Після аналізу низки призначень на ключові з комерційної точки зору посади в ряді державних підприємств нерідко виникає стійке відчуття дежа вю. У свої крісла повертаються люди, які сиділи в них до виборів 2004 року. Часто разом із ними повертаються і схеми, які стосуються контролю над фінансовими потоками, прийняттям рішень і багато чим іншим.
Наприкінці вересня постановами Кабміну №1254 і 1355 на посади заступників голови правління НАК «Нафтогаз України» призначені Володимир Якубенко і Вадим Український. Перший 2004 року обіймав посаду керівника ДК «Газ України», а другий до березня 2005-го був заступником голови правління «Нафтогазу», а раніше очолював аналітичну службу компанії.
Минулого року перевірки фінансово-господарської діяльності підрозділів НАК, до яких обидва керівники мали стосунок, виявили низку значних порушень. Тоді, навесні минулого року, проводилася масштабна ревізія діяльності старої команди, і мало хто підозрював, що вона у майбутньому знову стане «новою».
Процитуємо кілька вибраних місць із документа за назвою «Довідка роботи комісії за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності ДП «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України». Документ складений під час перевірки, здійсненої відповідно до розпорядження КМ №64-р від 12.03.2005 р. На хвилі, так би мовити, ейфорії від революційних обіцянок перемогти корупцію. Очолював «Укртрансгаз» у той період Олексій Бакай, однофамілець відомого політика.
Так, у грудні 2003 року «Укртрансгаз» оголосив про закупівлю трьох комплектів базових вузлів газотурбінних установок ГТ-750-6 ТІ 1077.00.00.00-01. Виробником таких установок є фастівське ВАТ «Факел». Підприємство, проте, офіційно повідомило про неможливість поставити установки негайно, а лише наступного року і за умови стовідсоткової передоплати. Зате приватне підприємство «Сепроматик» зголосилося поставити турбіни протягом двох із половиною місяців. Відповідно до довідки, виданої «Укрнафтогазкомплектом» (підприємством, яке входить до структури НАК і відповідає за закупівлі матеріально-технічних ресурсів), за даними експертизи Київської торгово-промислової палати, на внутрішньому ринку такий агрегат коштує 7,55 млн. грн.
У першій половині 2004 року «Укрнафтогазкомплект» придбало у «Сепроматика» три агрегати за 22,5 млн. грн. і поставило їх «Укртрансгазу» за 22,61 млн. грн. (з урахуванням транспортних витрат). Як з’ясувалося під час перевірки, ВАТ «Факел», яке виготовляло ці агрегати, поставило їх якомусь ТОВ «Гермес» (дві штуки) і ТОВ «ЕОС» (одну штуку) за 1,56 млн. грн. кожний! І виконало доставку до місць установки за замовленням ПП «Сепроматик». Таким чином, посередники заробили на цій операції 17,917 млн. грн. різниці між заводською ціною і ціною поставки.
2003 року «Укртрансгаз» планував закупівлю устаткування фірми «Розен Юроп Б.В.» (чотирьох поршнів, комплектів манжет для них і супутнього устаткування). «Укрнафтогазкомплект» поставив «Укртрансгазу» це устаткування за 4,954 млн. грн. Коли перевіряльники надіслали запит фірмі «Розен Юроп Б.В.» про ціни, з’ясувалося, що цей набір устаткування коштує 139,744 тис. євро з урахуванням усіх витрат на транспортування і митне оформлення (трохи більше 4 млн. грн. за курсом НБУ). Посередник заробив понад 900 тис. грн.
Під час перевірки були зіставлені ціни на устаткування для нафтогазової промисловості, яке пройшло митне оформлення 2003 року, і ціни на це саме устаткування, закуплене «Укртрансгазом» у рамках централізованих закупівель через «Укрнафтогазкомплект». Рекордною за невідповідністю цін виявилася поставка десяти комплектів запасних частин для газових турбін виробництва італійської «Джи Ойл енд Гез Ново Піньон» на загальну суму 234,361 млн. грн. Тоді як митна вартість цього устаткування становила 769,935 тис. дол. США, або 4,08 млн. грн. Це в 57(!) разів менше тієї ціни, за якою це устаткування було поставлене «Укрнафтогазкомплектом».
