За оцінками фахівців, внаслідок запровадження з травня нульової ставки мита на імпортні нафтопродукти, їхня частка на ринку України зросла у 10 разів (з 2 до 20%). Почасти це призвело до ситуації, коли половина українських НПЗ стоять, а інші відзначають, що дешевий імпорт робить виробництво бензинів невигідним. Найбільша українська нафтовидобувна компанія ВАТ «Укрнафта» також на сьогоднішній день опинилася у скрутній ситуації: з одного боку наявні ресурси нафти, які не мають попиту на внутрішньому ринку, з іншого — існує урядова заборона на продаж української нафти на ринок зовнішній.
Тож для компанії більш ніж актуальне запитання: куди подіти обсяги видобутої сировини? Не зупиняти ж видобуток доти, доки з’явиться попит у вітчизняних нафтопереробників? Продавати по ціні, «по якій беруть», — нижче ринкової? Смішно, бо так можна догосподарюватися до ручки. Чи шукати покупців, які згодні заплатити справжню ціну, незалежно від їх походження, в тому числі і за кордоном?
Останнє видається цілком логічним: якщо сировина не затребувана на внутрішньому ринку, її виставляють на продаж за межі країни. Так заведено, за поодинокими винятками, у всіх країнах світу з ринковою економікою: господарюючим суб’єктам ніхто не вказує перстом, як, куди і за якою ціною їм продавати свою продукцію. Вони самі визначають рентабельність та економічну доцільність укладення тих чи інших угод.
Однак у цьому разі урядовці з Мінекономіки, які на словах так дбають про ринковість української економіки, проти. Мовляв, не може енергозалежна держава, яка лише на 10% забезпечена нафтою, експортувати її за кордон. В принципі, ніхто й не заперечує проти такої постановки питання. Але тоді, можливо, Мінекономіки саме викупить нафту чи змусить її закупити когось іншого за справжніми ринковими цінами.
Між іншим, за останні півтора місяця середньозважена аукціонна ціна на нафту ВАТ «Укрнафта» знизилася на 436,38 грн., а рентна плата як була в жовтні, так і до сьогодні залишається на рівні 550 грн. за тонну видобутої сировини. Більше того, з нового року рентна плата знову істотно зросте — до 876,17 грн. за тонну. Хоч як парадоксально це звучить, але для компанії видобуток нафти в Україні стане просто невигідним.
Це підтверджує і динаміка середньозваженої аукціонної ціни на нафту ВАТ «Укрнафта».
18 жовтня. На Українській фондовій біржі реалізовано 90 тис. тонн нафти. Ціна на неї порівняно зі стартовою знизилася на 0,14%, до 2536,38 грн. за тонну.
15 листопада. На УФБ реалізовано 23 тис. тонн із заявлених 52,9 тис. Ціна нафти порівняно зі стартовою знизилася на 9,5%, до 2300 грн. за тонну і на 9,3%, якщо порівнювати з аукціоном, який відбувся на біржі 18 жовтня.
15 листопада. На УМВБ не реалізовано жодної тонни нафти із заявлених 50,1 тис.
24 листопада. На УМВБ реалізовано 9 тис. тонн із заявлених 50 тис. тонн. Ціна нафти порівняно зі стартовою та порівняно з аукціоном, який відбувся на УФБ 15 листопада, знизилася на 8,7%, до 2100 грн. за тонну.
24 листопада. На УФБ не реалізовано жодної тонни нафти із заявлених 50 тис. тонн.
Слід зазначити, що аукціонна ціна, яка склалася на українську нафту на рівні 2100 грн. за тонну, нижча від світової і навіть дещо нижча за ціну на російську нафту для українських нафтопереробних заводів з урахуванням ПДВ та премії за якість. Ціна російської нафти для українських НПЗ на грудень обговорюється на рівні 330—340 дол. за тонну. У жовтні вона становила близько 390 дол., а в листопаді — близько 410 дол. за тонну.
Водночас світова ціна на нафту у жовтні також зростала. На початку листопада вона дещо знизилася — на 3—4 дол. за барель, а у третій декаді місяця навіть дещо знову підвищилася внаслідок появи інформації про порушення балансу нафтопродуктів у США, зокрема щодо скорочення американських запасів пічного палива. Так, у третій декаді листопада світова ціна на нафту зросла:
— на Нью-Йоркській біржі — з 56 до 57 дол. за барель (416 дол. за тонну);
— на Лондонській біржі (марка brent) — з 54,7 до 55,5 дол. за барель (405 дол. за тонну);
— у портах Чорного моря (марка urals) — з 48 до 50 дол. за барель (365 дол. за тонну).
Нещодавнє рішення ЄС про надання Україні статусу країни з ринковою економікою зобов’язує урядовців переглянути своє ставлення до господарюючих суб’єктів, тим паче, якщо вони є одними з основних наповнювачів державного бюджету, з тим, щоб ринок справді регулював ціни на ту чи іншу продукцію, і лише він та закон зумовлювали їхню виробничу діяльність.