Якщо відновлюваність сонячного випромінювання та вітру сумнівів не викликає, то відновлюваність води залежить від способу та умов її використання.
Зміна клімату підштовхує нас до переходу на безвуглецеву енергетику, відповідно, до використання відновлюваних джерел енергії. Перш за все до них належать енергія сонячного випромінювання, сили вітру та води.
Вода, а точніше, її сила як ресурс отримання електроенергії використовується здебільшого для гідроелектростанцій (ГЕС) і гідроакумулюючих електростанцій (ГАЕС), які потребують підняття рівня води для збільшення ефективності роботи станцій шляхом утворення водосховищ. Ціна таких дій - перекриття природного водотоку, що має наслідком погіршення гідроморфологічного стану річок. А в контексті зміни клімату - інтенсивнішого нагрівання та випаровування води через велику площу дзеркала водосховищ.
Як наслідок, через роки замість джерел відносно чистої води з рибою та природних об'єктів рекреації маємо заболочені резервуари з неякісною водою, що влітку рясніють "зеленкою". Звідси ризики для здоров'я від споживання такої води та потреба збільшити заходи з її очищення. Київське, Кременчуцьке, Каховське "моря" - яскраві тому приклади. Науковці констатують, що непоправна деградація екосистем Дніпра, Дністра від ГЕС призвела до ситуації майже неможливого їх відновлення без ліквідації гребель.
При цьому водність українських річок падає. Тобто на виході - зменшення обсягів води в країні, погіршення її якості та втрата іхтіофауни. Про відновлюваність та екологічність такої гідроенергетики говорити не доводиться, - наслідки очевидні.
Логічне запитання: чи може Україна дозволити собі таке марнотратне використання вод Дніпра, Дністра, Південного Бугу? Річок, які є основними джерелами прісної води в країні.
Хоч би яким широким батько-Дніпро (з прадавніх часів відомий як Борисфен) видавався, Україна належить до найменш водозабезпечених країн Європи. І це якщо не вдаватися у проблему якості наших вод, що стає дедалі актуальнішою.
Забезпеченість чистою водою визнано глобальною проблемою, вирішення якої є однією з цілей ООН сталого розвитку. А згідно з нещодавнім дослідженням Світового банку актуальною стає проблема не лише кількості, а й якості води.
За прогнозами Світового банку, до 2025 р. дві третини населення планети може спіткати дефіцит чистої води, потреба в якій до 2050-го лише збільшиться на 20%. Перспектива виникнення такої проблеми можлива навіть у європейських країнах, водні об'єкти яких мають переважно кращу якість за наші.
Виходить, із кожним роком проблема доступу до чистої води та загалом із водозабезпеченням країни переміщається до групи ключових національних інтересів.
Наше ж ставлення до водозабезпечення - намір будівництва нових і продовження експлуатації існуючих гідроенергетичних потужностей і стимулювання розвитку малої гідроенергетики з допомогою "зеленого" тарифу.
Власне, ще у 2016 р. уряд прийняв підгалузеву програму розвитку гідроенергетики на десять років. Програмою передбачено будівництво Канівської ГАЕС, Каховської ГЕС-2, каскаду ГЕС на Дністрі тощо. Проте таке відносно короткострокове, нерозумне використання у стилі середньовічних загарбників лише породжує додаткову проблему - з водозабезпеченням.
Такий стан речей вказує на нагальну потребу змінити ставлення до водних ресурсів країни шляхом відмови від зарегульованості річок і запровадження екосистемного підходу при оцінці намірів у гідроенергетиці.
Безумовно, питома частка електроенергії, виробленої ГЕС, у 7,5% і потреба перекрити попит разом із обсягами гідроенергетичної інфраструктури не дають можливості зробити це одномоментно. Натомість це дозволяє розробити відповідну програму дій з проведенням стратегічної екологічної оцінки, урахуванням думок експертного середовища та позиції суспільства. З обов'язковим наданням необхідної такій програмі юридичної сили.