Цифри вражаючі, щоправда, не для всіх. Приміром, Вадим Український очолював, серед іншого, так звану внутрісистемну конкурсну комісію, яка відбирала постачальників матеріально-технічних ресурсів для закупівель «Укрнафтогазкомплектом». Але нічого шокуючого в цих угодах тоді вочевидь не помітив.
Правда, з початком перевірки Вадим Український, котрий обіймав на початок 2005 року посаду заступника голови правління «Нафтогазу України», свою посаду залишив. Щоб повернутися на неї через півтора року. Напевно, аби через кілька років ми ознайомилися з результатами нових перевірок?
Пан Якубенко, наскільки відомо, устаткування не купував і навіть не контролював. Він був головою ради директорів ДК «Газ України», із надходжень якої й оплачувалися ці угоди.
Проте це було не єдине поле докладання його зусиль. У 2000-2004 роках у країні активізувалося скуповування пакетів акцій облгазів. Схема була, як правило, проста: поблизу офісу якогось облгазу відкривався офіс фірми-скупника акцій у акціонерів - фізичних осіб. Фірма-скупник набирала якийсь пакет акцій, потім скликала збори акціонерів, на якому змінювала керівництво облгазу і «продавлювала» додаткову емісію. При цьому держпакет, як правило, розмивався. На цьому ринку діяло багато успішних бізнесменів і політиків.
Серед щасливих компаній було ТОВ «Газтек», основним видом діяльності котрого є торгівля цукром. Воно стало власником пакетів акцій у 12 облгазах. При цьому воно контролює «Житомиргаз», «Хмельницькгаз», «Хмельницькпромгаз» і має значні пакети у «Миколаївгазі», «Тисменицягазі» і «Кримгазі». Усього облгази, де «Газтек» має частку участі, транспортують до 70 млрд. кубометрів газу на рік на суму близько 14 млрд. грн. І саме Володимир Якубенко в перерві між перебуванням на посадах у держструктурах це підприємство й очолював.
Цікаво, що тоді ж офіційною позицією НАК була боротьба за посилення контролю над облгазами. Як одне поєднувалося з іншим, очевидно, належить до категорії комерційної таємниці.
Зараз спеціалізовані ЗМІ активно обговорюють переговори, які ряд російських комерційних структур проводять про купівлю підприємств, що контролюють облгази.
Так, «Райффайзен Інвестмент», яка належить на паях Дмитру Фірташу і російському «Газпрому» і є з тим самим «Газпромом» співзасновником «РосУкрЕнерго», домовляється з групою компаній «Континіум» (контролює частину пакетів акцій газорозподільчих компаній «Львівгаз», «Волиньгаз», «Рівнегаз» і «Чернівцігаз») і «Газтек».
Одночасно сам «Газпром» висловив зацікавленість безпосередньо придбати держпакети семи облгазів: «Закарпатгаз» (6,34%), «Волиньгаз» (23,42%), «Івано-Франківськгаз» і «Запоріжгаз» (по 50% плюс одна акція), «Львівгаз» (27,55%), «Чернігівгаз» (38,25%) і «Чернівцігаз» (56,72%). Частину пакетів акцій «Донецькміськгазу», «Криворіжгазу», «Харківгазу» і «Дніпрогазу» через свої структури скупив Віктор Вексельберг - як припускають, для подальшого перепродажу «Газпрому».
Очевидно, не залишать без уваги і скромне ТОВ «Поліінвестгруп», яке має серйозні пакети акцій у «Дніпропетровськгазі», «Львівгазі», «Рівнегазі», «Рівнеоблгазі» і «Запоріжгазі». Компанія також контролює об’єднання «Трускавецькурорт», яке раніше належало профспілкам і обслуговувало нафтовиків. Про його акціонерів нове керівництво НАК теж могло б розповісти багато цікавого. Але ж не захоче...
Нещодавно міністр палива й енергетики України Юрій Бойко заявив: «Ми пропонуємо Росії абсолютно цивілізований шлях для того, щоб вийти на кінцевого споживача - це придбання пакетів «облгазів», тобто придбання роздрібних мереж з продажу газу».
Щоправда, на думку Ю.Бойка, це треба робити в обмін на створення СП, якому було б надано права на розробку нових родовищ у Росії. Однак у тому, що таке СП буде створене, експерти дуже сумніваються.
Як показує минулий досвід, набагато краще купувати пакети не в держави, а у бізнесменів. Якщо ж вони, на додачу, є ще й чиновниками державної нафтогазової компанії - тим краще.