Реструктуризація по суті означає цього разу елементарну відстрочку виплати боргів, зокрема й боргів за газ. Це приблизно те саме, що позичити, приміром, у сусідів або колег 100 грн., а повертати протягом кількох років та ще й частинами.
Різниця в тому, що ваші кредитори, якщо вони досить заможні люди або альтруїсти, можуть і не брати з вас відсотків, а також не вимагати в якійсь формі гарантій повернення вашого боргу (тобто його забезпечення). Але альтруїстів трапляється дедалі менше. А вже в міжнародній практиці — у відносинах двох чи більше держав — це на сьогодні був би нонсенс.
ВАТ «Газпром» —
НАК «Нафтогаз України»
Мені хотілося б зараз дуже докладно розповісти читачам «ДТ», у що виллється для українців і жителів України реструктуризація корпоративного боргу НАК «Нафтогаз України» перед російським «Газпромом». Але, на жаль, поки що це неможливо — конкретного документа такого роду між НАКом і «Газпромом», наскільки відомо «ДТ», поки що не підписано. І навіть процедури випуску обіцяних єврооблігацій «Нафтогазом України» ще остаточно не розроблено.
Існує тільки названа міжурядовою угода про реструктуризацію «газових» боргів НАКу, підписана 4 жовтня під час переговорів у Києві прем’єрами України Анатолієм Кінахом і главою російського уряду Михайлом Касьяновим.
Утім, будь-який такий документ логічніше вважати не міжурядовим і тим паче не міждержавним, а просто міжнародним договором, як і всі інші. Бо сучасне законодавство України інших формулювань у таких випадках не передбачає.
Проте Кабінет міністрів України має намір надіслати на ратифікацію до Верховної Ради саме українсько-російську міжурядову угоду про реструктуризацію «українського» боргу за колись поставлений російський газ. (Докладніше про угоду читайте в попередньому випуску «ДТ». — Авт.) І мало того що прем’єр-міністр України Анатолій Кінах висловлює сподівання, що парламент країни «найближчим часом ратифікує цей документ». Він ще розраховує і на так звану пакетну ратифікацію — разом із так званими іншими міжурядовими угодами — про гарантії транзиту російського газу через українську територію та про умови резервних поставок і оплати російського газу.
Суть першої зі згаданих угод свідчить про побоювання російського «Газпрому» щодо несанкціонованих відборів його транзитного експортного газу Україною. Щоб цього не траплялося, росіяни й запропонували підписати таку угоду. А крім того, і другу — про резервні поставки газу в Україну (5 млрд. кубометрів на 2001 рік). Але в разі використання «резервного» газу з українських же «підземок» українська сторона мусить заплатити по 80 доларів за кожну тисячу кубометрів такого газу (за транзит свого газу через територію України «Газпром», також традиційно, «платить» газом із розрахунку 50 доларів за 1000 кубометрів). Є в цих угодах і традиційне нагадування про те, що Україна зобов’язується не експортувати газ.
Після всього вищесказаного логічно запитати: а причому тут парламент?! І яка потреба в ратифікації ним цих «міжурядових угод»?!
Крім того, документ про реструктуризацію боргу за російський газ повинні підписати (і виконувати) суб’єкти підприємництва двох держав — НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром».
То до чого ж тут ратифікація угоди парламентом України?
Дуже неохоче й дуже неофіційно респонденту «ДТ» дали таке пояснення: мовляв, угода про реструктуризацію корпоративного боргу НАКу, крім іншого, містить «якісь зобов’язання Української держави».
До цих «якихось», можливо, слід зарахувати те, що хоча борг за газ перед ВАТ «Газпром» і було визнано корпоративним (тобто 1401,4 млн. доларів боргу «повісили» на НАК), однак у разі «фінансової недієздатності» «Нафтогазу України» (100% якого поки що володіє держава) всю суму й відсотки доведеться виплачувати з держбюджету України. Можливо...
Але ще до цього «щасливого» моменту борг НАКу треба буде конвертувати в єврооблігації, які, на думку заступника держсекретаря Мінфіну В.Лісовенка, стануть об’єктом торгів на ринку цінних паперів. Поки що на європейському ринку.
Зазначу, що росіяни й домагалися саме одержання таких «універсальних» цінних паперів від НАКу.
На запитання: чи можна такі цінні папери згодом запропонувати (обміняти) на акції українських підприємств, виставлених на торги, — відповідь була приблизно така: «Але тоді йтиметься про те, що за корпоративні борги держакціями повинен розраховуватися Фонд держмайна України...» Інакше кажучи— держава Україна. І коли це так, то ось вам і варіант відповіді на запитання, навіщо знадобилася ратифікація міжурядових угод, зокрема угоди про реструктуризацію «газових» боргів НАКу.
