"Где все сидят, ругая власть,
а после спят от утомления,
никак не может не упасть
доход на тушу населения".
І.Губерман
Наближається Новий рік. Саме час озирнутися назад, оцінити успіхи та невдачі, намітити програму дій на майбутнє. Повною мірою це стосується і газової сфери - одного з найбільш критично важливих сегментів вітчизняної економіки.
Не претендую на істину в останній інстанції, однак більш як сорокарічний досвід роботи в нафтогазовому секторі дає можливість дати свою оцінку успіхам і провалам 2015-го в цій галузі.
Отже, чого ми досягли та що не змогли реалізувати.
Спочатку про позитив. Безумовно, головний успіх - це так званий реверс, тобто поставка природного газу в Україну трубопровідним транспортом із держав - членів Європейського Союзу. Хоча реверсні поставки з країн ЄС в Україну розпочалися ще в 2012 р., істотний розвиток цей напрям одержав саме у 2014–2015 рр., насамперед завдяки зусиллям ПАТ "Укртрансгаз" - оператора газотранспортної системи країни, НАК "Нафтогаз України" за дієвої підтримки Європейського Енергетичного співтовариства та Єврокомісії.
У результаті Російська Федерація втратила колись потужні газові важелі впливу на нашу країну, і це - дуже важливо.
Подія, значення якої ми зможемо оцінити повною мірою лише після 2017 р., - це ухвалення Верховною Радою проєвропейського Закону України "Про ринок природного газу", заснованого на вимогах Третього енергопакета ЄС. І вже сьогодні, хоча й не без проблем, цей закон починає діяти: в Україну приходять іноземні газотрейдери, починається (тільки розпочинається) реальна конкуренція цін і постачальників.
Нарешті, розпочалося реальне відділення оператора української газотранспортної системи (ГТС) - ПАТ "Укртрансгаз" від "материнської" компанії НАК "Нафтогаз України".
Відносини з газорозподільними компаніями також потихеньку, але все-таки набувають відповідного до закону вигляду.
10 грудня в парламенті зареєстровано законопроект про внесення змін до Закону "Про ринок природного газу" народного депутата Альони Бабак (№3617), який передбачає зниження норми обов'язкового страхового запасу до 10% від обсягу заявлених місячних поставок. Нагадаю, спочатку від підприємства ГРС вимагали 100-відсоткового страхового запасу, потім 50%, тепер сперечаються про 30%...
На міжнародному енергорівні Україна в році, що минає, також була представлена належним чином, її представники брали участь у роботі експертних груп, у тому числі й груп високого рівня Європейського Енергоспівтовариства і ЄС. Отже, певного позитиву досягнуто.
Однак список невдач, згаяних можливостей та елементарно не зробленого - значно ширший і довший.
Насамперед це відсутність єдиної державної стратегії, як і політики в енергоринку, частиною якого є і газовий сегмент. "Різночитання" (або, точніше, різнорозуміння) стратегії реформування НАК "Нафтогаз України" між главою Кабінету міністрів України та керівником Міненерговугільпрому цьому яскраве свідчення. Але ж минуло вже два роки, як Арсеній Яценюк очолив уряд і "рулить", у тому числі енергоринком, в основному вручну. Є надія, що гармонізована робота ринку газу при повному залученні однойменного закону поступово, але впевнено та остаточно позбавить прем'єра необхідності ручного управління, насамперед сектором газу та енергоринком загалом. Сподіваюся, що й загальний енергобаланс країни тоді перестане бути умовним.
Існують мінімум два проекти нової редакції Енергетичної стратегії України, підготовлені Інститутом стратегічних досліджень і Центром Разумкова. Але жоден проект не прийнято і по суті навіть не розглянуто. Відсутній і узгоджений варіант енергостратегії.
Не менш повчальний приклад - останній візит президента України в Туркменистан. По газу - спільна декларація, хоча можна було б обговорити кілька можливих спільних проектів, зокрема, і з перевезення стисненого газу. Технічно це можна реалізувати. Необхідно оцінити економічну ефективність цього проекту. Тим паче, що в Туркменистані диверсифікували можливість експорту свого газу, про що недавно повідомляло DT.UA.
