цьому імпорт становив приблизно 11,55 млрд м3. За I півріччя 2020-го товарного газу видобуто 9,62 млрд м3, імпортовано 4,53 млрд м3.
Для тих, хто все ще сумнівається, наведемо оцінку енергетичним співтовариством (ЕС) ринкової частки групи «Нафтогаз» (імпорт плюс видобування). Так, 2019 року вона становила 60%. У першому півріччі 2020 року — 55%. При цьому не секрет, що монопольним вважається становище господарюючого суб'єкта, частка якого на ринку товарів перевищує 35%, коли не буде доведено, що він зазнає значної конкуренції.
Таким чином, НАК «Нафтогаз України» з його дочірніми підприємствами посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку природного газу завдяки високій частці ринку та привілейованому доступу до вітчизняного видобутку газу.
Ринок то ринок
Утім, ситуацію можна виправити. Правда, для цього державі доведеться визнати й відмовитися від газової монополії. А головне — усвідомити, що з нею повноцінного ринку не побудувати. Навіть якщо при цьому держава керується добрими намірами, розраховуючи отримувати у свій бюджет доходи від платоспроможних громадян, аби згодом перерозподіляти їх на користь субсидіантів.
Щоб справді з'явився ринок, доведеться відпустити у вільне плавання «Укргазвидобування», яке повинне реалізовувати на біржі видобутий газ. Спочатку хоча б частково.
«АТ «Укргазвидобування» може забезпечити до 6,21 млрд м3 газу на рік для прозорої торгівлі з рівними правами доступу всіх учасників ринку, що конкурують у сегменті пропозиції. Ці обсяги дозволять створити таку ж стабільну індексацію, як TTF або NCG, і дозволять сформувати та виявити реальну ринкову ціну на український газ… Немає причин, із яких Україна, маючи власний видобуток газу, мусить бути прив'язана до TTF або NCG».
То чи варто відмовлятися від переваг справжнього ринку, ховаючись за монополією? Адже тоді не доведеться терміново обмежувати ціни, опинившись між молотом і ковадлом…
P.S. Наче на підтвердження слів т.в.о. міністра енергетики Юрія Вітренка «Продавати газ по 6,99 — це не в збиток», низка газопостачальних компаній заявили про лютневий тариф на газ для населення на 1–11 копійок нижчий граничного. Рекордсменом зниження став «Нафтогаз» — щоб залучити споживачів, він поступився аж 13 копійками. Залишимо за бортом копійкову конкуренцію по-українському і згадаємо, що на лютий експерти, посилаючись на січневі ціни на газ європейських хабів та стрімке зростання тарифів (листопад, грудень, січень) в Україні, прогнозували лютневі ціни для населення приблизно 12 і навіть 13 грн за «кубик». А тепер готові продавати його вдвічі дешевше. Ось вам і весь ринок…
І це в країні, котра посідає друге місце в Європі за доведеними запасами природного газу і четверте місце за обсягами його видобутку.