Нам потрібно змінювати совковий підхід до використання водних ресурсів, заснований на хибному уявленні про екологічність гідроенергетики, що не перевірена дослідженнями впливу на довкілля. Аргумент - наслідки 70 років зарегульованості і руйнування Дніпра. Люди достатньою мірою показали здатність впливати на природу, на часі демонструвати вміння співіснувати з нею.
Що стосується аргументу про розвиток гідроенергетики в Європі, то потрібно враховувати відмінності, які мають основоположний характер. Більшість існуючих і запланованих до будівництва ГЕС у Європі розташовуються у гірських місцевостях Альп, Піренеїв, Балканських і Скандинавських гір. Звідси відсутність потреби у піднятті рівня водосховищ, як у нас, для надання воді більшої сили при скиданні. А значить, відсутність потреби у створенні великих водосховищ, що при тривалому використанні має наслідком, зокрема, погіршення якості води.
До того ж гірські води не містять такої кількості живих істот, як русла річок на пологих ділянках. Хоча навіть у такому разі простежується вплив на навколишнє середовище.
Потрібно визнати: тривала орієнтація на використання річок у цілях енергетики сформувала не лише окрему підгалузь з усіма складовими, а й звичне уявлення більшості людей про наші річки та їх ландшафти, яких уже багато хто не бачив у природному стані.
Також не треба забувати про належність більшої частини гідроенергетичних потужностей монополісту - ПрАТ "Укргідроенерго". Це підприємство під державні гарантії планує витрачати великі суми кредитів міжнародних фінансових установ на розвиток і підтримання гідроенергетичної інфраструктури.
Кошторисна вартість запланованих Програмою розвитку гідроенергетики до 2026 р. заходів становить понад 65 млрд грн. Хоча, наприклад, за окремими економічними оцінками, негативні наслідки створення дніпровських водосховищ перевищують отримані вигоди від 6 до 30 разів.
То чи потрібна нам енергія такої вартості, яка забирає у нас ще й ландшафти, об'єкти історичної, археологічної спадщини та природно-заповідного фонду?
Доцільність відмови від використання гідроенергетичних потужностей будь-де - вже існуюча практика, зокрема, в США, Франції, Польщі. Йдеться про переведення у заповідний фонд цілих річок чи їх ділянок із забороною будувати гідротехнічні споруди, про мораторії на будівництво нових потужностей, про знесення станцій для вивільнення річок тощо.
При наявних перспективах розвитку сонячної та вітрової енергетики разом із назріваючою проблемою водопостачання нескладно зрозуміти недоцільність гідроенергетики. При очевидній потребі зберегти наші головні річки та залишки природної спадщини. Навіть у ГАЕС є у майбутньому прийнятні альтернативи.
Однак, здається, уряд не бачить ризиків такої експлуатації водних ресурсів навіть у перспективі, а також потреби у відмові чи навіть у зменшенні обсягів гідроенергетичних потужностей. Енергостратегія до 2035 р. передбачає збільшення виробництва електроенергії ГЕС на 30% порівняно з 2020-м.
Складається враження, що у будь-якій ситуації ми маємо шкодити собі більше. Оскільки, зважаючи на потенціал, країні доцільніше орієнтуватися на отримання електроенергії з вітру та сонця, замінюючи нею також і гідроенергетику. І надаючи річкам України можливість зберегтися та поступово відновитися, аби повноцінно задовольняти людські потреби.
А з огляду на намір новоутвореного Міненергодовкілля переглянути Енергостратегію до 2035 р., питання набуває більшої актуальності і потребує докорінного перегляду та належної переоцінки. Зокрема, слід врахувати потребу відмовитися від гребель на Дніпрі та Дністрі і від "зеленого" тарифу з іншими стимулами для гідроенергетики, запровадити екосистемний підхід при стратегічній екологічній оцінці і оцінці впливу на довкілля та методику оцінки повного циклу.
* * *
Вирішення питання енергетичної безпеки держави шляхом поступового знищення іншого життєво необхідного ресурсу - прісної води є стратегічною помилкою. Оскільки електроенергію можна взяти з інших джерел, а прісну воду - ні. Принаймні якщо не будувати ядерних потужностей іще й для опріснення води.