Не маючи контрактів із іншими ресурсовласниками (Туркменистаном, Азербайджаном та ін.) і контрактів на поставку цього газу в Україну, ми в підсумку втрачаємо й так не дуже високий вплив у європейських експертних та, як наслідок, урядових колах. (Не будемо забувати, що росіяни дуже активно працюють як з експертами в ЄС, як і з урядами держав - членів Євросоюзу. Це підтверджує вже той факт, що 18 грудня Антимонопольне відомство Німеччини дало добро на створення та не заперечило проти частки європейських учасників у спільному з "Газпромом" підприємстві - Nord Stream 2 AG, зареєстрованому в кантоні Цуг у Швейцарії. Тобто регулятор ФРН дозволив п'яти найбільшим енергетичним концернам Європи брати участь у газовому проекті РФ, що позбавляє Україну більшої частини прибутку від транзиту російського газу в держави ЄС.)
Дедалі частіше з'являються думки й статті, в яких у найкращому разі український газовий ринок розглядається тільки як майданчик для продажу газу європейськими газотрейдерами.
Окрема болюча тема - газовидобуток. На мою думку, у цьому питанні ми бачимо повну відсутність будь-якої довгострокової стратегії. Превалюють фіскальні підходи та сьогочасні інтереси, присмачені риторикою про ліквідацію впливу олігархічних груп. Можливо, новому керівництву ПАТ "Укргазвидобування" удасться хоча б призупинити падіння видобутку газу, якщо на це знайдуться кошти. Але до практичної реалізації розробленої та рекламованої стратегії 20/20, що передбачає видобуток 20 млрд кубометрів газу на рік тільки на промислах "Укргавидобування" до 2020-го, ще далеко.
Вище вже згадувалося про ухвалення нового Закону "Про ринок природного газу". Нагадаю читачам, що основний мотив прийняття аналогічних законів у Європейському Союзі - це забезпечити право споживачам на вільний вибір постачальника газу. Значною мірою таке право має гарантуватися правом доступу так званих третіх осіб до газотранспортної (ГТС) і газорозподільної систем (ГРС).
Однак у кодексах ГТС і ГРС, які затверджені українським національним регулятором (НКРЕКП), про це сказано дуже декларативно. Немає чітко прописаних процедур прямої дії. Хоча треба зазначити, що відведений на розробку вищезгаданих кодексів час (квітень-вересень 2015 р.) мізерно малий порівняно з тим, скільки аналогічні документи розроблялися та приймалися в державах - членах Європейського Союзу. Принцип "головне - вв'язатися в бій, а там видно буде" послужив нам погану службу. Нарада газотрейдерів в "Укртрансгазі" у середу, 23 грудня, ще раз підтвердила необхідність перехідного періоду при впровадженні Закону "Про ринок природного газу" і підзаконних актів у практику торгівлі газом.
Попри "реверс", ми повністю провалили питання інтеграції української газотранспортної системи та створення єдиної ринкової зони з ГТС країн Вишеградської групи. І річ не в будівництві кількох інтерконекторів, які з'єднують нашу газотранспортну систему, зокрема, з польською ГТС (хоча й тут, на мій погляд, мали бути прийняті інші технічні рішення). Питання полягало та полягає в залученні іноземних партнерів до спільної експлуатації окремих підземних сховищ природного газу (ПСГ), створенні спільних підприємств, наприклад, із управління споруджуваними інтерконекторами та виділеними для цих цілей ПСГ. (На мій погляд, знайти інвестора для всієї нашої ГТС нині нереально.)
Інакше кажучи, мова мала б іти про створення східноєвропейського газового хабу на базі кількох наших західноукраїнських ПСГ. Адже газовий ринок України набагато більший за ринки країн-сусідів зі Східної та Центральної Європи. І тут було б можливим створення СП із залученням операторів ГТС сусідніх країн.