Та однак: навіщо росіянам знадобилися «універсальні» цінні папери?.. Які, до речі, НАК «Нафтогаз України» збирається випустити вже на початку 2002-го.
Попередня реструктуризація українського держборгу за російський газ спровокувала появу так званих «газпромівок». Про них, про їх обіг і погашення протягом усього цього періоду «ДТ» й інші ЗМІ інформували передплатників досить докладно. Якщо не помиляюся, цю задачку Мінфін виконував своєчасно.
Чого не можна сказати про відносини з реструктуризованим держборгом України перед Туркменістаном.
Україна—Туркменістан
Підписавши 1994 року знову ж таки міждержавний (міжурядовий) протокол із Туркменістаном, Україна фактично визнала борги всіх компаній, які працювали на цій ниві, державними. Сума боргу перевищувала 700 млн. дол. Туркменістан тоді люб’язно погодився реструктуризувати українські борги. І український Мінфін знову ж таки досить акуратно виплачував і відсотки, і саму боргову суму за колись поставлений туркменський газ.
І все б гаразд, якби понад рік тому Україна, перебуваючи на межі оголошення дефолту, не відмовилася виплачувати обумовлені суми боргу Туркменістану. Відмовилася в січні 2000 року. Певно, вимушено. Бо приблизно тоді ж Україна відмовилася виплачувати борги і Паризькому клубу кредиторів, домагаючись реструктуризації боргу.
2000 року Україна реструктуризувала зовнішній комерційний борг на суму 2,7 млрд. доларів. Тож на початок цього року її загальний борг перед іноземними кредиторами трохи перевищував 10,3 млрд. доларів.
З весни нинішнього року Україна домагалася від Паризького клубу й Туркменістану (який не є членом цього клубу) реструктуризації свого боргу обсягом 1,007 млрд. доларів.
Туркменістану від цього легше не стало. І тим паче дивно, що майже після двох років непостачання туркменського газу 2001-го «газовий» контракт було знову підписано. Причому на досить прийнятних для України умовах. 30 млрд. кубометрів туркменського газу по 40 дол. за 1000 кубометрів; розрахунок 50x50. Тобто 50% вартості газопоставок туркменського газу Україна (а точніше НАК) має оплачувати валютою, а решту — постачанням товарів.
Наскільки відомо «ДТ», із «валютною частиною» оплати туркменського газу особливих проблем у НАКу не виникало. А ось із «товарною»... Уміють і прагнуть наші співгромадяни «підкинути» азіатам, що під руку попадеться.
Однак «азіати» за час «співробітництва» з Україною теж чогось навчилися. Специфікацію та ціни виробників знають уже не гірше від нас...
Тому (або й тому теж) із «товарною» частиною оплати в українців не дуже склалося. І плюс східна ментальність — чорт ногу зломить...
Далі — більше (у сенсі — гірше). Україна (її представники) продовжували вести переговори з Туркменістаном про чергову відстрочку виплати «газових» боргів.
Здавалося, Україна сказала (про це також повідомляло «ДТ»), що після того, як Паризький клуб кредиторів пролонгує Україні кредити та «скостить» виплату відсотків і самого кредиту, Туркменістан погодиться вдруге реструктуризувати український «газовий» борг (або принаймні пролонгувати старий протокол).
Але... не склалося.
Туркменістан відкинув українські пропозиції. Дуже дипломатично, але з тією ж категоричністю. І нехай вибачить мені Туркменбаши, я сформулювала б це так: «Гроші — на бочку» (або в тюрбан, або в щось там іще).
Туркменістан говорить, що угода України з Паризьким клубом у принципі — справа хороша. Але причому тут вони? Там свої рахунки, із ними — свої. Їх зовсім не влаштовує ні термін реструктуризації українського боргу Паризьким клубом, ні тим паче відсоткова ставка. Принаймні, наскільки вдалося з’ясувати «ДТ», більшу й основну частину пропозицій української сторони туркмени поки що відхиляють.
У Мінфіні, Мінпаливенерго України й НАКу висловлюють обережну надію на те, що процес узгодження умов реструктуризації українського «газового» боргу перед Туркменістаном триватиме. І він таки триває. Питання в тому, на які поступки можуть піти обидві договірні сторони? У чому полягатиме компроміс? Адже без нього, очевидно, ні про яку реструктуризацію українських боргів Туркменістаном не може бути й мови.
Крім того, Туркменістан і так іде назустріч Україні, погоджуючись, що половину вартості поставленого ним газу НАК «Нафтогаз України» може оплачувати» товарами. І хоча НАКу, як уже мовилося, поки що це не дуже вдається, туркменський газ досі надходить в Україну.
Чиновники причетних до цієї теми міністерств і держкомітетів кажуть: якщо й буде друга реструктуризація українського «газового» боргу, то, швидше за все, вже 2002-го. Що ж, поживемо — дізнаємося.