Не можна залишити без уваги й нашу недалекоглядність в участі/неучасті в деяких інфраструктурних проектах Європейського Союзу, наприклад, у проекті Eastring. Головна мета цього проекту - забезпечити перетоки газу з північно-західних регіонів Європи в південно-східні й навпаки. Причому останній варіант названого проекту обходить українську ГТС.
Тривалий час на засіданнях різних груп високого рівня українські представники заперечували необхідність цього проекту, сподіваючись на допомогу наших союзників у Європі та США. Нині він став "проектом загального інтересу". Але ж можна було б запропонувати використовувати українську ГТС у рамках цього проекту, не заперечуючи проект у цілому. Для цього є всі технічні та економічні обґрунтування.
Достатньо, мабуть, про невдачі та провали. То що ж, виходячи з логіки подій, робити далі?
Перелічу, на мій погляд, основне.
1. Країні потрібна довгострокова енергостратегія. Для її вироблення (або доведення до розуму двох вищезгаданих проектів енергостратегії) необхідно створити один-два постійно діючі полемічні майданчики. Одним із них може бути, наприклад, інформбаза та майданчик державного інформаційного агентства "Укрінформ".
2. Дуже актуальним є затвердження віце-прем'єра з енергетики. Але не дай боже шукати його серед представників політичних партій. Це має бути справжній технократ із досвідом керівництва великими виробничими системами.
3. Потрібно припинити займатися "розкуркулюванням олігархів" (хоча часто це просто популізм). Там, де вони приймають цивілізовані правила ведення бізнесу, з ними треба налагодити співробітництво. Адже в усьому світі часто початковий капітал наживався несправедливим шляхом. Значно більшу небезпеку, якщо судити за публікаціями у нашій пресі, становлять "младоолігархи", які прагнуть дорости до старших товаришів.
4. Транзит російського газу. За результатами наших досліджень, з урахуванням усіх нюансів мінімальний обсяг транзиту через українську ГТС упродовж 2019–2030 рр. становитиме 30–40 млрд кубометрів на рік. Адже "Північний потік-2" стає реальним проектом. У цьому разі необхідно думати, як забезпечити економічну ефективність роботи ГТС "Укртрансгазу" за таких умов. Пропозиції підвищити тариф на транзит до позахмарних висот є ефемерними.
Пропозиція про перенесення пунктів приймання-здавання російського газу на східний кордон України є привабливою, і цим варто займатися. Але, мабуть, швидкого прогресу тут очікувати не варто.
5. Реформування НАК "Нафтогаз України". Ми займалися цим із 2007 р., але я не поділяю думки про доцільність ліквідації цієї компанії. І не тому, що ми - ТОВ "Нафтогазбудінформатика" - брали участь у її створенні. "Нафтогаз" може залишитися як трейдер, що має у своєму підпорядкуванні дочірню видобувну компанію (на базі ліцензій, які є в НАКу), і, можливо, дочірню компанію зі зберігання (на базі кількох виділених ПСГ). Інші ПСГ мають бути виділені та оформлені як окремі юридичні особи з перспективою приватизації. ПАТ "Укргазвидобування" повинне одержати самостійність і займатися як видобутком, так і продажем газу напряму споживачам, у тому числі й населенню.
6. Тривають суперечки про долю ПАТ "Укртрансгаз", тобто про те, кому це підприємство повинне підпорядковуватися. На мою думку, обґрунтованою є передача його Фонду державного майна України. Це відповідає європейській практиці.
7. Забезпечення конкуренції. Необхідно прийняти для цього ринку оптимальне законодавство, яке забороняє кожному з постачальників мати частку понад 30% у конкурентних сегментах ринку. В урегулюванні цього питання та можливих суперечок спочатку своє слово має сказати Антимонопольний комітет України.
Безумовно, вищенаведені міркування та рекомендації деякою мірою суб'єктивні. Але сподіваюся, що їхнє обговорення сприятиме виробленню дієвої державної політики в енергетиці.
Часу в нас залишилося справді надто мало.